Постанова

від 05.12.2024 по справі 903/311/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Справа №903/311/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024, повний текст складено 13.08.2024, у справі №903/311/24 (суддя Шум М.С.)

за позовом Приватного підприємства "Компанія ММС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд"

про стягнення 35 045,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №903/311/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на користь Приватного підприємства "Компанія ММС" 25 635,20 грн. заборгованості, а також 3 028,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі №903/311/24 в частині стягнення з відповідача 9 409,00 грн. боргу- закрито. Повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області Приватному підприємству Компанія ММС 477, 00 грн. сплаченого судового збору згідно платіжної інструкції №121 від 27.03.2024.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу відповідача задовольнити. Рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 року у справі за позовом ПП "Компанія ММС" до ТОВ "Луцьккомунбуд" про стягнення заборгованості скасувати повністю. Ухвалити нове рішення, яким ПП "Компанія ММС" в задоволенні позовних вимог до ТОВ "Луцьккомунбуд" відмовити повністю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі № 903/311/24 залишено без руху. Зобов`язано апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлений при поданні апеляційної скарги недолік, а саме уточнити вимоги апеляційної скарги та вказати яке саме судове рішення та від якого числа оскаржується.

19.09.2024 у справі № 903/311/24 від Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Уточнено вимоги апеляційної скарги та звернуто увагу, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 (том 1, а.с. 119-125).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі № 903/311/24. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву. Про відкрите апеляційне провадження позивачу відомо, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи (том 1,а.с 127-128.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, 04.01.2021 між Приватним підприємством "Компанія ММС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцькомунбуд" підписано додаткову угоду №0104/16 до договору поставки №0102/29 від 02.01.2020 (том 1, а.с.7).

Відповідно до додаткової угоди №0104/16 дія договору поставки №0102/29 від 02.01.2020 продовжується до 31.12.2021 та автоматично пролонговується на наступний рік, якщо дія цього договору не була припинена за згодою сторін.

Сам договір поставки №0102/29 від 02.01.2020 в матеріалах справи відсутній з огляду на те, що як зазначив позивач, примірник зазначеного договору не було повернуто відповідачем.

Так, згідно видаткової накладної № РН-0330/3 від 30.03.2021 відповідачу поставлено товар, на суму 11 469,96 грн без урахуванням ПДВ (том 1, а.с. 8); згідно видаткової накладної № РН-0506/3 від 06.05.2021 поставлено відповідачу товар на суму 12 745,28 грн. з урахуванням ПДВ (том 1, а.с. 9); згідно видаткової накладної № РН-0524/1 від 24.05.2021 поставлено відповідачу товар на загальну суму 9 514,54 грн. з урахуванням ПДВ (том 1, а.с. 10); згідно видаткової накладної № РН-0527/6 від 28.05.2021 поставлено відповідачу товар на суму 1 138,06 грн. з урахуванням ПДВ (том 1, а.с. 11); згідно видаткової накладної № РН-0812/5 від 12.08.2021 поставлено відповідачу товар на суму 417,90 грн. з урахуванням ПДВ (том 1, а.с. 12).

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками юридичних осіб в графі "Отримав(ла)" без зауважень та заперечень. Зазначене сторонами не оспорюється.

Як вказує позивач, у період з 22.01.2020 по 19.10.2021 відповідачу було поставлено товар на загальну суму 110 276,20 грн (том 1, а.с. 13).

Позивач зазначає, що за період з 22.01.2020 по 19.10.2021 року відповідачем було оплачено товар частково на суму 93 029,02 грн. Однак відповідач має наявну заборгованість на суму 35 045,19 грн. Зазначене підтверджується актом звіряння розрахунків. Даний акт звіряння розрахунків сторонами не підписаний, печатками юридичних осіб не скріплений.

З метою мирного врегулювання спору, 13.03.2024 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою перерахувати заборгованість в сумі 35 045,19 грн до 27.03.2024. Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення (том 1, а.с. 14).

У зв`язку з вищезазначеними обставинами Приватне підприємство "Компанія ММС" звернулося за захистом свого порушеного права до Господарського суду Волинської області.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позовної вимоги та просив відмовити в задоволенні позову.

В подальшому відповідач частково визнав частину заявлених позовних вимог та погасив наявну заборгованість в розмірі 8567, 05 грн (том 1, а.с. 49-55).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №903/311/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на користь Приватного підприємства "Компанія ММС" 25 635,20 грн. заборгованості, а також 3 028,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Провадження у справі №903/311/24 в частині стягнення з відповідача 9 409,00 грн. боргу- закрито. Повернуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області Приватному підприємству "Компанія ММС" 477, 00 грн. сплаченого судового збору згідно платіжної інструкції №121 від 27.03.2024.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу відповідача задовольнити. Рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 року у справі за позовом ПП "Компанія ММС" до ТОВ "Луцьккомунбуд" про стягнення заборгованості скасувати повністю. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПП "Компанія ММС" до ТОВ "Луцьккомунбуд" відмовити повністю.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Щодо поданої апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькомунбуд", колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

До матеріалів справи позивачем додано докази, а саме: додаткова угода №0104/16 до договору поставки №0102/29 від 02.01.2020, видаткові накладні, акт звіряння розрахунків станом на 25.10.2021, які підтверджують виникнення зобов`язань між сторонами.

Після звернення позивача до суду першої інстанції, відповідач добровільно перерахував позивачу суму заборгованості у розмірі 8 567,05 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №5637 від 24.05.2024.

З огляду на добровільне перерахування відповідачем 8567,05 грн заборгованості та факт сплати частини заборгованості згідно платіжної інструкції №4206 від 10.11.2021 на суму 842,94, про що було самостійно заявлено позивачем у суді першої інстанції, місцевий господарський суд закрив провадження у справі в цій частині (9409, 00 грн) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що видаткові накладні №№ РН-0330/3 від 30.03.2021, РН-0506/3 від 06.05.2021, РН-0524/1 від 24.05.2021, РН-0527/6 від 28.05.2021, РН-0812/5 від 12.08.2021 відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Колегією суддів не приймається до уваги посилання позивача на договір поставки №0102/29 від 02.01.2020 та додаткову угоду №0104/16 до нього, оскільки договір, як письмовий документ, в якому зафіксована домовленість сторін, в матеріалах справи відсутній.

Судом також не приймається до уваги в якості доказу акт звіряння розрахунків від 25.10.2021, оскільки він не підписаний повноважними представниками сторін і не скріплений печатками юридичних осіб.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказав наступне:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття".

За таких обставин надані позивачем видаткові накладні №№ РН-0330/3 від 30.03.2021, РН-0506/3 від 06.05.2021, РН-0524/1 від 24.05.2021, РН-0527/6 від 28.05.2021, РН-0812/5 від 12.08.2021 є доказами домовленостей сторін в усній формі щодо поставки товарів, перелік та вартість яких наведена в кожній з видаткових накладних.

В силу ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тому колегія суддів вважає, що у відповідача виник обов`язок провести оплату за придбаний товар з наступного дня від дати, вказаної у видаткових накладних №№ РН-0330/3 від 30.03.2021, РН-0506/3 від 06.05.2021, РН-0524/1 від 24.05.2021, РН-0527/6 від 28.05.2021, РН-0812/5 від 12.08.2021.

Так, загальний розмір суми нарахування згідно накладних, які наявні в матеріалах справи становить 35 285,74 грн.

На спростування зазначеної заборгованості відповідач повинен був надати суду належні та допустимі докази, які підтвердили б погашення зазначеної суми заборгованості, зокрема первинно-облікові документи. Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження погашення вищезазначеної суми в матеріалах справи наявні докази, а саме платіжна інструкція №4206 від 10.11.2021 на суму 842, 94 грн та платіжна інструкція №5637 від 24.05.2024 на суму 8 567, 05 грн.

Отже, відповідач довів погашення заборгованості належними доказами на загальну суму 9409, 99 грн.

Провівши арифметичний розрахунок (35 285, 74 9409, 99) судом апеляційної інстанції встановлено недоведеність відповідачем погашення заборгованості належними та допустимими доказами перед позивачем згідно наданих накладних на суму 25 875, 75 грн.

Колегією суддів враховується, що місцевий господарський суд задовольнив позов на суму 25 635, 20 грн, з огляду на заявлені позовні вимоги позивача, який в прохальній частині позову просив стягнути 35 045, 19 грн на підставі акта звіряння розрахунків, а не видаткових накладних з сукупним їх розміром (35 285, 74 грн, що є на 240,55 грн більше заявлених вимог в позовній заяві).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (п. 5).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту до гіршого означає, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, 21 червня 2023 року у справі №757/42885/19-ц).

Апеляційна скарга у даній справі подана Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд", а не позивачем у справі.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати принципи римського права "tantum devolutum quantum appellatum" та "reformatio in peius" по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд", яке звернулось із апеляційною скаргою.

Щодо застосування спливу строку позовної давності, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Перебіг позовної давності у спірних правовідносинах розпочався у 2021 році.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

У пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року в справі №679/1136/2.

Отже, Законом України від 30.03.2020 року №540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відтак за змістом норми пункту 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023 року.

Окрім того, за пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

Таким чином, враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, тому суд апеляційної інстанції вважає, що на дату подання позову до місцевого господарського суду позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції строків позовної давності.

Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Оцінивши в сукупності докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та документально необґрунтованими, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьккомунбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі № 903/311/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Грязнов В.В.