Постанова

від 06.12.2024 по справі 369/8693/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/13223/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Янченко А. В.

від 23 травня 2024 року

у цивільній справі № 369/8693/24 Києво-Святошинського районного суду Київської області

за поданням приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича,

боржник: ОСОБА_1 ,

стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

про надання дозволу на примусову реалізацію арештованого майна боржника,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков М. О. звернувся до суду з поданням про надання дозволу на примусову реалізацію арештованого майна боржника, просив прийняти рішення, яким надати дозвіл приватному виконавцю звернути стягнення на об`єкт незавершеного будівництва багатоповерхового будинку не зареєстрованого в установленому законом порядку, який також включає 20 об`єктів нерухомого майна, а саме квартири: №№ 1 , 2 , 3 , 4 , 5 , 6 , 7 , 8 , 9 , 10 , 11 , 12 , 13 , 14 , 15 , 16 , 17 , 18 та нежитлові приміщення № 19 , № 20 , які розташований на земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:006:0030 за адресою АДРЕСА_20 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2024 року подання приватному виконавця повернуто без розгляду.

В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков М. О., посилаючись на порушення норм матеріального права просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Зазначає, що суд першої інстанції застосував до подання приватного виконавця наслідки, передбачені ч. 4 ст. 185 ЦПК України щодо повернення позову заяви, за відсутності на те підстав, визначених процесуальним законом. Вважає, що судом не було належним чином досліджено обставини справи та помилково здійснено висновок про те, що предметом подання приватного виконавця є зареєстроване майно за боржником відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що постановляючи ухвалу про повернення подання без розгляду, суд першої інстанції не врахував інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не надавав оцінку таким доводам приватного виконавця та не дослідив належним чином фактичну відсутність приміщень, які начебто були зареєстровані у встановленому законом порядку, але по факту відсутні.

Відповідно до аналізу висновка експерта та візуальний стан об`єкта нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, за адресою: АДРЕСА_20 і належить на праві власності боржника - ОСОБА_1 , убачається, що юридично за останнім зареєстровано 20 об`єктів нерухомості, однак по факту такі приміщення відсутні. Водночас, на зазначеній земельній ділянці знаходиться 7-ми поверхова будівля, яка станом на теперішній час не зареєстрована за боржником як незавершене будівництво, тощо. Указаний експертний висновок взагалі не взятий судом до уваги та не надана йому оцінка. При цьому, такий висновок підтверджує факт відсутності 20 об`єктів нерухомості, які мають реєстрацію.

Вказує, що вищевказані обставини спонукали приватного виконавця звернутися до суду з поданням про звернення стягнення саме на цілісний об`єкт незавершеного будівництва.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача, у встановлений апеляційним судом строк, не надходив.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2024 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного суду приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М. О. та стягувача ОСОБА_6 .

Боржнику ОСОБА_1 та стягувачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 направлялось повідомлення про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку, однак таке повідомлення було повернуто з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Стягувачам ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 вручено повідомлення про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку про, що підтверджується рекомендованими повідомленнями.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи з посиланням на положення ст. ст. 183 та 260 ЦПК України без розгляду подання приватного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію арештованого майна боржника, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що право власності боржника на перелічені об`єкти, щодо яких приватний виконавець просить суд надати дозвіл на примусову реалізацію, зареєстроване у встановленому законом порядку. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 цього Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18).

Негайний розгляд подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця регламентовано частиною 11 ст. 440 ЦПК України, яка не наділяє суд повноваженнями при надходженні подання державного виконавця давати оцінку його обґрунтованості та достатності доказів, на які виконавець посилається у поданні. Ці питання можуть вирішуватись лише під час розгляду подання виконавця по суті.

Колегія вважає, що з підстав відсутності доказів у матеріалах справи суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення клопотання без його розгляду по суті.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2024 року постановлена з порушенням вимог процесуального законодавства, внаслідок чого наявні підстав для її скасування та направлення справи до Києво-Святошинського районного суду Київської області для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича, задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2024 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів.

Судді: Є. П. Євграфова

Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома