Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/10936/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10936/23 (910/15394/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Коваль Р.О.

позивача - адвокат Тарасов С.О.

третя особа - арбітражний керуючий Приходько Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 12.08.2024

у складі колегії суддів: Полякова Б.М. (головуючого), Поліщука В.Ю., Отрюха Б.В.

та на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.01.2024

у складі судді: Паська М.В.

у справі № 910/10936/23 (910/15394/23)

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 та приватного виконавця Лисенка Сергія Олексійовича

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Леденьова Івана Сергійовича та арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича

про застосування наслідків нікчемності правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 910/10936/23

про неплатоспроможність ОСОБА_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/10936/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

2. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та приватного виконавця Лисенка Сергія Олексійовича про застосування наслідків нікчемності правочину - договорів купівлі-продажу земельних ділянок та витребування на користь ОСОБА_1 об`єктів незавершеного будівництва розташованих на цих земельних ділянках.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23(910/15394/23) позов задоволено.

4. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 fпеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/10936/23(910/15394/23) задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23(910/15394/23) скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Рух касаційної скарги

6. 03.09.2024 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лисенко Сергій Олексійович звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23), підтвердженням чого є відтиск штемпелю Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на першому аркуші касаційної скарги.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича про зменшення розміру судового збору та відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23). Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) залишено без руху. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 353 567,28 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23).

9. 30.09.2024 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лисенко Сергій Олексійович направив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучив платіжну інструкцію в національній валюті від 30.09.2024 № 145, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 353 567,28 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23).

10. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024; призначено розгляд касаційної скарги на 29.10.2024 о 10:45 год.

11. Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2024 відкладено розгляд касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) на 26.11.2024 о 10:45 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись із вказаною постановою приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича подав касаційну скаргу в якій останній просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 120 Земельного кодексу України, статей 215, 331, 377 Цивільного кодексу України. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19, від 26.06.2024 у справі № 587/1240/16-ц, від 24.07.2024 у справі № 161/20166/20.

13.2 Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 388, 655 Цивільного кодексу України в частині незаконного витребування майна за оплатним правочином в добросовісного набувача. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 13.02.2024 у справі № 910/11252/22, від 26.06.2024 у справі № 183/7765/15, від 27.06.2024 у справі № 465/7041/16-ц, від 05.07.2024 у справі № 944/4767/21.

14. Представник скаржника в судових засіданнях 29.10.2024 та 26.11.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції учасників справі щодо касаційних скарг

15. ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить, зокрема, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

16. Представник позивача та арбітражний керуючий Приходько Д.В. в судових засіданнях 29.10.2024 та 26.11.2024 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

17. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу викладено клопотання про закриття касаційного провадження.

18. Вказане клопотання мотивовано тим, що висновки Верховного Суду у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин які не є подібними до правовідносин у цій справі.

19. Представник позивача та арбітражний керуючий Приходько Д.В. в судовому засіданні 29.10.2024 підтримали вказане клопотання.

20. Представник скаржника в судовому засіданні 29.10.2024 заперечив проти вказаного клопотання.

21. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.

21.1 Колегія суддів зазначає, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

21.2 Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

21.3 Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

21.4 У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

21.5 Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

21.6 Враховуючи наведене, з огляду на зміст аргументів касаційної скарги, які стосуються, неправильного застосування положення статті 120 Земельного кодексу України, статей 215, 331, 377, 388, 655 Цивільного кодексу України, не врахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19, від 26.06.2024 у справі № 587/1240/16-ц, від 24.07.2024 у справі № 161/20166/20, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 13.02.2024 у справі № 910/11252/22, від 26.06.2024 у справі № 183/7765/15, від 27.06.2024 у справі № 465/7041/16-ц, від 05.07.2024 у справі № 944/4767/21, передчасними є аргументи вказаного клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки такі аргументи касаційної скарги, в цьому випадку, підлягають дослідженню під час касаційного розгляду по суті.

21.7 Окрім того, в ухвалі Верховного Суду від 09.10.2024 колегія суддів дійшла висновку про відкриття касаційного провадження у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) за вказаною касаційною скаргою.

Позиція Верховного Суду

22. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

22. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

23. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

24.1 Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича від 03.11.2022 року було об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 виконавчі провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 755/1929/22 від 02 листопада 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 56728,00 грн; № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області №755/1929/22 від 02 листопада 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 326263,12 грн; № 70423472 з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/18059/21 від 21 листопада 2022 року про стягнення з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 у розмірі 167659,49 грн.

24.2 Відповідно до постанови у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 30.11.2022 приватний виконавець Лисенко С.О. здійснив опис майна та наклав заборону на відчуження земельних ділянок, що належали ОСОБА_1 на праві власності, і що не заперечується відповідачами зокрема:

- на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5587, площа: 0,0322 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5588, площа: 0,0322 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5589, площа: 0,0322 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

24.3 Права власності Позивача на наведені земельні ділянки підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 316078173 (т.1 а.с. 29), № 3160707081 (т.1 а.с.43), № 316076044 (т.1 а.с.59) станом на 25.11.2022.

24.4 На дату вчинення опису майна, Позивач був замовником будівництва, що розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486200:03:007:5587; 3222486200:03:007:5588, 3222486200:03:007:5589, за адресою: АДРЕСА_1 , в, що підтверджується витягами з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 11.09.2023 №1503/05/18-23.

24.5 10.01.2023 відбулись електронні торги з земельних ділянках з кадастровими номерами 3222486200:03:007:5587; 3222486200:03:007:5588, 3222486200:03:007:5589, переможцем яких стала ОСОБА_2 , яка придбала ці земельні ділянки, що підтверджується протоколами проведення електронних торгів від 10.01.2023 № LSE001-UA-20221209-41721, LSE001-UA-20221209-98462 та LSE001-UA-20221209-40873 відповідно.

24.6 30.01.2023 відповідачем 2 було складено акти приватного виконавця про проведені електронні торги з єдиним номером НОМЕР_1 відносно кожної земельної ділянки.

24.7 31.01.2023 між приватним виконавцем Лисенко С.О. та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, які були посвідчені приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С.

24.8 Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2023, укладеного між приватним виконавцем Лисенко С.О., як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. та зареєстрованим в реєстрі за №502, відповідач-1 набула права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 3222486200:03:007:5587.

24.9 Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2023, укладеного між приватним виконавцем Лисенко С.О., як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. та зареєстрованим в реєстрі за №503, відповідач-1 набула права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 3222486200:03:007:5588.

24.10 Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.01.2023, укладеного між приватним виконавцем Лисенко С.О., як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 504, відповідач-1 набула права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 3222486200:03:007:5589.

25. Ухвалюючи судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з наступного.

25.1 В поданій позовній заяві фізична особа ОСОБА_1 просив суд на підставі статті 228 Цивільного кодексу України застосувати наслідки нікчемності правочину - договорів купівлі-продажу земельних ділянок кадастровий номер: 3222486200:03:007:5587, 3222486200:03:007:5588 та 3222486200:03:007:5587 та витребувати на користь ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва розташований на цих земельних ділянках.

25.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що керуючим реструктуризацією боргів боржника - ОСОБА_1 на підставі ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/10936/23 від 20.07.2023 під час інвентаризації майна боржника було встановлено реалізацію приватним виконавцем Лисенком Сергієм Олексійовичем в рамках зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 на електронному аукціоні земельних ділянок, кадастровий номер: 3222486200:03:007:5587, 3222486200:03:007:5588 та 3222486200:03:007:5589, які належали ОСОБА_1 . Позивач вважає, що така реалізація належного йому майна була проведена без наявності повноважень у приватного виконавця на укладення договорів купівлі-продажу, та з метою реалізації та заволодіння покупцем ОСОБА_2 за значно заниженою ціною об`єкту незавершеного будівництва, що знаходиться на цих земельних ділянках. Отже в силу частини другої статті 288 Цивільного кодексу України такі правочини є нікчемними, і згідно позиції позивача наявні підстави для витребування свого майна з чужого незаконного володіння, що значно підвищить спроможність ОСОБА_1 задовольнити вимоги кредиторів у справі про неплатоспроможність № 910/10936/23.

25.3 Відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

25.4 Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

25.5 Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

25.6 Примусове припинення прав на земельну ділянку згідно статті 143 Земельного кодексу України здійснюється у судовому порядку. Відтак, під час здійснення виконавчого провадження приватний виконавець має право вчиняти виконавчі дії та приймати рішення, які визначені Законом України "Про виконавче провадження" або нормативно-правовими актами, які прийняті відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", і з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Натомість Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним та визначає вичерпний перелік повноважень державних та приватних виконавців, а також перелік виконавчих дій та рішень, які останні мають право приймати. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що приватний виконавець свавільно порушив права власності Позивача, оскільки не мав повноважень на укладення Договорів купівлі - продажу земельних ділянок по результатам електронних торгів. Разом з цим, Відповідач-2 не надав суду належних доказів правомірності звернення стягнення та відчуження спірних земельних ділянок належних на праві приватної власності позивачу, що відбулось на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Відповідач-2 не довів наявності судового рішення про звернення стягнення на земельні ділянки позивача.

25.7 Отже, за результатами дослідження доказів та обставин справи суди дійшли висновку, що в рамках зведеного виконавчого провадження в порушення вимог частини третьої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" незаконно було укладено Договори купівлі - продажу земельних ділянок від 31.01.2023 з реєстраційними номерами № 502, 503, 504, що стали підставою для порушення конституційного права Позивача на його власність, і дані правочини є нікчемними відповідно до закону з моменту укладення, на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, та такими що не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з їх нікчемністю.

26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

27. Частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

28. Застосовуючи частину першу статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

29. У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

30. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

31. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

32. Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

33. Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 Цивільного кодексу України (в контексті визначення терміну "публічний порядок"): "Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

34. Об`єднана палата звертає увагу на необхідність чіткого розмежування нікчемного правочину та оспорюваного правочину.

35. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

36. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

37. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

Суд наголошує на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

38. Окрім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20 викладено правові висновки щодо застосування норми статті 391 Цивільного кодексу України, а саме про те, що: 1) звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю; 2) предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника); 3) підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей; 4) умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

39. Також, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 викладено висновок про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства.

40. Близькі за змістом правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.

41. Також, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

42. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

43. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

44. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

45. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

46. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

47. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19.

48. Згідно частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

49. У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.

50. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.

51. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

52. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

53. Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.

54. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

55. Отже, для нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

56. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

57. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 391/666/21.

58. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

59. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

60. Колегія суддів зазначає, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

61. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

62. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

63. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

64. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

65. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

66. Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень - невід`ємна частина судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

67. Всупереч наведеному, судами попередніх інстанцій, в цьому випадку, не обґрунтовано належним чином та не встановлено на підставі дослідження обставин цієї справи в чому полягає те, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені за наслідком виконання судових рішень в примусовому порядку, посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак, є такими, що порушують публічний порядок в розумінні статті 228 Цивільного кодексу України та наведених правових висновків Верховного Суду.

68. З огляду на викладене передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність в цьому випадку підстав для застосування положень статті 228 Цивільного кодексу України.

69. Окрім того, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій з посиланням на положення статті 143 Земельного кодексу України про те, що приватний виконавець свавільно порушив права власності Позивача, оскільки не мав повноважень на укладення Договорів купівлі - продажу земельних ділянок по результатам електронних торгів, з посиланням на те, що Відповідач-2 не довів наявності судового рішення про звернення стягнення на земельні ділянки позивача.

70. Так, відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

71. Згідно частини четвертої статті 135 Земельного кодексу України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням вимог цього Кодексу.

72. Відтак, під час здійснення виконавчого провадження приватний виконавець має право вчиняти виконавчі дії та приймати рішення, які визначені Законом України "Про виконавче провадження" або нормативно-правовими актами, які прийняті відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", і з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

73. Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

74. Згідно частин п`ятої, шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

75. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику.

76. Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не убачається про звернення стягнення виконавцем на будь - яке інше майно, окрім зазначених земельних ділянок. Відтак, об`єкт незавершеного будівництва не був предметом продажу на торгах з примусового виконання судових рішень.

77. З наведеного убачається наділення виконавця відповідними повноваженнями на звернення стягнення на майно боржника, в тому рахунку на належні йому земельні ділянки, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей.

78. Вказане також узгоджується із наведеними положеннями частини четвертої статті 135 Земельного кодексу України, яка розміщена в главі 21 "Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах".

79. В свою чергу, статтею 143 Земельного кодексу України врегульовано підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку та вказана норма розміщена в главі 22 "Припинення прав на землю", яка в свою чергу регулює правовідносини, які є відмінними від правовідносин у сфері примусового виконання судових рішень.

80. З огляду на викладене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій з посиланням на положення статті 143 Земельного кодексу України про те, що в цьому випадку для реалізації земельних ділянок в межах виконавчого провадження необхідна наявність окремого судового рішення саме про звернення стягнення на земельні ділянки позивача.

81. Верховний Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

82. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

83. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

84. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

85. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

86. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

87. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не були дотримані.

88. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

89. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що не було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій, а в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України дослідження та встановлення фактичних обставин справи виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

90. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

91. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права - статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосовано норми матеріального права - статті 228 Цивільного кодексу України, статей 135, 143 Земельного кодексу України, статей 48, 50 Закону України "Про виконавче провадження", не встановлено наявність / відсутність обставин з якими стаття 228 Цивільного кодексу України, з урахуванням висновків Верховного Суду у вказаних постановах, пов`язує застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених вказаною нормою права, а тому рішення суду першої інстанції від 18.01.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 12.08.2024 слід скасувати, а справу № 910/10936/23 (910/15394/23) слід направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

92. При новому розгляді суду необхідно дослідити та встановити обставини щодо того, чи оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені за наслідком виконання судових рішень в примусовому порядку, посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, спрямовані на порушення публічного порядку, а відтак, чи є такими, що порушують публічний порядок в розумінні статті 228 Цивільного кодексу України та наведених правових висновків Верховного Суду, надати оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених у цій постанові та правових висновків викладених у наведених постановах Верховного Суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

93. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/10936/23 (910/15394/23) скасувати.

3. Справу № 910/10936/23 (910/15394/23) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк