Рішення

від 31.10.2024 по справі 607/172/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.10.2024 Справа №607/172/24 Провадження №2/607/33/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Білик Л.С., третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради з участю третьої особи Органу самоорганізації населення будинкового комітету «Микулин», ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру,

У С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тернопільської міської ради з участю третіх осіб Органу самоорганізації населення будинкового комітету «Микулин», ОСОБА_2 , у якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Право власності на вказану квартиру належить позивачу на підставі технічного паспорта. Вказує, що нею було подано заяву до Тернопільської міської ради з проханням прийняти до комунальної власності гуртожиток за адресою АДРЕСА_3 , в якому знаходиться її квартира АДРЕСА_4 , оскільки без даного рішення не може реалізувати свої право на приватизацію квартири. Листом Тернопільської міської ради від 30.11.2023 позивачу було відмовлено у задоволенні вимог її заяви. При цьому, вказує, що квартирою АДРЕСА_2 вона відкрито та безперервно володіє більше десяти років і не вживала заходів, спрямованих на приховування факту володіння майном, постійно сплачує комунальні послуги за зазначеною адресою, а тому просить визнати за нею право власності на спірну квартиру, застосувавши строки набувальної давності. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Ухвалою судді від 11.01.2024 відкрито провадження у цивільній справі №607/172/24. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 19.04.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Білик Л.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідач у судове засідання не з`явився, подавши попередньо суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник третьоїособи Органусамоорганізації населення будинковогокомітету «Микулин»-Кіцану А.С. у судове засідання не з`явився, подавши попередньо суду заяву про розгляд справи у його відсутності. У попередніх судових засіданнях зеперчив щодо задоволення позову.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні просила позовні вимоги задоволити.

Суд, вислухавши позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, гуртожиток загальною площею 403,9 кв.м., який розташований по АДРЕСА_3 зареєстрований на праві власності за колгоспом «Озернянський» на підставі рішення арбітражного суду Тернопільської області від 02 березня 2000 року у справі №3/122-699 і записано в реєстрову книгу за №1133, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим 04 липня 2000 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, житлове приміщення.

Розпорядженням Тернопільської міської ради №61 від 15 травня 2012 року «Про присвоєння адресного номера гуртожитку колгоспу «Озерянський», присвоєно житловому приміщенню гуртожитку загальною площею 403,9 кв.м., що згідно реєстраційного посвідчення від 04 липня 2000 року зареєстрований на праві власності за колгоспом «Озерянський» за адресою: АДРЕСА_3 , адресний номер: АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з ЄДР, КП «Озернянський», місцезнаходження якого - с. Озерна, Зборівського району, Тернопільської області, ідентифікаційний код 03783764, припинив свою діяльність.

На звернення позивача ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради із проханням про прийняття у комунальну власність міста гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , листом Тернопільської міської ради №26356-Ф/2023 від 30.11.2023 відмовлено у задоволенні його звернення та повідомлено, що для здійснення процедури прийняття у комунальну власність міста гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 необхідно надати власником житла або уповноваженим представником житла перелік документів, а саме: інвентарну справу, акт прийняття в експлуатацію, технічний паспорт, план інженерних мереж, правовстановлюючий документ на об`єкт передачі, довідку про балансову вартість, акт обстеження комісії.

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади №2023/009046526 від 06.11.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 з 16.06.2012 по теперішній час.

Факт реєстрації та постійного проживання позивача за даною адресою також підтверджується відміткою, у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , який видано Тернопільським МУ УМВС України у Тернопільській області 13.11.1997, де зазначено про реєстрацію позивача за даною адресою з 16.06.2012.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 , яка є донькою позивачки пояснила, що спірна квартира була надана колгоспом «Озерянським» її матері ОСОБА_1 та яка проживає у ній орієнтовно із 1970 року.

Свідок ОСОБА_3 пояснив, що він працював завідувачем Зборівського відгодівельного підприємства, яке в подальшому стало Озерянським, а ОСОБА_1 працювала у нього робочою. Свідок пояснив, що він особисто поселяв її в гуртожиток і давав їй ключ від кімнати. Це було орієнтовно 70-х роках. У спірній квартирі ОСОБА_1 проживає і на даний час.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Вимогами ст.181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з вимогами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2001 року.

У відповідності до вимог п. 13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав», можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Як передбачено п. 14 цієї ж Постанови, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач достовірно довів факт набуття ним права власності за набувальною давністю, оскільки він добросовісно і відкрито користується нерухомим майном протягом більше 10 років. При цьому, житловий будинок АДРЕСА_3 , у якому знаходиться спірна квартира АДРЕСА_4 , зареєстровано на праві власності за колгоспом «Озернянський», який припинив свою діяльність.

Інших осіб, які б заявляли вимоги щодо повернення вказаного нерухомого майна, судом не встановлено, а отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено самочинну добудову за рахунок приєднання загального коридору площею 3 метра погонних на 70 см до квартири АДРЕСА_2 . З приводу цього, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як вбачається із матеріалів справи досліджених в судовому засіданні, зокрема технічного паспорту на квартиру виготовленого 10.10.2023 та технічного паспорту виготовленого 03.07.2017, позивач провела самочинну добудову до квартири АДРЕСА_4 за рахунок площ спільного користування (загального коридору).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Жодних дозвільних документів на проведення вказаних робіт сторона позивача суду не надала.

Посилання позивачки на довідку №3 видану 04.01.2022 спілкою співвласників майна колгоспу «Озернянський», згідно якої спілка співвласників майна колгоспу «Озернянський» не заперечує щодо приєднання загального коридору 3 метра погонних на 70 см до квартири АДРЕСА_2 , не свідчить про наявність законних підстав для здійснення такої добудови та не є дозвільним документом, на підставі якого позивачка могла б набути право власності на вказане майно.

Таким чином, ваховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме в частині визнання за позивачем права власності на квартиру за АДРЕСА_2 , загальною площею 30,9 кв.м.

Що ж стосується здійсненої позивачем самочинної добудови за рахунок приєднання загального коридору площею 3 метра погонних на 70 см до квартири АДРЕСА_2 , то в цій частині позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12,81, 259, 263, 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.392 Цивільного кодексу України, суд ,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Тернопільська міська рада, адреса місця знаходження: вул. Листопадова, 8, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 34334305.

Третя особа: ОСОБА_2 , проживає за адресом: АДРЕСА_7 .

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич