Рішення

від 09.12.2024 по справі 363/3666/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

09.12.24 363/3666/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Свєтушкіна Д.А. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області від представника позивача адвоката Дмитришиної Т.І. надійшла позовна заява за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №651 від 20.06.2024 про накладення адміністративного стягнення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі. В обґрунтування позову, зазначає, що 20.06.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № 651 від 20.06.2024 року за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Єдина повістка про яку позивачу відомо, це та яка була залишена працівниками у 2023 році у дверях, однак даний спосіб вручення повістки є таким, що не відповідає вимогам закону та є неналежним способом вручення. Позивач повістки про виклик особисто не отримував, підпис про отримання повістки не ставив, засобами поштового зв`язку повістку також не отримував. Крім того, зазначає, що до 19.05.2024 року норми ч.3 ст. 210-1 КУпАП не існувало, тому позивач не міг вчинити адміністративно-каране правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КупАП. Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП неможливе, бо закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Вважає постанову № 651 від 20.06.2024 року за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП незаконною. Ураховуючи вищевикладене представник позивача просить скасувати вищезазначену постанову та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 02.08.2024 року у справі відкрито провадження в адміністративній справі вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.08.2024 року представник позивача подала заяву про забезпечення позову, в якій просить зупинити стягнення за виконавчим провадженням ВП № 75582140, яке здійснюється головним державним виконавцем Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мовчун Тетяною Сергіївною на підставі постанови №651.

Ухвалою суду від 12.08.2024 року у справі зупинено стягнення у виконавчому провадженні №75582140, відкритому головним державним виконавцем Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мовчун Тетяною Сергіївною на підставі постанови № 651

Ухвалою суду від 22.08.2024 року у справі за клопотанням представника позивача адвоката Дмитришиної Т.І., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

20.09.2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про поновлення строку на подачу відзиву та відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки останній 19 години 30 хвилин 23.05.2024 року в смт. Димер відмовився від отримання повістки на 09 годину 30 хвилин 24.05.2024 року, не пояснюючи причин, про що особами, які здійснювали оповіщення було складено відповідний акт. Вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ухвалена в межах компетенції начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 та на підставі діючого на час вчинення правопорушення законодавства.

Враховуючи зазначені представником відповідача підстави для поновлення строку на подачу відзиву, суд визнає їх поважними та з метою повного та всебічного розгляду справи вважає за необхідне поновити відповідачу строк для подання відзиву та враховує відзив при вирішенні справи.

Дослідивши матеріали справи, подані докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 651 від 20.06.2024 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Так у зазначеній постанові зазначено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 під час дії особливого періоду та оголошення мобілізації не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк зазначений у повістці до ІНФОРМАЦІЯ_3 та протягом трьох діб від зазначених у повістці дати і часу прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 не повідомив про причини неявки, що є прошеннямч.1,3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацією»

Частиною 2 ст.19КонституціїУкраїни визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 210-1КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 2 статті 210-1КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ЗУ «ПрооборонуУкраїни» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Відповідно дост. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно зі ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані: - з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період;

Відповідно до ч. 3 ст. 22ЗаконуУкраїни«Про мобілізаційнупідготовкутамобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно зі ст. 235 КУпАПадміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до частини 1статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у даному випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що призовник, військовозобов`язаний або резервіст, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час, яких відповідачем суду надано не було. При цьому з огляду на презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов`язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Позивач посилається на те, що про оскаржувану постанову дізнався лише 12 липня 2024 року, коли отримав її засобами поштового зв`язку. Зі змісту позову вбачається, що позивачу не було відомо ні за повістку від 23.05.2024 року, ні про складення акту про його відмову від отримання цієї повістки, ні про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год. 30 хв. 24.05.2024 року, ні про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Натомість наявні в матеріалах справи докази, складені відповідачем, не є належними, достатніми і допустимими доказами на підтвердження належного ознайомлення позивача зі змістом повістки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.05.2024 року та відмови останнього від її отримання.

Так, згідно акту ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.05.2024 року працівниками цієї установи ОСОБА_1 запропоновано отримати повістку з вимогою з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 24.05.2024 року о 09 год.30 хв., проте ОСОБА_1 відмовився отримувати повістку не пояснивши причину, і текст повістки про необхідність явки 24.05.2024 року до ОСОБА_1 було доведено громадянину до відома у присутності свідків.

Проте, вказаний акт підписаний лише працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не сторонніми особами, яких би можна було б вважати незацікавленими особами і назвати свідками.

Крім того, вказаний акт не містить посилань на номер чи серію повістки, для співставлення, яку саме повістку позивач відмовився отримувати.

В матеріалах справи наявний документ - «повістка №2/3/23/05/24» на ім`я ОСОБА_1 , домашня адреса АДРЕСА_1 , в якій вказано з`явитися 24.05.2024 на 09 год. 30 хв., проте вона не містить будь яких посилань, що її відмовились отримати, не має посилань на акт про відмову у отриманні цього документа.

Інші документи відповідачем не складались, та в порушення п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період відеозйомка під час вручення 23.05.2024 року позивачу повістки на 24.05.2024 року не проводилась.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Таким чином, суд доходить висновку, що відсутні належні, достатні та допустимі докази, про те, що позивач належним чином був повідомлений про повістку, складання акту про відмову від отримання повістки та про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год. 30 хв. 24.05.2024 року.

Окрім того, оскаржувана постанова взагалі не містить посилання на акт ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.05.2024 року про відмову позивача від отримання повістки і про доведення до відома позивача про час, дату та місце виклику за повісткою, тобто вказана постанова не приймалась з урахування вказаного акту і не є складовою цього адміністративного матеріалу. Крім того, вказана постанова не містить посилання на номер повістки, яку працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 23.05.2024 року намагалися вручити позивачу.

Крім того, сама постанова не містить посилання на будь-який доказ, що підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення, а лише констатує його факт, зокрема, в матеріалах відсутнє підтвердження належного вручення останньому повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також в порушення вимог ст. 283 КУпАП в змісті оскаржуваної постанови відсутні зазначення дати, часу та місця вчинення правопорушення.

Окрім того, на підставістатті 268 КУпАП,особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому, за правилами статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Статтею 278 КУпАПвизначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Жодних доказів щодо повідомлення позивача про те, що розгляд адміністративної справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відбудеться 20.06.2024 року, суду не надано. Наявна у матеріалах справи копія оскаржуваної постанови та її зміст дають можливість стверджувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП проводився за відсутності позивача.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

Відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведені вище обставини є підставою для визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення №651 від 20.06.2024 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Щодо стягнення судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті згідно з положеннями цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до умов договору про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва від 15 липня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та АБ «Дмитришиної Тетяни», сторони погодили суму гонорару за представництво інтересів позивача щодо оскарження постанови № 651 у розмірі 5000 грн.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов 'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату відповідної суми, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 5000 грн. є неспівмірною зі складністю справи, яка за даних правовідносин віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною, сталою та чисельною. Відтак, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу не є обґрунтованими та є завищеними у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання суду, сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом.

Отже, аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи складність та значення справи для сторін, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розмір витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань призначених для відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, які підлягали до сплати позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року в справі за №543/775/17, а саме у розмірі 605 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст.251,268,280,289 КУпАП, ст.ст.72-79,90,242-246,255,286, 295 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 про накладення адміністративного стягнення № 651 від 20.06.2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок., та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

Третя особа: Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 07301, Україна, Вишгородський р-н, Київська обл., місто Вишгород, вулиця Межигірського Спаса, буд. 6, ЄДРПОУ: 34961544.

Суддя Д.А. Свєтушкіна