Рішення

від 28.11.2024 по справі 456/4194/23

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4194/23

Провадження № 2/456/626/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

28 листопада 2024 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Стасів О.Я.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради про визначення місця проживання дітей,

в с т а н о в и в :

Підстава позову /позиція позивача/. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, батьком ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що від шлюбу з відповідачем в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часом їхнє сімейне життя з відповідачкою стало різко погіршуватися, вони втратили почуття любові один до одного, між ними відсутнє взаєморозуміння через різні погляди на сімейне життя і виконання подружніх обов`язків. Останні два роки відповідачка працює та проживає за кордоном, не цікавиться дітьми, кошти на їх утримання не дає. Приїжджаючи в України, вона проживає у своїх батьків, до дітей не приходить, а тільки телефонує, і то зрідка. Їхні діти проживають разом зі ним та перебувають на його утриманні. Спільного господарська з відповідачкою не ведуть, мають окремі бюджети. Відповідачка втратила інтерес не тільки до нього, а і до їхніх спільних дітей, до їх виховання, розвитку, не бере належної участі у вихованні та утриманні їхніх неповнолітніх дітей. Він один змушений виконувати батьківські обов`язки, дбати про дітей, утримувати та забезпечувати їх. Він беру участь у вихованні сина і дочки, цікавиться їхніми досягненнями, інтересами, приділяє увагу їх навчанню, докладає всіх зусиль для їх гармонійного розвитку, дбає про їхнє здоров`я. Оскільки на даний час мама не приділяє належної уваги дітям, не бере участі у їх вихованні, не утримує їх, зміна місця проживання дітей завдало би великого психологічного удару дітям, які вже відвикли від матері і привикли жити із ним. Враховуючи той факт, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постійно проживають із ним, перебувають на його утриманні та вихованні, а відповідачка рідко ними цікавиться, враховуючи вік дітей, просить визначити місце проживання дітей з ним, так як, на його думку, це відповідатиме інтересам дітей.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , допитаний в якості свідка на підставі ст. 92 ЦПК України пояснив, що з початку війни дружина з дітьми виїхала за кордон, але через рік повернулася. Спочатку все було добре, але пізніше дружина знову поїхала за кордон вже сама. Вона телефонує йому та говорить про те, що забере дітей.

Представник позивача адвокат Кобилинець Т.В. в судовому засіданні просить позов задоволити та пояснила, що позивач є військовозобов`язаним, а факт проживання дітей з відповідачем не є підставою для відстрочки від мобілізації.

Позиція відповідача: відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча неодноразово повідомлялася про розгляд справи, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення повернулись на адресу суду 20.03.2024, 18.04.2024, 07.05.2024, 04.06.2024, 12.07.2024, 26.11.2024 з відміткою «вручено». Окрім цього, відповідачку повідомлялась про розгляд справи на 17.07.2024, 31.10.2024, 28.11.2024 оголошеннями на офіційному веб-порталі судової влади України про виклик відповідача в судові засідання на підставі ст. 128 ЦПК України, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України, проти чого учасники не заперечили.

Позиція третьої особи: представник третьої особи Служби в справах дітей Стрийської міської ради Плешка З.Р. в судовому засіданні повідомила, що у вирішенні питання щодо місця проживання дітей покладається на розсуд суду.

Дитина ОСОБА_5 , надавши пояснення в судовому засіданні на підставі ст.171 СК України, в присутності батька, представника Служби в справах дітей, педагога та психолога Стрийського ліцею №6 пояснив, що проживає разом із батьком та сестрою з 2023 року, мати за кордоном, він не пам`ятає коли її останній раз бачив. Він говорив з нею по телефону в серпні 2024 року та вона сказала, що приїде до нього на перший дзвоник, але так і не приїхала. Мама весь час за кордоном, інколи телефонує. Минулого року вона хотіла забрати його до себе, однак він відмовився, йому краще проживати з татом в Україні. Він професійно займається футболом та не бажає переїжджати. На йому думку, сестрі також буде краще жити з татом.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бораковського В.М. від 15.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12.09.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30.01.2024 ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року, якою закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бучківської В.Л. від 28.02.2024 прийнято справу до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.06.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Суд,заслухавши поясненняпозивача тайого представника,представника третьоїособи,думку неповнолітньоїдинити ОСОБА_5 та дослідившиматеріали справи,всебічно іповно з`ясувавшивсі фактичніобставини,на якихґрунтуються позовнівимоги,об`єктивнооцінивши докази,які маютьюридичне значеннядля розглядусправи івирішення спорупо суті,зважаючи нате,що судомбули застосованівсі можливізаходи,передбачені законом,для забезпеченнядоказів усправі іїх витребуванні,враховуючи вимогист.6Європейської конвенціїз правлюдини таосновоположних свобод,згідно якоїкожен маєправо насправедливий іпублічний розглядйого справиупродовж розумногостроку незалежнимі безстороннімсудом,встановленим законом,який вирішитьспір щодойого правта обов`язків,суд вважає,що справуслід вирішитив межахтих доказів,які булиотримані вході судовогорозгляду,а такожна підставінаявних письмовихдоказів,які містятьсяу матеріалахсправи.Слід зазначити,що дотримуючисьпринципів змагальностіта диспозитивностісудового процесу,оцінивши доказиз точкизору належності,допустимості тадостатності,приходить довисновку,що взадоволені позову слід відмовити, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 4ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожнасторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України судрозглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст.81, ч. 1 ст.89 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 05.10.2000 Стрийським МРВ УМВС України у Львівській області, такий видано на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.6-9/.

Відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , вбачається, що такий виданого 04.02.2021 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с.11-12/.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 20 вересня 2009 року Лисовицькою сільською радою Стрийського району Львівської області вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 20.09.2009, актовий запис №19, прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка та дружини « ОСОБА_10 » /а.с.13/.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Стрийським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 27 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 168, батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 /а.с.14/.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого Лисовицькою сільською радою Стрийського району Львівської області 14 травня 2010 року вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 15, батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 /а.с.15/.

З довідки Стрийської ЗОШ №5 ім. В. Стасюка від 26.06.2023 вбачається, що така видана ОСОБА_1 , батькові учня 7-А кл. ОСОБА_5 , про те, що він бере активну участь у вихованні сина, у житті класу та школи, приділяє належну увагу навчанню дитини, відвідує батьківські збори та є членом батьківського комітету класу /а.с.16/.

З довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №12 від 26.06.2023 №55 вбачається, що така видана ОСОБА_1 про те, що його дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №12 м. Стрия з вересня 2021 року. Останнім часом вихованням і навчанням дитини займається батько, який приводить Домініку в дитячий садок, цікавиться її успіхами, турбується про її здоров`я, її уподобання /а.с.14/.

З копії акту обстеження умов проживання, який складений комісією в складі: ОСОБА_11 спеціаліста-юриста Служби у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області, ОСОБА_12 головного спеціаліста Служби у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області вбачається, що житло знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в квартирі зроблений сучасний ремонт, є все необхідне для проживання, створено належні умови для виховання та розвитку дітей /а.с.18-19/.

З акту про встановлення факту проживання, складного комісією в складі: ОСОБА_13 - спеціаліста першої категори центру надання адміністративних послуг Моршинської міської ради та ОСОБА_14 - головного спеціаліста - землевпорядника Моршинської міської ради, в присутності свідка ОСОБА_15 вбачається, що в будинку АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_4 /а.с.10/.

Відповідно до листа міні-полікліники «Лоріуз+», малолітні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мають укладені декларації про надання первинної медичної допомоги. При зверненні на надання допомогою первинної медичної допомоги діти перебували у супроводі батька та матері /а.с.21-22/.

З копії заяви ОСОБА_4 від 01.09.2023, адресованої начальнику служби у справах дітей ОСОБА_18 вбачається, що ОСОБА_4 не заперечує щодо проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із батьком ОСОБА_1 /а.с.128/.

Відповідно до рішення про затвердження висновку про визначення місця проживання ВК Стрийської міської ради №278 від 06.06.2024, затверджено висновок про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.129/.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючись статтями 19, 160, ч.1, 2 ст. 161 Сімейного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», рекомендаціями комісії з питань захисту прав дитини Стрийського міськвиконкому (протокол №13 від 24.05.2024), беручи до уваги відсутність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Стрийської міської ради при прийнятті судом рішення стосовно місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покладається на розсуд суду /а.с.130/.

З акту №29-10 від 29.10.2024, складеного комісією в складі депутатів Стрийської міської ради Лешко М.В. та ОСОБА_19 , голови правління ОСББ Стожари 1 - Бовтача І.І., в присутності сусідів: ОСОБА_20 (кв. АДРЕСА_3 ), ОСОБА_21 . (кв. АДРЕСА_4 ) вбачається, що гр. ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою фактично не проживає; діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають з батьком та знаходяться на його утриманні /а.с.149/.

З копії акту обстеження умов проживання від 15.11.2023, який складений комісією в складі: ОСОБА_22 начальника Служби у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області, ОСОБА_11 головного спеціаліста Служби у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області вбачається, що житло знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в квартирі зроблений сучасний ремонт, є все необхідне для проживання, створено належні умови для виховання та розвитку дітей. Під час обстеження умов проживання, зі слів ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_4 проживає окремо, діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знаходяться на його утриманні /а.с.151/.

З довідки ОСББ «Стожари 1» за №10 від 23.01.2024 вбачається, що така видана ОСОБА_1 про те, що він фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , дружина ОСОБА_4 зареєстрована за даною адресою, але фактично не проживає, згідно акту №22-01 від 22.01.2024. Діти: ОСОБА_5 , 2010 р.н. та ОСОБА_6 , 2019р.н. проживають з батьком та знаходяться на його утриманні /а.с.154/.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується наКонституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається зі спеціальногоЗакону України «Про охорону дитинства»та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Згідно зі ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Умовами ч.1 ст.ст. 14,15 СК України передбачено, що здійснення сімейних прав та обов`язків є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Статтею 151 СК України визначено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

У частині першійстатті 153 СК Українивизначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК Українипередбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно достатті 160 СКСімейного кодексу України, право батьків на визначення місця проживання дитини: місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За приписами частин першої-третьоїстатті 161 СК Україниякщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Наведена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду по справі №310/3195/18 від 29.07.2020.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М. С. проти України» вказано, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Отже, судові органи держави зобов`язані прийняти усіх можливих заходів, передбачених законодавством Держави для вирішення спору між батьками дитини з урахуванням насамперед інтересів дитини та на захист її прав.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц сформульовано висновок про те, що відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності.Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.

Аналіз норм чинного законодавства, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Разом з тим, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність(пункт 5 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третястатті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостійстатті 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що: «предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першоїстатті 255 ЦПК Україниможливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення».

Враховуючи висновки, викладені в постанові Львівського апеляційного суду від 30.01.2024, якою ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, скасовано з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а також той факт, що відповідач подала до Служби в справах дітей заяву, в якій не заперечила щодо проживання дітей з батьком, проте в судові засідання не з`являлася, про причини неявки суд не повідомляла, суд, навіть за умови, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову, позбавлений можливості встановити, чи наявний предмет спору на час ухвалення судового рішення, а тому вважає, що відсутні підстави для закриття провадження в справі, однак приходить до висновку про відмову в позові, зважаючи на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами в судовому засіданні, що його право порушує, не визнає або оспорює відповідач.

Наявність підставв такомувипадку длявідмови впозові,а незакриття провадженняв справі,викладені впостанові ВерховногоСуду від13.09.2023у справі№ 757/33742/19.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року розірвано.

Сторони є батьками дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

В судовому засіданні встановлено, що діти ОСОБА_5 , 2010 р.н. та ОСОБА_6 , 2019 р.н. проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись з позовом до суду про визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , 2010 р.н. та ОСОБА_6 , 2019 р.н. разом з батьком позивач стверджував, що між ним та відповідачем існував спір щодо визначення місця проживання дітей, тобто відповідач оспорювала факт проживання дітей разом з ним.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_4 01.09.2023 звернулася до начальника служби у справах дітей ОСОБА_18 з письмовою заявою, в якій не заперечує щодо проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із батьком ОСОБА_1 .

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Стрийської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Стрийського міськвиконкому 05.09.2023 та 24.05.2024 встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 проживають разом із батьком, ОСОБА_1 , а мати дітей ОСОБА_4 не ставить питання про визначення місця проживання дітей з нею. У заяві від 01.09.2023 року вона надає згоду на проживання дітей з батьком. Про факт відсутності предмета спору безпосередньо свідчать і ті обставини, що ОСОБА_4 повністю і беззаперечно погоджується на подальше проживання їх дітей із ОСОБА_1 , не чинила і не чинить перешкод йому у спілкуванні з дітьми, та й не ініціює питання про проживання дітей разом із нею.

Слід зауважити, що жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідач оспорює проживання своїх неповнолітніх дітей разом з батьком, матеріали справи не містять.

Позивач в судовому засіданні стверджує про те, що мати дітей тривалий час перебуває та працює за кордоном, і має намір забрати до себе молодшу доньку, однак жодними належними та допустимими доказами вказаний факт не підтверджує. Тобто, крім голослівних заяв позивача про те, що відповідач має намір змінити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодних доказів матеріали справи не містять.

Всі долучені до справи письмові докази беззаперечно свідчать, що неповнолітні діти проживають з батьком - позивачем у справі. З довідки ОСББ «Стожари 1» за №10 від 23.01.2024 вбачається, що така видана ОСОБА_1 про те, що він фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , дружина ОСОБА_4 зареєстрована за даною адресою, діти: ОСОБА_5 , 2010 р.н. та ОСОБА_6 , 2019р.н. проживають з батьком та знаходяться на його утриманні.

З наведеного вбачається, що батько проживає з дітьми за місцем реєстрації їхньої матері відповідача у справі.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд виходить з того, що необхідно врахувати, крім всього іншого, вік дитини дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має тільки п`ять років і є малолітньою, та потребує не тільки любові і турботи батька, а й також материнської любові і турботи, яка їй може бути надана матір`ю, так само як і неповнолітній дитині сину ОСОБА_5 . Жодними доказами не доведено того, що мати дітей не має можливості, чи не бажає належно виховувати дітей, створити їм належні умови проживання і матеріального забезпечення.

Натомість з встановлених в судовому засіданні обставин вбачається, що мати дітей змушена була після початку війни виїхати за кордон з метою працевлаштування, вона звернулася до Служби в справах дітей з заявою, в якій не заперечила щодо проживання дітей з батьком, усвідомлюючи свою тривалу відсутність за їх місцем проживання.

Крім цього, в матеріалах справи міститься копія заяви, адресованої Стрийському міськрайонному суду Львівської області відповідачем у справі ОСОБА_4 12.09.2023, долученою до справи попереднім складом суду, згідно з якою остання визнала позов та повідомила, що тривалий час проживає та працює за кордоном і не заперечує щодо проживання дітей разом з батьком.

При цьому, суд враховує висновки, викладені в постанові КЦС ВС від 2 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22, згідно з якими посилання у касаційній скарзі на незаконність відмови суду першої інстанції у прийнятті заяви відповідача про визнання позову були предметом перевірки апеляційного суду. Апеляційний суд зазначив, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Крім того, визнання позову суперечить вимогам закону, зокрема, приписам ст. 29 ЦК України, статей 160, 161 СК України, згідно з якими питання визначення місця приживання з одним з батьків може вирішуватись щодо дитини, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньої дитини), та інтересам неповнолітньої, яка і сама має визначати своє місце проживання.

Суд не бере до уваги висловлені позивачем побоювання щодо можливості вивезення дітей матір`ю за кордон без його згоди, оскільки вони є безпідставними, надуманими, які нічим не підтверджуються, окрім цього з пояснень позивача вбачається, що з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну відповідачка вивозила дітей за кордон, проти чого він не заперечував.

Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача стосовно визначення місця проживання дітей з позивачем. Судове рішення про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, тобто за наявності між ними такого спору, а тому обґрунтування позивачем позову лише перебуванням відповідачки за кордоном та проживання окремо один від одного, не є підставою для задоволення таких вимог.

Зважаючи на викладене, відсутні підстави для задоволення позову щодо визначення місця проживання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Положеннями ст. 12 ч. 1 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), забезпечпечено дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У відповідності до ч.2 ст. 12 Конвенції про права дитини та ч. 2 ст. 171 Сімейного кодексу України думка дитина може бути заслухана судом безпосередньо чи через відповідний орган.

З цією метою в ході судового засідання була заслухана думка неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в присутності батька, педагога та психолога, представника третьої особи висловив своє бажання проживати з батьком.

Слід зазначити, що дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже виповнилось 14 років.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням його віку, самостійно визначив своє місце проживання разом із батьком.

Оскільки законом не передбачено вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, а неповнолітня дитина ОСОБА_5 самостійно визначила місце проживання з позивачем, а тому в задоволенні позову в цій частині слід також відмовити.

Аналогічні висновки викладені в постанові КЦС ВС від 2 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.

Суд звертає увагу, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У постанові КЦС ВС від 10.07.2024 № 127/16211/23 (61-1964 св 24) наведено наступний правовий висновок «спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.

Згідно до ч. 1ст. 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існувало спору щодо визначення місця проживання дітей до досягнення чотирнадцяти років.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дітей заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дітей та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Крім цього, суд звертає увагу, що правовий статус позивача військовозобов`язаний згідно із національного законодавства України, а доводи представника позивача про те, що позивач не має наміру ухилятися від військової служби не належать до предмету доказування у даній справі, оскільки такі не зазначені в позовній заяві.

На підставі викладеного, враховуючи те, що діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають з батьком, проти чого мати не заперечує, при цьому неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому виповнилося 14 років самостійно визначив місце проживання з батьком, на запитання суду, з якою метою позивачу необхідно рішенням суду визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним, позивач чіткої відповіді не надав, тому суд не вбачає правових підстав визначати місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.10,12,76,81,89, 223, 259,263-265, 280 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-я особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради про визначення місця проживання дітей відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Кобилинець Тетяна Василівна, місце знаходження: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Служба в справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради, місцезнаходження: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 71.

Повний текст судового рішення

виготовлено 09.12.2024.

Головуючий суддя В.Л.Бучківська