Вирок

від 04.12.2024 по справі 127/2452/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/2452/24

Провадження № 1-кп/127/48/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 місто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

зі сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_3 ,

зі сторони захисту захисника - адвоката ОСОБА_4 ,

за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене 04 січня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024020000000018, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Велика Лепетиха Великолепетинського району Херсонської області, громадянки України, одруженої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;

№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації (далі РФ) та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі зс РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і зс РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі .

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади РФ та зс РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців зс РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу зс РФ (далі - гш зс РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб зс РФ, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника гш зс РФ ОСОБА_6 перед академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «ІНФОРМАЦІЯ_8», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та зс РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники ультра націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та зс РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФ (далі - чф РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ зс РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців зс РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і зс РФ.

Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя , а саме:

- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах чф РФ військових підрозділів зс РФ, які передбачалися гш зс РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;

- організація блокування підрозділами чф РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;

- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;

- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів зс РФ.

У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ зс РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя .

Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_5 окремого полку спецпризначення повітряно десантних військ зс РФ проникли до будівель ІНФОРМАЦІЯ_9 за адресою: АДРЕСА_4, та ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою: АДРЕСА_2 , захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування зс РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» чв РФ військові літаки та гвинтокрили з військовослужбовцями зс РФ на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями чф РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення зс РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя .

Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами зс РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва зс РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до РФ із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.

Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».

Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.

16 березня 2014 року на окупованих РФ територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та зс РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до РФ з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта РФ зі статусом республіки.

Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму

16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».

Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18 березня 2014 року в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_7 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_10 підписано «Договір між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів» (далі - «Договір»).

20 березня 2014 року державна дума федеральних зборів РФ прийняла федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між РФ і Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21 березня 2014 року рада федерації федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».

У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.

Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

Також представниками влади і зс РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та зс РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року

№ 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи зс РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.

Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.

5 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «ІНФОРМАЦІЯ_12» і «ІНФОРМАЦІЯ_11»

Донецького прикордонного загону. 11 липня 2014 року з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.

У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів зс РФ на територію Донецької області.

Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання зс РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.

24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії повітряно десантних військ зс РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами зс РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці зс РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і зс РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області , де оточили підрозділи сил АТО.

29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і зс РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами зс РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці зс РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року, а також Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії РФ.

Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням зс РФ та інших воєнізованих формувань РФ.

З листопада 2021 року представники влади та зс РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів зс та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.

Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, представниками влади та зс РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума РФ звернулася до Президента РФ з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента РФ з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, президент РФ скликав позачергове засідання ради безпеки РФ, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності так званих Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Цього ж дня Президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22 лютого 2022 року Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації РФ.

В цей же день президент РФ, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації РФ звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

Надалі, 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, ЗС РФ, інші збройні формування РФ та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку РФ, Білорусі та тимчасово окупованої території України, чорноморським флотом зс РФ, який діяв за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об`єктам.

У період з 5 години 24.02.2022 по даний час, підрозділи ЗС РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються порушенням законів та звичаїв війни - вчиненням воєнних злочинів, бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння, як з території РФ, так і Республіки Білорусь. При цьому, вогневі удари також здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та цивільної інфраструктури, значного забруднення територій.

З того моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.

Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ) та ін.)».

Відповідно до ст. 2 спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Таким чином, з 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією РФ проти України, окупацією частини території України.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 Великолепетиська міська територіальна громада є тимчасово окупованою територією України з 24.02.2022 до даного часу.

Разом з тим, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на території смт. Велика Лепетиха Херсонської області, достовірно володіючи інформацією, що з 24 лютого 2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань російської федерації, здійснено повномасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, маючи реальну можливість виїзду на підконтрольну українській владі територію, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, свідомо, добровільно прийняла рішення залишитись на окупованій території та у період воєнного стану перейти на бік окупаційної влади російської федерації, з метою вчинення дій на шкоду державній безпеці України, шляхом працевлаштування в псевдодержавних органах окупаційної адміністрації держави-агресора, допомоги у реалізації політики держави-агресора, направленої на встановлення та утвердження окупаційного режиму на тимчасово захопленій території Херсонської області.

Так, у невстановлені дату та час, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на території смт. Велика Лепетиха Херсонської області, діючи добровільно, з метою реалізації власного злочинного задуму, у зв`язку із окупацією названого міста збройними силами російської федерації та створенням окупаційного псевдодержавного органу - «Клієнтська служба у Великолепетиському муніципальному окрузі відділення фонду пенсійного і соціального страхування російської федерації по Херсонській області», з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримання рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором та окупаційною адміністрацією, з метою зайняття керівної посади в незаконному органі влади, висловила бажання працевлаштуватись на посаду керівника окупаційного органу - «Клієнтська служба в Великолепетиському муніципальному окрузі відділення фонду пенсійного і соціального страхування російської федерації по Херсонській області».

В подальшому, наказом т.з. заступника керуючого відділенням фонду пенсійного і соціального страхування російської федерації по Херсонській області № 3-л від 03.01.2023 громадянка України ОСОБА_5 призначена на посаду «керівника клієнтської служби Великолепетиського муніципального округу відділення фонду пенсійного і соціального страхування російської федерації по Херсонській області».

Таким чином, продовжуючи злочинну діяльність, громадянка України ОСОБА_5 перебуваючи на тимчасово окупованій території у смт. Велика Лепетиха Херсонської області з 03.01.2023 по даний час виконує обов`язки у незаконному органі влади на посаді «керівника клієнтської служби Великолепетиського муніципального округу відділення фонду пенсійного і соціального страхування російської федерації по Херсонській області», що пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій. Зокрема, здійснює керівництво діяльністю «служби», розподіл обов`язків між працівниками, контроль за ефективністю і результативністю їх діяльності, проведення навчання підлеглих, подання пропозицій керівництву про призначення, звільнення з посад та переміщення підлеглих працівників, своєчасне заміщення вакансій, заохочення та накладання стягнень, організовує взаємодію з підприємствами та організаціями і органами влади.

Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) ОСОБА_5 , яка показань суду не надала та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду не надходило.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії», проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченої суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачена була повідомлена про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів»; «Пуатрімоль проти Франції»).

Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочинів, передбачених ч. 5 ст. 111-1 КК України у якому обвинувачується ОСОБА_5 .

В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 21.09.2023 року повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, шляхом опублікування в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак обвинувачена ОСОБА_5 до слідчого не з`явилась.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області, якому і було вручено повідомлення про підозру, про що свідчить розписка наявна в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, судом враховано, що підозрювана ОСОБА_5 , постановою слідчого від 27.09.2023 оголошена у розшук.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.10.2023 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, в порядку глави 24-1 КПК України, у зв`язку із тим, що остання з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувалась від органів слідства на тимчасово окупованій території України - смт. Велика Лепетиха, Великолепетиського району, Херсонської області.

Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр».

Таким чином, факти систематичних викликів та повідомлень обвинуваченої ОСОБА_5 про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.

В подальшому, після надходження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України до суду, судом було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченої про розгляд кримінального провадження відносно неї, шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.07.2024 року, було задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України. Обвинувачена викликалась до суду на 01.03.2024, 06.05.2024, 12.07.2024, 18.09.2024, 05.11.2024 та 04.12.2024 року.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, та так само свідчать про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.

У ході судового провадження захисник ОСОБА_4 просив суд оцінити всі докази у справі і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а саме виправдати обвинувачену.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомив, що є мешканцем смт Велика Лепетиха Великолепетиського району Херсонської області. Він знав ОСОБА_5 ще з 90-х років, оскільки вони разом навчалися в одній школі. Крім того, через невеликі розміри селища, вони неодноразово перетиналися на місцевих святах. До війни ОСОБА_11 та його дружина працювали вчителями у школі. Однак 25 лютого 2022 року селище було окуповане військами РФ. Згодом у селищі почали створювати так звані державні органи, підпорядковані окупаційній адміністрації РФ. Керівниками цих органів призначали місцевих мешканців. Так, ОСОБА_11 зазначив, що ОСОБА_5 була однією з перших, хто добровільно звернувся до голови окупаційної адміністрації селища з проханням працевлаштуватися у новостворених органах влади. Її призначили на керівну посаду в місцевому пенсійному фонді.

ОСОБА_11 також розповів про розмову, що відбулася 7 вересня 2022 року в будівлі адміністрації селища. Під час цієї зустрічі ОСОБА_5 пропонувала йому повернутися до роботи в школі, зазначаючи, що новостворені органи виплачують високі зарплати та демонструють хороше ставлення до співробітників. Вона навіть пропонувала йому очолити новий відділ освіти, підпорядкований окупаційним органам. ОСОБА_5 приводила себе в приклад, підкреслюючи, що співпрацює з представниками РФ і саме завдяки цьому отримала керівну посаду у пенсійному фонді. Вона також стверджувала, що пішла на цю роботу "заради пенсіонерів, які залишилися на тимчасово окупованій території". ОСОБА_11 відмовився від її пропозицій.

Свідок додав, що до початку війни ОСОБА_5 не працювала в органах державної влади України, а їздила на заробітки за кордон. Під час окупації він бачив, як вона організовувала роботу пенсійного фонду, їздила до тимчасово окупованого Криму, звідки привозила російські рублі для виплати соціальної допомоги мешканцям селища. ОСОБА_5 також телефонувала ОСОБА_11 із проханням принести пенсійне посвідчення та ідентифікаційний код його діда, але він відмовився. 28 вересня 2022 року ОСОБА_11 покинув смт Велика Лепетиха та переїхав до міста Вінниці.

З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, вбачається наступне.

Відомості про вказане кримінальне провадження були внесені 04.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024020000000018 на законних підставах.

Судом досліджено надану управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області інформацію, яка здобута в ході проведення слідчо-розшукових заходів, відповідно до якої обвинувачений ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт. Велика Лепетиха Великолепетиського району Херсонської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ) була призначена на посаду керівника клієнтської служби у Великолепетиському муніципальному окрузі відділення фонду пенсійного і соціального страхування РФ по Херсонській області. Вказане також підтверджується копією наказу № 3-л від 03.01.2023 року виданого незаконним органом влади, а саме відділом Фонду пенсійного і соціального страхування РФ по Херсонській області.

З протоколу огляду від 22.06.2023 року та додатків до нього вбачається, що під час досудового розслідування здійснено пошук інформації щодо об`єднання Пенсійного фонду РФ та фонду соціального страхування РФ та встановлено, що відповідно ФЗ №236-фз від 14.07.2022 року Фонд пенсійного і соціального страхування створюється шляхом реорганізації Пенсійного фонду РФ з приєднанням до нього Фонду соціального страхування РФ. Також здійснено заходи для встановлення відомостей щодо посадових обов`язків керівника клієнтської служби пенсійного фонду РФ. Так, в ході огляду встановлено, що посадові обов`язки зазначені в документі під назвою « Профессиональный Стандарт Специалист клиентской службы Пенсионного фонда РФ ». Зі змісту вказаного документа вбачається, що керівники клієнтської служби пенсійного фонду РФ на тимчасово окупованих територіях виконують організаційно-розпорядчі функції. Зокрема, здійснює керівництво діяльністю «служби», розподіл обов`язків між працівниками, контроль за ефективністю і результативністю їх діяльності, проведення навчання підлеглих, подання пропозицій керівництву про призначення, звільнення з посад та переміщення підлеглих працівників, своєчасне заміщення вакансій, заохочення та накладання стягнень, організовує взаємодію з підприємствами та організаціями і органами влади.

Відповідно до протоколу огляду від 15.08.2023 року в ході досудового розслідування було здійснено огляд Інтернет-сторінки створеної у месенджері «Telegram» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». В описі зазначено, що вказана сторінка є офіційним каналом. Так, 10.03.2023 року на вказаному телеграм-каналі була опублікована новина про діяльність клієнтської служби у ІНФОРМАЦІЯ_7 . До вказаної публікації прикріплено 4 фотокартки, на яких зображена ОСОБА_5 , яка була призначена на посаду керівника незаконного органу влади, а саме клієнтської служби у Великолепетиському муніципальному окрузі соціального фонду РФ по Херсонській області. Крім того, ОСОБА_5 зображена на фоні російської символіки. Публікації, які містяться на вказаному телеграм каналі були збережені на DVR-R диск за допомогою функції «Експортувати історію чату». Вказаний диск був досліджений в ході судового розгляду.

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.08.2023 року вбачається, що серед пред`явлених фотознімків свідок ОСОБА_11 впізнав зображену на фото №3 ОСОБА_5 . При цьому вказав, що йому відома ОСОБА_5 та може її впізнати за такими ознаками як кругле обличчя, не довге волосся темного кольору, великі зуби.

З особової картки Державної міграційної служби України вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, 16.06.2010 року отримала паспорт громадянки України номер НОМЕР_4 . Крім того ОСОБА_5 10.10.2019 року отримала паспорт громадянки України для виїзду за кордон.

Наведені докази у справі, а саме показання свідка та письмові докази свідчать, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення є доведеною.

ОСОБА_5 обвинувачується за ч. 5 ст. 111-1 КК України, що передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.

Для доведення винуватості у вчинені вказаного кримінального правопорушення має бути доведено належними доказами у справі, що:

-особа є громадянином України;

-добровільно зайняла посаду;

-вказана посада пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій;

-вказана посада обіймається у незаконних органах влади;

-незаконні органи влади мають бути створені на тимчасово окупованій території.

Суд зазначає, що всі вказані складові об`єктивної сторони є доведеними.

Так, з особової картки Державної міграційної служби України вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, 16.06.2010 року отримала паспорт громадянки України номер НОМЕР_4 . Крім того ОСОБА_5 10.10.2019 року отримала паспорт громадянки України для виїзду за кордон.

Тобто ОСОБА_5 є громадянкою України.

З 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією РФ проти України.

Факт широкомасштабного збройного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 встановлений резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ) та ін.)».

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 Великолепетиська міська територіальна громада є тимчасово окупованою територією України з 24.02.2022 до даного часу.

З протоколу огляду від 22.06.2023 року та додатків до нього встановлено, що відповідно до ФЗ №236-фз від 14.07.2022 року шляхом реорганізації Пенсійного фонду РФ з приєднанням до нього Фонду соціального страхування РФ був створений Фонд пенсійного і соціального страхування, в тому числі із структурним підрозділом на окупованій території.

З вказаного протоколу огляду, яким досліджено «Профессиональный Стандарт Специалист клиентской службы Пенсионного фонда РФ», судом встановлено, що керівники клієнтської служби пенсійного фонду РФ на тимчасово окупованих територіях виконують організаційно-розпорядчі функції. Зокрема, здійснює керівництво діяльністю «служби», розподіл обов`язків між працівниками, контроль за ефективністю і результативністю їх діяльності, проведення навчання підлеглих, подання пропозицій керівництву про призначення, звільнення з посад та переміщення підлеглих працівників, своєчасне заміщення вакансій, заохочення та накладання стягнень, організовує взаємодію з підприємствами та організаціями і органами влади.

У месенджері «Telegram» є канал, який верифікований як офіційний, під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». 10.03.2023 року там опублікована новина про діяльність клієнтської служби у ІНФОРМАЦІЯ_7 . До вказаної публікації прикріплено 4 фотокартки, на яких зображена ОСОБА_5 , яка призначена на посаду керівника незаконного органу влади, а саме клієнтської служби у Великолепетиському муніципальному окрузі соціального фонду РФ по Херсонській області. ОСОБА_5 зображена на фоні російської символіки.

Факт призначення ОСОБА_5 на зазначену посаду та виконання організаційно-розпорядчих функцій підтверджений показаннями свідка ОСОБА_11 , який є мешканцем АДРЕСА_1 , виїхав з тимчасово окупованої території, проте до моменту вказаного неодноразово спілкувався з ОСОБА_5 , яку знав до того, і за його показаннями ОСОБА_5 добровільно обійняла зазначену посаду у незаконно створеному органі, агітувала свідка здійснити аналогічні дії та переконувала у вигідності вказаного.

При цьому зазначений свідок під час досудового розслідування та в судовому засіданні впізнав в особі, яка зображена на світлинах, розміщених у зазначеному вище ресурсі, ОСОБА_5 .

Світлини з ОСОБА_5 , їх характер та зміст зображення, вказують на відсутність застосованого примусу для публікації. Показання свідка про активну поведінку ОСОБА_5 , яка намагалась і свідка схилити до співпраці з окупантами, переконувала у перевагах вказаного, та факт того, що він мав можливість та виїхав з тимчасово окупованої території, переконують суд у тому, що ОСОБА_5 здійснила вказані дії добровільно.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи усі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового провадження та підтверджується дослідженими у ході судового провадження доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою.

На підставі вказаного, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 111-1 КК України, як добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.

При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

З актового запису про шлюб № 08 від 04.06.2010 року вбачається, що ОСОБА_5 одружена.

З вимоги про судимість від 03.07.2023 року вбачається, що ОСОБА_5 раніше не судима.

Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжую покарання обвинуваченої ОСОБА_5 суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчинених нею кримінального правопорушення, вчинення тяжкого злочину проти основ національної безпеки України з використанням умов воєнного стану, особу обвинуваченої ОСОБА_5 , суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах влади, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності з конфіскацією всього майна належного на праві власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у власності ОСОБА_5 перебувають: земельна ділянка з кадастровим номером 6521255100:02:001:0398 (площа 4.7657 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та земельна ділянка з кадастровим номером 6521255100:02:001:0399 (площа 0.2026 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2023 року накладено арешт на належні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , земельну ділянку, кадастровий номер 6521255100:02:001:0398, площею 4.7657 га, за адресою: Херсонська область, Великолепетиський район, Великолепетиська селищна рада та земельну ділянку, 6521255100:02:001:0399 площею 0.2026 га, за адресою: Херсонська область, Великолепетиський район, Великолепетиська селищна рада, шляхом заборони розпоряджатись та користуватись вказаним майном.

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи вказане та вимоги ч. 4 ст. 174 КПК України, суд дійшов висновку, що арешт накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2023 року на земельні ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_5 , скасуванню не підлягає.

Під час досудового розслідування ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також її було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід слід залишити без змін до моменту її затримання на виконання вироку суду.

При цьому, строк відбування основного покарання обвинуваченій необхідно рахувати з моменту її затримання для приведення вироку до виконання, строк додаткового покарання - з моменту відбуття основного покарання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного їй на праві власності майна - з дня набрання вироком суду законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. 65-67, 70, 111-1 КК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Визнати винуватою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 5 ст. 111-1 КК України у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах влади, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на десять років та з конфіскацією всього майна, належного на праві власності ОСОБА_5

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.

Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані на підставі ст. 193 КПК України продовжити, а саме :

Оголосити в міжнародний розшук обвинуваченого ОСОБА_5 .

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до обвинуваченої ОСОБА_5 залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

Земельну ділянку, кадастровий номер 6521255100:02:001:0398, площею 4.7657 га, за адресою: Херсонська область, Великолепетиський район, Великолепетиська селищна рада та земельну ділянку, 6521255100:02:001:0399 площею 0.2026 га, за адресою: Херсонська область, Великолепетиський район, Великолепетиська селищна рада, які належать ОСОБА_5 - конфіскувати.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вручити копію вироку прокурору - негайно.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: