Ухвала

від 05.12.2024 по справі 927/987/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

05 грудня 2024 року м. Чернігівсправа№ 927/987/24(927/1114/24) Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., перевіривши матеріали заяви, сформованої через систему «Електронний суд» 02.12.24 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , про забезпечення позову до відкриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.11.24 у справі №927/987/24 постановлено, серед іншого, відкрити провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); ввести процедуру реструктуризації боргів боржника з 06.11.2024 року; ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 06.11.2024 року; керуючою реструктуризацією боржника призначити арбітражну керуючу Коренчук Тетяну Олександрівну (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво №2018 від 08.11.2011, адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

02.12.24, до Господарського суду Чернігівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Перемога 1991 про стягнення 230 313,43 грн. заборгованості, в тому числі 92 173,47 грн заробітної плати, 120 000 грн вихідної допомоги та 18 139,53 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем трудового законодавства та Закону України Про оплату праці.

Одночасно до Господарського суду Чернігівської області через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження у справі шляхом накладення арешту та заборони товариству з обмеженою відповідальністю "Перемога 1991" (код ЄДРПОУ 34878870) відчужувати комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,00 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно до частин 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має звернутися до суду.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування вказаної заяви заявник зазначає, що ОСОБА_1 (надалі - Заявник) щодо якого відкрито провадження у справі №927/987/24 про неплатоспроможність звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовної заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога 1991" про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі: 230 313, 43 грн.

У своїй заяві Заявник зазначив, що 10 жовтня 2024 року його було звільнено з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю "ДАРС-Л" (змінило найменування на товариство з обмеженою відповідальністю "Перемога 1991"), проте розрахунку при звільненні з ним проведено не було, не дивлячись на направлення останньому відповідної вимоги.

Внаслідок звільнення Заявника у Відповідача виник обов`язок провести грошовий розрахунок, який виконано не було.

Бажаючи поновити свої порушені права та отримати грошові кошти, які можна використати для розрахунку із кредиторами, Заявник з урахуванням статтей 2 та 7 Кодексу України з процедур банкрутства звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Відповідача, який був його роботодавцем із вимогою про стягнення грошових коштів у загальній сумі 230 313, 43 грн, із яких: 92 173,47 грн заборгованість із заробітної плати; 120000,00 грн заборгованість із вихідної допомоги; 18 139, 53 грн середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, Заявник вважає, що існує ризик істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду про стягнення із Відповідача грошових коштів, що в свою чергу вплине не неможливість кредиторів задовольнити свої вимоги за рахунок активів/майна, яке було б отримано за таким рішенням.

Як вказує заявник в обґрунтування заяви про забезпечення позову, із відомостей інформаційної довідки 406106572 від 01.12.2024 року із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована із застосування архівного функціоналу, вбачається, що єдиним активом Відповідача є комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому, загальна вартість згаданого комплексу складає 52000,00 грн. Архівний функціонал інформаційної довідки дозволяє побачити, що зазначений комплекс починаючи із 10.04.2013 перебував під арештом на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 36467298 від 09.04.2013 відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції. Проте, вказує заявник, 01.11.2024 року, за ініціативою Відповідача вказаний арешт було знято (припинено) рішенням державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, серія та номер: ВП №36467298, виданий 01.11.2024, видавник: Андрієвська Ірина Олексіївна Головний державний виконавець Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

У свою чергу, як стало відомо Заявнику, 02 грудня 2024 року за результатом отримання документів із реєстраційної справи, учасником Відповідача ще 05 листопада 2024 року було прийнято рішення про зменшення статутного капіталу та передачі собі комплексу в рахунок виплати. Рішення №2 учасника Відповідача від 05 листопада 2024 року в частині зменшення статутного капіталу було зареєстровано 30 листопада 2024 за № 1000631070012000612 приватним нотаріусом Ющенко А.В., що чітко підтверджується відомостями з витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02.12.2024.

Вказане, чітко підтверджує, що наразі вживаються дії спрямовані на відчуження належного Відповідачу комплексу. Також вказує заявник, що наразі право відповідача відчужити належний йому вище майновий комплекс і залишитися неплатоспроможним є беззаперечним та в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь заявника. Більше того, вказує заявник, учасником відповідача уже вживаються заходи, спрямовані на вибуття з власності останнього нерухомого майна, що чітко підтверджується доданими до заяви доказами, а саме рішенням №2 учасника відповідача від 05.11.24.

Заявник у заяві виділив, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

Посилаючись на наведені обставини, норми законодавства та практику Верховного Суду України, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви, що зазначені вище.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року у cправі № 902/1308/22.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.04.2023 року у cправі № 916/2865/22, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2021 у справі № 910/18193/21 міститься висновок, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такі заходи не будуть перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Так, звертаючись з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991» 230 313,43 грн, на переконання заявника, слід вжити наступних заходів забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту та заборони товариству з обмеженою відповідальністю "Перемога 1991" (код ЄДРПОУ 34878870) відчужувати комплекс нежитлових будівель загальною площею 2844,00 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 .

При цьому, окрім іншого, заявник зазначає, що з урахуванням специфіки провадження у справі про банкрутство, безпосередньою метою застосування передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову, як заходів забезпечення вимог кредиторів у такій справі, є збереження майна боржника та у такий спосіб охорона матеріально-правових інтересів кредиторів від можливих недобросовісних дій боржника чи інших осіб стосовно його активів задля попередження потенційних труднощів у досягненні основної мети процедур банкрутства - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів.

Суд наголошує, що розгляд зазначеної заяви відбувається у межах справи про неплатоспроможність заявника, а не товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991».

Поряд з цим, заявником не надано до суду достатніх, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження його доводів щодо існування недобросовісних навмисних намірів товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога 1991» на відчуження належного останньому майнового комплексу, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду за позовом, який подається одночасно з заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зважає також на те, що заявник звертаючись до суду з даною заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви шляхом накладення арешту на майно, не навів достатньо обґрунтованих припущень та не надав належних на те доказів щодо того, що невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду.

Відтак, суд зазначає, що будь-яких переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в господарській справі, у разі задоволення позову, з яким заявник звертається до суду, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, заявником у заяві про забезпечення позову не було наведено та не надано відповідних доказів на підтвердження таких обставин.

Дослідивши надані суду докази та обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає їх не обґрунтованими, оскільки, заявником не надано доказів на підтвердження того факту, що невжиття заходів до забезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяв про забезпечення позову.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на заявника.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/

Документи по справі можуть бути направлені на адресу суду: пр-т Миру, 20, м. Чернігів, 14000, та на електронну адресу Господарського суду Чернігівської області - e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; засоби зв`язку - тел.099 420 54 50.