Постанова

від 19.11.2024 по справі 366/1674/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 366/1674/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15211/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук О.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування наказів, рішень про державну реєстрацію права власності, повернення земельних ділянок,

за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської обласної прокуратури Сватка Андрія Георгійовича на рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року,

встановив:

у липні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9082/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9090/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9091/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Іваненка Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62731671, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Іваненка Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62727303, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Гніденка А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62728942, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпоряджання земельними ділянками природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 i площею 0,9 га 3 кадастровим номером 3222080900:04:006:0028, 3 одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, перший заступник керівника Київської обласної прокуратури - Сваток А.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, судом не досліджено та не надано оцінки доказам по справі, неправильно застосовано норми матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення прокурора та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При зверненні до суду позивач посилався на те, що рішенням Київської обласної ради від 23.07.2009 №490-25-V створено ландшафтний заказник місцевого значення «Березовське» площею 240,7 га, на момент створення якого територія знаходилась в постійному користуванні Іванківського спеціалізованого державного агролісогосподарського підприємства «Держагролісгосп» в межах кварталу 8 виділів 34, 39, 41, 42, 43, 45, 46, 47, 48, кварталу 9 виділів 1-37 та кварталу 10 виділів 1-26 в адміністративних межах Димарської сільської ради. Тому земельні ділянки ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське» є одночасно землями лісогосподарського призначення і землями природно-заповідного фонду. На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 з №10-9082/15-20-сг, №10-9090/15-20-сг та №10-9091/15-20-сг у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 були відведені земельні ділянки з кадастровими номерами 322208900:04:006:0014, 322208900:04:006:0016, 322208900:04:006:0018, по 2 га кожна для потреб ведення особистого селянського господарства. Вказані особи передали вказані земельні ділянки у власність ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу, укладеними 02.07.2020.

04.01.2022 на підставі рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Івахненка Р.В. земельні ділянки було поділено наступним чином: за рішенням №62731671 земельна ділянка з кадастровим номером 322208900:04:006:0014 - на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222080900:04:006:0026 та 3222080900:04:006:0027, за рішенням №62727303 земельна ділянка з кадастровим номером 322208900:04:006:0016 - на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222080900:04:006:0030 та 3222080900:04:006:0031, за рішенням №62728942 земельна ділянка з кадастровим номером 322208900:04:006:0018 - на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222080900:04:006:0028 та 3222080900:04:006:0029.

Отже вказані земельні ділянки вибули з державної власності за рахунок земель лісогосподарського призначення в межах кварталу 10 виділу 16 Димарського агролісництва та земель ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське» у приватну власність ОСОБА_1 без їх вилучення з постійного користування державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» та без зміни їх цільового призначення. Позовними вимогами є усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, рішень про державну реєстрацію права власності та їх повернення із незаконного володіння останнього власника. Земельні ділянки наразі зареєстровані за ОСОБА_1 , однак не можуть перебувати у приватній власності, тому права держави підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути ділянки у власність держави в особі Київської обласної держаної адміністрації.

Тому позивач вважає, що задоволення порушеного права у спірних правовідносинах щодо земель природно-заповідного фонду має бути захищене шляхом звернення до суду з негаторним позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з вимогою про її витребування.

В зв`язку з цим прокурор просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9082/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9090/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9091/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Іваненка Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62731671, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Іваненка Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62727303, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом скасування рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Гніденка А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 з індексним номером 62728942, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпоряджання земельними ділянками природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 i площею 0,9 га 3 кадастровим номером 3222080900:04:006:0028, 3 одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані земельні ділянки є ділянками лісогосподарського призначення, ефективним способом захисту права власності у спірних правовідносинах є вимога про витребування земельної ділянки від нинішнього її володільця, тоді як позивач наполягає на тому, що його порушене право може бути поновлене шляхом пред`явлення негаторного позову. Також суд першої інстанції зазначив в рішенні, що спірні земельні ділянки перебувають в межах кварталу 10 виділу 16 Димарського агролісництва Північного агролісгоспу ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», лист із додатками ТОВ «Геоматичні рішення», який був направлений на запит до Київської обласної прокуратури, не є достовірним доказом по справі, та визнав, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаних земельних ділянок.

Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки судом було неправильно застосовано норми матеріального права та зроблено висновок, який не відповідає обставинам справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В статті 18 ЗК України закріплено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 статті 19 ЗК України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У частинах першій та другій статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд першої інстанції не перевірив належним чином посилання позивача на те, що спірні земельні ділянки частково накладаються на землі ландшафтного заказника місцевого значення, а тому є землями природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і спірні правовідносини регулюються відповідними положеннями ЗК України та положеннями Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про екологічну мережу України».

В ст. 43 ЗК України дано визначення, що землями природно-заповідного фонду є ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).

Згідно ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» та ст. 3, 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники належать до природно-заповідного фонду України, залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

У частині першій-четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зазначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

У частині першій та третій статті 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У частині першій та четвертій статті 186-1 ЗК України встановлено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною третьою статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Як видно з матеріалів справи, рішенням Київської обласної ради від 23.07.2009 №490-25-V створено ландшафтний заказник місцевого значення «Березовське» площею 240,7 га. Вказана територія знаходилась в постійному користуванні Іванківського спеціалізованого державного агролісогосподарського підприємства «Держагролісгосп» в межах кварталу 8 виділів 34, 39, 41, 42, 43, 45, 46, 47, 48, кварталі 9 виділів 1-37 та кварталу 10 виділів 1-26 в адміністративних межах Димарської сільської ради. Тому земельні ділянки ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське» є одночасно землями лісогосподарського призначення і землями природно-заповідного фонду.

У 2019 році Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації було забезпечено розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське». Департаментом було отримано витяг з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 27.05.2020 за №ЗВ-3220757712020.

На запит Київської обласної прокуратури ТОВ «Геоматичні рішення» було проведено вивчення та співвставлення (накладення) координат точок меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3222080900:04:006:0027, 3222080900:04:006:0028 та 3222080900:04:006:003, відомостей Державного земельного кадастру, а також Проєкту щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення Ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське» встановлено, що вказані земельні ділянки частково накладаються на землі вказаного ландшафтного заказника місцевого значення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028.

Вказаний лист було підписано директором товариства - ОСОБА_6 . Вказаному товариству 26.05.2011 Державним Комітетом України із земельних ресурсів було видано Ліцензію на проведення робіт із землеустрою Серії АГ №583395, та 18.01.2010 - Державною службою геодезії, картографії та кадастру Ліцензію серії АВ №500631 на виконання топографо-геодезичних картографічних робіт.

В листі зазначено, що Схему накладення меж земельних ділянок, яка є додатком №4 до листа, виконано інженером-геодезистом - ОСОБА_7 , якому видано 19.04.2013 Кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста №010639, та 26.02.2021 - Свідоцтво про підвищення кваліфікації ПК 38639433/000583-21.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

За положеннями частин 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже розташування спірних земельних ділянок, право власності на які набула ОСОБА_1 , у межах кварталу 10 виділу 16 Димарського агролісництва та ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське», свідчить про їх віднесення до земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду, що унеможливлює їх перебування у приватній власності.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним порушенням закону при передачі земельних ділянок, які частково накладаються на землі, які є об`єктом природно-заповідного фонду, у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від яких право власності перейшло до ОСОБА_1 , та зазначив разом з іншими підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ту обставину, що позивач не заявив вимоги про витребування спірних земельних ділянок у останнього власника, що є неефективним способом захисту права.

Незважаючи на проведену державним реєстратором Іванківської селищної ради Київської області реєстрацію права власності за відповідачкою у неї не могло виникнути право приватної власності на спірну земельну ділянку, тобто не відбувся перехід права власності на вказане нерухоме майно від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до відповідачки.

Позивач також посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28.11.2018 (справа №504/2864/13-ц), від 12.06.2019 (справа №487/10128/14-ц), від 07.04.2020 (справа №372/1684/14).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75).

Таким чином позивачем доведена наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_8 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповідного фонду.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2023 року (справа №544/10517/16) викладено правовий висновок, згідно якого зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52).

Заява представника Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області - Чурпіти В.М. про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, викладена у відзиві на позовну заяву, також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позивач оскаржує вибуття земельних ділянок з державної власності на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру від 28.05.2020. Позивач направив позовну заяву до суду 22.05.2023 поштою. Та обставина, що позовну заяву було зареєстровано в суді першої інстанції 07.06.2023, не свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності. Крім того, приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий правовий висновок містить в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96).

Висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020, правочинів та рішення державного реєстратора Іванківської селищної ради Київської області Іваненка Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 є вірним.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц міститься правовий висновок, згідно якого однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити без змін.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В ст. 264 ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема:

чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Вимоги прокурора щодо визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого була передана у приватну власність спірна земельна ділянка, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право приватної власності на спірну ділянку не призводять до відновлення порушеного права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2018 року у справі №544/10517/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог про усунення перешкод та повернення земельних ділянок з ухваленням по справі нового судового рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги.

Керуючись стст. 367, 368, 375, 376, 382 ЦПК України суд,

постановив:

апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури - Сватка Андрія Георгійовича задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод та повернення земельних ділянок та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення площею 0,3734 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0027, площею 0,8175 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0031 і площею 0,9 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0028 шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 вказаних земельних ділянок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 5 176 гривень

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 09 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді