Постанова

від 04.12.2024 по справі 922/452/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/452/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Приватного сільськогосподарського товариства «Деметра» про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Приватного сільськогосподарського товариства «Деметра»

до: 1. Вільхівської сільської ради, 2. Вільхівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області

про визнання укладеною угоди про поновлення договору

(за участю представника позивача - Журба К.В.)

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд постановою від 20.11.2024 касаційну скаргу Вільхівської сільської ради (далі - відповідач-1) залишив без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 17.04.2024 і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2024 залишив без змін.

У тексті відзиву на касаційну скаргу Приватне сільськогосподарське товариство «Деметра» (далі - позивач) заявило про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000 грн.

22.11.2024 позивач подав до Верховного Суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з відповідача-1 на користь позивача 20 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

04.12.2024 від Вільхівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області (далі - відповідач-2) надійшли заперечення на вказану заяву, в яких останній просить зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Розглянувши заяву позивача та заперечення на неї відповідача-2, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Разом з тим Верховний Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 20 000 грн позивач надав:

- договір про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024 № КНО-22-08/23 (далі - договір), укладений з Адвокатським об`єднанням «Капітал Партнерс» (далі - Адвокатське об`єднання), за умовами якого розмір винагороди, вартості послуг за договором визначаються сторонами в додаткових угодах;

- додаткову угоду від 07.08.2024 №3, в якій сторони визначили, що Адвокатське об`єднання надає правничу допомогу з представництва інтересів клієнта у Верховному Суді у справі №922/452/24 (з участю адвоката в судовому засіданні під час розгляду справи у Верховному Суді); загальна вартість юридичних послуг становить 20 000 грн;

- платіжні інструкції про сплату позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання 20 000 грн в якості оплати за правову допомогу за договором;

- акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.11.2024 № 108 за договором на суму 20 000 грн.

У заяві про розподіл судових витрат позивач зазначив, що на виконання зобов`язань за договором про надання правової допомоги адвокатом було здійснено, зокрема наступні дії: ознайомлення з касаційною скаргою; узгодження правової позиції з клієнтом; підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу з аналізом судової практики; підготовка до судового засідання, участь адвоката в судовому засіданні Верховного Суду 20.11.2024; підготовка заяви про ухвалення додаткової постанови.

Відповідач-2 в запереченнях щодо розподілу витрат на правничу допомогу посилається на те, що при визначенні суми заявлених до стягнення витрат позивачем не було дотримано вимог щодо співмірності витрат зі складністю справи та обсягом наданих послуг, оскільки позиція позивача у справі була сталою та не зазначала змін під час розгляду справи у всіх судових інстанціях. При цьому часові витрати адвоката на надання послуг правничої допомоги є явно завищеними.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідача-2, колегія суддів зазначає про таке.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Верховний Суд відхиляє посилання відповідача-2 на неспівмірність витрат позивача з обсягом наданих послуг. За умовами договору сторони погодили оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі, особливістю якого є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта. Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Верховний Суд констатує, що доводи відповідача-2 загалом зводяться до незгоди останнього з розміром визначених позивачем витрат на правничу допомогу та по суті є суб`єктивною оцінкою сторони відповідності таких витрат визначених процесуальним законодавствам критеріям.

Надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу відповідних витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частин 4, 5 статті 129 ГПК України, з огляду на обсяг виконаних робіт адвокатом позивача, Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявні підстави для задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача-1 на користь позивача вказаних витрат у розмірі 20 000 грн.

Керуючись статтями 126, 129, 244, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Приватного сільськогосподарського товариства «Деметра» про ухвалення додаткової постанови задовольнити.

2. Стягнути з Вільхівської сільської ради (ідентифікаційний код 04396667) на користь Приватного сільськогосподарського товариства «Деметра» (ідентифікаційний код 31827163) 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

3. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.

Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.