Ухвала

від 09.12.2024 по справі 922/745/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 922/745/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпульс Капітал"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіріт Компані", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро-Союз",

про стягнення 438 436,95 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 (повний текст складено 06.11.2024) і рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі № 922/745/24. Вказана касаційна скарга була надіслана 27.11.2024 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку.

Крім того, 06.12.2024 Харківська міська рада подала до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" клопотання про долучення до матеріалів касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі № 922/745/24 доказів сплати судового збору за подання цієї скарги.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову в цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 438 436,95 грн, що на момент подання позовної заяви становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2024 - 1 514 000,00 грн).

Обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у справі із ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Харківська міська рада зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосується не тільки питання щодо стягнення безпідставно набутого майна у кондикційних відносинах, а й питання щодо автоматичного переходу права оренди за відсутності зареєстрованого права у попереднього користувача. На думку скаржника, формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на предмет спору та обставини, які підлягають доказуванню у цій справі, має фундаментальне значення.

Крім того, Харківська міська рада зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки отримання коштів від користування земельною ділянкою, яка перебуває в оренді, є джерелом наповнення місцевого бюджету. Харківська міська рада також зазначає, про наявність протилежних за результатом судових рішень, однак не вказує, у яких саме справах та за яких правовідносин (подібних чи неподібних до справи, у якій подана касаційна скарга) ухвалені такі рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі Харківської міської ради, щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не є належним чином обґрунтованими, тому відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однак скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилання скаржника на те, що справа № 922/745/24 має для нього виняткове значення та становить значний суспільний інтерес належним чином не обґрунтовано, оскільки є лише власними припущеннями скаржника, не підтвердженими жодними доказами. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі Харківської міської ради доводи не дають підстав для висновку про те, що справа № 922/745/24 має виняткове значення для скаржника. Зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки такою може бути оцінка сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Таким чином, касаційна скарга Харківської міської ради не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на зазначене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі № 922/745/24, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження залишається Судом без розгляду.

Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2024 і рішення Господарського суду Харківської області від 15.07.2024 у справі № 922/745/24.

2. Матеріали касаційної скарги повернути Харківській міській раді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак