Постанова

від 25.11.2024 по справі 914/2947/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. Справа №914/2947/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіБонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор: Гончар Б.С.,

позивача: Шведа О.Б.,

відповідача: Демчик О.І.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер № бн від 13.08.2024 (вх. суду від 14.08.2024 № 01-05/2304/24) та Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора №11/3/1-229ВИХ-24 від 14.08.2024 (вх. суду від 16.08.2024 № 01-05/2325/24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 (повний текст складено 25.07.2024, суддя У.І. Ділай)

у справі № 914/2947/23

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави

в особі позивача: Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер, смт. Славсько, Львівської області

про: визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору № 268/1/22/58 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9)(авіаційний гас) для техніки спеціального призначення від 22.09.2022 та стягнення 54 455 649,62 грн безпідставно сплачених коштів та штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:

Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер про:

-визнання недійсними п. п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення від 22.09.2022 № 286/1/22/58, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» (82660, Львівська обл., Стрийський р-н, смт Славсько, 14-А; код ЄДРПОУ 37693620), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

-стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» на користь Міністерства оборони України загалом 54 455 649,62 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 51 141 875 грн, інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по серпень 2023 року в сумі 1 973 290,39 грн і 3 % річних за період з 30.10.2022 по 20.09.2023 у сумі 1 340 484,23 грн.

В обґрунтування позову, прокурор зазначив, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними Міністерством оборони України оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ у силу пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та відповідно до постанови Кабміну України № 178 від 02.03.2022.

Проте, всупереч наведеному, п.п. 1.1, 3.1 договору, укладеного між позивачем та відповідачем, містить положення щодо включення ПДВ у розмірі, еквівалентному 20 % ціни авіаційного палива.

На думку прокурора, ТОВ ОККО-Бізнес Партнер як одна зі сторін договору набуло кошти в сумі 51 141 875 грн за рахунок Міністерства оборони України не в порядку виконання договірних зобов`язань, а на підставі ст. 1212 ЦК України.

З огляду на юридичну природу кондикційних правовідносин, які склалися між ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» і Міністерством оборони України, прокуратура вважає, що до них підлягають застосуванню правила ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 позов задоволено частково:

-визнано недійсними в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість п.п. 1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 22.09.2022 №286/1/22/58, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, п-т. Повітрофлотський,6; ідентифікаційний код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО - Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт. Славсько, 14-А; ідентифікаційний номер 37693620);

- закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО - Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт.Славсько, 14-А; ідентифікаційний код 37693620) 51141875 грн основної заборгованості;

- відмовлено у позові в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО - Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт. Славсько, 14-А; ідентифікаційний код 37693620) 1973290,39 грн інфляційних втрат та 1340484,23 грн 3% річних;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО - Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт. Славсько, 14-А; ідентифікаційний код 37693620) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний номер 00034051)2684,00 грн судового збору.

- повернуто на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051) з державного бюджету судовий збір в розмірі 767128,12 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції №3980 від 22.09.2023.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що враховуючи положення постанови Кабінету міністрів України № 178 від 02.03.2022 та пп. «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, якими визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міністерство оборони України, тому включення до ціни договору ПДВ не за нульовою ставкою, суперечить положенням даних нормативних актів та є підставою для визнання недійсним пункту договору та специфікації у цій частині.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність отримання коштів в розмірі 51 141 875 грн та закрив провадження у справі в цій частині, оскільки після відкриття провадження Господарським судом Львівської області у цій справі відповідач повернув позивачу вказану суму.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд попередньої інстанції констатував, що позовні вимоги прокурора в частині стягнення інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по серпень 2023року в сумі 1 973 290,39 грн і 3 % річних за період за період з 30.10.2022 по 20.09.2023 у сумі 1 340 484,23 гривні є передчасними (з прийняттям рішення в цій справі про визнання недійсними п.п. 1.1, 1.3 договору) та у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі №914/2947/23 в частині визнання недійсними в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість п.п.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 22.09.2022 №286/1/22/58, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО - Бізнес Партнер» та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт зауважує, що положення підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України підлягають застосуванню виключно до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту; або забезпечення іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України.

Проте, згідно із оспорюваним у справі п.1.1. Договору між Міністерством оборони України та ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер», предметом поставки було паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (61-003-4718) (ДСТУ 4796:2007).

Відтак, на думку скаржника, враховуючи інший перелік товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту та/або переліку кодів Єдиного закупівельного словника (ДК 021:2015) чи кодів УКТ ЗЕД тощо, не затверджено уповноваженим на те, державним органом, у даному випадку застосуванню підлягає Національний стандарт України визначений сторонами у Договорі.

Апелянт вважає, що оскільки операції щодо постачання товарів палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (61-003-4718), місце постачання якого розташоване на митній території України, не віднесені до операцій звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків такі підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою, зазначеною в підпункті «а» п.193.1 ст.193 цього Кодексу 20%, яка є основною.

Крім цього, апелянт звертає увагу суду, що в частині запровадження нульової ставки податку на додану вартість, Постанова КМУ №178 прийнята саме відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, що виключає поширення дії вказаної Постанови на господарські операції з поставки товарів (заправки, дозаправки) повітряних суден Збройних Сил України (Повітряних Сил), умови та порядок оподаткування яких за нульовою ставкою визначено іншим підпунктом «б» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, посилання на який, як підстава прийняття, відсутнє у преамбулі Постанови КМУ №178.

Офіс Генерального прокурора подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому заперечує її доводи з таких підстав:

- є помилковим висновок ТОВ «ОККО Бізнес Партнер» про неправильне застосування пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ГК України, п. 1 постанови № 178, установлення постановою №178 елементів ПДВ, не передбачених ПК України, оскільки такі аргументи спростовуються як положеннями ст. ст. 22, 180, 185, 188-192, пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195, ст. ст. 200, 200-1, 201, 202, 203 ПК України, п. 1 постанови № 178, правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, так і індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 10.11.2022 № 1928/ПІК/99-00-21-03-02-06, наданій постачальнику;

- копія витягу з акта податкової перевірки від 13.06.2024, на який посилається апелянт, не містить інформації, що дозволяє достовірно встановити обставини, якими обґрунтовуються заперечення проти позову. Крім того, цей доказ надано поза межами підготовчого провадження;

- на переконання Офісу Генерального прокурора, нормативне положення постанови № 178 не передбачає можливості його неоднозначного (множинного) тлумачення, позаяк не містить умов чи вимог щодо застосовності нульової ставки ПДВ виключно при здійсненні відповідних операцій із постачання товарів на виконання мобілізаційних завдань чи за договорами, укладеними на виконання таких завдань.

У свою чергу, Офіс Генерального прокурора також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі № 914/2947/23 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» на користь Міністерства оборони України інфляційних втрат і 3% річних у загальній сумі 3 313 774,62 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Прокурор зазначає, що підставою виникнення в ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів є факт набуття таких коштів без достатньої правової підстави, а не факт того, що відпала правова підстава їх отримання шляхом визнання недійсним спірної частини договору.

Вказане, на переконання прокурора, свідчить про виникнення у постачальника на підставі ст. 1212 ЦК України обов`язку з повернення таких коштів у момент їх отримання, а не з часу визнання спірних частин договорів недійсними.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» з листопада 2022 року було обізнане про відсутність підстав для отримання грошових коштів від Міністерства оборони України як ПДВ і, як наслідок, про незаконний характер отримання таких коштів.

Таким чином, на думку прокурора, оскільки грошові кошти в сумі 51 141 875 грн набуто відповідачем не в порядку виконання договірних зобов`язань, а поза підставами, передбаченими договором, поза межами договірних платежів за договором, то обов`язок щодо їх повернення виник у постачальника з моменту їх набуття, тобто негайно.

ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» подало відзив на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому заперечує доводи апеляційної скарги, з огляду на таке:

-доводи прокурора стосовно того, що договір поставки не є правовою підставою виникнення у покупця обов`язку зі сплати постачальнику коштів як ПДВ є помилковими, оскільки ПДВ є невід`ємною частиною вартості товару, а договір є підставою для виникнення у покупця обов`язку зі сплати постачальнику коштів як ПДВ;

-не існує жодного рішення контролюючого органу, яким б визнавалось завищення, визначених відповідачем податкових зобов`язань у податкових накладних;

-підстава договору, яка слугувала передумовою для отримання спірних сум ПДВ з подальшим визначенням постачальником податкових зобов`язань є такою, що не відпала досі, оскільки рішення суду у справі № 914/2947/23 не набрало законної сили;

-обов`язкова умова як «абсолютна» безпідставність набуття (збереження) майна не лише на момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду справи відсутня.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024 справу № 914/2947/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора №11/3/1-229ВИХ-24 від 14.08.2024 (вх. суду від 16.08.2024 № 01-05/2325/24).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер№ бн від 13.08.2024 (вх. суду від 14.08.2024 № 01-05/2304/24) та прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора та Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер на рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі №914/2947/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 25.11.2024 скаржники підтримали доводи, поданих ними апеляційних скарг, представник позивач підтримав правову позицію прокурора, сторони надали суду пояснення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

22.09.2022 між Міністерством оборони України (Замовник) та ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» (Постачальник) укладено договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення № 286/1/22/58 (далі - договір № 58). Фінансування цього договору передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни».

Пунктом 1.1 указаного договору погоджено, що Постачальник зобов`язується поставити у 2022 році нафту та дистиляти (авіаційний гас) MO України згідно зі специфікацією, а Замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією.

Специфікацією, наведеною в п. 1.1 договору № 58, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET) (61-003-4718), строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору до 22.10.2022 (включно), загальну кількість товару - 4 100 тон.

Ціна за одиницю товару без ПДВ за договором № 58 сторонами погоджена в сумі 62 500 грн, вартість товару - 256 250 000 грн, крім того, ПДВ - 51 250 000 грн, загальна вартість товару - 307 500 000 грн.

Згідно з п. 3.1 договору № 58 його ціна складає: без ПДВ - 256 250 000 грн, крім того, ПДВ - 51 250 000 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становить 307 500 000 грн.

Додатковою угодою від 28.12.2022 № 1 до договору № 58 MO України та ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» зменшили обсяги постачання товару та, відповідно, його вартість, суму ПДВ і договірну ціну.

Загальна кількість товару склала 4 091,35 тони, вартість товару - 255 709 375 грн, крім того, ПДВ - 51 141 875 грн, а загальна вартість товару - 306 851 250 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору № 58 у редакції цієї додаткової угоди договірна ціна склала: без ПДВ - 255 709 375 грн, крім того, ПДВ - 51 141 875 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становила 306 851 250 грн.

Зазначеною додатковою угодою також викладено в новій редакції місцезнаходження та банківські реквізити сторін, рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

На виконання договірних зобов`язань за договором № 58 у вересні - жовтні 2022 року позивач здійснив постачання загалом 4 091,35 тони палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET) (61-003-4718). На підтвердження до позову долучено акти приймання-передачі продукції та видаткових накладних.

Позивач оплати на користь відповідача вартість отриманого товару. На підтвердження долучено платіжні доручення:

-від 27.10.2022 № 286/1/305, яке виконано 29.10.2022, кошти в сумі 63 792 150 грн, у тому числі ПДВ - 10 632 025 грн;

-від 01.11.2022 № 286/1/309, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 16 900 500 грн, у тому числі ПДВ - 2 816 750 грн;

-від 01.11.2022 № 286/1/312, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 76 095 825 грн, у тому числі ПДВ - 12 682 637,50 грн;

-від 02.11.2022 № 286/1/313, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 72 540 375 грн, у тому числі ПДВ - 12 090 062,50 грн;

-від 07.11.2022 № 286/1/327, яке виконано 10.11.2022, кошти в сумі 43 921 125 грн, у тому числі ПДВ - 7 320 187,50 грн;

-від 14.11.2022 № 286/1/340, яке виконано 15.11.2022, кошти в сумі 4 493 025 грн, у тому числі ПДВ - 748 837,50 грн;

-від 21.11.2022 № 286/1/347, яке виконано 23.11.2022, кошти в сумі 25 886 025 грн, у тому числі ПДВ - 4 314 337,50 грн;

-від 26.11.2022 № 286/1/352, яке виконано 29.11.2022, кошти в сумі З 222 225 грн, у тому числі ПДВ - 537 037,50 грн.

Таким чином, за договором № 58 Замовником загалом сплачено відповідачу 306 851 250 грн, у тому числі ПДВ - 51 141 875 грн.

Листом Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджувальні рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами, тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178.

Подібна позиція щодо застосування вказаних положень ПК України та постанови № 178 викладена й у листі Державної податкової служби України від 16.02.2023 № 2097/5/99-00-04-02-01-05, наданому Державній аудиторській службі України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю

Після відкриття провадження у цій справі, відповідачем сплачено (повернуто) на користь позивача 51 141 875 грн, на підтвердження до матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій.

При перегляді рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зроблено висновок, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

У даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки згаданий суб`єкт владних повноважень хоча і має повноваження захистити інтереси держави, але не звернувся до суду з позовною заявою про захист порушених прав.

З огляду на те, що Міністерство оборони України не зверталось до суду за захистом своїх порушених прав, правомірним є висновок місцевого господарського суду, що участь прокурора у даній справі відповідає законодавству, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Предметом позову у цій справі є вимога прокурора, зокрема, про визнання недійсними п. п. 1.1 та 3.1 договору № 58у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ , введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строки дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено. Воєнний стан триває досі.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Згідно частини 3 статті Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до статті 5 статті Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина як суб`єкт господарської діяльності за своїми зобов`язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов`язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Враховуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що приписи підпункту г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022р. №178 поширюються на діяльність органів Збройних Сил України, якими є Міністерство оборони України

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку».

У постанові від 14.11.2023 року у справі № 910/2416/23 Верховний Суд дійшов такого висновку:

«оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи положення постанови Кабінету міністрів №178 від 02.03.2022 та пп. г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, якими визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міністерство оборони України, тому включення до ціни договору ПДВ не за нульовою ставкою, суперечить положенням даних нормативних актів та є підставою для визнання недійсним оспорюваних пунктів договору у цій частині.

Відповідно до висновку Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).

Враховуючи отримання відповідачем грошових коштів у вигляді ПДВ від позивача, незважаючи на відсутність підстав для оподаткування товару та враховуючи визнання недійсними окремих положень договору № 58, колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо безпідставності отримання коштів відповідачем в розмірі 51 141 875 грн.

З огляду на те, що відповідач сплатив позивачу вказану суму після відкриття провадження у цій справі, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до названої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо особа отримала від свого контрагента грошові кошти, сплата яких була передбачена договором, до тих пір, поки цей договір не визнаний судом недійсним повністю або в частині, він вважається правомірним (за умови, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин)), та є підставою для набуття (отримання) нею відповідних грошових коштів.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07.02.2024 року у справі за № 910/3831/22 зазначила таке:

« …зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним. Разом із тим, як вбачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним».

Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що момент виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна слід пов`язувати з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурора в частині стягнення інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по серпень 2023року в сумі 1 973 290,39 грн і 3 % річних за період за період з 30.10.2022 по 20.09.2023 у сумі 1 340 484,23 гривні є передчасними.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі № 914/2947/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржників не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції:

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтами судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ОККО-Бізнес Партнер № бн від 13.08.2024 (вх. суду від 14.08.2024 № 01-05/2304/24) та Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора №11/3/1-229ВИХ-24 від 14.08.2024 (вх. суду від 16.08.2024 № 01-05/2325/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі № 914/2947/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржників.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено 05.12.2024.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець