Постанова

від 28.11.2024 по справі 522/19949/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3939/24

Справа № 522/19949/21

Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Крупської М.Г.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Держава України в особі Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційними скаргами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, прокурора Миколаївської обласної прокуратури Добрікової Ірини Вікторівни, заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М., Офісу Генерального прокурора

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року,

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим в подальшому позовом до Держави Україна в особі Офіса Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2005 року до часу звернення до суду з вищевказаним позовом позивач перебувала під слідством та судом по кримінальній справі № 052200500030, а в подальшому у кримінальному провадженні № 42014160000000502 у статусі підозрюваної у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27, ч. 5 ст. 24, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 190 КК України, за якими не визнавала себе винною. На час пред`явлення позову до суду досудове слідство по кримінальному провадженню тривало.

Позивач вважає, що у зв`язку з процесуальною не сумлінністю і штучною процесуальною тяганиною з боку Офіса Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві суттєво порушені розумні строки досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014160000000502, внаслідок чого завдана моральна шкода.

Така тяганина досудового слідства протягом майже 15 років є процесуальним зловживанням службовим положенням з боку офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, ТУ ДБР та тиском на неї з метою схилити погодитися на закриття кримінального провадження за не реабілітуючих підставах, не надати можливості стягнути матеріальну та моральну шкоду, завдану за час досудового слідства та не дати можливості поновитися на роботі.

Позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 1611582 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у розмірі 500000 грн 00 копійок на відшкодування завданої моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що загальний строк знаходження ОСОБА_1 у статусі обвинуваченої, підсудної та підозрюваної з 08.11.2005 року по 17.01.2020 року, та з 10.12.2020 по 27.02.2022 року складає 14 років 11 місяців 17 діб (без урахування часу, коли кримінальне провадження було закрито з 26.03.2015 року до 22.07.2016 року та з 17.01.2020 року до 10.12.2020 року). За тривалий час проведення досудового слідства у кримінальному проваджені №42014160000000502 винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч. 5, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч. 2, 366 ч. 2, 364 ч. 1, 366 ч. 1, 358 ч. 3 КК України не встановлено.

Вказаними вище діями органів прокуратури та суду щодо тривалого притягнення до кримінальної відповідальності та засудження, ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню, оскільки внаслідок дій органів прокуратури вона була незаконно відсторонена від посади судді та заступника голови Приморського районного суду м. Одеси, а в подальшому звільнена з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, з червня 2010 року не отримувала заробітної плати, другої роботи за цей період не мала, що вкрай негативно відобразилося на її звичному способі життя та психічному стані. На стані здоров`я відобразилося притягнення до кримінальної відповідальності, обшуки за місцем роботи та проживання, відсторонення від посади та роботи, Укази Президента України, статті в газетах та інтернет-виданнях, телевізійні програми, обрання запобіжного заходу підписку про невиїзд, спробу заарештувати на сесії Верховної Ради України, яка транслювалася на всю країну, поїздки до слідчих та на судові процеси, незаконне засудження, страхи щодо понесення винесеного судом незаконного покарання, неодноразові відміни Генеральною прокуратурою та Заводським районним судом м. Миколаєва постанов про закриття кримінального провадження та інше, а також невизначеність по кримінальному провадженню. Крім того, звільнення ОСОБА_1 у червні 2010 року з посади судді становили втручання у її приватне та професійне життя, що є несумісним зі ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», якою передбачено що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року у справі № 522/19949/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, відмовити повністю.

Прокурор Миколаївської обласної прокуратури Добрікова І.В. в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 у справі № 522/19949/21 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури Ракович М.М. в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року у справі № 522/19949/21 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Офіс Генерального прокурора в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07.12.2023 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Скаржники посилаються на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві вмотивована тим, що позивачкою не надано жодного доказу протиправності дій слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві стосовно неї під час досудового розслідування у кримінальному провадженні. Водночас рішення, дії чи бездіяльність слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні ОСОБА_1 та її представниками у встановленому законом порядку не оскаржувались. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обставин щодо спричинення позивачці моральних страждань саме діями (бездіяльністю) слідчого ТУ ДБР у м. Миколаєві, а рішення суду не містить обґрунтування якими саме неправомірними діями ТУ ДБР у м. Миколаєві завдано позивачці моральної шкоди.

Апеляційна скарга прокурора Миколаївської обласної прокуратури Добрікової І.В. вмотивована тим, що ОСОБА_1 не доведено факту заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій працівників Миколаївської обласної прокуратури (прокуратури Миколаївської області), факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу, не надано жодного доказу про те, що посадовими особами органу Миколаївської обласної прокуратури вчинено будь-які протиправні дії стосовно ОСОБА_1 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, або при проведенні перевірок її скарг. Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні взагалі не обґрунтовано, на підставі яких доказів судом визначено характер страждань позивачки, тяжкість змін у її житті тощо, які дали підстави суду визначити розмір відшкодування саме у сумі 500000 грн. Суд першої інстанції помилково зазначив, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М. вмотивована тим, що у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014160000000502 від 14.10.2014 року прокурорами прокуратури Одеської області про підозру у вчинені злочину жодній особі не повідомлялось, будь-які слідчі (розшукові) чи процесуальні дії, які в подальшому визнані незаконними, не проводились, під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні за процесуального керівництва прокурорів прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури фактів допущення тяганини, неповноти досудового розслідування, або порушення розумних строків не було, через що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог до Одеської обласної прокуратури. Судом першої інстанції помилково стягнуто на користь позивача у цій справі судовий збір у розмірі 11350 грн, в той час як підстави для розподілу судових витрат були відсутні. Позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, зокрема при поданні позовної заяви, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а тому підстави для компенсації сплаченої суми судового збору в порядку розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, то сплачена нею сума могла бути повернута на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 року у справі № 711/4624/21. Стягуючи моральну шкоди та судовий збір з «Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України» судом першої інстанції також залишено поза увагою, що Державна казначейська служба України у даному випадку не є юридичною особою, яка особисто відповідає за зобов`язаннями держави Україна.

Апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора вмотивована тим, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014160000000502 ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не повідомлялось, будь-які слідчі (розшукові) чи процесуальні дії, які в подальшому визнані незаконними, не проводились, процесуального статусу підозрюваного вона не набула, остаточного процесуального рішення щодо обвинувачення ОСОБА_1 наразі не прийнято, а відтак - повної реабілітації позивача не відбулося, висновок суду про виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, є передчасними і безпідставними. Такий висновок підтверджується й тим, що постановою слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві від 27.02.2022 закрито кримінальне провадження № 42014160000000502 від 14.10.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки не отримано достатніх доказів для повідомлення будь-якій особі про підозру. Судом першої інстанції порушено вимоги ст.ст. 263-265 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, оскільки задовольняючи частково позов, суд першої інстанції без посилання на конкретну норму права та без зазначення відповідних мотивів вирішив стягнути шкоду у розмірі 500000 грн. Позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, зокрема при поданні позовної заяви, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а тому підстави для компенсації сплаченої суми судового збору в порядку розподілу судових витрат відсутні.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 17.01.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, роз`яснив ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, Одеській обласній прокуратурі, Миколаївській обласній прокуратурі, Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві копію ухвали про відкриття провадження від 17.01.2024 року отримало 18.01.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора, Одеська обласна прокуратура, Миколаївська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області отримали в особистих кабінетах Електронного суду 18.01.2024 року та 12.01.2024 року відповідно, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 17.01.2024 року та копію апеляційної скарги отримала 30.01.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

14.02.2024 року від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, надійшли додаткові пояснення у справі.

Колегія суддів не приймає додаткові пояснення, оскільки на стадії перегладжу судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту Глави 1 Розділу п`ятого «перегляд судових рішень» учасники справи мають право подати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив наапеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.

Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими письмові пояснення не є.

Територіальне управління Державного бюро розслідувань звернулось до суду із апеляційною скаргою та має виконувати вимоги процесуального закону.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 14.02.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_2 роз`яснив ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, Одеській обласній прокуратурі, територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Миколаївська обласна прокуратура копію ухвали про відкриття провадження від 14.02.2024 року отримала 23.02.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора, Одеська обласна прокуратура, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області отримали в особистих кабінетах Електронного суду 23.02.2024 року та 17.01.2024 року відповідно, що підтверджується довідками.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 29.02.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 роз`яснив ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, Миколаївській обласній прокуратурі, територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Одеська обласна прокуратура копію ухвали про відкриття провадження від 29.02.2024 року отримала 03.03.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Миколаївська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області отримали в особистих кабінетах Електронного суду 03.03.2024 року та 25.01.2024 року відповідно, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 29.01.2024 року та копію апеляційної скарги отримала 11.03.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 17.04.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора, роз`яснив ОСОБА_1 , Одеській обласній прокуратурі, Миколаївській обласній прокуратурі, територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві, Державній казначейській службі України та Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Офіс Генерального прокурора копію ухвали про відкриття провадження від 17.04.2024 року отримав 19.04.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги Одеська обласна прокуратура, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Миколаївська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області отримали в особистих кабінетах Електронного суду 19.04.2024 року та 25.01.2024 року відповідно, що підтверджується довідками.

Від Державної казначейської служби України 06.03.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури, 13.03.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури, в обґрунтування яких зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду, належними відповідачами по справі № 522/19949/21 є органи поліції та прокуратури діями (бездіяльністю) якими на думку ОСОБА_1 , їй завдано моральної шкоди. Разом із тим зазначає, що залучення або ж незалучення казначейства чи його територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не казначейство чи його територіальний орган. Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 по справі № 641/8857/17. Просить суд апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури та Одеської обласної прокуратури задовольнити та скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 по справі №522/19949/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Гандзій І.М. 06.05.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, 14.05.2024 року надійшли відзиви на апеляційні скарги прокурора Миколаївської обласної прокуратури Добрікової І.В., заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М., в обґрунтування зазначено, що за весь час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014160000000502 Одеською обласною прокуратурою, Миколаївською обласною прокуратурою та слідчим відділом ТУ ДБР строк досудового розслідування, як це передбачено ст.ст.219, 294, 295,295-1 КПК України, не продовжувався, що зрештою призвело до порушення розумних строків слідства, передбачених законодавством України.

Представник позивача зазначає, що 08.02.2024 року Європейським судом з прав людини розглянута скарга ОСОБА_1 та в своєму остаточному рішенні Європейський суд дійшов висновку, що тривалість кримінальних проваджень на національному рівні була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку» та, що у заявників не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цими скаргами та констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (справа «Білоконь та інші проти України, заява № 3779/14 та 2 інші заяви). Просив залишити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 року без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 повідомлена у відповідності до вимог п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Офіс Генерального прокурора, Одеська обласна прокуратура, Миколаївська обласна прокуратура, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, судові повістки отримали 18.10.2024 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Горнецької М.В. про відкладення розгляду справи відмовлено, з огляду на таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотанні не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, а також не мотивовано необхідність його безпосередньої явки до суду.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві.

Прокурор Пустовой В.С., який представляв Одеську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора, Миколаївську обласну прокуратуру в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримав.

Представник ОСОБА_1 адвокат Гандзій І.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першоїінстанції задовольняючичастково позовнівимоги виходивз того,що з 2005 року ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у кримінальній справі№ 052200500030, а з 2014 року до 27.02.2022 року перебувала у кримінальному провадженні № 42014160000000502 у статусі підозрюваної.

В період розгляду судом позовної заяви кримінальне провадження№ 42014160000000502відносно ОСОБА_1 не було закінчено та рішення, відповідно ст.ст.283, 284 КПК України процесуальними керівниками у цьому провадженні прокурорами Одеської обласної прокуратури не приймалося, в зв`язку з чим ОСОБА_1 на час розгляду судом її позовної заяви перебуває у стані очікування щодо кінцевого результату своєї справи - кримінального провадження №42014160000000502, яке було закрито тільки 27.02.2022 року.

Суд вважав, що загальний строк знаходження ОСОБА_1 у статусі обвинуваченої, підсудної та підозрюваної з 08.11.2005 року по 17.01.2020 року, та з 10.12.2020 року по 27.02.2022 року складає14 років 11 місяців 17 діб(без урахування часу, коли кримінальне провадження було закрито з 26.03.2015 року до 22.07.2016 року та з 17.01.2020 року до 10.12.2020 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував, що внаслідок дій органів прокуратури позивач була незаконно відсторонена від посади судді та заступника голови Приморського районного суду м. Одеси, а в подальшому звільнена з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, внаслідок чого з червня 2010 року не отримувала заробітної плати, другої роботи за цей період вона не мала, що вкрай негативно відобразилося на її звичному способі життя та психічному стані.

На стані здоров`я відобразилося притягнення до кримінальної відповідальності, обшуки за місцем роботи та проживання, відсторонення від посади та роботи, Укази Президента України, статті в газетах та інтернет-виданнях, телевізійні програми, обрання запобіжного заходу підписку про невиїзд, спробу заарештувати на сесії Верховної Ради України, яка транслювалася на всю країну, поїздки до слідчих та на судові процеси, незаконне засудження, страхи щодо понесення винесеного судом незаконного покарання, неодноразові відміни Генеральною прокуратурою та Заводським районним судом м. Миколаєва постанов про закриття кримінального провадження та інші, а також невизначеність по кримінальному провадженню та до теперішнього часу цю документацію не повернуто.

Ураховуючи принципи розумності, справедливості та співмірності суд вважав, що на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 500000 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи,з огляду на таке.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦКУкраїни. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За приписами ч. 6ст. 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду (не внаслідок незаконного засудження особи, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт), відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 1ст.1167ЦК України передбачено, щоморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою

Згідно з п. 3 ч. 2ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1ст. 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Статті1173,1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Згідно п.21 ст.7, ст. 28 КПК України досудове розслідування по кримінальному провадженню проводиться в розумні строки, які не можуть перевищувати передбачені КПК строки прийняття процесуальних рішень.

Частиною 5 ст.28 КПК передбачено, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито.

Відповідно п.1 ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» : «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Вимога ефективності судового захисту кореспондується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року пункт 64) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Європейський суд з прав людини в рішенні «Игнаткіна проти України» від 21 червня 2015 року зазначив, що «розумність» тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника(рішення у справі «Фріндлендер проти Франції», заява №30979/96, п.43 ЕСНR 2000-VІІ, справа «Лашманкін та інш. проти Росії», рішення від 07.02.2017, заява №57818/09;рішення у справі «Вачев проти Болгарії» від 8 липня 2004 року, справа №42987/98, п.96).

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.Як вбачається із практики Європейського Суду, «строк починається з дати відкриття попереднього розслідування»(справа «Девеер проти Бельгії», рішення від 27.02.1980, п.42), з дати початку розслідування та ідентифікації заявника як підозрюваного(справа «Екле проти Німеччини», рішення від 15.07.1983, заява №8130/78, п.3).

Звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути за рахунок державного бюджету 1611582 грн на відшкодуванняморальної шкоди, зазначивши, що з 2005 року позивач перебувала під слідством та судом по кримінальній справі, а в подальшому у кримінальному провадженні за скоєння злочинів, передбаченихч.4 ст.190, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.2 ст.364, ч.5 ст.27, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.2 ст.366, ч.5 ст.27, ч.2 ст.366, ч.4 ст.27, ч.2 ст.358, ч.5 ст.27, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.5 ст.24, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.5 ст.27, ч.2 ст. 366, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.190 КК України, за якими не визнавала себе винною. На час пред`явлення позову до суду досудове слідство по кримінальному провадженню триває. У зв`язку з процесуальною несумлінністю і штучною процесуальною тяганиною з боку офіса Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі ТУ ДБР) суттєво порушені розумністроки досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014160000000502, внаслідок чого завдана моральна шкода.

Судом першої інстанції встановлено, що з 2005 року ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у кримінальній справі№052200500030, а з 2014 року до 27.02.2022 року перебувала у кримінальному провадженні № 42014160000000502 у статусі підозрюваної у вчиненні злочинів, передбаченихч.4 ст.190, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.2 ст.364, ч.5 ст.27, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.2 ст.366, ч.5 ст.27, ч.2 ст.366, ч.4 ст.27, ч.2 ст.358, ч.5 ст.27, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.5 ст.24, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.5 ст.27, ч.2 ст. 366, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.190 КК України,за якими не визнавала себе винною.

22.03.2005 року заступником прокурора м. Одеси порушено кримінальну справу№052200500030відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

В ході досудового розслідування вищевказаної кримінальної справи встановлено, що ОСОБА_1 , як суддею Приморського районного суду м. Одеси, приймались рішення по цивільних справах № 2-9224/04 та № 2-9225/04 за позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_5

08.07.2005 року в приміщені Приморського районного суду м. Одеси слідчим Генеральної прокуратури України в ході розслідування кримінальної справи№052200500030проведено виїмку цивільних справ № 2-9224/04 та № 2-9225/04, розглянутих у 2004 році суддею Гандзій Н.В.

Постановою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 08.11.2005 року стосовно ОСОБА_1 як заступника голови Приморського районного суду м. Одеси порушено кримінальну справу за ознаками ч.2 ст. 364, ч.2. ст. 366, ч.2 ст. 375 КК України.

06.12.2005 року членом Вищої ради юстиції України, заступником Генерального прокурора України Кудрявцевим В.В., на підставі відомостей про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи№052200500030, до Вищої ради юстиції внесена пропозиція про звільнення з посади судді заступника голови Приморського районного суду м. Одеси Гандзій Н.В.

01.03.2006 року слідчим Генеральної прокуратури України в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси проведений обшук та із службового кабінету судді ОСОБА_1 вилучено документи, комп`ютерна та принтерна техніка.

17.07.2006 року постановою слідчого Генеральної прокуратури України в ході розслідування кримінальної справи№052200500030порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 як заступника голови Приморського районного суду міста Одеси за ознаками ч.3 ст. 358 та ч. 1 ст. 190 КК України.

23.08.2006 року постановою слідчого Генеральної прокуратури України порушено кримінальну справу стосовно заступника голови Приморського районного суду міста Одеси Гандзій Н.В. за ознаками ч.2 ст. 375 КК України.

08.09.2006 року за місцем проживання ОСОБА_1 слідчими Генеральної прокуратури України проведено обшук.

31.08.2007 року та 01.09.2007 року заступником начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України була здійснена перекваліфікація дій ОСОБА_1 , а постановою від 28.10.2007 року притягнута в якості обвинуваченої за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст. 27 і ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України.

Під час досудового розслідування за ініціативою та зверненням Генеральної прокуратури України Вищою радою юстиції розглянута пропозиція від 06.12.2005 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси за порушення присяги у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Рішенням Вищої ради юстиції України № 202 від 21.03.2007 року внесено відповідне подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді. Вищевказане рішення про звільнення обґрунтовувалося матеріалами незакінченої органами досудового слідства кримінальної справи№ 052200500030.

Крім того, на підставі вказаних дій та публічно оголошених обставин, а також матеріалів незакінченої органами досудового розслідування кримінальної справи, за ініціативою Генеральної прокуратури України, ОСОБА_1 була відсторонена від здійснення адміністративних повноважень Указом Президента України №1070/2007 від 07.11.2007 року «Про відсторонення від посади заступника голови Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку з притягненням її до кримінальноївідповідальності».

Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання Указу Президента України № 1070/2007 незаконним, 21.07.2009 року на підставі Указу Президента України № 559/2009 Указ Президента України від 07.11.2007 року № 1070/2007 визнаний таким, що втратив чинність.

19.02.2008 року слідчим Генеральної прокуратури України в ході розслідування кримінальної справи№052200500030 повторновинесена постанова про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді в зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Копія постанови була направлена Голові Верховного Суду України, до Ради суддів України, Державної судової адміністрації України та до територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області.

Наказом голови Приморського районного суду м. Одеси № 55-ос від 09.07.2008 року, на виконання постанови слідчого Генеральної прокуратури України від 19.02.2008 року, ОСОБА_1 була відсторонена від посади судді Приморського районного суду м. Одеси.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2008 року адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання дій голови Приморського районного суду м. Одеси та наказу № 55-ос від 09.07.2008 року протиправними, задоволено.

Наказом голови Приморського районного суду м. Одеси №92-ос від 07.10.2008 року наказ №55-ос від 09.07.2008 року скасовано.

29.05.2008 року слідчим Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч.5 ст.27 і ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.366, ч.3 ст.358, ч.2 ст.190 КК України та в той же день обрано міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд.

24.10.2008 рокуслідчим Генеральної прокуратури України винесена повторна постанова про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді в зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

У грудні 2007 року Генеральна прокуратура України, на підставі матеріалів незакінченої розслідуванням кримінальної справи№ 052200500030, звернулась до Верховної Ради України з поданням про надання згоди на арешт судді Приморського районного суду м. Одеси Гандзій Н.В. Рішенням Верховної Ради України від 04.02.2009 року в наданні такої згоди відмовлено.

На підставі пропозиції Генеральної прокуратури України та її посадових осіб, по матеріалах незакінченої кримінальної справи№ 052200500030, 03.06.2010 року постановою Верховної Ради України № 2316-VI прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси.

21.06.2010 року на підставі прийнятої постанови Верховної Ради України № 2316-VI від 03.06.2010 р. головою Приморського районного суду м. Одеси видано наказ № 61 «Про організаційне забезпечення виконання Постанови Верховної Ради України», а 25.06.2010 року видано наказ № 47-ос «Про звільнення судді ОСОБА_1 », згідно пункту 1 якого ОСОБА_1 звільнена з посади судді та відрахована зі штату суду з 20.07.2010 року.

03.06.2011 року слідчим Генеральної прокуратури України винесена остаточна постанова про притягнення ОСОБА_1 у зазначеної кримінальної справі в якості обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.3. ст. 358, ч.2 ст. 190 КК України.

28.07.2011року заступником Генерального прокурора України затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі№ 052200500030за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками ч.5 ст.27, ч.4 ст. 190, ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.3. ст. 358, ч.2 ст. 190 КК України та матеріали кримінальної справи направлено до суду.

Вироком Деснянськогорайонного судум.Києва від13.02.2014року ОСОБА_1 визнана винноюу скоєннізлочинів,передбачених статтями27ч.5,190ч.4,364ч.2,366ч.2,364ч.1,366ч.1,358ч.3КК Українита напідставі статті70КК Україниза сукупністюзлочинів,шляхом поглинанняменш суворогопокарання більшсуворим,засуджено допокарання увигляді 5років позбавленняволі тапозбавлена праваобіймати посади,пов`язані звиконанням владнихповноважень,строком на3роки,без конфіскаціїмайна.На підставістатті 75,76КК Українизвільнено відвідбування покаранняу видіпозбавлення воліз іспитовимстроком 2роки.На підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 позбавлена кваліфікаційного класу судді.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22.08.2014 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13.02.2014 року скасовано та матеріали кримінальної справи № 052200500030 повернуто Генеральному прокурору України для проведення додаткового розслідування (відповідно норм КПК України 1960 р.).

Вказану Ухвалу апеляційного суду м. Києва Генеральною прокуратурою України не оскаржено.

Після отримання кримінальної справи, постановою першого заступника Генерального прокурора України від 24.09.2014 року визначено підслідність її розслідування за слідчими прокуратури Одеської області та 29.09.2014 року кримінальну справу у 105 томах направлено до прокуратури Одеської області для здійснення додаткового розслідування. В подальшому, 14.10.2014 року прокуратурою області стосовно ОСОБА_1 , як судді Приморського районного суду м. Одеси, відповідно КПК України 2012 року, на підставі матеріалів кримінальної справи № 052200500030, внесені відомості про кримінальне порушення до ЄРДР за № 42014160000000502за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.5 ст.27, ч.4 ст.190, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.2 ст.364, ч.5 ст.27, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.2 ст.366, ч.5 ст.27, ч.2 ст.366, ч.4 ст.27, ч.2 ст.358, ч.5 ст.27, ч.2 ст.358, ч.4 ст.27, ч.5 ст.24, ч.2 ст.364, ч.4 ст.27, ч.5 ст.27, ч.2 ст. 366, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.190 КК України.

Після проведення додаткового розслідування у кримінальному провадженні №42014160000000502 процесуальним керівником - прокурором прокуратури Одеської області 26.03.2015 року винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження стосовно судді Приморського районного суду м. Одеси Гандзій Н.В. відповідно п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.

В подальшому кримінальне провадження №42014160000000502 направлено до прокуратури Приморського району м. Одеси для організації досудового слідства відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7

18.03.2016 року Одеською місцевою прокуратурою №3 м. Одеси винесено постанову про закриття кримінального провадження №42014160000000502 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінальних правопорушень в діяннях ОСОБА_6 та ОСОБА_7

13.05.2016 року прокуратурою Одеської області підготовлено висновок про законність та обґрунтованість прийнятого рішення, з яким Генеральна прокуратура України погодилася.

14.07.2016 року прокуратурою Одеської області вищевказану постанову Одеської місцевої прокуратури №3 від 18.03.2016 року скасовано та кримінальне провадження №42014160000000502 по запиту направлено до Генеральної прокуратури України.

Постановою заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю. від 22.07.2016 рокупостанову прокурора прокуратури Одеської області від 26.03.2015 року про закриття кримінального провадження №42014160000000502 відносно ОСОБА_1 відмінено та досудове слідство доручено прокуратурі Миколаївської області.Досудове розслідування кримінального провадження №42014160000000502 прокуратурою Миколаївської області проводилося з 22.07.2016 року до 12.06.2019 року.

Не погодившись з вищевказаною постановою від 22.07.2016, ОСОБА_1 зверталася зі скаргою до Генерального прокурора України, а після відмови в її задоволені, відповідно ст.303 КПК України звернулася зі скаргою до суду.

В ході судового розгляду вказаної скарги, ухвалою Київського апеляційного суду від 15.04.2019 року визначено статус ОСОБА_1 у кримінальному проваджені №42014160000000502 в якості підозрюваної з моменту внесення 14.10.2014 року прокуратурою Одеської області відносно ОСОБА_1 як судді Приморського райсуду м. Одеси відомостей про кримінальне порушення до ЄРДР.

Вищевказана ухвала прийнята Київським апеляційним судом з урахуванням того, що раніше, в ході досудового розслідування кримінальної справи ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення та під час розгляду справи у суді вона перебувала у статусі підсудної.

Крім того, статус ОСОБА_1 в якості підозрюваної у кримінальному проваджені підтверджується тим, що остаточне рішення у кримінальному проваджені, відповідно абз.2 ч.4 ст. 284КПК України, двічі приймав прокурор процесуальний керівник у кримінальному провадженні, а не слідчі, які проводили досудове слідство.

12.06.2019 року постановою процесуального керівника - прокурора прокуратури Миколаївської області кримінальне провадження №42014160000000502 направлено для досудового розслідування за підслідністю до слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві, а процесуальне керівництво Генеральною прокуратурою України визначено за прокуратурою Одеської області.

Після проведення досудового розслідування, яке здійснювалося прокуратурою Миколаївської області та слідчим відділом слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві, кримінальне провадження №42014160000000502 17.01.2020 року повторно закрите постановою процесуального керівника - прокурора відділу прокуратури Одеської області Шпаченко С. М. відповідно п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.

11.05.2017 року прокуратурою Одеської області, на підставі ухвали суду від 25.03.2015 року, ОСОБА_1 повернуто речі, які були вилучені Генеральною прокуратурою України в ході обшуків за місцем її роботи та проживання 01.03.2006 року та 08.09.2006 року.

Ухвалою від 10.12.2020 року слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва за скаргою сторони потерпілих скасував постанову прокурора прокуратури Одеської області Шпаченко С. від 17.01.2020 р.

Відповідно матеріалів кримінального провадження №42014160000000502, кримінальна справа № 052200500030 та кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та інших розслідувалися:

- з 22.03.2005 до вересня 2005 року слідчим ОМУ ГУМВС України в Одеській області;

- з 05.09.2005 до 28.07.2011 року слідчими Генеральної прокуратури України;

- з 29.07.2011 до 22.08.2014 року справа перебувала в проваджені Деснянського районного суду м. Києва та апеляційного суду м. Києва, де ОСОБА_1 перебувала в процесуальному статусі в якості підсудної;

- з 14.10.2014 року матеріали кримінальної справи №052200500030 з`явилися підставою для реєстрації прокуратурою Одеської області кримінального провадження №42014160000000502, яке розслідувалося прокуратурою області до 26.03.2015;

- з 26.03.2015 до 18.03.2016 року кримінальне провадження №42014160000000502 відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розслідувалося СВ Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області;

- з 22.07.2016 до 12.06.2019 року за дорученням Генеральної прокуратури України досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалося слідчим підрозділом прокуратури Миколаївської області;

- з 12.06.2019 до 17.01.2020 року досудове розслідування здійснювалося слідчими СУ ТУ ДБР у м. Миколаєві;

-з 10.12.2020 до 27.02.2022 року досудове розслідування здійснювалося слідчими СУ ТУ ДБР у м. Миколаєві, а процесуальне керівництво по провадженню здійснювала Одеська обласна прокуратура.

Початок періоду, який належить враховувати в цілях вимоги щодо «розумного строку», визначають так: у кримінальній справі - це дата, коли було повідомлено про «обвинувачення». Наприклад, це дата початку розслідування та ідентифікація заявника як підозрюваного, якщо тільки ситуація заявника не зазнала суттєвого впливу до формулювання «обвинувачення». У такому разі дата арешту, обшуку чи допиту, навіть в якості свідка, може вважатись датою початку (справа «Еклє проти Німеччини» (case of Eckle v. Germany), рішення від 15 липня 1983 року, заява№ 8130/78, пункт 73).

Судом першої інстанції встановлено, що загальний строк знаходження ОСОБА_1 у статусі обвинуваченої, підсудної та підозрюваної з 08.11.2005 року по 17.01.2020 року, та з 10.12.2020 року по 27.02.2022 року складає14 років 11 місяців 17 діб(без урахування часу, коли кримінальне провадження було закрито з 26.03.2015 року до 22.07.2016 року та з 17.01.2020 року до 10.12.2020 року).

За тривалий час проведення досудового слідства у кримінальному проваджені № 42014160000000502 винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.5,190 ч.4,364 ч.2, 366 ч.2,366 ч.2, 364 ч.1, 366 ч.1,358 ч.3 КК України не встановлено.

Судом зазначено, що за весь час проведення досудового розслідування у кримінальному проваджені № 42014160000000502 прокуратурою Одеської області, прокуратурою Миколаївської області та слідчим відділом слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві(з 14.10.2015 року - з моменту реєстрації провадження до 17.01.2020 року до його закриття)та з 10.12.2020 року до 27.02.2022 року строк досудового розслідування, як це передбачено ст.ст.219, 294, 295,295-1 КПК України, не продовжувався. Загальний строк досудового слідства тільки у кримінальному проваджені № 42014160000000502 відносно ОСОБА_1 , яке проводили прокуратура Одеської області, прокуратура Миколаївської області та СУ ТУ ДБР у м. Миколаєвіскладає 5 років 1 міс. 24 дні(це на 27.02.2022 року).

08.02.2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі «Білоконь та інші проти України» у якому постановив про порушення пункт 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту для оскарження.

В таблиці у додатку до рішення від 08.02.2024 року ЄСПЛ зазначив про надмірну тривалість кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , вказавши початок провадження: 08.11.2005 року, 22.07.2016 року, 10.12.2020 року; закінчення провадження 26.03.2015 року, 17.01.2020 року, 27.02.2022 року, загальна тривалість 14 років 1 місяць 4 дні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, де, зокрема, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (справа «Рисовський проти України» рішення від 20 жовтня 2011 року пункти 86, 89, справа «Антоненков та інші проти України» рішення від 22 листопада 2005 року пункт 71).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де ЄСПЛ послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» рішення від 27 липня 2004 року, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо моральної шкоди зазначає, що діями органів прокуратури та суду щодо тривалого притягнення до кримінальної відповідальності та засудження, їй заподіяна моральна шкода, яка виразилась у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків із оточуючими, стану здоров`я у зв`язку з незаконним відсторонення від посади судді та заступника голови Приморського районного суду м. Одеси, в подальшому звільнення з посади судді, з 2010 року не отримання заробітної плати, відсутність іншої роботи, обшуки за місцем роботи та проживання, обрання запобіжного заходу підписку про невиїзд, необхідності вживати додаткових зусиль для відновлення стосунків, неодноразовими поїздками в м. Київ на допит для проведення слідчих дій, судовий розгляд кримінальної справи та до прокуратури Миколаївської області, публікації у ЗМІ.

Суд першої інстанції виходячи, з вимог розумності і справедливості, враховуючи ступінь страждань позивачки, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень, і вважає саме такий розмір моральної шкоди відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів, зробив правильний висновок про наявність підстав для відшкодування на користь позивачки моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди 500000 грн, суд першої інстанції врахував всі чинники та обставини, передбачені положеннямистатті 23 ЦК України, а саме: внаслідок дійорганів прокуратурипозивачка буланезаконно відстороненавід посадисудді тазаступника головиПриморського районногосуду м.Одеси,а вподальшому звільненаз посадисудді Приморськогорайонного судум.Одеси,внаслідок чогоз червня2010року неотримувала заробітноїплати,другої роботиза цейперіод немала,що вкрайнегативно відобразилосяна їїзвичному способіжиття тапсихічному стані.На станіздоров`явідобразилося притягненнядо кримінальноївідповідальності,обшуки замісцем роботита проживання,відсторонення відпосади тароботи,Укази ПрезидентаУкраїни,статті вгазетах таінтернет-виданнях,телевізійні програми,обрання запобіжногозаходу підписку проневиїзд,спробу заарештуватина сесіїВерховної РадиУкраїни,яка транслюваласяна всюкраїну,поїздки дослідчих тана судовіпроцеси,незаконне засудження,страхи щодопонесення винесеногосудом незаконногопокарання,неодноразові відміниГенеральною прокуратуроюта Заводськимрайонним судомм.Миколаєва постановпро закриттякримінального провадження,а такожневизначеність покримінальному провадженню.Звільнення з посади судді, на якої вона перебувала 23 роки, вплинуло на широко коло її особистих стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Також воно мало негативні наслідки і для кола її близьких, оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для її матеріального добробуту та сім`ї. Офіційна причина звільнення ОСОБА_1 порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась її професійна репутація(Рішення Європейського Суду по справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 (заява № 21722/11).

Внаслідок незаконного провадження, ініційованого проти неї Генеральною прокуратурою України, кінцевим результатом якого стало звільнення з посади судді та незаконне засудження, її було позбавлено право на заробітну плату судді районного суду та пенсію.

За час проведення досудового слідства та судового розгляду, неодноразово у засобах масової інформації, до прийняття по кримінальній справі остаточного рішення, друкувались статті компрометуючого ОСОБА_1 як суддю та особистість характеру : в газеті «Зеркало недели» №5 за 11.02.2006 року стаття «Судью ожидает суд» та газеті «Вечерняя Одесса» №42-43 за 21.03.2009 року стаття прокурора Одеської області Присяжнюка В.С. «Общество должно очиститься от коррупционной скверны»,в газеті «Сегодня» від 24.07.2009 року стаття «Гандзий на работе», інтернет-статтях «Кидалово вульгарис», «Перевертні в мантіях: Справа одеського криво охоронного угрупування судді Гандзій», «Полосатая мантия до востребования. Члены комитета дали согласие на арест судьи Гандзий, но парламент оставил её на свободе», «Достаточные данные» или коррупция на свободе» таінші публікації.

Газетні і інтернетні публікації та телевізійні передачі відносно ОСОБА_1 , які випускалися в період проведення досудового слідства по справі, вкрай негативно впливали на моральний та психічний стан ОСОБА_1 , приводили до депресії і моральних страждань, що в свою чергу завдали моральної шкоди.

Ураховуючи викладені вище обставини суд першої інстанції, визначаючи розмірвідшкодування моральноїшкоди,навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Суд з`ясував доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та правильно визначив конкретний розмір шкоди, який є достатнім для розумного задоволення позивача.

У зв`язку із цим, є безпідставними доводи апеляційних скарг Офісу Генерального прокурора, Миколаївської обласної прокуратури про невмотивованість судом першої інстанції розміру відшкодування моральноїшкоди,оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону.

Посилання Офісу Генерального прокурора на те, то суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про виникнення у позивачки права на відшкодування моральної шкоди, оскільки остаточного процесуального рішення щодо обвинувачення ОСОБА_1 наразі не прийнято, а відтак повної реабілітації позивача не відбулося, не заслуговують на увагу у зв`язку з тим, що підставами позову про стягнення моральної шкоди позивачка зазначила порушення з боку офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі ТУ ДБР) розумних строків досудового слідства у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційних скарг про не надання позивачем доказів про те, що посадовими особами органу Миколаївської прокуратури, Одеської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, вчинено будь-які протиправні дії стосовно ОСОБА_1 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні або при проведенні перевірок її скарг, не заслуговують на увагу, так як у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад чотирнадцять років і один місяць) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.

Колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг про те, що під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за процесуального представництва прокурорів прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, фактів допущення тяганини або порушення розумних строків досудового розслідування не було не заслуговують на увагу, оскільки ЕСПЛ зазначено про надмірну тривалість кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , а саме 14 років 1 місяць 4 дні.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги Офісу генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури щодо органу з якого підлягає стягненню моральна шкода.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та помилково стягнув на користь позивача моральну шкоду з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку, тому рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07грудня 2023року слід змінити в частині зазначення органу з якого підлягає стягненню моральна шкода.

Слушними є доводи апеляційних скарг Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури про те, що суд першої інстанції помилково стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 11300 грн, в той час як підстави для розподілу судових витрат були відсутні.

Згідно ч.1,ч.2ст.133ЦПК Українисудові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судовий збір», в редакції на час звернення позивача до суду із позовом, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Позивач, на підставі пункту 13 частини другоїстатті 3 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду. Однак при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 11350 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, то сплачена ним сума могла бути повернута на підставі пункту 1 частини першоїстатті 7 Закону України «Про судовий збір».

Аналогічні висновки викладені Віерховним Судом у постанові від 07 вересня 2022 року усправі № 711/4624/21.

Суд першої інстанції помилково вирішив питання про компенсацію цих витрат, стягнувши їх з Державного бюджету України на користь позивача.

При цьому, позивач не звертався із заявою про повернення судового збору на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача судового збору у розмірі 11350 грн слід скасувати та у стягненні цих коштів відмовити.

Відмова у стягненні судового збору із зазначених підстав не перешкоджає позивачу звернутися до суду із заявою про повернення судового збору на підставі пункту 1 частини першоїстатті 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасуватисудове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2ч.1ст. 374ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07грудня 2023року слід змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 ,адреса зареєстрованогомісця проживання: АДРЕСА_1 , урахунок відшкодуванняморальної шкоди 500000грн».В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві, прокурора Миколаївської обласної прокуратури Добрікової Ірини Вікторівни, заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М., Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07грудня 2023року змінити виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн».

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07грудня 2023року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 11350 грн скасувати та у стягненні цих коштів відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

М.В. Назарова