Ухвала

від 09.12.2024 по справі 533/891/24

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

09.12.2024 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 533/891/24

Провадження № 1-кп/533/114/24

УХВАЛА

іменем України

05 грудня 2024 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представників потерпілого (Козельщинської селищної ради) ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 ,

представника органу пробації ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_9 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду клопотання захисників обвинувачених про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань 20.09.2024 за № 12024170520000588, за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (КК України),

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Козельщинського районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження № 12024170520000588 від 20.09.2024 за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження.

05 грудня 2024 року захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 заявив клопотання про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12024170520000588, яке подав суду у письмовому вигляді, а також підтримав у судовому засіданні.

1.Обґрунтування клопотання

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_10 уважав, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

В обґрунтування вимоги про повернення обвинувального акту захисник ОСОБА_10 зазначав, що всупереч вимогам п. 5 ч. 1 ст. 191 КПК України обвинувальний акт складений таким чином, що спочатку здійснено опис усіх фактичних даних кримінальних правопорушень, установлених досудовим слідством, потім як підсумок зазначено кваліфікацію їх усіх з посиланням на статті Кримінального кодексу України: ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст.25, ч. 3 ст. 365-5, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, тобто після опису кожного епізоду (злочину в якому обвинувачується особа) не вказується відповідна кримінально-правова кваліфікація цього діяння. При цьому, надісланий до суду обвинувальний акт, взагалі не містить в особі формулювання обвинувачення короткого викладу тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі. Тобто, такий виклад обвинувального акту не дає стороні захисту повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відпорною кримінально-правової оцінки діяння за відпорною кримінально-правовою нормою, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Фактичний аналіз змісту обвинувального акту кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 свідчить про те, що у ньому зазначено лише підозру, фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені за результатами досудового розслідування кримінального провадження і правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення частини статті Закону України про кримінальну відповідальність. Однак, висунуте органом досудового розслідування формулювання обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України в обвинувальному акті відсутні.

На переконання захисника відсутньою є сама основа для можливості розгляду кримінального провадження по суті, так як відсутнє конкретне обвинувачення, яке висунуте органом досудового розслідування, що у свою чергу унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення і порушує право обвинуваченого на захист.

Захисник наголошував, що термін «обвинувальний акт» визначено законодавцем таким, оскільки він має містити обвинувачення, а не лише обставини встановлені під час досудового розслідування.

Окрім цього, захисник зазначав, що вказане істотно порушує вимоги п. а) та b) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості для підготовки свого захисту.

Обвинувальний акт не містить обов`язкових складових, передбачених кримінальним процесуальним законом, та є не конкретним, оскільки в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, тобто твердження про вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 діяння передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема, місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, в межах якого повинен проводитися судовий розгляд відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України.

Також, викладення в обвинувальному акті змісту підозри, а не сформульованого обвинувачення, істотно впливає на конкретність обвинувачення, а отже шкодить праву на захист обвинувачених.

В обвинувальному акті не повністю викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає доведеними, а також в черговий раз підтверджує відсутність такого важливого елемента, як формулювання обвинувачення.

Даний обвинувальний акт не містить чіткого формулювання висунутого обвинуваченим особам, а лише обставини, які слідчий спільно з прокурором вважають за доцільне викласти за результатами досудового розслідування та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність.

Відсутність сформульованого обвинувачення вказує на неможливість призначення судового розгляду через грубе порушення кримінального процесуального закону та є беззаперечною підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

При нормативному обґрунтуванні клопотання захисник посилався на п. 13 ч. 1 ст. 3, ст. 91, ч. 4 ст. 110, п. 3 ч. 3 ст. 314, п. 5 ч. 1 ст. 291, 292, ч. 1 ст. 337, п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008, «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії» від 25.07.2000, «Даллос проти Угорщини», «Ващенко роти України» від 26.06.2008.

2.Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 , та його захисник ОСОБА_10 підтримали клопотання про повернення обвинувального акта та просили його задовольнити. Обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що обвинувальний акт йому не зрозумілий.

Обвинувачена ОСОБА_9 та її захисник ОСОБА_11 підтримали позицію захисника обвинуваченого ОСОБА_8 та прохали задовольнити дане клопотання.

Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання. Уважав, що обвинувальний акт відповідає всім вимогам, його дії спрямовані на швидкий розгляд справи, справу можна призначити до судового розгляду. У сторони обвинувачення не має підстав для повернення обвинувального акту. Обвинувальний акт містить всі відомості, та ним буде доведено обвинувачення цих осіб. Також. прокурор зазначив, що він уважає, що зібрані всі докази і він має змогу довести винуватість обвинувачених. Просив призначити справу до судового розгляду.

Представник потерпілої сторони ОСОБА_6 зазначив, що справа може бути призначена до судового розгляду, а обвинувальний акт, можливо, і не є ідеальний, але прокурор може внести зміни до нього у подальшому. Обставини зазначені чітко, прокурор може змінити редакцію обвинувального акту.

Представник потерпілої сторони ОСОБА_4 підтримав позицію прокурора.

Інші учасники судового засідання свої чіткі позиції не висловили.

3.Оцінка та мотиви суду

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК України).

Вимоги до обвинувального акту передбачені ст. 291 КПК України.

За змістом цієї статті обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором.

Згідно з ч. 2 ст.291КПК України обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5)виклад фактичнихобставин кримінальногоправопорушення,які прокурорвважає встановленими,правову кваліфікаціюкримінального правопорушенняз посиланнямна положеннязакону істатті (частинистатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність таформулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Статтею 314КПК України передбачено право суду повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України. При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к).

Оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акту, що обумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта (неправильність або відсутність в обвинувальному акті такої інформації, як дата і місце його складання та затвердження; формулювання обвинувачення; правова кваліфікація кримінального правопорушення тощо); порушення, які стосуються змісту та наявності додатків до обвинувального акта (недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування; недолучення розписки підозрюваного про отримання копії обвинувального акта тощо).

З огляду на викладене, підставою для повернення обвинувального акту має бути невідповідність відомостей, що фактично наявні у обвинувальному акті, тим відомостям, які він має містити згідно з вимогами КПК України. При цьому повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які перешкоджатимуть повноцінному судовому розгляду.

Дослідивши зміст обвинувального акту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його повернення, у тому числі з підстав, наведених захисником у відповідному клопотанні.

У клопотанні про повернення обвинувального акту захисник ОСОБА_10 як на підстави його повернення посилалась, зокрема, на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України через відсутність конкретного формулювання обвинувачення та незрозумілість висунутого обвинувачення.

Аналіз ст. 91 КПК України надає можливість визначити, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма співучасті, якщо наявна, та інші обставини та факти, що стосуються вчиненого протиправного діяння, у тому числі розкривають причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та наслідками), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Системний аналіз ст. 91 КПК України та ст. 291 КПК України дає можливість зробити висновок, що обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, втілюються у такій частині обвинувального акту як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування визначається як інтелектуальний процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. І якщо відповідно до ст. 92-94 КПК України сторона обвинувачення у вигляді слідчого та прокурора мають право як збирати, перевіряти та оцінювати докази, то суд має право лише оцінювати зібрані у кримінальному провадженні докази на підтвердження чи спростування обставин, що визначені у ст. 91 КПК України.

Оскільки доказова діяльність суду у кримінальному провадженні починається лише під час судового розгляду обвинувачення по суті та полягає лише в оцінці зібраних доказів, то під час підготовчого судового засідання суд в жодному разі не може встановлювати, спростовувати, підтверджувати, перевіряти по суті ту частину обвинувального акту, в якій прокурор викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення. Під час підготовчого судового засідання суд перевіряє лише те, щоб у відповідності до ст. 291 КПК України обвинувальний акт містив відповідну частину, яка при цьому не мала б зайвої натуралізації правопорушення та суттєвих суперечностей, що перешкоджають призначенню обвинувального акту до судового розгляду.

Ураховуючи, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, то суд доходить до висновку, що прокурор як сторона кримінального провадження, є самостійним у визначені фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинувачення та суті злочину. Такий висновок, зокрема, підтверджується і тим, що відповідно до ст. 291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими».

Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, змінювати у будь-якій спосіб зміст та обсяг обвинувачення, правової кваліфікації.

Отже, встановлення та виклад фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладаються в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне саме прокурор.

Наявність чи відсутність складу кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, у тому числі суб`єктивна сторона вчиненого діяння, підлягають доведення стороною обвинувачення та встановленню судом під час судового розгляду справи по суті, а не на етапі підготовчого провадження. В ухвалі про повернення обвинувального акту прокурору суд не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність викладення формулювання обвинувачення якось по іншому, а не так як уважає правильним прокурор.

Обвинувальний акт може бути повернутий тільки, якщо він не відповідає вимогам, які передбачені у ст. 110, 291 КПК України.

В обвинувальному акті, що перебуває на розгляді в суді, і на поверненні якого наполягає сторона захисту, обидва обвинувачені обвинувачуються прокурором у такому:

1)легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом, за попередньою змовою групою осіб, у великому розмірі, що кваліфіковано прокурором за ч. 2 ст. 209 КК України;

2)несанкціонованій зміні інформації, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованій системі, вчиненні особою, яка має право доступу до неї, вчиненні повторно за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло значну шкоду, що кваліфіковано прокурором за ч. 3 ст. 362 КК України;

3)зловживанні повноваженнями особами, які надають публічні послуги, що спричинило тяжкі наслідки за попередньою змовою групою осіб, що кваліфіковано прокурором за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2 КК України;

4)складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційного документів завідомо неправдивих відомостей за попередньою змовою групою осіб, що кваліфіковано прокурором за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

В обвинувальному акті також викладено фактичні обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Суд погоджується з тим, що обвинувальний акт містить певні недоліки (не зазначено дату народження обвинуваченої ОСОБА_9 ), у обвинувальному акті міститься посилання на п. 2 ч. 1 ст. 2, п. 18 ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 22, пп. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 24, абз. 1 ч. 2 ст. 24, п. 8 ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 29, ч. 3 ст. 10 не названого прокурором закону (не зазначена назва закону). Проте з контексту обвинувального акту зрозуміло про який саме закон йдеться, а особа обвинуваченої, у тому числі її дата народження, установлена судом на підготовчому судовому засіданні. На думку суду, такі недоліки обвинувального акту не є істотними й можуть бути виправленні на подальших стадіях та не є перешкодою для призначення справи до судового розгляду по суті.

Посилання захисника на практику ЄСПЛ є безпідставними, адже наведені ним рішення є нерелевантними до питання, що вирішувалося судом за клопотанням сторони (захисту (про повернення обвинувального акту).

Так, наведена захисником у письмовому клопотанні справа «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 стосувалася зміну кваліфікації злочину судом. (П. 36) У цій справі заявник дізнався про нову юридичну кваліфікацію інкримінованого йому злочину під час оголошення судом вироку. У матеріалах справи немає даних, які б підтверджували, що до оголошення вироку його поінформували про те, що він міг бути засуджений за …. іншими статтями кримінального закону. (38) У розглядуваній справі заявник в касаційній скарзі на вирок зазначив про свою незгоду зі зміною кваліфікації злочину судом першої інстанції. Верховний Суд РФ, уповноважений здійснювати перегляд справи в цілому, розглянув цю скаргу в судовому засіданні, в якому брав участь лише прокурор, та залишив її без задоволення (див. пункти 13, 20, 21 та 22). Заявник та його захисник були відсутні, що позбавило першого можливості реалізувати своє право на захист щодо зміненого обвинувачення. За цих обставин Суд визнав, що у Верховному Суді РФ не було виправлено порушення права заявника на захист, допущене крайовим судом. (39). Таким чином, право заявника на справедливий судовий розгляд, зокрема право бути негайно поінформованим про характер та причини пред`явленого йому обвинувачення і мати час та можливість підготуватися до свого захисту, було порушено.

У справ «Матточіа проти Італії» (заява № 23969/94, рішення від 25 липня 2000 р.) порушення права на захист обвинуваченого було пов`язане з тим, що під час першого судового засідання дані про часта місце злочину, яке нібито вчинив заявник, були змінені.

Під час другого засідання, яке відбулось менш ніж місяць потому, з`ясувалися нові обставини, котрі спонукали суд у винесеному у той же день вироку ще раз змінити дату вчинення злочину, а також дійти висновку про не довіру свідкам, які давали покази на користь заявника. Суд не зробив нічого, щоб дати захисту можливість перебудувати тактику, оскільки той раптово зіткнувся із абсолютно іншою версією подій, висунутою обвинуваченням.

Справа "Камазінскі проти Австрії" стосувалася фактів, коли обвинувачений не володів мовою провадження та не був забезпечений належним захистом.

У справі «Даллос проти Угорщини» (Dallos v. Hungary), п. 47-53) ЄСПЛ вказав, що спосіб застосування статті 6 на різних стадіях оскарження залежить від конкретних факторів відповідного провадження; варто враховувати все провадження на національному рівні, тому недоліки на одному етапі можна компенсувати на іншому.

У контекстіобставин справи«Ващенко протиУкраїни (заява№ ,рішення від26.06.2008) ЄСПЛнавів мотивищодо початкувідліку строкукримінального переслідуванняособи,який судвизнав «нерозумним».Так уп.51,на якийпосилався захисник, Суд нагадав, що період, який має братись до уваги при

визначенні тривалості кримінального провадження, починає перебіг з дня пред`явлення особі "обвинувачення" в автономному та фактичному значенні цього терміну. Цей період закінчується днем встановлення обґрунтованості обвинувачення або припинення провадження (див. "Рохліна проти Росії" (Rohlina v. Russia), N 54071/00, п. 81, рішення від 7 квітня 2005 року, та "Антоненков та інші проти України" ( 980_424 ) (Antonenkov and Others v. Ukraine), N 14183/02, пп. 32-33, рішення від 22 листопада 2005 року). Суд також нагадав, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 ( 995_004 ) може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. "Фоті та інші проти Італії" (Foti and Others v. Italy), серія А N 56, п. 53, рішення від 10 грудня 1982 року, та "Озтурк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany), серія А N 73, п. 53, рішення від 21 лютого 1984 року).

Отже, детально проаналізувавши наведену захисником практику ЄСПЛ, суд не погоджується з тим, що така практика є застосовною до даних правовідносин, коли обвинувальний акт розглядається судом на стадії підготовчого судового провадження.

Ураховуючи викладене, підстав для повернення обвинувального акту суд не вбачає та у задоволенні клопотання захисника відмовляє.

Керуючись статтями 91, 110, 291, 314, 369, 372, 376КПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисників про повернення обвинувального акту відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 09.12.2024. Повний текст не оголошувався у зв`язку з неявкою учасників на проголошення ухвали у призначений час.

Суддя ОСОБА_1