Рішення

від 26.11.2024 по справі 902/562/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2024 р.Cправа № 902/562/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,

прокурора Ярмощука В.П.,

представників:

позивача - Сенів А.М.,

відповідача 2 (ФГ "Зублевич") Гуцола М.В.,

у відсутності решти учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Керівника Гайсинської окружної прокуратури (вул. Волонтерів, буд. 15а, м. Гайсин, Вінницька область, 23700) в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050)

до: Бершадської міської ради (вул. Героїв України, буд. 23, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400)

до: Фермерського господарства "Зублевич" (вул. Вишнева, буд. 2, с. Війтівка, Гайсинський район, Вінницька область, 24412)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" (вул. Сергія Зулінського, 9, м. Вінниця, 21022)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027)

про скасування державної реєстрації земельної ділянки та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Керівником Гайсинської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради до Бершадської міської ради та Фермерського господарства "Зублевич" про скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

Ухвалою суду від 21.05.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/562/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.06.2024 о 12:30 год.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого ухвалою суду від 18.06.2024 продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:

- протокольною ухвалою від 18.06.2024 задоволено викладене у позовній заяві клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, внаслідок чого залучено до участі у справі № 902/562/24 Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача;

- за результатами слухання справи 13.08.2024 задоволено клопотання представника відповідача 2 про залучення до участі у справі третьої особи (вх. №01-34/7279/24 від 16.07.2024), внаслідок чого залучено до участі у справі № 902/562/24 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі;

- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 180-189; 190-202, т.1) та відповідачем 2 (ФГ "Зублевич") - заперечення на відповідь на відзив прокурора (а.с. 58-80, т. 2); прокурором - відповіді на відзиви відповідачів (а.с. 225-245, т. 1; 8-25, т. 2) та заперечення на пояснення третьої особи (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) (а.с. 214-238, т. 3); третіми особами - пояснення по суті спору (а.с. 33-57, т. 2; а.с. 140-255, т. 2, а.с. 1-206, т. 3).

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 29.10.2024. Водночас в межах розгляду справи по суті двічі оголошено перерву до 10:00 год. 21.11.2024, а згодом до 14:00 год. 26.11.2024, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 26.11.2024 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача 2 (ФГ "Зублевич"), які підтримали наявні у матеріалах справи письмові позиції по суті спору. Решта повідомлених належним чином учасників справи (шляхом доставки ухвали від 21.11.2024 до Електронних кабінетів ЄСІТС) правом участі у судовому засіданні не скористалися.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує на набуття Бершадською міською радою права власності на земельну ділянку, до складу якої входить частина лісової земельної ділянки, яку безпідставно віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Суть заперечень Бершадської міської ради по суті спору, викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що прокурором не надано належних доказів щодо неможливості самостійного звернення Вінницької обласної Ради до суду та відповідно відсутність підстав для представництва.

Фермерське господарство "Зублевич" у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому в разі задоволення позову справедливий баланс не буде дотриманий, адже особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний та надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Окрім того, за твердженням відповідача 2, земельна ділянка, надана набувачеві на підставі договору оренди, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі.

Поряд з цим Фермерське господарство "Зублевич" просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача про скасування державної реєстрації прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

У відповіді на відзив ФГ "Зублевич" прокурор акцентує увагу, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка була передана для ведення лісового господарства та використовувалася для зазначених цілей, розроблення в порушення вимог законодавства документації із землеустрою щодо неї як щодо землі сільськогосподарського призначення, об`єднання її до інших земельних ділянок не впливає на можливість її витребування.

Окрім того, у вказаному спорі суспільний інтерес суттєво переважає приватні інтереси та міра втручання у мирне володіння, яка полягає у витребуванні земельної ділянки у орендаря, є пропорційною.

Також прокурор зазначає, що строки позовної давності у даному спорі слід рахувати з дати висновку експерта № КСЕ-19-23/57103 за результатами комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, тобто з 01.12.2023. Відтак, строк позовної давності не пропущено.

У відповіді на відзив Бершадської міської ради прокурор з посиланням на практику Верховного Суду зазначає, що йому достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Третя особа (ВОКСЛП "Віноблагроліс") у поясненні по суті спору вказує, що належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, що узгоджується із п. 5 розділу 8 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

У поясненні по суті спору третьої особи (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) стверджує, що правовстановлюючим документом на земельні ділянки є державний акт на право постійного користування землею, а не матеріали лісовпорядкування. При передачі земельної ділянки в оренду Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області діяло в межах та у спосіб передбачений чинним земельним законодавством, оскільки здійснювало розпорядження землями сільськогосподарського призначення, зокрема оспорюваною земельною ділянкою.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

За змістом рішення 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" та відповідним структурам" на виконання рішення 15 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради від 06.07.2000 "Про передачу земель лісового фонду" вирішено припинити право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств та передати землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств за межами населених пунктів обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" та відповідним районним комунальним спеціалізованим лісогосподарським структурам в обсягах, що рахуються в земельно-обліковій документації згідно з додатком.

На виконання зазначеного рішення керівником колишнього КСП "Агрофірма Війтівська" та Війтівським сільським головою передано ТОВ "Бершадьрайкомунліс" лісових насаджень на площі 576 га, у тому числі лісополоси 55,0 га на території Війтівської сільської ради, що підтверджується Актом від 04.04.2001 підписаним також іншими членами комісії.

Згодом рішенням Вінницької обласної ради від 12.10.2001 № 463 Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблкомунліс" перейменоване у Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс".

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства філії Бершадський "Райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс", розробленого в 2006 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Українська лісовпорядна експедиція, за планшетами та відомостями пояснювальної записки та карт-схеми поділу території, експлікації, убачається, що на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області у користуванні філії перебуває 501 га (квартали 15-22).

Згідно із відомостями протоколу другої лісовпорядної наради від 15 грудня 2005 року про розгляд перспективного плану ведення лісового господарства, погодженого 23.12.2005 Державним Управлінням екологічної безпеки у Вінницькій області та затвердженого генеральним директором ВОКСЛП "Віноблагроліс", визначено розподіл площ земельних ділянок лісового фонду Бершадського райагролісу за адміністративними районами і місцевими органами. Зокрема визначено, що площа за даними лісовпорядкування по Війтівській сільській раді становить 501,0 га, а згідно державних актів - 491,0 га.

Отже, різниця в таких площах становить 10 га лісових ділянок, та на такі землі не було виготовлено відповідні державні акти, правоустановлюючими документами на ці ділянки були саме матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" Вінницької області - Бершадська дільниця (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), який розроблений 2015 року Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Українська лісовпорядна експедиція, які виготовлено з урахуванням попереднього проекту, до кварталу 19 включені виділи 11 та 12. Так, згідно із відомостями Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" Вінницької області площа виділу 11 кварталу 19 становить 0,7 га, за характеристикою вказаний виділ є біогалявиною, площа виділу 12 кварталу 19 становить 7,7 га, за характеристикою виділ засаджений лісовими культурами 30-річного віку (ЯЗ - ясен звичайний, ГЗ - граб звичайний, КЛГ- клен, ДЗ - дуб звичайний, ДЧР - дуб червоний) висотою 8-12 метрів.

Таким чином, за матеріалами лісовпорядкування вбачається, що на земельній ділянці виділу 12 кварталу 19 площею 7,7 га явно візуалізувались лісові насадження.

При цьому згідно із відповіддю ВО "Укрдержліспроект" (а.с. 97, т.1) підставами для включення до Бершадської дільниці виділів 11,12 кварталу 19 при проведенні лісовпорядкування 2015 року були матеріали попереднього лісовпорядкування 2004 року, згідно із пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 № 129 "Про деякі питання проведення заходу з інвентаризації земель державної власності" та технічного завдання Вінницькою регіональною філією Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області та серед земельних ділянок проінвентаризовано земельну ділянку під № 6 площею 11,4508 га.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.04.2020 № 2-8529/15-20-СГ "Про включення земельних ділянок в перелік на торги" до переліку земельних ділянок включено земельну ділянку з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га на території Війтівської сільської ради Бершадського району, та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою земельних ділянок, включених до переліку для підготовки торгів до проведення земельних торгів, за рахунок земель державної власності.

За результатами проведених торгів ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області укладено з Фермерським господарством "Зублевич" як переможцем торгів Договір оренди землі № 10 від 22.01.2021 (Договір), відповідно до якого в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га, - багаторічні насадження, пасовище, строком на 7 років (пункти 1, 2, 8 Договору).

Як підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 140-143, т.1) та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 94-95, т.1) підставою передачі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у комунальну власність Бершадській міській раді земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439 зазначено Наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №49-ОТГ від 02.02.2021.

Відповідно до висновку експерта від 01.12.2023 № КСЕ-19-23/57103 за результатами комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної експертами Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, у межах кримінального провадження № 42021022120000009 від 08.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, за фактом службової недбалості службових осіб землевпорядної організації товариства з обмеженою відповідальністю "Віатерра", якими під час підготовки проектної документації не вжито заходів до встановлення цільового призначення земельних ділянок, наявності на них лісової рослинності, унаслідок чого віднесено лісові земельні ділянки до земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що в подальшому призвело до передачі земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439 в оренду для ведення фермерського господарства, чим порушено право користувача земельної ділянки дочірнього підприємства "Бершадський райагроліс" Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Віноблагроліс", встановлені порушення під час розроблення документації із землеустрою та щодо землекористування.

Так, згідно із пунктом 2 висновку експерта встановлено порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок кварталу 19 виділ 12 площею 7,7 га, кварталу 19 виділ 11 площею 0,7 га Бершадської дільниці ДП "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439. Також установлено, що розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Війтівської сільської ради Бершадського району Вінницької області частково не відповідає вимогам земельного законодавства.

Отже, сформована земельна ділянка з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га, розташована в лісовому кварталі 19, який становить єдину екосистему, тобто є земельною ділянкою лісового фонду України.

За твердженням прокурора, визначення спірної земельної ділянки як сільськогосподарської за результатами інвентаризації без урахування матеріалів лісовпорядкування та подальша передача в оренду лісової земельної ділянки без належних на те законодавчих підстав, створило загрозу використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Наведене, порушує інтереси держави, що і слугувало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Водночас прокурором заявлено до витребування частину земельної ділянки в загальному розмірі 8,4 га, враховуючи встановлені площі порушення меж та накладення земельних ділянок кварталу 19 (виділ 12 площею 7,7 га + виділ 11 площею 0,7 га) Бершадської дільниці ДП "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, відповідно до висновку експерта від 01.12.2023 № КСЕ-19-23/57103 за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно із статтею 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 27.01.2020 у справі № 617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі № 297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.

Відповідно положень ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, на підставі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 ст. 46 Лісового кодексу України).

Паралельно із земельним кадастром також здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина 2 ст. 49 Лісового кодексу України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 Лісового кодексу України).

З огляду на вказане документацією, яка визначає фактичні межі лісової ділянки, яка використовується (лісокористування), є проекти організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Так, з часу передачі земель у користування ВОКСЛП "Віноблагроліс" відповідні межі ділянок, які перебували у фактичному користуванні, встановлювались проектами організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідно до планшетів убачається, що виділи 11,12 кварталу 19 входять до території лісокористування ВОКСЛП "Віноблагроліс".

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 13 Лісового кодексу України (в редакції на час передання земель лісового фонду) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Так, частиною 4 ст. 2 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (в редакції на час передання земель лісового фонду) віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Зі змісту ст. 4, 7, 12, 19, 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року слідує, що відповідними повноваженнями щодо передачі земель лісового фонду за межами населених пунктів наділені обласні ради.

Відтак, приймаючи рішення 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" та відповідним структурам" уповноваженим органом місцевого самоврядування у постійне користування передано земельні ділянки лісового фонду.

Відповідно до пункту а) ч. 1 ст. 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Частиною 2 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що обласні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 3 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу II "Землі України" Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 7 вказаної статті визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим проект відведення спірної земельної ділянки не розроблявся, а при інвентаризації земель матеріали лісовпорядкування проектною організацією не використовувались. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

За таких обставин за Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області безпідставно зареєстровано право державної власності на земельну ділянку, до складу якої об`єднано земельну ділянку лісогосподарського призначення комунальної власності, розпорядником якої є Вінницька обласна рада, а постійним користувачем - ВОКСЛП "Віноблагроліс". Водночас в законодавчо визначеному порядку цільове призначення такої землі не змінено.

Відповідно до п. 10 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Відтак, спірна земельна ділянка із спільної комунальної власності, розпорядником якої є Вінницька обласна рада, передана неуповноваженим органом до комунальної власності Бершадської територіальної громади в особі Бершадської міської ради, і у такий спосіб незаконно всупереч волі власника вибула із спільної власності громад області та з постійного користування ВОКСЛП "Віноблагроліс". Водночас положення ст. 149 ЗК України передбачають можливість такого вилучення компетентними органами лише за згодою землекористувача.

З урахуванням положень ст. 150 ЗК України рішення про вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок комунальної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення, належить до повноважень відповідної обласної ради.

Отже, Наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 49-ОТГ від 02.02.2021, яким спірну ділянку передано у комунальну власність Бершадської територіальної громади суперечить актам цивільного законодавства, порушує інтереси держави в особі Вінницької обласної Ради, тому є незаконним.

Слід зазначити, що посилання прокурора у тексті позовної заяви, що спірну ділянку передано у комунальну власність Бершадської територіальної громади за Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №19-ОТГ від 04.01.2021 не знаходить свого відображення у матеріалах справи та очевидно є опискою. Оскільки судом встановлено, що відповідною підставою передачі зазначено Наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №49-ОТГ від 02.02.2021, як підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 140-143, т.1) та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 94-95, т.1).

З приводу необхідності заявлення позовних вимог про визнання незаконним або скасування відповідного наказу, з метою витребування спірної земельної ділянки у дійсного власника, судом враховано висновки Верховного Суду щодо належних та ефективних способів захисту порушених прав.

У випадку коли на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Визнання незаконним Наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 94).

Тому, суд доходить висновку, що відсутність позовних вимог про визнання незаконним та скасування відповідного Наказу не перешкоджає наданню правової оцінки у мотивувальній частині судового рішення, а також не обмежує прокурора у праві вимагати витребування земельної ділянки у неналежного володільця.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Вінницької обласної Ради.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71)).

За змістом ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 13, якою доповнено статтю 79-1 Земельного кодексу України, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" №340-ІХ від 05.12.2019, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 94-95, т. 1), земельну ділянку з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га, віднесено до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Враховуючи, що відомості щодо цільового призначення та категорії сформованої земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідна земельна ділянка фактично належать до земель лісогосподарського призначення, а згідно витягу з ДЗК - до земель сільськогосподарського призначення, відновити порушене право держави можливо лише шляхом скасування загалом державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Відтак вимога прокурора про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В свою чергу, визначаючись щодо вимоги прокурора про витребування у відповідачів спірної земельної ділянки, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2гс21), що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

У контексті частини третьої статті 16 ЦК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься, зокрема, віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів ст. 387 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Стаття 388 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 4 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

В свою чергу, в силу приписів частини третьої ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В даному спірному випадку земельна ділянка вибула у комунальну власність Бершадської територіальної громади згідно із Наказом ТУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 49-ОТГ від 02.02.2021, тобто безвідплатно.

Отже, в силу приписів частини третьої ст. 388 ЦК України власник має право витребувати відповідне майно від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування спірної земельної ділянки лише у Бершадської міської ради не призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою з боку Фермерського господарства "Зублевич" та її повернення у фактичне володіння Вінницької обласної Ради.

Державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Отже, право оренди є похідним від права власності, витребування майна з комунальної власності Бершадської міської ради припиняє правомочності відповідача 1 як власника землі та є підставою для витребування земельної ділянки у орендаря Фермерського господарства "Зублевич".

Аналогічна правова позиція зі схожими правовідносинами викладена у постанові КЦС ВС від 17.11.2021 у справі № 672/386/20.

Право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її у себе та використовує.

Таким чином, в порядку віндикаційного позову власник має право витребувати земельну ділянку від її орендаря, який набув це право на підставі укладеного з добросовісним набувачем договору оренди.

У Фермерського господарства "Зублевич" існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання земельної ділянки призводять до порушення майнових прав держави.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Також суд враховує, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки в орендаря слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд зазначив, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання щодо зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення (п.п. 187-189 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

З урахуванням предмету спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених норм права, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача 1 та право користування відповідача 2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Наведене, в свою чергу, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 388 ЦК України спростовує доводи Фермерського господарства "Зублевич" щодо неможливості витребування у нього спірної земельної ділянки як у добросовісного набувача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірними вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки в обох відповідачів та приходить висновку про задоволення позову в цій частині.

Окрім того, враховуючи заявлення відповідачем 2 наслідків спливу позовної давності у даному спорі, суд бере до уваги, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 911/3736/21, від 06.07.2021 у справі № 921/430/19 та від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16 прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Так, прокурору було відомо про порушення права держави в особі Вінницької обласної Ради уже 08.04.2021 за фактом кримінального провадження внаслідок самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення. Наведене підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42021022120000009 від 08.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, за фактом службової недбалості службових осіб землевпорядної організації товариства з обмеженою відповідальністю "Віатерра", якими під час підготовки проектної документації не вжито заходів до встановлення цільового призначення земельних ділянок, наявності на них лісової рослинності, унаслідок чого віднесено лісові земельні ділянки до земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що в подальшому призвело до передачі земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439 в оренду для ведення фермерського господарства (а.с. 38, т. 1).

Таким чином, початок перебігу трирічного строку позовної давності у спірних правовідносинах припадає на 09.04.2021 та мав би сплинути 08.04.2024, водночас позовну заяву зареєстровано 16.05.2024.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який скасовано з 01.07.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Згідно із Законом від 30.03.2020 №540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022)

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено та який триває на даний час.

В свою чергу, продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії карантину та воєнного стану, не зараховується при обчисленні такого строку.

Оскільки початок перебігу такого строку припав на період дії та карантину та такий строк продовжується на період дії воєнного стану в Україні, отже, відповідний строк не є пропущеним.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної Ради, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Вінницькою обласною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Вінницьку обласну Раду про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №51/1-1304вих-24 від 06.05.2024).

Такому повідомленню передував запит Вінницької обласної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді вих. № 51/1-457вих-24 від 19.02.2024.

Зі змісту отриманої відповіді від 19.03.2024 № 350/01.01-15/2024 вбачається, що Вінницькою обласною Радою відповідні заходи не вживались та орган місцевого самоврядування не заперечує проти представництва інтересів держави прокурором у даному спорі.

Водночас доказів реагування Вінницької обласної Ради на повідомлення прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" матеріали справи не містять.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Водночас протягом розгляду даної справи Вінницька обласна Рада не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Наведене водночас спростовує доводи Бершадської міської ради про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної Ради.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що решта доводів відповідачів жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон).

Ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону).

Згідно із п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складає 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 6 Закону передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України).

Отже, судовий збір з позовної заяви про витребування майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Прокурором заявлено 1 вимогу немайнового характеру (скасування державної реєстрації земельної ділянки) яка спрямована до обох відповідачів, що підлягає оплаті судовим збором в розмірі 3028 грн (з розрахунку 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024), та 1 вимогу майнового характеру (про витребування земельної ділянки) щодо відповідача 1, водночас ця ж вимога про витребування земельної ділянки є вимогою немайнового характеру щодо відповідача 2 (оскільки така вимога до орендаря розглядається як негаторний позов).

У Договорі оренди землі №10 від 22.01.2021 зазначена нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 11,4508 га на дату укладення Договору в розмірі 860136,83 грн.

Оскільки до витребування заявлена частина відповідної земельної ділянки площею 8,4 га, тому пропорційна вартість такої земельної ділянки становить 630 996,38 грн (73,36% від 860136,83 грн).

Відтак за вказану вимогу підлягав сплаті судовий збір в розмірі 9464,95 грн (630 996,38 грн х 1,5%).

Отже, сумарно судовий збір із заявлених позовних вимог складає 15520,95 грн (6056 грн + 9464,95 грн).

Натомість прокурором при зверненні до суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 9084 грн, тобто недоплаченою залишається сума 6 436,95 грн.

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про стягнення з Вінницької обласної прокуратури 6 436,95 грн недоплаченої суми судового збору при зверненні до суду із позовом.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на Бершадську міську раду покладаються витрати на сплату судового збору в розмірі 10 978,95 грн (1514 грн за вимогою немайнового характеру + 9464,95 грн за вимогою майнового характеру). Водночас стягненню з Фермерського господарства "Зублевич" такі судові витрати підлягають в розмірі 4542 грн (1514 грн за вимогою немайнового характеру + 3028 грн за вимогою про витребування земельної ділянки), оскільки щодо відповідача 2 як орендаря вимога про витребування земельної ділянки розглядається як негаторний позов.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.

3. Витребувати у Бершадської міської ради (вул. Героїв України, буд. 23, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400, код ЄДРПОУ 04051033) на користь Вінницької обласної Ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 00022438) земельну ділянку загальною площею 8,4 га, яка відповідає координатам кутів меж поворотних точок кварталу 19 виділу 11 площею 0,7 га та виділу 12 площею 7,7 га Бершадської дільниці Дочірнього підприємства "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" та включена до земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га.

4. Витребувати у Фермерського господарства "Зублевич" (вул. Вишнева, буд. 2, с. Війтівка, Гайсинський район, Вінницька область, 24412, код ЄДРПОУ 41985684) на користь Вінницької обласної Ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 00022438) земельну ділянку загальною площею 8,4 га, яка відповідає координатам кутів меж поворотних точок кварталу 19 виділу 11 площею 0,7 га та виділу 12 площею 7,7 га Бершадської дільниці Дочірнього підприємства "Бершадський райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" та включена до земельної ділянки з кадастровим номером 0520485800:01:003:0439, площею 11,4508 га.

5. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 6 436,95 грн недоплаченого судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Бершадської міської ради (вул. Героїв України, буд. 23, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400, код ЄДРПОУ 04051033) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 10 978,95 грн - витрат на сплату судового збору.

7. Стягнути з Фермерського господарства "Зублевич" (вул. Вишнева, буд. 2, с. Війтівка, Гайсинський район, Вінницька область, 24412, код ЄДРПОУ 41985684) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 4542 грн - витрат на сплату судового збору.

8. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

9. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 06 грудня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.