Постанова

від 26.11.2024 по справі 445/1961/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 445/1961/23 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В. М.

Провадження № 22-ц/811/1591/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: О.В. Псярук

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

22.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила поновити її на роботі в Військовому госпіталі Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) з дати звільнення на посаді медичної сестри стоматологічного кабінету поліклініки, стягнути з Військового госпіталю Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) в її користь середній заробіток за період з 04.07.2022 року по день постановлення судом рішення у справі за її позовом включно, виходячи з середньоденної заробітної плати 671,26 гривень.

Позов обґрунтовувала тим, що 20.09.1995року напідставі наказу№186командира військовоїчастини НОМЕР_1 її призначенона посадумедичної сестристоматологічного кабінетуполіклініки,про щоє запису трудовійкнижці.Наказом начальникаВійськового госпіталюНаціональної гвардіїУкраїни №163від 30.06.2022року їїзвільнено зпосади медичноїсестри стоматологічногокабінету поліклінікина підставіпункту 1статті 40КЗпП Україниу зв`язкузі скороченнямштату працівниківта неможливістюпереведення наіншу роботуз 04.07.2022року.Вважала оспорюваний наказ про звільнення таким, що не відповідає вимогам трудового закону. Так, відповідач всупереч вимогам п.1 ст.40 КЗпП України не запропонував їй, як працівнику з великим досвідом роботи, яка має переважне право на залишення на роботі, іншу вакансію, яка б відповідала вимогам, що ставляться до працівників у військовому госпіталі НГ України (військовій частині НОМЕР_1 ). Просила позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Наказ №163 від 30.06.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади сестри медичної стоматологічного кабінету поліклініки, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю переведення на іншу роботу.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Військовому госпіталі Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) з дати звільнення на посаді сестри медичної стоматологічного кабінету поліклініки.

Стягнуто з Військового госпіталю Національної Гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2022 року по 17.04.2024 року включно, що становить 314149,68 грн (триста чотирнадцять тисяч сто сорок дев`ять гривень 68 коп.)

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді сестри медичної стоматологічного кабінету поліклініки Військового госпіталю Національної Гвардії України (військова частини НОМЕР_1 ) та стягнення з Військового госпіталю Національної Гвардії України (військова частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Військового госпіталю Національної Гвардії України (військова частини НОМЕР_1 ) в користь держави судовий збір в розмірі 2147,20 грн.

Рішення суду оскаржив Військовий госпіталь Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ).

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції належним чином не дослідив штатні розписи військового госпіталю НГУ від 05 травня 2022 року на 2022 рік та від 04 липня 2022 року на 2022 рік, наявні в матеріалах справи. Так, з штатних розписів військового госпіталю НГУ від 05 травня 2022 року на 2022 рік та від 04 липня 2022 року на 2022 рік вбачається, що станом на 24 червня 2022 року у стоматологічному кабінеті поліклініки числилась одна посада «сестра медична», на якій перебував цивільний працівник. Після проведення організаційно-штатних заходів одну цивільну посаду «сестра медична» було скорочено, натомість було введено одну посаду «медична сестра» (військова), що відображено у штатному розписі від 04 липня 2022 року. Відтак, суд не врахував, що посада позивачки після 04.07.2022 стала військовою та її назва змінилася на «медична сестра (ВОС-879249П) стоматологічного кабінету поліклініки військового госпіталю НГУ».

Вважає, що скорочення цивільних посад і введення замість них військових посад є проявом переведення військового госпіталю НГУ на штати воєнного часу, однак суд не встановив належним чином зазначені обставини та не врахував, що з метою медичного забезпечення особового складу військових частин та з`єднань Національної гвардії України, поліцейських та інших сил оборони, які виконують завдання за призначенням у визначених районах бойових дій, військовослужбовці військового госпіталю активно залучаються до зведених медичних підрозділів, зокрема у період з 30.06.2022 року по теперішній час в зоні бойових дій на сході України перебувало НОМЕР_2 військовослужбовців військового госпіталю НГУ, у тому числі 8 військовослужбовців на даний час виконують бойові (спеціальні) завдання у районах бойових дій.

Також суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку, що незадовільний стан здоров`я батька позивачки підтверджує поважність причин пропуску звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поновлення її на роботі та наявність підстав для поновлення такого строку відповідно до ст. 234 КЗпП України. Як вбачається з заяви позивачки про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 22.08.2023 року та доданих до неї документів, батько ОСОБА_1 в липні 2022 року перебував на лікуванні. При цьому, позивачка відповідно до «Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності», який затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року за №189 до Лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я для вирішення питання про направлення батька на медико-соціальну експертну комісію з метою огляду або на консультацію не зверталася. До позовної заяви позивачкою не долучено довідку медико-соціальної експертної комісії чи висновок лікарсько-консультаційної комісії, в яких було б зазначено, що батько позивачки потребує стороннього догляду. Крім того, до матеріалів позовної заяви не долучено належних доказів того, що такий догляд за батьком постійно здійснювався саме позивачка. Вважає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка у пред`явлених нею позовних вимогах не просила визнати протиправним та скасувати наказ № 163 від 30.06.2022 року, яким її звільнено з посади. Також зазначає, що суд, стягнувши з військового госпіталю Національної гвардії України (в/ ч НОМЕР_1 ) в користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2022 року (дата звільнення) по 17.04.2024 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції) включно, порушив ч. 2 ст. 235 КЗпП України, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалась менше року, у зв`язку з чим середній заробіток за час вимушеного прогулу мав стягуватися лише за один рік.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) - ОСОБА_2 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 проти скарги заперечила, просила у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст.4ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно ч.1ст.13 ЦПК України судрозглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником, або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, передбачених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Вимогами частин 1-3 ст.49-2 КЗпП Українипередбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ч.4 ст.49-2 КЗпП вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці, пов?язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв?язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв?язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Судом встановлено, що Наказом №186 командира військової частини НОМЕР_1 від 20.09.1995 року ОСОБА_1 призначено на посаду медичної сестри спеціалізованого відділення.

Наказом командувача Національної Гвардії України №169 дск від 08.06.2022 року «Про організаційно-штатні заходи в Національної Гвардії України» затверджено перелік змін до штатів Головного управління, вищих військових навчальних закладів, військових частин та установ Національної Гвардії України.

Пунктом 2 наказу №169 дск від 08.06.2022 року визначено першому заступникові командувача Національної Гвардії України (начальнику штабу), начальникам територіальних управлінь, вищих навчальних закладів, установ та командуванням військових частин Національної Гвардії України протягом п`яти днів з дати отримання наказу, здійснити заходи щодо його реалізації.

24 червня 2022 року позивачці вручено попередження, яким повідомлено про майбутнє звільнення зі займаної посади 04 липня 2022 року згідно п.1ст.40КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі наказу Командувача Національної Гвардії України №169 дск від 08.06.2022 року.

30.06.2022 року начальником Військового госпіталю Національної Гвардії України (по стройовій частині) винесено наказ № 163, яким у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю переведення на іншу роботу звільнено сестру медичну стоматологічного кабінету поліклініки ОСОБА_1 з 04 липня 2022 року на підстав пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відповідно до положень частини четвертої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період вимоги частини першої-третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України до ОСОБА_1 не застосовувати. Підстава: накази командувача Національної Гвардії України від 08.06.2022 №169 дск та від 30.06.2022 №201.

Наказом командувача Національної Гвардії України №201 від 30.06.2022 року «Про внесення змін до наказу командувача Національної Гвардії України від 08.06.2022 року №169дск» пункт 2 наказу командувача Національної Гвардії України від 08.06.2022 року №169 дск викладено в такій редакції: «Першому заступникові командувача Національної Гвардії України (начальнику штабу), начальникам територіальних управлінь, вищих військових навчальних закладів, установ та командирам військових частин Національної Гвардії України протягом п`яти днів з дати отримання наказу здійснити заходи щодо його реалізації; у разі відсутності можливості переведення працівників за їхньою згодою на іншу роботу їх вивільнення здійснювати з урахуванням положень частини четвертої статті 49-2 Кодексу законів про працю України».

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано процедуру звільнення позивача з займаної посади. Суд вважав, що згідно штатних розписів військового госпіталю НГУ від 05 травня 2022 року на 2022 рік та від 04 липня 2022 року на 2022 рік скорочення чисельності та штату працівників Військового госпіталю не відбулося, а відтак звільнення позивачки на підставі п.1 ст.40 КЗпП України є незаконним. При цьому, відповідачем не дотримано вимог закону щодо попередження працівника про майбутнє вивільнення не пізніше як за 2 (два) місяці до звільнення, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України - є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Повноваження командувача Національної гвардії України передбачені статтею 7 Закону України «Про Національну гвардію України», військовими статутами Збройних Сил України, а також Положенням про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженим Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України» (із змінами та доповненнями) (далі - Указ № 346/2014), та іншими Указами Президента України.

Статтею 2 Указу № 346/2014 встановлено, що командувач Національної гвардії України користується щодо військовослужбовців Національної гвардії України правами Міністра оборони України, які передбачені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Частиною першою, третьою статті 9 Закону України «Про Національну гвардію України» передбачено, що особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Регулювання трудових відносин з цивільними працівниками здійснюється на підставі законодавства про працю, зокрема, Кодексу законів про працю України.

Відповідно доУказу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України введено в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та в подальшому продовжено - воєнний стан.

15.03.2022 року прийнятоЗакон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», метою якого є врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу.

Так, згідно з ч. ч. 2, 3ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Отже, положенняЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніжКЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положеннямЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 3 ст. 32 КЗпП передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Згідно ч. 2 ст. 3Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32таст. 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Як вбачається з витребуваних та оглянутих в засіданні апеляційного суду штатних розписів Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) на 2022 рік станом на 05.05.2022 року у стоматологічному кабінеті числилась одна посада «сестра медична», на якій перебував цивільний працівник. Станом на 04.07.2022 року у штатний розпис було внесено зміни, а саме було скорочено одну цивільну посаду «сестра медична» та введено одну посаду «медична сестра» (військова).

Відтак, станом на 04.07.2022 року у Військовому госпіталі Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) відповідно до вимог ст. 32 КЗпП України відбулися зміни істотних умов праці, а посада на якій перебувала позивачка після 04.07.2022 року стала військовою.

Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, ОСОБА_1 посилалася на наявну у відповідача можливість її переведення на іншу роботу та порушення роботодавцем вимог закону щодо її персонального попередження не пізніше ніж за два місяці до звільнення про неможливість її працевлаштувати.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів перебування позивачки на військовому обліку після введення в Україні військового стану, що свідчить про відсутність правових підстав для залишення позивача на посаді медсестри стоматологічного кабінету, оскільки штатним розписом від 04.07.2022 року передбачено можливість влаштування на посади у військовий госпіталь лише військовослужбовців.

При цьому, колегія суддів враховує, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст. 103 КЗпП, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Оскільки станом на час звільнення позивача - 04.07.2022 року, в Україні був введений воєнний стан, відповідно до ч. 2 ст. 3Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»повідомлення позивача за 2 місяці про істотні зміни умов праці роботодавцем не здійснювалося.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем, що унеможливлює її переведення на іншу роботу в межах військового госпіталю, звільнення останньої на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на думку колегії суддів, проведено відповідачем з дотриманням вимог закону.

З наведених мотивів рішення суду слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) задоволити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 17 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді Я.А. Левик

М.М. Шандра