Постанова

від 05.12.2024 по справі 910/18048/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18048/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція» - Клименка О. С.,

відповідача: Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Тацишиної О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (колегія суддів: Скрипка І. М. (головуюча), Гончаров С. А., Хрипун О. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 (суддя Підченко Ю. О.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція»

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція» (далі - позивач, Товариство) подало до господарського суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Відділення АМКУ) від 22.09.2023 № 60/120-р/к у справі № 188/60/36-рп/к.22 (далі - оспорюване рішення Відділення АМКУ) в частині визнання винним Товариства у вчиненні порушень, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ), та накладення штрафу у розмірі 68 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Відділення АМКУ є протиправним та необґрунтованим в частині, що стосується позивача, оскільки при його прийнятті відповідач не з`ясував всіх обставин, що мають значення для правильного визначення питання узгодженості дій, що стосуються спотворення результатів конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів (великогабаритних та ремонтних) в межах м. Черкаси, який проводився виконавчим комітетом Черкаської міської ради, та не довів обставин, що покладені в основу висновків про вчинення позивачем узгоджених антиконкурентних дій як підстави накладення штрафу, крім того, такі висновки не містять критеріїв встановлення розміру штрафу та його розрахунка.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 06.06.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 16.09.2024, у задоволенні позову відмовив.

Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що зміст оспорюваного рішення відповідача та матеріали судової справи в сукупності підтверджують, що Відділення АМКУ надало вичерпне обґрунтування своєї позиції в оспорюваному рішенні, повно і об`єктивно з`ясувало обставини антимонопольної справи з урахуванням зібраних та/чи поданих сторонами доказів, натомість позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували висновків відповідача, а твердження у позові про неповноту дослідження обставин антимонопольної справи мають надто загальний характер, які свідчать про незгоду із висновками Відділення АМКУ, а не про відсутність належного мотивування оспорюваного рішення як такого.

Щодо доводів позову про необґрунтований розмір штрафу місцевий господарський суд вказав про безпідставність таких тверджень. При цьому врахував, що чинна на час прийняття оспорюваного рішення редакція Порядку розгляду АМКУ та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням АМКУ від 19.04.1994 № 5, не встановлювала вимог до змісту рішень органів АМКУ в частині зазначення порядку нарахування штрафу.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та, ураховуючи доводи апеляційної скарги, додатково зазначив про відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо закриття підготовчого провадження та зобов`язання відповідача надати матеріали антимонопольної справи на електронному носії для огляду під час вирішення спору по суті, неповного з`ясування обставин у вигляді не дослідження у судовому засіданні під час розгляду справи по суті змісту оптичного диску з матеріалами антимонопольної справи, наданого відповідачем.

У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення про відмову у задоволенні позову, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на:

1) неврахування судами правового висновку Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/12464/18 та пленуму Вищого господарського суду України у п. 8.3 постанови від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», в результаті чого суди залишили поза увагою прийняття відповідачем оспорюваного рішення без з`ясування обставин, що мають значення для правильного визначення питання узгодженості дій, що стосуються спотворення результатів конкурсу, та здійснення відповідачем неправильної кваліфікації порушення конкурентного законодавства позивачем;

2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 4 ст. 74 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме під час розгляду справи про визнання протиправним та скасування рішення АМКУ, у контексті можливості збирання судом з власної ініціативи доказів, що стосуються предмета спору, коли суд має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, без зазначення судом, в чому полягають такі сумніви, та без належного мотивування такого рішення, виключно за внутрішнім бажанням суду, а також співвідношення такого рішення з базовим принципом правосуддя - рівністю сторін.

У розрізі наведеного позивач вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права у вигляді збирання доказів з власної ініціативи без обґрунтування такого рішення, коли спочатку залишив відзив відповідача на позов з додатками без розгляду, а потім в ухвалі від 18.04.2024 при закритті підготовчого провадження зобов`язав відповідача надати матеріали антимонопольної справи на електронному носії для огляду під час вирішення спору по суті;

3) посилання судів в оспорюваних рішеннях на електронні документи, що знаходяться на оптичному диску з матеріалами антимонопольної справи, без їх дослідження, що свідчить про встановлення судами обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, на підставі недопустимого доказу (ст. 77 ГПК України), яким є вміст недослідженого оптичного носія, поданого відповідачем на вимогу суду, що є підставою для скасування судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу;

недослідження судами зібраних у справі доказів, а саме рішення АМКУ на предмет правомірності його висновків, що є підставою для скасування судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.

Підсумовуючи скаржник зазначив, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, однобічними, а висновки у них здійснені на припущеннях та з урахуванням виключно позиції відповідача та ігнорування доводів позивача, прийняті з порушенням норм процесуального права шляхом самостійного збирання доказів судом, при чому без подальшого їх дослідження.

Верховний Суд в ухвалі від 17.10.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

31.10.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається (з урахуванням матеріалів антимонопольної справи, наданої відповідачем на вимогу суду), суди попередніх інстанцій встановили, що у 2019 році виконавчий комітет Черкаської міської ради (замовник) провів конкурс з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів (великогабаритних та ремонтних) в межах м. Черкаси на підставі відповідного рішення Черкаської міської ради від 26.02.2019 № 216 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до журналу обліку реєстрації конкурсних пропозицій на визначення виконавця послуг, для участі у конкурсі свої пропозиції надали: ТОВ «Сантехбудреконструкція» та ФОП Сук С. В. (далі - учасники), конкурсну пропозицію якого замовник відхилив на підставі п. 24 Порядку проведення конкурсу на надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженого постановою Кабміну від 16.11.2011 № 1173 (далі - Порядок № 1173), оскільки ФОП Сук С. В. не відповідав кваліфікаційним вимогам, які ставляться до учасника, а його конкурсна пропозиція не відповідала конкурсній документації.

За результатами проведеного 16.04.2019 конкурсу найкращою за результатами оцінки визначена пропозиція ТОВ «Сантехбудреконструкція», з яким як з переможцем конкурсу замовник уклав відповідний договір про надання послуг строком на 20 років, замість можливих 12 місяців у випадку, коли в конкурсі бере участь тільки один учасник і його пропозицію не було відхилено, що визначено у п. 30 Порядку № 1173.

21.02.2022 відповідач, керуючись ч. 1 ст. 36 Закону № 2210-ІІІ, з власної ініціативи розпочав розгляд антимонопольної справи № 188/60/36-рп/к.22 на підстав розпорядження адміністративної колегії Відділення АМКУ № 60/36-рп/к за ознаками вчинення Товариством та ФОП Сук С. В. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів конкурсу.

Товариство було обізнане про початок розгляду антимонопольної справи, попередні висновки Відділення АМКУ, на які заперечень або зауважень не надало, та про дату, час та місце розгляду справи, що не заперечується позивачем.

Разом з тим розгляд антимонопольної справи тривав 19 місяців і завершився з прийняттям рішення від 20.09.2023 № 60/120-р/к, у якому Товариство та ФОП Сук С. В. визнано особами, що вчинили порушення за п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів конкурсу під час участі у конкурсі з визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів (великогабаритних та ремонтних) в межах м. Черкаси, який проводив виконавчий комітет Черкаської міської ради.

При прийнятті рішення Відділення АМКУ виходило зі встановлених під час дослідження фактів порушення учасниками конкурсу законодавства про захист економічної конкуренції на підставі листа від 04.01.2022 банку з виписками по рахунках, листа від 16.02.2022 надавача послуг з доступу до мережі «Інтернет» та власника ІР-адреси - ТОВ «Маклаут-Інвест», витягів з ЄДР, конкурсної документації, в тому числі статуту Товариства у новій редакції, обставин щодо:

- наявності фінансової допомоги між Товариством та ФОП Сук С. В., що полягає у наданні / поверненні учасниками конкурсу один одному поворотної фінансової допомоги у розмірі 713 800,00 грн на безвідсотковій основі у період проведення конкурсу замовником, при тому що поняття економічної конкуренції виключає надання фінансової допомоги конкуренту під час проведення конкурсу, оскільки це збільшує шанси суб`єкта господарювання - отримувача фінансової допомоги у змаганні по відношенню до того суб`єкта господарювання, який таку допомогу надає. Крім того, така допомога зазвичай надається суб`єктами господарювання, які поєднані або споріднені між собою економічними інтересами, оскільки надавач фінансової допомоги зацікавлений у фінансових результатах її отримувача, адже розраховує на повернення наданих коштів. За висновками Відділення АМКУ надання фінансової допомоги учасниками під час проведення конкурсу свідчить про єдність їх економічних інтересів, сталість економічних зв`язків, можливість узгодити свою поведінку між собою, замінивши ризик, передбачений конкурентними умовами, на координацію своєї поведінки (п. 4.1 рішення);

- наявності фінансової допомоги між одним з учасників та директором конкурента, оскільки вбачається надання ФОП Сук С. В. після оголошення конкурсу поворотної фінансової допомоги у загальному розмірі 17 000,00 грн на підставі договору від 19.03.2019 ОСОБА_1., який є засновником, кінцевим бенефіціарним власником та директором Товариства, та повернення такої допомоги ОСОБА_1 після проведення конкурсу. За висновками Відділення АМКУ в цій частині ФОП Сук С. В. та засновник / директор Товариства були пов`язані між собою фінансовими відносинами, що свідчить про єдність інтересів учасників конкурсу та відсутність між ними конкуренції під час участі у ньому (п. 4.2 рішення);

- наявності фінансової допомоги між одним з учасників та підприємством, пов`язаним з конкурентом через засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників, що полягає у наданні під час проведення конкурсу ФОП Сук С. В. поворотної фінансової допомоги для виконання договору від 19.03.2019 ТОВ «УК "Нова Якість"» у загальному розмірі 95 000,00 грн, вирішальний вплив на господарську діяльність якого мали засновники (учасники), бенефіціарні власники (із загальною часткою в статутному капіталі 75 %) та керівник ТОВ «Сантехбудконструкція», що, за висновками Відділення АМКУ вказує на тісну співпрацю та наявність в учасників конкурсу умов для обміну інформацією щодо здійснення господарської діяльності та, відповідно, участі у конкурсі. Крім того, юридична адреса місцезнаходження ТОВ «УК «Нова Якість» у період проведення конкурсу збігається з такою адресою ТОВ «Сантехбудконструкція» (п. 4.3 рішення);

- використання учасниками однакових ІР-адрес для керування рахунками в банку; оскільки з`ясовано, що Товариство немає договору на надання послуг з інтернет-провайдерами, відповідно, IP-адреса відсутня, однак протягом 2019 року на момент проведення конкурсу цей учасник знаходився за адресою, яка збігається з адресою ТОВ «Черкаське спеціалізоване управління-525» (засновниками (учасниками), бенефіціарними власниками якого були ті ж особи, що й у Товариства), яке, своєю чергою, на дату подання учасниками конкурсних пропозицій використовувало доступ до мережі «Інтернет» за статичною з 2019 року IP-адресою 78.137.4.123, яку учасники конкурсу використовували під час входу в системи «Клієнт-Банк», що свідчить про керування Товариством та ФОП Сук С. В. у період проведення конкурсу своїми банківськими рахунками зі спільної статистичної ІР-адреси за спільним місцем орендованих приміщень, що за висновками Відділення АМКУ не може бути формальною обставиною та прямо вказує на спільне ведення учасниками господарської діяльності та створює умови для обміну інформацією між ними (п. 4.4 рішення з урахуванням підп. 69 п. 4.7);

- наявності господарських відносин між учасниками, між одним з учасників та засновником Товариства, та суб`єктом господарювання, пов`язаним з конкурентом через засновників, кінцевих бенефіціарних власників, оскільки встановлено, що під час участі у конкурсі існували господарські відносини у вигляді оплати за оренду приміщення згідно з рахунка від 28.03.2019 між ФОП Сук С. В. та ТОВ «Сервіс 2011», засновниками (учасниками), кінцевими бенефіціарними власниками якого були одні й ті ж самі особи, що й ТОВ «Сантехбудконструкція», а також господарські відносини між ФОП Сук С. В. та Товариством з оплати за оренду техніки та надання юридичних послуг з однією з осіб з числа засновків (учасників), кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Сервіс-2011» та ТОВ «Сантехбудконструкція» - ОСОБА_2 . Факт наявності таких господарських відносин між ФОП Сук С.В., Товариством, одним із засновників (учасників), кінцевим бенефіціарним власником конкурента та ТОВ «Сервіс 2011», яке через засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників пов`язане з Товариством, свідчить про сталу співпрацю між такими особами, а отже і виникнення умов для обміну інформацією, в тому числі під час підготовки пропозицій, що надавало можливість домовитись про результат конкурсу та свідчить про існування умов для обміну інформацією (п. 4.5 рішення);

- подання одним із учасників - ФОП Сук С. В. неповного пакету документів у складі конкурсної пропозиції за обставин обізнаності його про вимоги до конкурсної документації замовника та з положеннями п. 30 Порядку № 1173, за змістом якого у випадку одного учасника в конкурсі відповідний договір укладається на 12 місяців, після чого проводиться новий конкурс, натомість договір із змовником підписаний на 20 років через фактичну участь у конкурсі двох суб`єктів господарювання, що вказує на те, що ФОП Сук С. В. не мав наміру отримати перемогу в конкурсі, а виступав як технічний гравець, забезпечуючи участь Товариства на вигідних для цього учасника умовах, що виключає конкуренцію між ФОП Сук С. В. та Товариством під час участі у конкурсі (п. 4.6 рішення);

- синхронності дій учасників у часі, що полягає у поданні конкурсних пропозицій ФОП Сук С. В. та Товариством в один день (останній день прийняття пропозицій) з різницею в 7 хв. при наявності 48 днів на їх подачу з моменту оприлюднення замовником оголошення про проведення конкурсу, тобто надання замовником достатньо часу для подання конкурсних пропозицій; у здійсненні входу до автоматизованої системи дистанційного обслуговування банку з однієї ІР-адреси в одній дні та у близькі проміжки часу у період проведення конкурсу, що вказує на системні погодження дій учасників під участі їх у конкурсі та свідчить про обмін інформацією між ними та узгодження своїх дій (п. 4.7 рішення).

Наведені факти у своїй сукупності слугували підґрунтям для висновків Відділення АМКУ, що Товариство та ФОП Сук С. В. під час підготовки документів для участі у конкурсі діяли не самостійно, а згоджували свої дії та не змагалися між собою, тому їх поведінка під час участі становить антиконкурентні узгоджені дії, які спотворюють результати конкурсу, та кваліфікується як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, за що на Товариство накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн, оскільки 18.09.2020 ФОП Сук С. В. припинив свою підприємницьку діяльність, що унеможливлює притягнення його до відповідальності.

При цьому розмір штрафу Відділення АМКУ розрахувало відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ з огляду на відсутність відомостей про фінансову звітність Товариства у 2022 році та з урахуванням обставин, що таке порушення Товариство вчинило вперше та несе відповідальність самостійно без ФОП Сук С. В.

Посилаючись на те, що рішення Відділення АМКУ від 20.09.2023 в частині, що стосується Товариства, прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для правильного визначення питання узгодженості дій, що стосуються спотворення результатів конкурсу, за недоведеності обставин, що покладені в основу рішення, за відсутності обґрунтування розміру штрафу, Товариство звернулось до суду з цим позовом.

На думку позивача, опис встановлених фактичних антиконкурентних узгоджених дій в оспорюваному рішенні зводиться до декількох формальних ознак, які відповідач трактує як наявність узгоджених антиконкурентних дій, однак лише наявність формальних зовнішніх ознак (подібність в оформленні документів чи наявність господарських зв`язків між учасниками конкурсу) без доведення у передбаченому законом порядку факту узгодження учасниками змісту поданих ними пропозицій для участі в закупівлі та спотворення внаслідок такого узгодження результатів торгів не може бути підставою для кваліфікації дій позивача як антиконкурентних узгоджених дій.

Крім того, Товариство зазначило, що поворотну фінансову допомогу, яка надається для фізичної особи, яка здійснює індивідуальну підприємницьку діяльність неможливо виокремити за статусом особи - надається вона фізичній особі чи ФОП; описані у рішенні порушення, такі як наявність господарських взаємовідносин позивача з іншим учасником конкурсу та третіми юридичними та фізичними особами не можна вважати за узгодженість за відсутності у рішенні посилань на докази та взаємозв`язок таких ділових зв`язків із впливом їх на хід конкурсу чи його результати; використання однакової ІР-адреси зумовлено тим, що сигнал вільної точки доступу і використання мережі «Інтернет» не було обмеженим, а надання таких послуг здійснювалось щодо усієї будівлі, в якій розміщені орендовані офіси різних суб`єктів господарювання, в тому числі іншого учасника конкурсу; Товариство не може нести відповідальності за поведінку ФОП Сук С. В. під час участі у конкурсі щодо подання ним документів в неповному обсязі, правильність їх заповнення чи вчинення інших дій; висновки у пп. 4.6, 4.7 рішення є помилковими припущеннями відповідача.

Суди попередніх інстанцій з`ясували, що до позову Товариство долучило копії оспорюваного рішення Відділення АМКУ та листа про направлення копії рішення з інформацією щодо реквізитів та строків сплати штрафу, при цьому будь-яких інших доказів на підтвердження доводів позовної заяви позивач не надав.

Заперечення позовних вимог відповідач навів у відзиві на позовну заяву, до якої долучив заяву громадської організації, лист голови АМКУ, відповідь Товариства на вимогу Відділення АМКУ про надання інформації та оспорюване рішення від 20.09.2023, втім, відзив з долученими документами суд першої інстанції залишив без розгляду відповідно до ст.ст. 118, 119 ГПК України.

18.04.2024 місцевий господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Одночасно у вказаній ухвалі суд з огляду на предмет спору, з метою всебічного та повного розгляду всіх матеріалів справи в їх сукупності, забезпечення рівності та змагальності сторін, зобов`язав відповідача надати матеріали антимонопольної справи на електронному носії для огляду їх під час вирішення спору по суті, що й виконав відповідач, надавши суду клопотання про долучення до матеріалів судової справи матеріали антимонопольної справи на оптичному компакт-диску у встановлений судом строк, частина з яких містить конфіденційну інформацію.

Зі змісту рішення суду першої інстанції від 06.06.2024 випливає, що суд, заслухавши доводи учасників справи, керуючись ст. 207 ГПК України, долучив до справи надані відповідачем на вимогу суду матеріали антимонопольної справи на оптичному носії, врахував їх під час вирішення спору по суті та дійшов висновків, що оспорюване рішенні Відділення АМКУ є обґрунтованим, прийняте при повному та об`єктивному з`ясування обставин на підставі зібраних та/чи поданих сторонами доказів, тоді як позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позову та спростування висновків відповідача в оспорюваному рішенні, а твердження про неповноту дослідження обставин антимонопольної справи носять загальний характер та свідчать про незгоду з висновками відповідача, однак не про відсутність належного мотивування як такого, з чим погодився суд апеляційної інстанції, вказавши на відсутність порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, в тому числі ч. 4 ст. 74 ГПК України.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Мотивуючи названу підставу касаційного, скаржник вказує на відсутність висновку щодо питання застосування у подібних правовідносинах ч. 4 ст. 74 ГПК України у контексті того, чи може суд з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору, без наведення належного мотивування стосовно таких процесуальних дій.

На переконання позивача, суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача надати матеріали антимонопольної справи після того, як залишив відзив на позов з доданими документами без розгляду, здійснив збирання доказів з власної ініціативи на користь відповідача, що прямо заборонено процесуальним законом, крім випадків, коли суд має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з підстави за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.

Принцип рівності сторін, закріплений у ст. 7 ГПК України, вказує на рівність сторін перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак та форм; принцип змагальності за ст. 13 ГПК України - забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони і не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Суть принципу диспозитивності, закріпленого у ст. 14 ГПК України, реалізується через засадниче правило «немає суду за межами вимог сторін» і означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися спірним матеріальним правом і процесуальними правами, в тому числі подавати докази, оскільки збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених процесуальним законом; принцип пропорційності відповідно до ст. 15 ГПК України вимагає дотримання належного балансу між інтересами сторін.

У ч. 4 ст. 74 ГПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, суд може витребувати всі необхідні докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для правильного, об`єктивного, неупередженого та справедливого вирішення спору у випадку, якщо судом буде поставлено під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи процесуальних прав, наданих їм відповідно до ГПК України, тобто встановлено факт зловживання відповідними правами, про що суд наводить відповідне мотивування, в протилежному випадку - збирання доказів судом з власної ініціативи суду є порушенням основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності та пропорційності.

Разом з тим згідно з ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, які розглядаються та оцінюються судом за правилами ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 35 Закону № 2210-ІІІ при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи. При цьому органи Антимонопольного комітету України керуються ст. 41 цього Закону. Зібрані документи та інформація формуються в справу (антимонопольну).

Зі встановлених у справі, яка розглядається, обставин вбачається, що позивач разом з позовом надав суду, зокрема, лише копію оспорюваного рішення Відділення АМКУ, як і відповідач - до відзиву на позов, який суд залишив без розгляду.

При цьому позивач, не надаючи будь-яких інших доказів, заперечував висновки в оспорюваному рішенні та посилався на прийняття його при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для правильного визначення питання узгодженості дій учасників, що стосуються спотворення результатів конкурсу, під час розгляду Відділенням АМКУ антимонопольної справи, оригінали якої знаходяться у відповідача та наявність якої сторони не заперечували.

Враховуючи такі аргументи позову, відсутність в матеріалах судової справи доказів, яких було б достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог ст. 236 ГПК України, те що питання про наявність / відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватись судом з огляду на усю сукупність обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, з метою всебічного та повного розгляду всіх матеріалів справи в їх сукупності, забезпечення рівності та змагальності сторін (насамперед позивача за наведених обставин), суд зобов`язав відповідача надати на електронному носії, оскільки справа має великий обсяг документів, частина з яких містить інформацію з обмеженим доступом, що була отримана відповідачем під час дослідження фактів порушення, матеріали антимонопольної справи.

При цьому матеріали судової справи не містять процесуальних документів про витребування судом у будь-яких інших суб`єктів господарювання, які не є сторонами спору, інформації, яка стосується встановлених в антимонопольній справі обставин, що могло б свідчити про збирання судом доказів з власної ініціативи на користь відповідача задля підтвердження правомірності його висновків в оспорюваному рішенні та покладення таких доказів в основу рішення про відмову у задоволенні позову.

У контексті наведеного Суд зазначає, що у цьому випадку зобов`язання саме відповідача надати виключно матеріали антимонопольної справи, які стосуються обставин та підстав позовної заяви, з метою перевірки протиправності оспорюваного рішення, про що зазначало Товариство у позові, до якого не долучило жодних доказів, окрім цього рішення, не свідчить про збирання судом доказів з власної ініціативи у розумінні ч. 4 ст. 74 ГПК України та порушення судом загальних засад (принципів) господарського судочинства, в тому числі принципу рівності сторін перед законом і судом, на який вказує скаржник.

Натомість зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд перевірив висновки Відділення АМКУ в оспорюваному рішенні на предмет їх правомірності саме в межах заявлених Товариством вимог, дослідив зібрані у справі докази, що мають значення для справи, за результатами чого виснував, що оспорюване рішення прийнято відповідачем при повному з`ясуванні обставин щодо наявності в діях учасників конкурсу порушень, передбачених п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, які Товариство не спростувало шляхом надання належних та достатніх доказів, що власне і стало підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо збирання судом першої інстанції доказів у справі на користь відповідача є помилковими і не підтверджуються змістом оскаржуваного судового рішення, при цьому отримані на виконання вимог суду матеріали антимонопольної справи частково дублюють документи, надані позивачем разом з позовом, тому Суд з огляду на наведене не вбачає в діях суду першої інстанції порушень ч. 4 ст. 74 ГПК України.

Враховуючи що за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є, зокрема, порушення судом норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а скаржник не довів і Суд не встановив неправильного застосування судом норми процесуального права, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, наведена підстава касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, відповідно, оскаржувані рішення не підлягають скасуванню з такої підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що наявність порушення норм процесуального права як підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України відповідач пов`язує з підставою касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, коли твердить про встановлення судами обставин справи на підставі недопустимого доказу, яким є оптичний носій з матеріалами антимонопольної справи, оскільки такий доказ був отриманий судом в порушення закону - ч. 4 ст. 74 ГПК України шляхом збирання судом доказів з власної ініціативи.

Оцінюючи такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що питання недопустимості доказів регулюється ст. 77 ГПК України.

За загальним правилом недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону, відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ.

Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Враховуючи наведене вище обґрунтування щодо не підтвердження підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки у цьому випадку зобов`язання відповідача надати саме матеріали антимонопольної справи не свідчить про збирання судом доказів з власної ініціативи у розумінні ч. 4 ст. 74 ГПК України, відповідно, скаржник не довів як наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими, так і того факту, що для встановлення обставин, що мають суттєве значення, суди застосували недопустимі докази у справі, тому Суд відхиляє посилання скаржника на підставу касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у якому передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є суб`єкти правовідносин, їх об`єкти та юридичний зміст, яким водночас є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на принцип диспозитивності, підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи названу підставу касаційного оскарження позивач вказує на неврахування судами при вирішенні спору правової позиції Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/12464/18 та пленуму Вищого господарського суду України у п. 8.3 постанови від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування судами конкурентного законодавства».

У справі № 910/12464/18 Верховний Суд навів правові висновки (саме на них посилається скаржник), згідно з якими ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб`єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу АМКУ. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок же органу АМКУ щодо відсутності у суб`єкта господарювання об`єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об`єктивно (незалежно від суб`єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Саме орган АМКУ має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб`єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов`язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб`єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб`єктів господарювання.

Разом з тим наведені висновки Верховного Суду стосуються питання застосування ч. 3 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ при вирішенні спорів про оскарження рішень АМКУ, оскільки предметом спору у справі № 910/12464/18 були вимоги про визнання недійсним пункту рішення АМКУ про визнання позивача таким, що вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції за п. 1 ст. 50 та ч. 3 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у схожому підвищенні цін на скраплений вуглеводневий газ при його реалізації у роздріб.

Тобто, спір у справі суду касаційної інстанції, на яку посилається скаржник, стосувався правомірності кваліфікації АМКУ дій (бездіяльності) позивача на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції).

Натомість у справі, яка розглядається, заявлено вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Відділення АМКУ в частині визнання винним Товариство у вчиненні порушень, передбачених п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, відповідно, причиною виникнення спору у цій справі було питання правомірності кваліфікації Відділенням АМКУ дій учасників конкурсу як антиконкурентних узгоджених, які стосуються спотворення результатів, зокрема, конкурсів.

До того ж зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається застосування судами попередніх інстанцій ч. 3 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ з огляду на визначений відповідачем характер порушення учасниками конкурсу законодавства про захист економічної конкуренції.

З огляду на вказане висновки Верховного Суду у наведеній скаржником до порівняння поставі у справі № 910/12464/18 не стосуються питання застосування п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ при вирішенні спорів про оскарження рішень АМКУ, тому нерелевантні до правовідносин у справі, яка розглядається.

Отже, постанова Верховного Суду у вказаній вище справі, на яку посилається скаржник, прийнята за принципово іншого правового регулювання, за суттєво інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у цій справі, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто зазначена справа і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 (п. 8.3) відхиляються колегією суддів, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Товариства в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що наявність порушення норм процесуального права як підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України скаржник пов`язує з неврахуванням судами правових висновків Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/12464/18 та пленуму Вищого господарського суду України у п. 8.3 постанови від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування судами конкурентного законодавства», коли вказує не дослідження судами рішення АМКУ на предмет правомірності висновків та кваліфікації порушення Товариства законодавства про захист економічної конкуренції.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилась після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Підсумовуючи, колегія суддів вказує, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у справі, яка розглядається, не підтвердились після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, Товариство у касаційній скарзі не зазначило.

Загалом аргументи касаційної скарги позивача спрямовані на необхідність переоцінки Судом доказів і встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України, оскільки суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.

До того ж доводи касаційної скарги є аналогічні доводам позову та апеляційної скарги, які суди розглянули і зазначили підстави їх відхилення з наведенням правового обґрунтування, що свідчить про відповідність оскаржуваних судових рішень положенням ст.ст. 236, 282 ГПК України і не підтверджує протилежних висновків касаційної скарги.

Наведене у сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги позивача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги Товариства, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін, у зв`язку із чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехбудконструкція» в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/18048/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. М. Бенедисюк

А. А. Ємець