Ухвала

від 05.12.2024 по справі 917/1118/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1118/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - не з`явився,

відповідача - Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2024 (суддя Ківшик О.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (головуючий суддя: Шутенко І.А., судді: Плахов О.В., Слободін М.М.)

у справі № 917/1118/23

за позовом комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Установа)

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - Господарство)

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Установа звернулася до суду з позовом до Господарства про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії на постачання гарячої води Установі стосовно приміщення за адресою: 39600, м. Кременчук, вул. Вадима Бойка, 15 за період з початку опалювального періоду 2022-2023, а саме з 01.11.2022, і до дня ухвалення відповідного рішення суду, відповідно до рівня цін (тарифів) за послуги постачання тепла, що застосовувалися до позивача станом на 24.02.2022.

Позов обґрунтований з посиланням на те, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», запроваджено мораторій на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання, зокрема передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Позивач вважає, що постачання відповідачем теплової енергії в гарячій воді має здійснюватися за тарифами, які не повинні перевищувати тарифи, за якими позивач отримував теплову енергію станом на 24.02.2022, та які були встановлені для товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (далі - ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ»).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.05.2024 у справі № 917/1118/23, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, з посиланням на те, що тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою. Відповідач самостійно не встановлює тарифи на постачання теплової енергії споживачам, а, отже, не може самостійно їх змінити. З 01.11.2022 відповідач постачає теплову енергію у гарячій воді позивачу. Згідно з укладеними договорами про закупівлю теплової енергії у гарячій воді позивач як замовник та відповідач погодили, що сума цих договорів є орієнтовною і буде визначатися, виходячи з тарифів, які встановлюються уповноваженими органами для учасника (відповідача), та фактичного обсягу спожитої замовником товарної продукції. При цьому у договорі на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.11.2022 № 7136 зазначено тарифи за відпущену теплову енергію, які відповідають тарифам, встановленим рішенням Полтавської обласної ради від 30.09.2022 № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаваобленерго» (далі - Рішення Полтавської обласної ради № 477). Відповідач є суб`єктом господарювання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та провадить ліцензовану діяльність і надає комунальні послуги у декількох територіальних громадах в межах Полтавської області. Відповідач не зобов`язаний ініціювати розгляд питання щодо встановлення окремого тарифу для споживачів міста Кременчука. Питання щодо визначення правомірності Рішення Полтавської обласної ради № 477 не відноситься до юрисдикції господарських судів і не є предметом розгляду в цій справі. Відповідач як постачальник теплової енергії не зобов`язаний здійснювати постачання споживачам за тарифами, які були встановлені для іншого постачальника - ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» станом на 24.02.2022, як і здійснювати постачання за тарифами, які відрізняються від тих, які встановлені саме для відповідача. Тарифи, які були встановлені Рішенням Полтавської обласної ради № 477 залишилися на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286, що були введені в дію з 01.11.2021. При цьому рішенням пленарного засідання двадцять другої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання «Про надання дозволу на встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» від 19.10.2018 № 917 відповідачу було надано дозвіл на встановлення двоставкового тарифу на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів Підприємства.

У касаційній скарзі на судові рішення попередніх інстанцій Установа, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційне провадження за касаційною скаргою Установи відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 205 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану» та приписів Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень цієї норми, викладених у постанові від 04.04.2024 зі справи № 917/730/23, у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права - статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (в редакції Закону від 30.06.2023) у подібних правовідносинах, які виникли між суб`єктами господарювання (позивачем і відповідачем) у сфері постачання теплової енергії та надання послуг з постачання теплової енергії під час дії воєнного стану.

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Стосовно доводів касаційної скарги Суд зазначає таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, суперечать правовим висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 917/730/23, у подібних правовідносинах.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Так, правовідносини у справі, на яку посилається скаржник не є подібними з правовідносинами у справі № 917/1118/23, оскільки у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, правовідносини стосуються зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості вже наданих/отриманих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води позивачу, тоді як у справі № 917/730/23 правовідносини стосувалися врегулювання переддоговірного спору в судовому порядку.

Отже, у справі, що переглядається, і у наданій для порівняння справі, правовідносини відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, встановленими судами обставинами справи, а також підставами касаційного перегляду справи, що виключає подібність спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 у пункті 18.8 зазначено таке:

«Отже, правовий висновок - це умовивід з приводу тлумачення тієї норми права, що застосована саме Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору у справі. Вочевидь Верховний Суд не має повноважень формулювати висновки щодо тих норм права, які ним не застосовані під час розв`язання спору».

Водночас у справі № 917/730/23 Верховний Суд не давав висновку щодо питання застосування частини першої статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», а також постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану», на неоднакове застосування яких вказує скаржник. Верховний Суд у справі № 917/730/23 зазначив, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Суд за змістом рішення прямо вказав про те, що скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведеної ним норми права у спірних правовідносинах. Постанова Верховного Суду зі справи № 917/730/23 мотивована з урахуванням обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі на підставі оцінки ними доказів (включно з роз`ясненням Міністерства розвитку громад та територій України від 25.08.2022, листами зазначеного Міністерства від 18.11.2022, від 16.02.2023 тощо), з яких виходив, зокрема, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, без переоцінки Верховним Судом доказів у справі, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України.

Отже підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Установи у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права - статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у подібних правовідносинах, які виникли між суб`єктами господарювання (позивачем і відповідачем) у сфері постачання теплової енергії та надання послуг з постачання теплової енергії під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, на думку скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права - статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» в контексті спірних правовідносин.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника Верховний Суд встановив, що у касаційному порядку переглядалася справа № 917/1389/23 у подібних правовідносинах за позовом Кременчуцької гімназії № 31 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Підприємства про зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживача.

Позовні вимоги у справі № 917/1389/23 обґрунтовувалися аналогічними підставами, що й у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження.

За результатами розгляду справи № 917/1389/23 Верховний Суд у постанові від 26.09.2024 дійшов висновку про незастосовність норми статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» до подібних правовідносин, зокрема, зазначивши таке:

«Відповідно до змісту частини першої статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на:

послуги з розподілу природного газу;

теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Водночас до частини першої зазначеної статті Закону були внесені зміни згідно із Законом України від 30.06.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та "зеленої" трансформації енергетичної системи України» (набрав чинності з 27.07.2023) та викладено статтю 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у такій редакції:

«Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на: послуги з розподілу природного газу для всіх категорій споживачів; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення, послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення».

За доводами позивача, відповідач всупереч мораторію на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання, який встановлений згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з початку опалювального сезону 2022-2023 здійснює нарахування позивачу плати за надані послуги за тарифами, розмір яких значно перевищує рівень тарифів, що діяв станом на 24.02.2022, та самочинно, без відповідного погодження визначив позивачу двоставковий тариф (у той час як раніше для позивача діяв одноставковий тариф).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону належать до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Отже, тариф (ціна) на теплову енергію нерозривно пов`язаний з особою, яка здійснює виробництво, транспортування, постачання такої теплової енергії.

Частиною третьою статті 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Приписами статті 16-1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій при регулюванні діяльності у сфері теплопостачання належить, зокрема, ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

При провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень (підпункт 9 пункту 3.2 зазначених Ліцензійних умов).

Відповідно до пункту 37 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб`єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Частиною третьою статті 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання (статті 190 ГК України).

Державні регульовані ціни, у розумінні частин першої-другої статті 191 ГК України, запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» та іншими законами.

Пунктом 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (в редакції від 03.04.2019 № 291), визначено, що під час формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води суб`єктами господарювання, що перебувають у спільній власності територіальних громад, вимоги цього Порядку в частині формування тарифів для кожної окремої територіальної громади (у разі провадження ліцензованої діяльності та надання комунальних послуг у декількох територіальних громадах) на таких суб`єктів господарювання не поширюються.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, КП «Полтаватеплоенерго» внесене до ліцензійного реєстру суб`єктів господарювання (ліцензіатів), які здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (в тому числі з використанням альтернативних видів палива) у Полтавській області; згідно зі статутом КП «Полтаватеплоенерго» засноване на майні спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області, засновником підприємства є Полтавська обласна рада; тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою; застосовані відповідачем тарифи у рахунках на оплату, які були виставлені позивачу, відповідають тарифам, встановленим у додатку № 2 до Рішення Полтавської обласної ради № 477; тарифи, які були встановлені Рішенням Полтавської обласної ради № 477, залишились на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021); тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, які були встановлені Полтавською обласною радою для відповідача станом на 24.02.2022 не змінювались (не підвищувалися) після набрання чинності Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування». Відповідач є суб`єктом господарювання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та провадить ліцензовану діяльність і надає комунальні послуги у декількох територіальних громадах в межах Полтавської області, а, отже, з урахуванням пункту 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, відповідач не зобов`язаний ініціювати розгляд питання щодо встановлення окремого тарифу для споживачів м. Кременчука; тариф КП «Полтаватеплоенерго» єдиний для всіх споживачів Полтавської області, і будь-які підстави для обрахування вартості теплової енергії для споживачів м. Кременчука за окремим тарифом у відповідача відсутні.

Суд зазначає, що стаття 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» є спеціальною нормою, яка, виходячи з буквального тлумачення її змісту:

- містить заборону, тобто вимогу про зобов`язання утриматися від вчинення певної конкретної дії - підвищення тарифів;

- стосується конкретного кола осіб відносин, на які цей Закон розрахований - суб`єктів, що наділені відповідними владними повноваженнями стосовно встановлення таких тарифів або внесення змін до них шляхом підвищення.

Проте відповідач як постачальник теплової енергії за регульованими тарифами до числа таких суб`єктів не віднесений, а у своїй діяльності керується встановленими для нього Полтавською обласною радою тарифами, грошовий вираз яких, як було встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, застосований до позивача на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021), тобто в розмірі, який діяв станом на 24.02.2022.

Отже, враховуючи наведене вище, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, визначеного позивачем відповідача у справі, приписи статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин».

Отже, висновок щодо застосування норми статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у подібних правовідносинах, про відсутність якого зазначає скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, сформований Верховним Судом у постанові від 26.09.2024 зі справи № 917/1389/23.

Висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, цим висновкам Верховного Суду не суперечать, і підстав для відступу від них Верховний Суд не вбачає.

Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Установи і в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи касаційної скарги Установи на судові рішення попередніх інстанцій про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду, а також про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Установи підлягає закриттю.

Керуючись статтею 234 та пунктами 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр № 1» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 917/1118/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова