Постанова

від 03.12.2024 по справі 755/12412/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/12412/23 головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.

провадження № 22-ц/824/13607/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Слєпухою Оленою Сергіївною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

За вимогами первісного позову ОСОБА_2 просив суд:

стягнути з відповідачки 1/2 вартості проведення ремонтно-будівельних робіт (невід`ємних поліпшень) житлової квартири АДРЕСА_1 у сумі 879 691,24 грн;

стягнути з відповідачки 1/2 витрат на покупку транспортного засобу Mazda 6, 2018 року випуску, об`єм двигуна 2488 см.куб, номер кузова НОМЕР_1, який зареєстровано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 16 листопада 2021 року у сумі 5 494 дол. США;

стягнути з відповідачки 1/2 суми вкладень у банківських установах станом на 17 червня 2023 року на 1/2 суми коштів, витрачених відповідачем за період часу з 17 червня 2020 року по 17 червня 2023 року не в інтересах сім`ї.

13 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бельдій Наталія Володимирівна подала заяву про забезпечення первісного позову, у якій просила:

вижити заходів забезпечення позову ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на цілу частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 в межах суми позову у розмірі 3 232 192,23 грн. та 5494,00 дол. США (еквівалент 215 529,62 грн. станом на час звернення до суду з заявою).

Вимоги заяви мотивовано тим, що ухвалою суду від 31 жовтня 2023 року було частково задоволено заяву представника позивача за первісним позовом про забезпечення позову ОСОБА_2 та в межах сум 879 691,24 грн. і 5494,00 дол. США (еквівалент 199 761,84 грн.) накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 21.02.2024 року відповідну ухвалу суду першої інстанції скасовано і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 . Разом з цим, ОСОБА_2 не позбавлений права повторно звернутись з заявою про забезпечення свого позову з урахуванням висновків викладених у постанові Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року.

На час подання повторної заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 3 232 192,23 грн. та 5 494,00 дол. США (еквівалент 215 529,62 грн).

28 серпня 2023 року ОСОБА_1 у силовий спосіб виселила ОСОБА_2 з кв. АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим позивач за первісним позовом звертався до правоохоронних органів. Вважає наведене достатньою підставою для висновку, що ОСОБА_1 здійснить відчуження квартири, що призведе до неможливості виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Крім того, 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 було знято з реєстрації за вказаною адресою без його відома. Також, під час примусового виселення син ОСОБА_1 - ОСОБА_3 пред`явив довіреність на його ім`я від ОСОБА_1 , посвідчену 17 липня 2023 року, згідно якої ОСОБА_3 уповноважений на відчуження та набуття (купівля-продаж, міна, рента) належного ОСОБА_1 рухомого і нерухомого майна. Наявність зазначеної довіреності спростовує твердження ОСОБА_1 про відсутність будь-якого наміру відчужити квартиру. На відео з примусового виселення ОСОБА_2 зафіксовано слова ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 має намір продати квартиру.

Окрім квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 має у власності 1/6 та 1/3 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , частину садового будинку АДРЕСА_4 та частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700:05:003:0577. Із всього вказаного майна лише квартира належить ОСОБА_1 у цілій частці. Користуючись своїм диспозитивним правом на вибір майна для накладення на нього арешту, та з метою уникнення порушення прав третіх осіб, які є співвласниками нежитлового приміщення, садового будинку і земельної ділянки, ОСОБА_2 просить накласти арешт саме на цілу частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 в межах сум, які заявлені до стягнення з останньої за первісним позовом. Згідно Е-Довідки про оціночну вартість нерухомості від 01 березня 2024 року вартість квартири АДРЕСА_1 становить 4 304 866,84 грн.

Також представник ОСОБА_2 зазначала, що згідно наявних в матеріалах справи виписок по банківським рахункам ОСОБА_1 , на теперішній час остання зняла усі кошти з банківських рахунків, що унеможливить виконання рішення суду про стягнення коштів без накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

Обраний позивачем ОСОБА_2 спосіб забезпечення позову вважала співмірним із заявленими позовними вимогами та типовим для спорів відповідної категорії. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах суми стягнення не спричинить збитків відповідачу та не завдасть невідновлювальної шкоди, та направлене лише на забезпечення існуючого становища і не зумовлює фактичного вирішення спору по суті.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року заяву задоволено частково. В межах сум у розмірі 3 232 192 (три мільйони двісті тридцять дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 23 коп. та у розмірі 5 494 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто чотири) долари США, що станом на час постановлення цієї ухвали за офіційним курсом НБУ еквівалентно 220 419 (двісті двадцять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн. 28 коп., накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпуха Олена Сергіївна, 20 червня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, незабезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, просила скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що у разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Однак, жодних доказів на підтвердження обставин ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог не надано.

Зауважила, що Київський апеляційний суд у постанові від 21 лютого 2024 року уже надавав оцінку аналогічним доводам ОСОБА_2 і відмовив у задоволенні його першої заяви про забезпечення позову.

Крім того, постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд взяв до уваги неактуальну Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 від 28 березня 2024 року та оцінку квартири станом на 01 березня 2024 року.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не визначив конкретну частку в майні, на яке накладено арешт, а врахував лише суму, заявлену позивачем до стягнення (остання уже тричі змінювалася).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Слєпухою Оленою Сергіївною на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

09 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бельдій Наталія Володимирівна подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явилася, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку.

02 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпуха Олена Сергіївна подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з терміновим виїздом до Молдови на похорон батька. Повідомила, що ОСОБА_1 постійно проживає у Великій Британії та не може бути присутня у судовому засіданні. Інших представників у апелянта немає. Виїзд представника був незапланований, а тому подати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції можливості не мала. До клопотання долучила копію проїзного документу.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про достатність наявних у справі матеріалів для розгляду справи по суті, та з огляду на належне повідомлення про судове засідання учасника справи, з урахуванням категорії справи, та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті на підставі наявних у справі доказів, за відсутності сторони апелянта. (Постанова КЦС ВС від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц)

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі. Суд зауважив, що не має право забезпечувати позов в іншій спосіб ніж це заявлено у заяві про забезпечення позову, а про накладення арешту на інше майно ОСОБА_1 позивач за первісним позовом не просив. Разом з цим, суд не встановив підстав для накладення арешту на цілу частку належної ОСОБА_1 квартири, оскільки сума стягнення заявлена за первісним позовом становить 3 452 611,51 грн, а оціночна вартість квартири згідно довідки про оцінку вартості об`єкта нерухомості від 01 березня 2024 року дорівнює 4 304 866,84 грн., тож дійшов висновку, що арешт на квартиру слід накласти саме в межах суми позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Судом першої інстанції встановлено, що предметом первісних позовних вимог є поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості часток квартири АДРЕСА_1 ; транспортного засобу Mazda 6, 2018 року випуску, об`єм двигуна 2488 см.куб, номер кузова НОМЕР_1 ; а також частини банківського вкладу та витрат не в інтересах сім`ї, на суму 3 232 192,23 грн. та 5 494?00 дол. США.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Верховний Суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 належить відповідачці за первісним позовом ОСОБА_1 на підставі договору дарування 2/3 частин квартири від 22 червня 2009 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 грудня 2008 року.

За таких умов, на думку апеляційного суду вимога про надання ОСОБА_2 конкретних доказів щодо доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном призведе до застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Отже, доводи скаржника щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі за умови задоволення судом позову, є неприйнятними.

Доводи апеляційної скарги про використання судом першої інстанції відомостей з державного реєстру станом на 28 березня 2024 року не спростовують факт належності зазначеної квартири позивачці як станом на час подання заяви про забезпечення позову, так і на час постановлення оскаржуваної ухвали.

Щодо посилань апелянта на постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року колегія суддів зауважує, що цивільний процесуальний закон не обмежує учасника справи у поданні заяв про забезпечення позову.

При цьому, оцінка обставин першої заяви про забезпечення позову, надана апеляційним судом у постанові від 21 лютого 2024 року, за загальним правилом не створює преюдицію, а підлягає врахуванню при повторному зверненні до суду.

У заяві про забезпечення позову від 13 травня 2023 року ОСОБА_2 навів обґрунтування чому саме предметом арешту майна обрав квартиру АДРЕСА_1 , а не будь-яке інше майно, яке є у власності ОСОБА_1 . У цій частині колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що визначення виду забезпечення позову та обрання майна, на яке слід накласти арешт є виключним правом заявника. До повноважень суду відноситься лише вирішення питання про їх співмірність та відповідність позовним вимогам.

Більш того, означена квартира, на відміну від іншого майна (нежитлове приміщення, садовий будинок та земельна ділянка), належить на праві власності виключно ОСОБА_1 , що, з урахуванням недопущення порушення прав та інтересів осіб, які не є учасниками справи, не утруднюватиме реалізацію правомочностей співласників.

На підтвердження дійсної вартості квартири первісним позивачем надано Довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 01 березня 2024 року на суму 4 304 866,84 грн, що відповідає ціні первісного позову ОСОБА_2 у 3 232 192,23 грн. та 5 494?00 дол. США.

Доказів на підтвердження того, що ринкова вартість квартири після 01 березня 2024 року істотно збільшилася чи зменшилася апелянтом не надано, а тому апеляційним судом відхиляються.

Збільшення або зменшення розміру позовних вимог є правом позивача відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України та може бути обмежено виключно у порядку та спосіб визначений процесуальним законом, а тому посилання апелянта на штучність збільшення первісних позовних вимог позивачем є неприйнятним та не впливає на правильність висновків місцевого суду при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цими об`єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.

При цьому, такий вид забезпечення позову, як арешт майна не призводить до невиправданого обмеження майнових прав апелянта оскільки обмежується лише можливість вчиняти дії щодо розпорядження спірним майном.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Слєпухою Оленою Сергіївною - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова