Ухвала

від 05.12.2024 по справі 922/1727/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1727/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - Верхацький І.В., адвокат (дов. від 29.12.2023),

відповідача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» - Мар'їна І.О., адвокат (дов. від 05.12.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 (суддя Жиляєв Є.М.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (головуючий суддя: Лакіза В.В., судді: Білоусова Я.О., Здоровко Л.М.)

у справі № 922/1727/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», позивач, скаржник)

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (далі - АТ «ОГС «Харківміськгаз», відповідач)

про стягнення 13 160 472,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до АТ «ОГС «Харківміськгаз» про стягнення 13 160 472,03 грн боргу (з них: 8 506 475,17 грн пені, 794 449,11 грн 3% річних та 3 859 547,75 грн інфляційних втрат) за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 22.03.2022 № 101/ПГ-3187-ОГРМ (далі - договір).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 у справі № 922/1727/24, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 850 647,52 грн пені; 794 449,11 грн 3% річних; 3 859 547,75 грн інфляційних втрат. У частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 7 655 827,65 грн - відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій мотивовано з посиланням на наявність підстав для реалізації судом права на зменшення розміру пені до 10% (до 850 647,52 грн), оскільки таке зменшення, за висновком судів попередніх інстанцій, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 7 655 827,65 грн.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судом попередньої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при зменшенні розміру штрафних санкцій (пені), передбачених договором, до 90%, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18; від 04.02.2020 у справі № 918/116/19; від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19; від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

АТ «ОГС «Харківміськгаз» у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечило, з посиланням, зокрема на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ухвалою Суду від 26.11.2024 зі справи задоволено заяву АТ «ОГС «Харківміськгаз» про участь у судовому засіданні, призначеному на 05.12.2024 у справі № 922/1727/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції виключно в частині зменшення розміру пені (на 90% від заявленої позивачем), у зв'язку з чим суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неправильне застосування судом попередньої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України при зменшенні розміру штрафних санкцій (пені), передбачених договором, до 90%, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18; від 04.02.2020 у справі № 918/116/19; від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19; від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Суд звертається до правової, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, у наведеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин Велика Палата конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.

Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права та/або умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Суд, дослідивши касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та відзив на касаційну скаргу АТ «ОГС «Харківміськгаз», дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у переліку вищезазначених постанов Верховного Суду щодо застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, з огляду на таке.

Так, під час розгляду цієї справи (№ 922/1727/24) суди попередніх інстанцій встановили, що: у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження скрутного фінансового становища позивача чи понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання зі своєчасного здійснення оплати за договором; відсутні докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання із здійснення оплати за договором, виконання якого відбувалося в умовах воєнного стану, обставини якого безумовно не спряли покращенню фінансових показників обох сторін. Також судами враховано: ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань (повне виконання з простроченням) та обставини за яких відповідачем втрачено основне джерело отримання доходу від його діяльності - діяльність з розподілу природного газу, оскільки відповідача позбавлено ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб'єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію, а тому стягнення всієї суми пені безумовно може стати непомірним тягарем для відповідача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. Суди попередніх інстанцій також оцінили докази наявності виняткового випадку для зменшення заявленого позивачем розміру неустойки (обставини, за яких відповідач в умовах воєнного стану вимушено докладає всіх зусиль для збереження можливості забезпечувати роботу підприємства в нормальному режимі та надавати послуги з розподілу природного газу споживачам усіх категорій, у т.ч. для об'єктів Міністерства оборони України, госпіталів, захисних споруд та інших об'єктів, що є вкрай необхідними у воєнний час для життєдіяльності регіону; здійснення постійних аварійних робіт відповідачем на безперервній основі та забезпечення аварійного відновлення пошкоджених ділянок газопроводу та забезпечення сталого функціонування газопостачання у зоні ліцензованої діяльності - місто Харків; починаючи з 24.02.2022 в регіоні мають місце руйнування газопроводів, що призвело до суттєвих економічних (фінансових) втрат товариства для ремонту газорозподільних мереж, оскільки всі відновлювальні роботи, застосування автотранспорту, спеціальних машин і механізмів забезпечувалися власними ресурсами та коштами).

Відповідне зменшення пені, за висновком судів попередніх інстанцій, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами постачальника і споживача, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Водночас у справах, на неврахування висновків яких посилається скаржник:

- у справі № 902/417/18 у контексті дослідження компенсаторного характеру неустойки за встановлених у цій справі обставин з метою уникнення ознак каральної функції через зменшення штрафних санкцій, які були надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій. Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18 допустила зменшення процентів річних, які первинно були встановлені на рівні 40% та 96%, оскільки їх розмір явно не відповідав принципу справедливості. Поза тим висновки щодо зменшення пені у справі № 902/417/18 обґрунтовані невірним її арифметичним обрахунком (розрахунок пені був здійснений позивачем з урахуванням дня оплати заборгованості), чого не було встановлено в обставинах справи № 922/1727/24;

- у справах № 920/1013/18 та № 904/2847/19 Верховний Суд, досліджуючи питання застосування судової дискреції під час зменшення штрафних санкцій, виснував про необхідність врахування співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру штрафних санкцій. Так, у справі № 920/1013/18, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, Суд погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 60%, врахувавши при цьому майновий стан відповідача, часткове виконання ним своїх зобов'язань, неспівмірність нарахованої суми штрафних санкцій, не подання позивачем доказів того, що порушення зобов'язання завдало йому збитків. А у справі № 904/2847/19 Суд, залишаючи без змін судові акти про зменшення на 50% розміру штрафних санкцій, погодився з висновкам попередніх інстанцій про таке зменшення, оскільки відповідачем повністю виконано зобов'язання, а позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення. Водночас у справі № 922/1727/24 судами встановлено, що оплату за отриманий природний газ у спірний період відповідач здійснив повністю, про що матеріали справи містять документи на підтвердження надходження коштів на рахунки позивача, однак з незначним порушенням строку, обумовленого сторонами у договорі. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів понесення ним значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання із здійснення оплати за договором, виконання якого відбувалося в умовах воєнного стану та існування обставин воєнного стану, що, в свою чергу, вплинуло на не співмірність розміру боргу та розміру штрафних санкцій. Проте, у вказаних справах на які послався скаржник, зокрема обставини виконання зобов'язань під час дії воєнного стану взагалі не існували та до сукупної оцінки з іншими обставинами судами не бралися;

- на позицію Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, стверджуючи про те, що суд зменшив розмір неустойки на 90% і таким чином ототожнив зменшення розміру пені із звільненням від відповідальності, скаржник залишає поза увагою, що Суд висловлювався подібним чином щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99% в інших умовах сукупно встановлених у цій справі обставин;

- у справі № 910/8698/19 (на неврахування якої також звертає увагу позивач) Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки. У вказаній справі суди виходили з того, що відповідач, заявляючи усне клопотання про зменшення розміру пені, не подав суду будь-яких доказів існування (наявності) тих обставин, якими він обґрунтовував зазначене клопотання. На відміну від вказаної справи у справі № 922/1727/24 суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази на підтвердження наявності виняткового випадку для зменшення заявленої позивачем до стягнення розміру неустойки (повне погашення основної заборгованості, а також обставини, за яких відповідач в умовах воєнного стану вимушений докладати усіх зусиль для збереження можливості забезпечувати роботу підприємства в нормальному режимі та надавати послуги з розподілу природного газу споживачам усіх категорій, у т.ч. для об'єктів Міністерства оборони України, госпіталів, захисних споруд та інших об'єктів, що є вкрай необхідними у воєнний час для життєдіяльності регіону; здійснення постійних аварійних робіт відповідачем на безперервній основі та забезпечення аварійного відновлення пошкоджених ділянок газопроводу та забезпечення сталого функціонування газопостачання в зоні ліцензованої діяльності - міста Харкова; починаючи з 24.02.2022 в регіоні мають місце руйнування газопроводів, що призводило до суттєвих економічних (фінансових) втрат товариства на ремонт газорозподільних мереж, оскільки всі відновлювальні роботи, застосування автотранспорту, спеціальних машин і механізмів забезпечувалися власними ресурсами та коштами). Отже, правовідносини у справі № 910/8698/19 та у справі № 922/1727/24 не є подібними;

- у справі № 916/878/20 (на неврахування якої також звертає увагу позивач), Верховний Суд дійшов висновку про те, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються у статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. У справі № 916/878/20, ухвалюючи рішення стосовно зменшення розміру пені, суди виходили з того, що у цій справі підлягають врахуванню такі обставини як: скрутний фінансовий стан відповідача, підтверджений звітом про фінансові результати підприємства за 2019 рік, відповідно до якого останнє має чистий збиток; інтереси сторін; поведінка винної сторони та ступінь виконання зобов'язання, а саме часткова оплата суми основного боргу; присуджена судом компенсація втрат від інфляції та стягнення 3% річних. Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, зазначив, що суди попередніх інстанцій дотрималися загальних критеріїв зменшення розміру пені, врахували конкретні обставини вказаної справи та дійшли обґрунтованого висновку про можливість такого зменшення на 70%. Водночас постанова Верховного Суду у справі № 922/1727/24 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин (стосовно застосування статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України) з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, у т.ч. щодо фінансового стану сторін, ступеню виконання, а також здійснення діяльності та виконання зобов'язань в умовах воєнного стану, тобто, справа № 916/878/20 і ця справа є відмінними за врахованими судами істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Щодо доводів скаржника про необхідність дотримання судом принципу розумності, добросовісності та справедливості при застосуванні неустойки та її зменшенні, оскільки за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, несправедливим щодо кредитора, то Верховний Суд звертає увагу на наявність сталої та послідовної практики з цього питання, зокрема, на висновки постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

У свою чергу, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 922/1727/24 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 922/1727/24 положень зазначених норм матеріального права в контексті наявності підстав для зменшення неустойки у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин цієї конкретної справи, поведінки учасників спірних правовідносин, а також оцінки наданих до суду доказів, що входили до предмета доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому зазначені справи є неподібними за змістовним критерієм.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах Верховного Суду: від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18; від 04.02.2020 у справі № 918/116/19; від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19; від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 не знайшли свого підтвердження.

Щодо інших аргументів касаційної скарги, то такі стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.

При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 922/1727/24.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 922/1727/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок