Рішення

від 25.11.2024 по справі 206/1119/24

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/1119/24

Провадження № 2/206/712/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024 м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Нестеренко Т.В.,

при секретарі Глущенко Н.С.,

за участю представника позивача адвоката Шило Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до неповнолітньої ОСОБА_3 , представник неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до неповнолітньої ОСОБА_3 , представник неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позов обґрунтований тим, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю Дніпровської міської ради та знаходиться на балансі обслуговування КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради. В квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та неповнолітня ОСОБА_3 , 2007 року народження. Відповідачі ОСОБА_4 та її неповнолітня донька ОСОБА_3 не проживають в квартирі з 2016 року. Причиною не проживання є те, що ОСОБА_4 разом із донькою, переїхали на постійне місце проживання за кордон в Республіку Польщу м. Люблін. Там вони постійно проживають, працюють, навчаються. Наміру повертатися в Україну вони не мають і це не пов`язане з військовими діями російської федерації. На прохання знятися з реєстраційного обліку, відповідач ОСОБА_4 відмовляється пояснюючи це тим, що у неї немає часу цим займатися. В витратах по оплаті комунальних послуг ОСОБА_4 не приймає, утриманням квартири не займається, в квартирі відсутні їх особисті речі, немає їх спальних місць та куточку для навчання. Така поведінка відповідачів порушує права позивачів. На підставі викладеного, просять суд визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 2007 року народження особами, які втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на позивачів. В подальшому, представником позивачів надано клопотання, про відмову від позову в частині визнання ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 08.03.2024 прийнято позовну заяву та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.04.2024 закрито підготовче провадження, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 25.11.2024 за клопотанням представника позивачів, провадження в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , закрито.

Представник позивачів адвокат Шило Т.В. у судовому засіданні підтримала позов, та просила його задовольнити.

Представник відповідачів адвокат Потужня Н.О. у судове засідання неп з`явилась, 04.04.2024 останньою було надану заяву про визнання відповідачами позовних вимог.

Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб у судове засідання не з`явився, про місце, день та час повідомлений належним чином.

Представник третьої особи що не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, надав заяву, про розгляд справи за відсутності представника та Висновок органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом.

Вислухавши позицію представника позивача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи івирішення спорупо суті суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами ст.55Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12ЦПК України передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд на підставі ст.ст.12,13,43,81ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 5064 від 03.12.2020 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої наймачу ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , до складу сім`ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 - наймач; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - син; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - донька; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 онука (а.с. 16).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 17).

Як вбачається з акту домогосподарства від 16.02.2024, що складена мешканцями будинку АДРЕСА_3 , за адресою АДРЕСА_2 , підтверджують, що за вищевказаною адресою ОСОБА_4 , 1980 р.н. та ОСОБА_3 , 2007 р.н. не проживають з липня 2018 року і по теперішній час (а.с. 18).

Також у судовому засіданні 02.05.2024 були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які показали, що вони є сусідами позивачів та відповідачів. Приблизно 2016-2017 відповідачі виїхали до Республіки Польща та більше не повертались.

За змістомст.47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зіст.379 ЦК Українижитлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно дост.64 ЖК Україничлени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з ч.4ст.9 ЖК Україниніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.1ст.71 ЖК Українипри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У ч.3ст.71 ЖК Українинаведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим, зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки,провадиться в судовому порядку.

Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правилЦПК Українищодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені уст.71 ЖК Українистроки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 454/2025/15-ц.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно достатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3ст.29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Глава 23 ЦК Українивстановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено у ч.3ст.13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Статтями317,319 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник житлового будинку, квартири, згідно зіст.383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Виходячи з положеньст.405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За приписами ч.1ст.156 ЖК Україничлени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно дост. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно роз`яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положеннястатті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей391,396 ЦК України, - позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Суд позбавлений можливості дослідити юридичні та фактичні підстави проживання та користування як позивачами, так і відповідачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували правоволодіння, розпорядження або користування вказаною квартирою переліченими особами тощо. Відсутні докази, які б підтверджували правовласності на квартиру за позивачами, а також що вони є особами,які володіють майном (мають речове право) з підстави, передбаченої законом або договором.

Крім того, суд не може залишити поза увагою те, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є неповнолітньою особою.

Відповідно достатті 6 Сімейного кодексу Україниправовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч.7ст.7 СК Українидитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 16 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Суд не може вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків.

Суд також бере до уваги висновок органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради № 6/11-167 від 15.08.2024 про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та відхиляє заперечення позивачів на вказаний висновок у зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , 2007 року народження такою, що втратила право користування житловим приміщенням не підлягають задоволенню.

На підставіст. 141 ЦПК Україниу зв`язку із тим, що у задоволенні позову відмовлено судові витрати у вигляд сплаченого судового збору

На підставі вищевикладеного, керуючисьст. 47 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 6, 19 СК України, ст.ст. 9, 71, 72, 150 ЖК України, ст. ст. 4, 15, 16, 29, 316, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 76, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Узадоволення позовнихвимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до неповнолітньої ОСОБА_3 , представник неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відділ обліку проживання фізичних осіб, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 05.12.2024 року.

Суддя Т.В. Нестеренко