Рішення

від 15.11.2024 по справі 489/4082/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/4082/24

Номер провадження 2/489/1718/24

РІШЕННЯ

Іменем України

15 листопада 2024 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участю секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач 1), ОСОБА_3 (далі-відповідач 2), третя особа - Південна Товарна біржа про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру та визнання договору купівлі-продажу дійсним

встановив

Представник позивача звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому просив визнати дійсним договір № 9849 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , засвідченого Південною Товарною Біржею; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_2 .

В обґрунтуванняпозову вказав,що на сьогоднішній день виникла необхідність у поділі майна подружжя, а саме придбаної квартири. Спірна квартира придбана шляхом договору купівлі-продажу, зареєстрованого не нотаріально, а на товарній біржі. За даним договором купівлі-продажу Позивач та Відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі, придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 . Фактично правочин між сторонами був повністю виконаний, вказаний договір належним чином зареєстрований. Між сторонами були домовлені та виконані всі істотні умови договору купівлі-продажу, а саме: продавець передав покупцю майно, а покупець прийняв майно та сплатив за нього суму у розмірі 22 000 грн. Ні заперечень, ні зауважень від продавця по правочину не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення. Заперечував проти суми витрат на правову допомогу. Пояснив, що договір дійсним не визнавався. Він отримав письмову пропозицію поділити квартиру, однак проігнорував її, оскільки вона надійшла від невідомого йому адвоката.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до копії Договору №9849 купівлі-продажу нерухомого майна від 30.04.1999, укладеного на Південній Товарній біржі, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

З копії відповіді з Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 28.06.2024 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , згідно договору №9849 купівлі-продажу нерухомого майна від 30.04.1999.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 05.08.2024 квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності за ОСОБА_2 .

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 30.04.1999, тобто під час діїЦивільного кодексу Української РСР 1963 року(далі -ЦК УРСР) статтею 227 якого передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 2ст. 47 ЦК УРСР та пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» якщо угода, що потребує нотаріального посвідчення виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників, прокурора вправі визнати угоду дійсною.

З огляду на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири сторони ухилилися від його нотаріального посвідчення, що на теперішній час перешкоджає позивачу реалізувати свої права відносно нерухомого майна, договір виконано повністю, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач вказує, що вказана квартира придбана позивачем і відповідачем як подружжям за спільні кошти. Під час перебування у шлюбі сторонами зроблено капітальний ремонт квартири. Проте, шлюб між сторонами розірвано, а майнові питання щодо розподілу спільного майна не вирішені.

Як встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.11.2022 розірвано шлюб між сторонами. Позивач та відповідач 1 перебували у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 17.11.1995.

Згідно з висновками ТОВ "Антан-Юг" оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 складає 835000,00 грн.

15.03.2024 на адресу відповідача 1 представником позивача було надіслано досудову пропозицію щодо врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В ч. 1 ст. 70 СК України зазначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені вимоги Сімейного кодексу України кореспондуються з нормою ч. 3ст. 368 ЦК України згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. В ч.2 ст.372ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів (справа №644/9569/18 від 03.11.2021, справа №755/21188/15-ц від 01.04.2020, справа №467/478/17 від 26.02.2020), в яких Верховний Суд роз`яснив, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 придбана під час перебування у зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд вважає, що зазначене нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідач позов визнав.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що необхідно визнати за позивачем, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даній справі, основний спір виник з приводу поділу майна подружжя та така вимога спрямована до відповідача ОСОБА_2 . Вимога про визнання біржового договору дійсним є похідною.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав, то у відповідності до вимог ст. 142 ЦПК України, з нього на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2087,58 грн. (4175,15 грн./2). 50% сплаченого судового збору необхідно повернути позивачу з державного бюджету.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн..

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №826/1216/16 від 27.06.2018 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З копії Звіту про виконанні роботи №2-24/0325 від 03.06.2024 та квитанції №625534220590 від 24.05.2024 вбачається, що вартість послуг адвоката складає 12000 грн.

Однак суд приходить до висновку, що дані витрати, враховуючи складність справи, є не зовсім співмірними із: виконаними представником позивача роботами (наданими послугами); часом, витраченим представником позивача на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих представником позивача послуг та виконаних робіт. Отже, компенсація понесених ОСОБА_1 витрат за професійну правничу допомогу підлягає лише частковому стягненню в розмірі 10000,00 грн. Окрім того, суд приходить до висновку, що такі витрати на правову допомогу необхідно стягнути саме з відповідача ОСОБА_2 , оскільки основний спір виник саме з приводу поділу майна подружжя.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549 ЦК України, керуючись ст. ст. 2-13, 259, 263-268 ЦПК України, суд

вирішив

Позовзадовольнити частково.

Визнати дійсним Договір №9849 купівлі-продажу нерухомого майна від 30.04.1999, укладеного на Південній Товарній біржі, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2087,58 грн. (дві тисячі вісімдесят сім гривень п`ятдесят вісім копійок) та 10000,00 грн. витрат на правову допомогу (десять тисяч гривень).

Повернути з державного бюджету позивачу ОСОБА_1 суму сплаченого нею судового збору відповідно до квитанції ID № 4091-5402-8083-0262 від 02.06.2024 у розмірі 2087,58 грн. (дві тисячі вісімдесят сім гривень п`ятдесят вісім копійок).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Суворовським РВ УМВС України в Херсонській області 14.05.1997, адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа:Південна товарна біржа, 54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 3, кв.69.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.12.2024.

Суддя В. В. Кокорєв