Постанова

від 26.11.2024 по справі 480/2443/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 р.Справа № 480/2443/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, (головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва) по справі № 480/2443/24

за позовом ОСОБА_1

до Сумського окружного адміністративного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії голови Сумського окружного адміністративного суду Воловика С.В.;

- стягнути з Сумського окружного адміністративного суду невиплачену ОСОБА_1 суму премії в розмірі 3 876,30 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідачем не доведено систематичного невиконання нею розпорядження від 30.01.2024 №1 в частині надання звітів про виконану роботу, відсутності інформації щодо показників роботи керівника апарату суду й належного виконання посадових обов`язків, що стало підставою для позбавлення її премії у лютому 2024 р.

Враховуючи наведене, вважала дії голови Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 щодо не встановлення їй премії протиправними та просила суд стягнути недоплачену премію.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просила його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, в тому числі листу від 29.02.2024, в якому ОСОБА_1 просила голову суду ОСОБА_2 роз`яснити в чому полягало систематичне невиконання нею розпорядження №1 від 30.01.2024 та відсутність вмотивованої відповіді на вказаний лист.

Зауважувала, що порушене щодо неї дисциплінарне провадження наказом ТУ ДСА в Сумській області від 19.02.2024 за №14 закрито з огляду на не доведення в її діях вини в лютому 2024 року.

Крім того, за наслідками судового оскарження наказу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області від 03.04.2024 №26 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ", рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 по справі № 480/3171/24 його скасовано з огляду на відсутність в її діях дисциплінарного проступку.

Враховуючи наведене, вважає, що у голови Сумського окружного адміністративного суду не було законних підстав для позбавлення її премії у лютому 2024 р.

Також, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме розглянуто справу без участі сторін у справі з посиланням на те, що останніми подані клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Проте, відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, а позивач своєчасно прибула у судове засідання, про що свідчить відмітка у журналі реєстрації проведення судових засідань в режимі відеоконференції Сумського окружного адміністративного суду.

Зазначені обставини, на думку апелянта, свідчили, зокрема, про бажання позивача брати участь у судовому засіданні, проте суд першої інстанції позбавив її права на захист, чим порушив статті 9, 194, 195, 211, 217, 225 КАС України.

Сумський окружний адміністративний суд (далі відповідач) надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 обіймає посаду керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду.

30.01.2024 головою Сумського окружного адміністративного суду прийнято розпорядження № 1, яким зобов`язано керівника апарату суду ОСОБА_1 щопонеділка до 14:00 письмово надавати голові суду або його заступнику план роботи на поточний тиждень, а щоп`ятниці до 14:00 звіт про виконану за тиждень роботу (а.с. 37).

Головою Сумського окружного адміністративного суду на ім`я ТУ ДСА в Сумській області направлено подання щодо преміювання керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду та його заступника, в якому зазначив, зокрема зазначено, що у зв`язку із систематичним невиконанням розпорядження голови суду №1 від 30.01.2024 в частині надання звітів про виконану роботу та відсутністю інформації щодо показників роботи керівника апарату суду й належного виконання нею своїх посадових обов`язків, премію за результатами роботи в лютому 2024 року керівнику апарату суду ОСОБА_1 просить не встановлювати (а.с.49).

Вважаючи протиправним не здійснення преміювання за лютий 2024 р., позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності відповідачем невиконання керівником апарату суду розпорядження від 30.01.2024 №1, що стало підставою для прийняття рішення про неподання пропозиції головою суду до ТТУ ДСА в Сумській області про преміювання позивача у лютому 2024 р.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що визначення премії керівникам апаратів судів є правом голови суду, а не його обов`язком, отже не встановлення позивачу премії у лютому 2024 р. не є порушенням чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політичної, неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів, управління персоналом державних органів, реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 8 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець зобов`язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Частиною 2 ст. 50 Закону №889-VIII встановлено, що заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону №889-VIII премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.

Типове положення про преміювання затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Згідно ч. 1 ст. 151 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею152 Закону про судоустрій.

Відповідно до ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

За ст. 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Єдині підходи до погодження встановлення, зокрема, преміювання керівникам апаратів Верховного Cуду, вищих спеціалізованих, апеляційних судів та їх заступникам, начальникам територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, їх заступникам, які призначаються на посади та звільняються з посад Головою Державної судової адміністрації України, і керівникам апаратів та їх заступникам місцевих судів, які призначаються на посади та звільняються з посад начальниками територіальних управлінь Державної судової адміністрації України встановлені Порядком встановлення стимулюючих виплат, преміювання та надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівникам апаратів Верховного Cуду, вищих спеціалізованих, апеляційних і місцевих судів та їх заступникам, начальникам територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, їх заступникам, затвердженим наказом Державної судової адміністрації від 06.07.2017 №790 (далі Порядок № 790).

Відповідно до п. 4 Порядку № 790 рішення про преміювання та розмір премії керівникам апаратів місцевих судів та їх заступникам приймається керівниками апаратів цих судів шляхом видання наказу (розпорядження) за письмовим погодженням з начальником відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України відповідно до подання голови суду із зазначенням розміру преміювання та наявності економії фонду оплати праці.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що преміювання провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Крім того, право встановлення премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких, роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.12.2020 у справі № 802/1286/18-а.

Колегія суддів зазначає, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність дискреції у голови Сумського окружного адміністративного суду на встановлення керівнику апарату ОСОБА_1 премії.

Як вірно врахував суд першої інстанції, подання на преміювання містить роз`яснення щодо підстав не встановлення позивачу премії у лютому 2024 р., а саме - систематичне невиконання керівником апарату суду ОСОБА_1 розпорядження голови суду №1 від 30.01.2024 в частині надання звітів про виконану роботу та відсутністю інформації щодо показників роботи керівника апарату суду й належного виконання нею своїх посадових обов`язків.

Вказані факти невиконання позивачем розпорядження №1 від 30.01.2024 знайшли своє підтвердження в ході дисциплінарного провадження, порушеного Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, яким встановлено, що у діях ОСОБА_1 наявний дисциплінарний проступок - неналежне виконання наказів (розпоряджень) та доручень керівників, що полягає у неналежному виконанні пункту 1 розпорядження голови суду №1 від 30.01.2024, а саме: не надання керівником апарату ОСОБА_1 голові суду конкретного плану роботи щопонеділка до 14 години 00 хвилин та детального звіту про його виконання щоп`ятниці до 14 години 00 хвилин. Зазначене стало підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (а.с.43-44).

Доводи апелянта про те, що ТУ ДСА в Сумській області відносно неї не застосовані заходи дисциплінарного стягнення за наслідками дисциплінарного провадження спростовуються наявними в справі доказами, а саме наказом від 03.04.2024 № 26 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ", яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження.

Посилання скаржника на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 по справі № 480/3171/24, яким скасовано наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області від 03.04.2024 №26 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 " колегія суддів відхиляє, оскільки судове рішення не набрало законної сили як станом на час прийняття судового рішення, так і на час розгляду апеляційної скарги у цій справі.

Крім того, як вже зазначалось, преміювання керівників апарату суду є дискреційними повноваженнями голови суду.

Звернення позивача до відповідача з листом від 29.02.2024 про роз`яснення систематичного невиконання нею розпорядження №1 від 30.01.2024 колегія суддів вважає такими, що не свідчать про необґрунтованість подання про преміювання, оскільки останнє містить підстави не встановлення премії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що встановлення премії ОСОБА_1 є правом керівника, а не його обов`язком та виплачується за умови наявності відповідного фінансування, а тому голова Сумського окружного адміністративного суду не несе обв`язку щомісячно преміювати позивача, оскільки премія є додатковою стимулюючою виплатою.

Отже, оскільки премія позивача наказом керівника ТУ ДСА в Сумській області не призначена, відсутні підстави для стягнення її в судовому порядку.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи без участі сторін у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2024 о 09:20.

26.07.2024 від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 04.09.2024 о 09:20 в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 29.07.2024 задоволено.

Зазначені обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання.

Разом з тим, належних та допустимих доказів своєчасного прибуття позивача в судове засідання - 04.09.2024 о 09:20 матеріали справи не містять.

Надана ОСОБА_1 копія журналу реєстрації проведення судових засідань в режимі відеоконференції Сумського окружного адміністративного суду містить лише відомості про дату та час судового засідання та особистий підпис позивача, що підтверджує її явку у судове засідання в режимі відеоконференції. Разом з тим, вказаний доказ не містить інформації щодо прибуття ОСОБА_1 у судове засідання до 09:20.

Колегія суддів враховує наявність в матеріалах справи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, призначеної на 04.09.2024 о 09:20 та його не розгляд судом першої інстанції.

Водночас, Сумський окружний адміністративний суд в суді апеляційної інстанції не висловлював зауважень щодо порушення судом першої інстанції процесуального права в цій частині, отже фактично погодився на розгляд справи за його відсутності.

Посилання суду першої інстанції на наявність клопотань від сторін про розгляд справи за їх відсутності суперечать матеріалам справи, оскільки таких клопотань сторонами не заявлено.

Проте, з огляду на неприбуття в судове засідання 04.09.2024 сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не повідомлення, зокрема, позивачем про причини такої неявки, суд першої інстанції мав можливість перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження та розглянути її за відсутності учасників справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 по справі № 480/2443/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 06.12.2024 року