Рішення

від 09.12.2024 по справі 490/1995/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1888/2024 Справа № 490/1995/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Вознюк Д.І., за участі представника позивача адвоката Саченка А.П., прокурора ОСОБА_1 ,

розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів м.Миколаєві цивільнусправу запозовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державна казначейська служба України, Миколаївська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

18березня 2024року позивачзвернувся досуду зпозовом провідшкодуванняморальної шкоди,в якомупросилина підставіст.3,41Конституції України , ст. 8 Конвенції з прав людини та громадянина щодо порушення право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. ст.ст.23,1174,1177 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 7100 грн компенсації моральної шкоди, завданої обшуком у кп №12023153310000121, проведеного прокурором Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Миколаївської област; стягнути з з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 7100 грн компенсації моральної шкоди завданої обшуком у кп №12023153310000121 проведеного прокурором Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області.

В обгрунтування позову посилаються на те, що вказаний обшук відбувся незаконно, та не відповідав критеріям законності чим грубо порушив ст.8 Європейської Конвенції з прав людини, зокрема в частині поваги до свого приватного і сімейного життя, до свого житла статтю 1 першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини. Органи обвинувачення здійснили втручання в приватне життя позивачів, яке не було необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно критеріїв ЄСПЧ до обшуку викладених у п.156 рішення ««Войкін та інші проти України» (Заява № 47889/08) : коли держави вважають за необхідне вдаватися до таких заходів, як обшуки житлових приміщень з метою отримання доказів вчинення правопорушень, Суд оцінюватиме: 1. чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, 2. чи було дотримано принцип пропорційності. 3. наявність у національному законодавстві ефективних гарантій проти зловживань і свавілля, та, як ці гарантії застосовувались у конкретній справі, що розглядається. Критерії, які враховуватимуться в цьому контексті, перелік яких не є вичерпним, це спосіб та обставини, за яких була надана вказівка, зокрема інші наявні на той час докази, а також зміст і обсяг вказівки, враховуючи при цьому гарантії, застосовані з метою обмеження цього заходу розумними рамками.

Щодо необгрунтованості ухвали на проведення обшуку позивачі вказуюють, що обшук помешкань їх будинку проводився на підставі ухвали Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18.09.2023, а отже був предметом судового контролю. Проте сам цей факт не обов`язково становитиме достатню гарантію проти зловживань: 1. "Проте наявність судового контролю сама по собі необов`язково становитиме достатню гарантію проти зловживання. При оцінці пропорційності втручання держави Суд має розглянути конкретні обставини кожної справи" (п.35 рішення ЄСПЧ «Воскобойников проти України»(Заява № 33015/06) від 05.10.2017. 2. "Обшук житла заявниці був проведений на підставі постанови, прийнятої Тростянецьким судом, і, таким чином, була предметом судового контролю. Проте лише цей факт сам по собі не обов`язково призведе до наявності достатніх гарантій від зловживань" (п.73 Рішення ЄСПЧ «Ратушна проти України» Заява № 17318/06)від 02.12.2010 та аналогічно п.130 рішення ЄСПЧ «Геращенко проти України» (Заява № 20602/05) заява від 07.11.2013)

Сторона захисту вказує, що ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18.09.2023 було надано дозвіл на вилучення футболки білого кольору та бриджів темно-синього кольору, крім того для винесення ухвали про проведення обшуку житла чи іншого володіння особи суди в Україні відповідно до законодавства повинні переконатися в тому, що існують достатні підстави вважати, що розшукувані предмети знаходяться там. Водночас, вищевказана ухвала такого обґрунтування не містила, крім простої констатації про це, та прокурор здійснила обшук помешкання позивачів на підставі вищезазначеної ухвали тільки через три тижні, та жодного пояснення цій затримці надано не було. За такогоухвала судуне можевважатися такоющо булавинесена згідноіз законом. Позивачі вказують, що обшук не був «необхідним у демократичному суспільстві». Згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ , поняття «необхідності» означає, що втручання відповідає нагальній суспільній потребі та, зокрема, що воно є пропорційним законній меті, яку переслідують. Таким чином, суд повинен з`ясувати, чи, за обставин справи, входження до житла заявника забезпечувало справедливий баланс між відповідними інтересами, а саме його правом на повагу до свого житла, з одного боку, та запобіганням заворушенням. і злочини та захист прав і свобод інших, з іншого. Відповідно необхідно оцінити, чи були причини, наведені для виправдання таких заходів, доречними та достатніми стосовно обшуків, Європейський Суд постійно постановляв, що Договірні держави можуть вважати за необхідне вдатися до таких заходів для отримання речових доказів певних правопорушень. Що стосується останнього пункту, то суд має спочатку переконатися, що відповідне законодавство та практика надають особам адекватні та ефективні гарантії проти зловживань. По-друге, Суд має розглянути конкретні обставини кожної справи, щоб визначити, чи було в даній справі втручання пропорційним переслідуваній меті. Критерії, які необхідно брати до уваги при вирішенні цього останнього питання, є, зокрема: - ступінь тяжкості правопорушення, у зв`язку з яким було здійснено обшук і виїмку; - спосіб і обставини, за яких було видано наказ, зокрема, чи були на той момент будьякі додаткові докази; - зміст і обсяг наказу, особливо враховуючи характер обшуку приміщень і запобіжні заходи, вжиті для того, щоб обмежити вплив заходу розумними межами; - і ступінь можливих наслідків для репутації особи, яка постраждала від обшуку (п.25 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2020 року у справі «Дорош проти Польщі» за заявою № 71205/11).

Позивачі вказують, що їх не було допитано, обвинувачено або підозрювано в будь-якому правопорушенні. Обшук у них вдома проводився у зв`язку з розслідуванням поліцією кримінального правопорушення щодо нанесення легкого тілесного ушкодження. У цій справі прокурор отримала ухвалу про обшук від суду, яка вказувала на те, що вона отримала інформацію про те, що заявник міг мати одяг, про який йдеться. Розглядаючи зміст і обсяг ухвали про обшук, позивачі вказують, що ухвала суду від 18.09.2023 була складена в широкому сенсі, посилаючись на забезпечення доказів, тобто «футболку білого кольору та бриджі темно-синього кольору» без жодної ідентифікації. Зокрема, Снігурівський районний суд у своїй ухвалі не послався на конкретну інформацію, чому подружжя Доценків могли вважатися такими, що володіють вказаним одягом , про який йде мова, і чому виникла необхідність його шукати через місяць, оскільки сам одяг не міг однозначно містити через місяць бодай якісь сліди. Не було в ухвалі суду жодних посилань на будь-які експертизи, відео-докази, речові докази, за винятком інформації, нібито отриманої від самого заявника, який очевидно є заінтересованою особою. Суд не оцінив, чи мав прокурор «відповідні» та «достатні» причини для звернення із клопотанням на обшук у будинку позивачів.

Ззаначають і про процедурні порушення обшуку Так, обшук має проводитись виключно слідчим, а не оперативними працівниками навіть за наявності такого доручення (ВС/ККС у справі № 466/896/17 від 29 січня 2019р.) Крім того позивачі вказують, що сам обшук фактично здійснювала не прокурор, якій було надано право та дозвіл на його проведення, а оперативний працівник, крім того працівники правоохоронних органів навіть після вилучення речей які були вказані в ухвалі, продовжили його, у т.ч оглядали зброю ОСОБА_3 , оглядали інші приміщення на подвір`ї та в будинку і т.д, вже без будь-якої мети та обсягу ухвали. Окремо позивачі, вказують що КПК взагалі не передбачає право дізнавачів (кримінальне провадження здійснюється у формі дізнання, оскільки є проступком) проводити обшуки, що відповідно змусило прокурора проявляти процесуальну активність при дізнанні та призвело до відсутності нагляду за дізнанням у цьому провадженні. Отже на думку позивачів, обшук у будинку позивачів не був виправданий «відповідними» та «достатніми» причинами. Згідно п. 30-31 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2020 року у справі «Дорош проти Польщі» за заявою № 71205/11): «Беручи до уваги обставини цієї справи, зокрема той факт, що обшук квартири, в якій проживав заявник, було видано у зв`язку з незначним правопорушенням, вчинене невідомою особою, позивачі вважають, що обшук було проведено без відповідні та достатні підстави та не можуть вважатися пропорційними законним цілям, які переслідуються. Тому це не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Щодо наявності ефективного способу захисту від незаконного обшуку позивачі вказують, що згідно, що згідно постанови ВС від 21 грудня 2023 року справа № 761/15583/23 «перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов`язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.» Таким чином оскарження ухвал слідчих суддів в апеляційному порядку КПК України не передбачено. Враховуючи, що кримінальне провадження №12023153310000121 за ч.1 ст.125 КК України до суду не скеровувалось, то відповідно у позивачів не має можливості встановити незаконність обшуку окрім, як у кримінальному судочинстві. Так само заявники не могли подати цивільний позов у межах кримінального провадження, оскільки згідно з національним законодавством такий позов міг бути поданий лише після встановлення особи підозрюваного чи обвинуваченого (див., наприклад, згадане рішення ЄСПЧ у справі «Коротюк проти України» (Korotyuk v. Ukraine), пункт 43). У заявників не було ефективного засобу юридичного захисту щодо їхніх зазначених скарг щодо обшуківза статтею 8 Конвенції. Отже, було порушення статті 13 Конвенції. (п.171 Справа «Войкін та інші проти України» (Заява № 47889/08).

Разом із тим, Велика Палата ВС у справі 920/715/17від 12 березня 2019 року вказала, що «питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.» При цьому спори про відшкодування шкоди з держави внаслідок порушення прав особи в кримінальному провадженні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-447цс19).

Щодо порушення на право володіння майном позивачі, вказують, що вилучені речі з їх будинку за всіма критеріями становить поняття «майно» та не мали жодного відношення до кримінального провадження. Однак, подальша доля цього майна їм невідома, можливості його повернення на момент подачі позову до суду відсутні. Оскільки позивачі не мають чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не можуть стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13) ….».

Враховуючи, що незаконні дії здійснювались прокурором Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області, то належним відповідачем по цій справі буде Миколаївська обласна прокуратура.

Щодо обгрунтування завдання моральної шкоди позивачі вказують, що ОСОБА_2 по-перше, є власницею домоволодіння, в якому був проведений обшук, а по-друге дружиною ОСОБА_3 , стосовно якого напевно була проведена слідча дія. Відповідно бриджи, які були вилучені є спільним сумісним майном подружжя та не визнавалося у законному порядку особистим майном чоловіка. Тобто саме проведення правоохоронними органами незаконної, а тим паче недоцільної слідчої дії (обшуку) в приватній оселі ОСОБА_2 та його чоловіка є результатом того, що, ними були втрачені віра у законність та справедливість державної влади та правоохоронних органів, що викликало у них глибокі душевні страждання і психологічний шок, розчарування та відчуття несправедливості, які вони відчувають до цього часу. Додатково зазначаю, що Позивачі є поважними особами в своєму населеному пункті: обидва є депутатами Березнегуватської селищної ради та мають позитивні відгуки з професійного та особистого боків за місцем роботи серед керівництва та колег селищної ради. Ця обставина підкреслює факт підриву їх репутації як публічних осіб та як результат невдоволення та переживання, моральні страждання, що виникли у законослухняних громадян в результаті недоцільних дій держави в особі правоохоронних органів. Репутація в депутатському середовищі має велике значення. Вона може впливати на кар`єру, особисті стосунки та самопочуття, крім того вона впливає також і на виборців депутатів, оскільки підривається їх авторитет в очах громади.

Розмір компенсації повинен нести справедливу сатисфакцію моральних втрат та відновити стан постраждалого в матеріальній формі. Позивачі вважають розумною сумою відшкодування 1 мінімальна заробітна плата на 1 січня 2024 року- 7 100 гривень кожному з позивачів за одну протиправну дію Відповідача.

03.04.2024 року до канцелярії суду від представника Миколаївської обласної прокуратури Кадєєвої А.В. надійшов відзив на позовну заяву,в якому зазначено , що позовні вимоги до Миколаївської обласної прокуратури є безпідставними та не підлягають задоволенню, позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту незаконності проведення обшуку та протиправності дії працівників Миколаївської обласної прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу.Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності, як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відкодування моральної або матеріальної шкоди.

Так, у зазначеній справі правомірність втручання у право позивача на недоторканність житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні. Критерій законності обшуку й, відповідно, предмет судової перевірки згідно з ч. 5 ст. 234 КПК становила наявність достатніх підстав вважати що: було вчинено крим інальне правопорушення; відшукувані речі або документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі, мають значення для досудового розслідування, а відомості, що в них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду. Таким чином, у межах процедури санкціонування слідчим суддею обшуку в помешканні позивача було реалізовано механізм судового контролю за правомірністю втручання правоохоронних органів у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції, та відповідно дотриманням пропорційності втручання в такі права особи. Крім того, незалежно від визначення або не визначення позивачем предмету оскарження, не надано жодного доказу про те, що посадовими особами органу прокуратури вчинено будь-які протиправні дії стосовно ОСОБА_2 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, або при проведенні перевірок її скарг. Так, здійснення прокурором процесуального керівництва всупереч вимог законодавства є неналежним виконанням службових обов`язків, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Оскільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності процесуального керівника у кримінальному провадженні №12023153310000121, який погоджував клопотання слідчого про проведення обшуку помешкання позивача, не приймалось, підстави стверджувати про наявність порушень законодавства в його діях відсутні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц, оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій. Також не надані докази компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень слідчим або прокурором вимог закону, в тому числі і розумних строків, і якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення цих осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством. При цьому закон не передбачає встановлення протиправності дій або бездіяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні в порядку цивільного судочинства. Зважаючи на доводи позивача, варто зазначити й те, реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. Отже, доводи позивача, як підстави позову, зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими і прокурорами у кримінальному провадженні, водночас оцінка законності процесуальних дій та рішень органів досудового розслідування надається судом при розгляд кримінального провадження. Обставин, передбачених статтями 1173, 1174,1176 ЦК України, як підставу відповідальності за завдану шкоду, позивач не довів. Таким чином, факт проведення обшуку у помешканні позивача, не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності за ст. 1174 ЦК України, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

08.04.2024року досуду відпредставника позивачаадвоката КащенкоС.О.надійшла відповідьна відзивна позовнузаяву,в якомузазначають ,що зпозицією Миколаївськоїобласної прокуратурине погоджуютьсяз наступних підстав: 1. Механізм судового контролю не є сам по собі достатньою гарантією проти зловживання при обшуку з урахуванням критеріїв ст.8 Європейської конвенції з прав людини. 2. Посилання відповідача на постанову ВС Постанова від 12 вересня 2018 року по справі № 335/11779/16-ц не є релевантним оскільки у цій справі відповідач орган влади на момент вчинення протиправних дій не існував (позов стосувався відшкодування шкоди за події в Афганістані 1979-1989, відповідач Міністерство Оборони України створено 1991 рік). 3. З метою доведення наявності шкоди відповідачі клопочуть про призначення експертизи. 4. Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не є ефективним способом захисту, оскільки КДКП органів прокуратури не може давати оцінку законності судовому рішенню в межах кримінального провадження. 5. Порушення розумних строків не є підставою визначення незаконності обшуку. 6. Велика Палата ВС у справі № 920/715/17 від 12 березня 2019 року вказала, що «питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.» При цьому спори про відшкодування шкоди з держави внаслідок порушення прав особи в кримінальному провадженні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-447цс19)

09 квітня 2024 року до суду від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив , в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Просять розглядати справу за відсутності їх представника.

12 квітня 2024 року до суду від представника позивача адвоката Кащенко С.О. надійшла відповідь на відзив, в якому зазначають , що з позицією Державної казначейської служби України не погоджуються з наступних підстав: Державна казначейська служба України в своєму відзиві зазначає, що нею жодних прав та інтересів позивачки не порушено, оскільки вона не вступала в правовідносини з останньою, відтак не може нести відповідальність за діяння держави та створених нею органів. Вважає належним відповідачем у цій справі державу, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди). Казначейство не завдавало позивачці жодної моральної шкоди, тому позов повинен бути безпосередньо пред`явлений до органу, що завдав шкоду. В обґрунтування своєї позиції відповідач наводить посилання на п. 5.4., 6.9 постанови Великої Палати верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 в яких вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц). Вважають, що Державна казначейська служба України має бути залучена до участі у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури і суду.

Відповідач зазначає, що позивачкою не доведено факту заподіяння їй моральних страждань або витрат немайнового характеру, встановлення факту незаконності проведення обшуку та протиправності дій працівників прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу. З зазначеною позицією не можна погодитись, оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 920/715/17 про обов`язок суду самостійно встановлювати наявність складу цивільного правопорушення). Законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, які можуть свідчити про протиправність, зокрема закон не передбачає попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності як єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків. (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20)

02 липня 2024 року до канцелярії суду від представника Миколаївської обласної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору та на виконання ухвали суду від 21.03.2024 направлено інформацію про стан досудового розслідування кримінального провадження, надану Березнегуватським відділом Баштанської окружної прокуратури.

Ухвалою суду від 09.04.2024 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Представник позивачів адвокат Саченко А.П. надав суду заяву про закриття підготовчого прорвадження у справі за відсутності сторони позивача. Також зазначив, що відмовляються від заявленого одночасно з подачею позову клопотання про призначення по справі судово-психологічної експертизи.

Ухвалою суду від 03.07.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданніпредставник позивачів адвокат Саченко А.П. просив суд про задволення позову з підстав, викладених у позові та відповідях на відзиви. Розмір моральної шкоди обгрунтовує розміром однієї мінімальної заробітної плати станом на час звернення до суду за одну незаклонну процесуальну дію прокуратури.

Представник відповідача Державної казначейської служби України надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність , просив відмовити у задоволенні позову з викладених у відзиві підстав.

Представник відповідача Миколаївськоїобласної прокуратури Качаун А.О. в судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову з підстав, виклдаених у відзиві.

Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Згідно зістаттями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зіст. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно достатті 55Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях56,62 Конституції України,статтях1167,1176 Цивільного кодексу України.

Згідно зістаттею 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею15,16 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.

Як підтверджується матерілами справи, 29 серпня 2023 року відділенням поліції №2 Баштанського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області було зареєстровано кримінальне провадження №12023153310000121 за ч.1 ст.125 КК України, за заявою гр.України ОСОБА_4 , в якій він просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , який 29.08.2023 близько 10:30 години, перебуваючи на площі Соборна-Миколаївська, біля будинку №10 в смт Березнегувате Березнегуватської ОТГ Баштанського району Миколаївської області, спричинив заявнику тілесні ушкодження у вигляді забою правого вуха.

Ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18.09.2023 (справа № 485/1029/23; провадження № 1-кс 485/301/23), задоволено клопотання прокурора Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Машарової О.В. про надання дозволу на обшук. Надано дозвіл на проведення обшуку в будинку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_2 , з метою виявлення та фіксації про обставини вчинення даного кримінального правопорушення, а саме відшукання футболки білого кольору та бріджі темно синього кольору , які належать ОСОБА_3 та які на собі могли зберегти плями булрого кольору, ззовні схожі на кров. Ухвала дійсна до 18.10.2023 року.

12 жовтня 2023 року прокурором Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Машаровою О.В. , розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до реєстру досудових розслідувань за від 29.08.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18.09.2023 у справі № 485/1029/23, в період з 14:47 до 18:00 за участю ОСОБА_2 , а також за участю її чоловіка ОСОБА_3 , його захисників (адвокатів) та співробітників ВП № 2 Баштанського РВП ГУНП у Миколаївській області в присутності понятих був проведений обшук в будинку на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті обшуку було вилучено бриджи синього кольору, на яких мається напис COLINS JEANS 1983 розмір XL, на яких мається пляма бурого кольору схожа на кров (надалі Бриджи або речовий доказ).

Як вбачаєтьсяз Довідки про рух кримінального провадження , внесеного до ЄРДР за №12023153310000121 від 29.08.2023 року за ч.1 ст.125 КК України, в межах даного до судового розслідування за даним фактом проведено низку слідчих дій призначення експертиз, допит свідків , проведення обшуку тощо. Дані про пред`явлення підозри відсутні.На даний час проводяться інші слідчі дії, направлені на встановлення осіб, причетних до скоєння даного злочину та встановлення можливих свідків.

Позивачами надано позитивні характеристики за місцем їх роботи як депутатів Березнегуватської селищної ради 8-го скликання, складені селищним головою Березнегуватської селищної ради, витяги про несудимість та неперебування на обліку у психіатра та нарколога.

Позивачі, заявляючи позовні вимоги посилаються на те, що внаслідок незаконного обшуку за місцем їх проживання їм органами досудового розслідування була спричинена моральна шкода, яка полягає у значному приниженні їх честі та гідності, завданні шкоди їх репутації як громадян та депутатів селищної ради, які до цього мали бездоганну ділову репутацію.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Чинним законодавством України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) працівників Миколаївськї обласної прокуратури ( інших осіб (органів держави, чиїми незаконними діями спричинена шкода позивачам ними відповідачами не зазначено), внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

За змістом п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону передбачено, що у випадках незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:1) постановлення виправдувального вироку суду;1-1) встановлення вобвинувальному вирокусуду чиіншому рішеннісуду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведенняв ходікримінального провадженняобшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; тощо.

Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За практикою Європейського суду з прав людини аналіз втручання у право на предмет порушення гарантій статті 8 Конвенції щодо права кожного на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції здійснюється через застосування трискладового тесту (пункти 69-72 Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України», заява №17318/06; пункти 46-55 Рішення від 28 квітня 2016 року у справі «Багієва проти України», заява № 41085/05). При цьому, частина 2 цієї статті містить випадки, в яких втручання у право на повагу до житла є виправданим і не становитиме порушення. Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення зазначеного права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Отже, за загальним правилом право на повагу до житла є непорушним, і держава повинна виконувати взяті на себе негативні зобов`язання.

Так, з метою перевірки обшуку на предмет порушення гарантій статті 8 Конвенції необхідним є визначення таких обставин: чи мало місце втручання, чи було втручання відповідно до закону, чи переслідувало легітимну мету, чи було необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним.

Так, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням (частина 3 статті 234 КПК України).

В пункті 71 Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України» (заява №17318/06) Суд зазначає, що обшук, про який йдеться, був призначений в рамках кримінального розслідування. Таким чином, обшук слугував легітимній меті, а саме запобіганню злочину. Залишається розглянути, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві».

Суд нагадав, що коли держави вважають за необхідне вдаватися до таких заходів, як обшуки житлових приміщень, з метою отримання доказів факту вчинення правопорушень, Суд буде оцінювати, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та чи було дотримано принцип пропорційності. Суд також буде вивчати наявність у національному законодавстві ефективних гарантій від зловживань та свавілля та перевіряти, як ці гарантії працюють в окремому випадку, який розглядається. Критерії, які слід брати до уваги в цьому контексті (але не обмежуватись ними), - це спосіб та обставини, за яких було ухвалено постанову про проведення обшуку, інші докази, доступні на той час, а також зміст та обсяг постанови. При цьому особлива увага має приділятись гарантіям, застосованим з метою обмежити розумними рамками вплив цього заходу (пункт 72 Рішення).

У зазначеній справі правомірність втручання у право позивачів на недоторканість житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні за адресою їх проживання АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною ухвалою слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області Бодровою О.П, від 18.09.2023 року.

Відповідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою - підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст. 12, 81 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.

Доказів визнання незаконною або скасування вищевказаної ухвали слідчого судді, на підставі якої був проведений обшук житла позивача, матеріали справи не містять.

Жодних даних про те, що позивачі зверталися зі скаргами до компетентних органів вищого рівня чи суду на протиправні дії працівників поліції чи прокуратури щодо їх дій або бездіяльності у вказаному кримінальному провадженні - суду не надано.

Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Згідно п. 5 ст. 3 КПК України досудове розслідування це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Пункт 14 ст. 3 КПК України передбачає, що притягнення до кримінальної відповідальності це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

В матеріалах справи відсутні дані про повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке були внесені до ЄРДР. Позивачі такий факт заперечує. Зазначені обставини дають підстави вважати, що позивача у встановленому законом порядку до кримінальної відповідальності притягнуто не було.

Відсутні в матеріалах справи також дані про застосування щодо позивачів запобіжного заходу, затримання, накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт чи засудження.

Аналіз зазначенихобставин свідчитьпро відсутністьпідстав длязастосування ч.1ст.1176ЦК України,а отже,шкода,завдана позивачу,може бутивідшкодована напідставі ч.6ст.1176ЦК України.Проте,така шкодавідшкодовується назагальних підставах,тобто виходячиіз загальнихправил провідшкодування шкоди,завданої органомдержавної влади,їх посадовимита службовимиособами (статті1173,1174цього Кодексу).В даномувипадку напідставі ст.1174ЦК України,за якоюобов`язоквідшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається також на державу Україна, а не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду.

Згідно з приписами статті 38 КПК України, органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове розслідування і дізнання. Досудове розслідування здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою. Орган досудового розслідування зобов`язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених Кримінально процесуальним кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

За приписами п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.

Передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можливість відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду), зокрема, факту незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів ( п.1-1.ч.1 ст.2 Закону).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц), оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій.

Отже, підставою для відшкодування шкоди в межах заявлених позовних вимог має бути обвинувальний вирок суду чи інше рішення суду про встановлення факту незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки.

Відповідно до ч.1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується також право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України зазначені в ній рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Згідно із частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Здійснення прокурором процесуального керівництва всупереч вимог законодавства відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

Як зазначено в ухвалі слідчого судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18.09.2023 року у справі № 485/1029/23 внесене слідчим клопотання відповідає вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України. З доводів, викладених ним у клопотанні та в суді вбачається, що є достатні підстави вважати, що за адресою, вказаною в клопотанні, знаходяться речі, які мають значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні за ст. 125 КПК України, та можуть мати силу доказів в кримінальному провадженні. Передбачені ч. 5 ст. 234 КПК України підстави для відмови в задоволенні клопотання слідчим суддею не встановлені.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та урегульовані нормами КПК України,то й оскарження процесуальних актів,дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку,встановленому цим Кодексом,що спростовує наведені в позові доводи пропорушення відповідачем цивільних правпозивачів щодо посилання на встанволення судом в межах розгляду даної цивільної справи неправомірними дій слідчих відповідного ВП ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури щодо проведення обшуку за їх адресою ( тим більше, що досудове розслідування в вказаному кримінальному провадженні ще триває , що виключає можливість встановлення незаконності певних слідчих дій поза передбаченого КПК України порядку).

Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканність житла. За порушення цього права встановлено кримінальну відповідальність, передбачену статтею 162 Кримінального кодексу України.

Цивільний кодекс України містить положення про право на недоторканність житла, проте захист цього права не передбачається у порядку цивільного чи адміністративного судочинства, якщо таке порушення вчинене діями органу чи службової особи під час проведення досудового розслідування. Таким чином, фізична особа, яка вважає, що її право на недоторканність житла порушено іншими особами, має право звернутися до уповноважених органів чи суду за правилами передбаченими КПК України.

Як уже зазначалося, згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у Главі 26 КПК України.При цьому суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018р. у справі № 757/59807/17.

Даних про те, що дана ухвала слідчого судді була оскаржена та скасована у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Отже ,обшук в помешканні позивачів проводився на законних підставах, так як матеріалами справи встановлено,що саме це помешкання належить ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , речі якого згідно ухвали слідчого судді підлягали відшукуванню та саме в ньому проживає ОСОБА_3 .

Відсутні в матеріалах справи також будь-які рішення, прийняті в межах кримінального провадження, чи докази, що свідчить про незаконність дій співробітників органів досудового розслідування та перевищення влади або службових повноважень правоохоронного органу щодо позивачів під час здійснення обшуку на підставі ухвали слідчого судді.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

При цьому наряду з встановленням протиправного діяння підлягає встановленню також причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, який є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Позивачами не надано доказів чи рішень компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень прокурором вимог закону, якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення його до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.

Оскільки позивачами доказів протиправнихдій співробітників Березнегуватського відділу Баштанської окружної прокуратури Миколаївської обласної прокуратури підчас отриманнядозволу напроведення обшукута підчас здійсненняобшуку впомешканні позивачів, як і працівників ВП № «Баштанського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області , а також судових рішень щодо порушень зазначеними посадовимиособами вимог закону,якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні,та притягнення їх до відповідальності,передбаченої чинним законодавством,суду наданоне було і він не посилався на їх наявність,а також, враховуючи те,що позивач не довів належними та достатніми доказами причинний зв`язок між діями прокуратури, яку саме вони визначили відповідальною особою за завдання ним, на їх думку, моральної шкоди, та настанням тихнегативних наслідків, про які вони вказують в позові, відсутні правові підстави для задоволення в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів позовних вимог про відшкодування моральної шкоди,завданої позивачам неправомірними на їх думку діями співробітників Миколаївської обласної прокуратури при проведенні обшуку 12.10.2023 року.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи позову є суб`єктивним тлумаченням апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, суд приходить до висновку, що не є необхідним надавати відповідь на кожен аргумент позову та аналізувати на ревалентність кожне численне посилання позовної заяяви на постанови Верховного Суду та рішення ЄСПЛ..

Оскільки позивачем жодним чином не доведено факт протиправних дій працівників прокуратури та органів досудового розслідування при проведенні обшуку як і неправомірність самого обшуку, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

В силу положень п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в даній справі не справляється, а тому і розподілу між сторонами не підлягає та відноситься на рахунок держави.

Відповідно до ст. 137, 141 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню витрати позивачів на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенніпозову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державна казначейська служба України, Миколаївська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09 грудня 2024 року

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО