Постанова

від 05.12.2024 по справі 715/2301/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 року

м. Чернівці

справа № 715/2301/24

провадження № 22-ц/822/994/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І.

секретар Тодоряк Г. Д.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Глибоцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Маковійчук Ю. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебували фактичних шлюбних відносинах з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_4 . Зазначає, що після народження дитини відповідач перестав спілкуватися з нею, з пологового будинку її не забрав і ввесь час дитину виховувала самостійно.

Відомості про батька в актовому записі про народження дитини записані відповідно до ст. 135 СК України та батьком дитини зазначено ОСОБА_5 .

Зважаючи на викладене просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

Судове рішення обґрунтоване тим, що будь-яких доказів сторонами на підтвердження своїх доводів не було надано. В судовому засіданні судом роз`яснено вимоги статті 81 ЦПК України щодо обов`язку подання доказів та роз`яснено право на заявлення клопотання про призначення генетичної експертизи. Разом з тим, позивач та відповідач в категоричній формі відмовилися від здійснення таких прав.

Визнання відповідачем позову суперечить закону та порушує права, свободи та інтереси малолітньої дитини, тому суд, відповідно до положень частини 4 статті 206 ЦПК України, не прийняв визнання відповідачем позову.

Враховуючи те, що сторонами не надано будь-яких доказів, які підтверджують факт батьківства, чи які б свідчили про наявність кровного споріднення та достовірність біологічного походження дитини від відповідача суд прийшов до висновку про відмову у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не дотримався вимог статті 263 ЦПК України, не виконав обов`язку вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи, порушив норми процесуального права, які мають значення для правильного її вирішення, не встановивши правовідносин, що склалися між сторонами, й дійшов необґрунтованого висновку про відмову у позові.

Вважає, що суд першої інстанції в порушенні норм процесуального права збирав докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи з метою відмови у позові.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , виданого 02 березня 2013 року виконавчим комітетом Сучевенської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, про що складено відповідний актовий запис №10 від 26 квітня 2013 року.

Зі змісту вказаного свідоцтва про народження, вбачається, що зі слів матері в графі батько зазначено ОСОБА_5 , у графі мати - ОСОБА_1 .

Відомості про батька зазначені відповідно до частини 1 статті 135 СК України (а.с. 8).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина 10 статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина 2 статті 18 СК України).

Дитина має право знати своїх батьків (частина 1 статті 7 Конвенції про права дитини).

У статті 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

У частині 1, 2 статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (частина 3 статті 128 СК України).

Згідно зі статтею 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції захист прав людини і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.

Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23).

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі №373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

В зв`язку з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на спільне проживання сторін та існування між ними відносин та/або бажання мати дитину.

У цій частині, колегія суддів також звертається до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, , рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Отже, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Як вбачається з протоколу судового засідання, судом першої інстанції роз`яснено вимоги статті 81 ЦПК України щодо обов`язку подання доказів та роз`яснено право заявити клопотання про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи та наслідки невчинення відповідної процесуальної дії (а.с. 39-40).

Однак, учасники справи відмовилися від здійснення таких прав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав позов та вказав, що він дійсно є батьком ОСОБА_4 , однак, таке визнання відповідачем позову суперечить закону та порушує права, свободи та інтереси малолітньої дитини, тому суд першої інстанції, відповідно до положень частини 4 статті 206 ЦПК України, правильно не приймав визнання відповідачем позову.

Так, ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).

Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту першого статті 7 Конвенції про права дитини має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.

За вищенаведеного безпідставне визнання судом батьківства за відповідачем, без належного дослідження судом доказів на підтвердження відповідної обставини вважатиметься протиправним втручанням у сферу приватного життя.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права збирав докази з метою відмови у позові з власної ініціативи.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини 1 і частини 2 статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі справа № 191/1443/17 вказав на те, що «добросовісне здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів передбачає чесне, старанне і сумлінне виконання своїх прав та обов`язків в сфері цивільного процесуального доказування. Вірність своєму слову, почуття відповідальності учасників справи за свої дії, пов`язані з доказуванням фактів і обставин з метою обґрунтування вимог чи заперечень, сприяють належному дослідженню та оцінці доказів, прискоренню захисту прав, свобод чи інтересів. Навпаки, приховування доказів, введення суду та інших учасників справи в оману, розбіжності в поясненнях та доказовій інформації, приховане або відкрите перешкоджання сприянню суду в реалізації учасникам судового процесу прав у сфері доказування тощо, гальмують хід процесу, а тому можуть розцінюватися як підстави для витребування доказів судом.

По суті, збирання судом доказів за власної ініціативи - це діяльність суду з метою забезпечення ефективності відправлення правосуддя. Витребування доказів за власною ініціативою необхідно розглядати як засіб боротьби із недобросовісною поведінкою учасників цивільного судочинства, а не як механізм сприяння одній із сторін у збиранні процесуального матеріалу. Безумовно, правові норми, які закріплюють основні положення щодо змагальності сторін, мають розглядатися як базові, а положення, які передбачають можливість збирання доказів судом за власною ініціативою, необхідно розглядати як винятки, що мають застосовуватися за наявності виключних умов, передбачених процесуальним законом, з належним мотивуванням у кожному конкретному випадку.».

Як зазначалось вище, судом першої інстанції роз`яснено сторонам право заявити клопотання про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи та наслідки невчинення відповідної процесуальної дії. Проте від проведення відповідної експертизи сторони відмовилися.

Будь-яких процесуальний дій, які б вказували саме на збирання судом першої інстанції доказів за власної ініціативи апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішенні суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а рішення першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06 грудня 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ПОЛОВІНКІНА

Мирослава КУЛЯНДА