Постанова

від 06.12.2024 по справі 440/11056/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 р. Справа № 440/11056/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/11056/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) у якій позивач просив:

-визнати протиправною та скасувати вимоги від 12.02.2020 №Ф-116160-50 про сплату боргу (недоїмки) на суму 11016,72 грн;

- зобов`язати внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 11016,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до відповіді ГУ ДПС у Полтавській області від 22.06.2023 станом на 31.01.2020 за платником податків ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) рахувалася заборгованість по єдиному соціальному внеску в сумі 11016,72 грн. Недоїмка з ЄСВ, за твердженнями податкового органу, виникла у платника з січня 2019 року. Разом з тим, згідно наказу ТОВ "СКС КРС" від 17.12.2018 за №50-вк ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 10.12.2018 на посаду юрисконсульта. Там він працює і на цей час в режимі повного робочого тижня, що підтверджується копією трудової книжки та довідками за формою ОК-5 та К-7. За довідкою ТОВ "СКС КРС" про доходи ОСОБА_1 за січень 2019 року - січень 2020 року протягом вказаного періоду останньому нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, при цьому товариством також здійснювалася оплата ЄСВ за нього, як за найманого працівника згідно вимог чинного законодавства, а саме: за 1 квартал 2019 року - 3234,00 грн, за 2 квартал 2019 року - 3234,00 грн, за 3 квартал 2019 року - 3275,07 грн, за 4 квартал 2019 року - 3275,72 грн. Наявність же у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення ним адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності, яка не пов`язана з діяльністю позивача як найманого працівника, відповідного доходу. Відтак, враховуючи те, що позивач не провадить адвокатську діяльність, є найманим працівником, відповідно і доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначення в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 №Ф-116160-50 суми недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу платника. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від такої діяльності.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року за №Ф-116160-50 щодо визначення недоїмки з єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн (одинадцять тисяч шістнадцять гривень сімдесят дві копійки).

Зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення інформації про суму боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн (одинадцять тисяч шістнадцять гривень сімдесят дві копійки).

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області.

Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ДПС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 440/11056/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно інформаційної бази ГУ ДПС у Полтавській області ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС У Полтавській області, ДПІ у м. Полтаві (м. Полтава) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з ознакою адвокат з обліковим станом платник за основним місцем обліку з 01.11.2018, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 01.11.2018. При цьому, до ДПІ у м. Полтаві від самозайнятої особи - адвоката ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) станом на 16.08.2023 не надходили заява про ліквідацію платника податків ф.№8-ОПП, заява про зняття з обліку платника єдиного внеску ф.№7 - ЄСВ та не надано копію рішення Ради адвокатів Полтавської області про зупинення права на здійснення адвокатської діяльності. Особи, які провадять незалежну професійну діяльність в 2018-2019 роках, формували та подавали самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом за формою згідно з таблицею 1 додатка 5 згідно Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14-04.2015) (далі - Порядок №435). ОСОБА_1 подано до ДПІ у м. Полтаві: - 02.04.2019 (вх. реєстр. №48209) Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік» (додаток 5) та табл.1 до цього додатку, в якому зазначено нарахування єдиного внеску за листопад - грудень 2018 року на загальну суму 1638,12 грн. Згідно квитанції №2 автоматична обробка звіту виконана вдало, дані завантажено до Реєстру застрахованих осіб. Нарахування по даному Звіту інтегрувалися до інтегрованої картки по єдиному внеску (код платежу 71040000); - 22.06.2020 (вх. реєстр. №61939) Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік» (додаток 5) та табл.1 до цього додатку, в якому зазначено нарахування єдиного внеску за січень - грудень 2019 року на загальну суму 11016,72 грн. Згідно квитанції №2 автоматична обробка звіту виконана вдало, дані завантажено до Реєстру застрахованих осіб. Нарахування по даному Звіту інтегрувалися до інтегрованої картки по єдиному внеску (код платежу 71040000). Враховуючи зазначене, в інтегрованій картці по єдиному внеску (код платежу 71040000) ОСОБА_1 в автоматичному режимі проведено нарахування єдиного внеску. Таким чином, станом на 12.02.2020 в інтегрованій картці ОСОБА_1 по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну, професійну діяльність) рахується заборгованість в сумі 11016,72 грн. При цьому, станом на 16.08.2023 в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація, щодо наявності у платника пільги по сплаті єдиного внеску. Також коригуванні даних проводиться лише на підставі перевірки, в даному випадку перевірка не проводилася, а вимога була сформована автоматично на центральному рівні внаслідок не сплати єдиного соціального внеску. Вказує про необґрунтованість стягнення судових витрат пов`язаних з правовою допомогою.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва №2402 від 23.10.2018, виданого Радою адвокатів Полтавської області, має право на заняття адвокатською діяльністю згідно (https://erau.unba.org.ua/profile/63185).

При цьому, відповідно до наказу ТОВ "СКС КРС" від 07.12.2018 №50-вк позивача прийнято з 10.12.2018 на роботу в товариство на посаду юрисконсульта, табельний номер 248.

ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "СКС КРС" з 10.12.2018 по теперішній час, що підтверджується копією його трудової книжки НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою про доходи за період січень 2019 року - січень 2020 року ТОВ "СКС КРС" при виплаті заробітної плати товариством за найманого працівника ОСОБА_1 був сплачений єдиний соціальний внесок в загальному розмірі 14096,79 грн.

12.02.2020 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-116160-50, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року на загальну суму 11016,72 грн.

Позивач не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 за №Ф-116160-50 щодо зобов`язання сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності нарахування контролюючим органом позивачу суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн, та як наслідок, протиправність та необхідність скасування вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 за №Ф-116160-50.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним питанням у цій справі є питання сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особою, яка є адвокатом і одночасно перебувала у трудових відносинах з товариством, яким сплачено такий внесок.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За приписами статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI, в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Проаналізувавши наведені вище положення ПК України та Закону №5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Одночасно особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.05.2020 у справі №500/576/19 та від 04.06.2020 у справі №240/9527/19.

Адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача (юрисконсульт товариства), не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.

Тобто, адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

Якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов`язок стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на умовах, визначених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI); якщо ж особа працює за трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого від незалежної професійної діяльності).

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2022 у справі №1940/1565/18, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18 та від 28.05.2020 у справі №200/10723/18-а.

Таким чином, твердження відповідача про обов`язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем ТОВ "СКС КРС" у І - ІV кварталах 2019 року, в якому ОСОБА_1 таких доходів як дохід самозайнятої особи не отримував, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права.

Колегія суддів звертає також увагу на те, що статтею 2 Закону №2464-VI обов`язок подавати звітність з єдиного соціального внеску покладено саме на платників такого внеску.

При цьому, абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону передбачено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто, обов`язок визначати базу нарахування не менше розміру мінімального страхового внеску в разі неотримання доходу покладений саме на платників єдиного соціального внеску. За умови неотримання позивачем доходів від здійснення ним як самозайнятою особою незалежної професійної діяльності, тобто відмінної від тієї, що здійснюється позивачем як найманим працівником, платником єдиного соціального внеску, на якого покладено обов`язок подавати звітність, виступає саме роботодавець.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до наказу ТОВ "СКС КРС" від 07.12.2018 №50-вк позивача прийнято з 10.12.2018 на роботу в товариство на посаду юрисконсульта, табельний номер 248.

Позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "СКС КРС" з 10.12.2018 по теперішній час, що підтверджується копією його трудової книжки НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою про доходи за період січень 2019 року - січень 2020 року ТОВ "СКС КРС" при виплаті заробітної плати товариством за найманого працівника ОСОБА_1 був сплачений єдиний соціальний внесок в загальному розмірі 14096,79 грн.

Також, наданою до суду випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) у І - ІV кварталах 2019 року сплачено страхувальником - його роботодавцем ТОВ "СКС КРС" (ідентифікаційний код 38459477).

Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що у період з 10.12.2018 по 31.12.2019 позивач дійсно перебував у трудових відносинах з ТОВ "СКС КРС", працював на посаді юрисконсульта товариства, тобто здійснював діяльність у сфері права в межах трудових відносин з ТОВ "СКС КРС".

При цьому, відповідачем до суду не надано будь - яких належних документальних та допустимих доказів того, що позивач у І - ІV кварталах 2019 року здійснював незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.

Посилання ГУ ДПС у Полтавській області в апеляційній скарзі на самостійне подання позивачем звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018-2019 роки, як на підставу правомірності складення спірної вимоги, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, оскільки не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності у І - ІV кварталах 2019 року не отримував, визначена у вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 за №Ф-116160-50 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 11016,72 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача за вказаний період.

За приписами частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), яким встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн позивачу.

Таким чином, вимога ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 за №Ф-116160-50 про визначення недоїмки з єдиного внеску за І - ІV квартали 2019 року у розмірі 11016,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо задоволених позовних вимог про зобов`язання ГУ ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення інформації про суму боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, станом на момент розгляду цієї справи правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5).

Відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).

Під час відкриття, ведення, передачі, закриття ІКП використовується інформація про платників з реєстраційних даних.

Податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

Податковому органу, в якому перебуває платник за неосновним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за неосновним місцем обліку, для внесення відповідної інформації.

Згідно з абзацом 6 підпункту 1 пункту 2 розділу VІ Порядку №5 первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження), яке набрало законної сили.

Підпунктом 1 пункту 2 розділу VІ Порядку №5 визначено, що відображення в ІКП погашення податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску відбувається на підставі первинних документів, зазначених у пункті 2 підрозділу 1 цього розділу, шляхом зменшення значення суми такого боргу (заборгованості) відповідно до встановленої черговості датою проведення відповідної операції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу V Порядку №5 не пізніше наступного робочого дня після дня вручення платнику податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та / або рішення щодо єдиного внеску або отримання інформації про їх вручення працівник структурного підрозділу, що склав документ, вносить дату вручення документа до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Інформація про виявлені заниження податкових зобов`язань у розрізі податкових (звітних) періодів / податкових декларацій (розрахунків) та граничні строки сплати таких зобов`язань враховуються під час розрахунку суми пені в ІКП.

Сума пені з податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору переноситься до ІКП одночасно з внесенням до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, дати вручення податкового повідомлення-рішення. Після внесення до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, інформації про дату вручення податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску облікові показники щодо донарахованих/зменшених територіальним органом ДПС грошових зобов`язань, єдиного внеску, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмови у бюджетному відшкодуванні, зменшення суми від`ємного значення податку на додану вартість, врахованого у зменшення податкового боргу, одночасно переносяться до ІКП та відображаються датою граничного строку сплати/зменшення з використанням відповідних облікових показників (кодів операцій).

До настання граничного строку сплати/зменшення донараховані/зменшені суми за відсутності процедури адміністративного або судового оскарження не беруть участі у розрахунках.

Порядок дій до настання граничного строку сплати/зменшення донарахованих/зменшених сум за наявності процедури адміністративного або судового оскарження описано у підрозділі 4 цього розділу.

За умови відсутності інформації про початок процедури адміністративного та/або судового оскарження з дня настання граничного строку сплати/зменшення відповідні донараховані/зменшені суми в ІКП беруть участь у розрахунках.

Згідно з пунктом 4 розділу V Порядку №5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу/недоїмки з єдиного внеску, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18).

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність нарахування контролюючим органом позивачу суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн, та як наслідок, протиправність та необхідність скасування вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 12.02.2020 за №Ф-116160-50.

А відтак, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного та повного захисту порушених прав позивача суд першої інстанції доцільно вважав задовольнити також й позовні вимоги в частині зобов`язання ГУ ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення інформації про суму боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І - ІV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень частин першої - четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи №200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", то в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19, від 31.03.2020 у справі №726/549/19 та від 04.02.2021 у справі №806/2299/18.

Відповідно до наданих позивачем документів позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката Фесенко Ю.О. в розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи надано: - договір про надання правової допомоги від 15.06.2023 №15/06/23; - акт від 14.09.2023 №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг; - розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 14.09.2023 до акту №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг; - квитанцію про оплату гонорару на суму 8000,00 грн; - ордер на надання правничої допомоги серія ВІ №1135901; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2786.

Колегія суддів також враховує, що ця справа є справою незначної складності, що призначена до розгляду та розглянута в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), а також відсутність апеляційної скарги позивача в частині визначеного судом першої інстанції суми правової допомоги суд першої інстанції обґрунтовано вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Таким чином, суд, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі № 440/11056/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий