Постанова

від 05.12.2024 по справі 683/1828/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1828/24

Провадження № 22-ц/4820/2156/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: позивача, її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/1828/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Королем Павлом Васильовичем, на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб - служби у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову вказувала, що вона народила сина ОСОБА_3 . Батьком дитини є ОСОБА_2 , з яким вона тривалий час перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

Декілька місяців після народження дитини ОСОБА_2 , проживав разом із нею та сином, після чого оформив на неї онлайн кредит та зник із їхнього з сином життя. З того часу відповідач не намагався проявити по відношенню до сина будь-якої батьківської турботи та любові, а також утримується від надання на добровільних засадах матеріальної допомоги на утримання сина.

Вказувала, що вона не має наміру в примусовому порядку стягувати з відповідача аліменти, оскільки не хоче, щоб їх пов`язували будь-які відносини, в тому числі аліментні.

Крім того ОСОБА_1 на даний час твердо переконана, що позитивної тенденції на зміну поведінки відповідача по відношенню до їх малолітнього сина очікувати не слід, оскільки він усвідомлено дав їй зрозуміти, що збереження їхнього союзу, а тим більше його офіційна реєстрація, не входить у його життєві пріоритети.

Також зазначає, що ОСОБА_2 , з моменту народження сина ніяким чином не допомагав їй у догляді за сином, хоча вона цього потребувала, оскільки пологи проводились шляхом застосування кесаревого розтину.

Звертає увагу, що така поведінка відповідача, який залишив її одну із місячною дитиною, без будь-якої підтримки, свідчить про його байдужість до неї та долі їхнього сина. Оскільки ОСОБА_2 , самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та матеріального забезпечення сина, тому просить позбавити відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , з підстав ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Король П.В. не погодилися з таким рішенням суду подали апеляційну скаргу. Посилаються на невірне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Так, представник апелянта зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції помилково визначено, що ОСОБА_2 подаючи заяву до Білоцерківського ДРАЦС, фактично визнав останнього своїм сином та бажав бути для нього батьком.

Також необґрунтованим є висновок суду про те, що ОСОБА_1 не було надано доказів факту ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини з подальшим резюмуванням, що фактично доводи апелянтки про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків базуються лише на її твердженнях.

Крім того зауваження суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази зловживання ОСОБА_2 алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний та фізичний її розвиток є безпідставними, оскільки такі діяння є окремими, самостійними, обставинами за наявності яких особа має право звернутися до суду з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, тому у даних правовідносинах апелянтка не вказувала на існування якоїсь з вищезазначених підстав, отже вказане твердження суду не є релевантним до суті справи.

Разом з тим, на думку ОСОБА_1 судом невірно надано оцінку висновку № 63/54-42-1746/2024 від 05.07.2024 року органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради, як доказу по справі, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного малолітнього сина.

Вказує, що аналогічна ситуація має місце і щодо висновку Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, де викладене тотожна позиція та не врахована судом.

Посилається на телефонну розмову із працівниками вищезазначеного органу, що ОСОБА_2 , під час розмови підтримав заявлені позовні вимоги, щодо позбавлення його батьківських прав та не заперечував проти винесення такого рішення.

Також представник ОСОБА_1 вказує, що безпідставними є вказівки суду на неврахування ними висновку Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради через те, що у них виникли обгрунтовані сумніви, що особою з якою вони спілкувались був саме ОСОБА_2 , оскільки ідентифікувати незнайому особу, з якою спілкуєшся по телефону, практично неможливо, оскільки відповідаючи на запитання працівників зокрема відносно дитини ОСОБА_3 особа проявляла особливу обізнаність із предметом звернення до нього, що за інакшої ситуації виключається в апріорі якби телефонне спілкування відбувалося із будь-якою третьою особою.

Отже, не бажання ОСОБА_2 брати участь в судових засіданнях по даній справі вказує на об`єктивну незацікавленість з його боку та відкриту байдужість до процесу та до результатів його розгляду загалом, а отже до кінцевого результату.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю, а відповідач ОСОБА_2 є батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з подальшим внесення відповідного актового запису за № 846

За поясненнями позивача ОСОБА_1 вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з батьком її дитини ОСОБА_2 без офіційної реєстрації шлюбу.

На даний час малолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить останній на праві власності.

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №63/54-42-1746/2024 від 05 липня 2024 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, не бере участі в утриманні дитини, а тому позбавлення його батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 є доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 696 від 27 серпня 2024 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 є доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання

дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб,

які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до

досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості

з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують

батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід

вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування

обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймав участь у її вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Судом також беззаперечно не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, оскільки вказані твердження базується виключно на поясненнях позивачки.

Також в сукупності з іншими доказами, суд критично оцінює висновки органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №63/54-42-1746/2024 від 05 липня 2024 року та Білоцерківської міської ради Київської області № 696 від 27 серпня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 .

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21).

Тому, наявні в матеріалах справи висновки органу опіки та піклування виконавчих комітетів Старокостянтинівської міської ради та Білоцерківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які свідчили б про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`ю та психічному розвитку.

Висновки не містять достатніх даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органами опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, дані висновки ґрунтуються лише на поясненнях матері дитини.

Крім того, висновки не містять доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Відповідач сам особисто на засіданні органу опіки і піклування заслуханий не був, у висновках не вказано чи викликався він засідання органу опіки і піклування для надання пояснень.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що застосування до даних спірних правовідносин положення частини шостої статті 19 СК України, згідно з якою суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини є законним та обґрунтованим.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, не притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків.

Також посилання представника апелянта на телефонну розмову із працівниками органу опіки та піклування під час якої ОСОБА_2 підтримав заявлені позовні вимоги, щодо позбавлення його батьківських прав та не заперечував проти винесення такого рішення, не може слугувати підставою для задоволення позову, та не підтверджується належними та допустимими доказами.

При цьому, будь-яких заяв до суду, зокрема, про визнання позову, ОСОБА_2 не подавав.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правомірними, оскільки, незважаючи на те, що відповідач в певній мірі нехтував своїми батьківськими обов`язками щодо свого сина, достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав стосовно сина з врахуванням інтересів дитини, інтересів самого відповідача, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду на даний час відсутні.

З вищевказаних підстав доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про відмову в позові, наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, так як він не приймає участі у вихованні дитини з моменту народження, не спілкується з сином, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, слід відхилити.

Як зазначено в мотивувальній частині постанови за встановлених судом обставин справи на даний час вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу.

Крім того суд звертає увагу, що в разі, якщо відповідач не змінить свого ставлення до дитини, позивач не позбавлена можливості повторно звернутись до суду з аналогічним позовом.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до дитини.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові є законним та обгрунтованим, в той же час підлягає зміні резолютивна частина рішення шляхом її доповнення про попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, оскільки суд першої інстанції не зазначив про це в своєму рішенні.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Королем Павлом Васильовичем, задовольнити частково.

Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2024 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацами наступного змісту.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Покласти на органи опіки і піклування виконавчих комітетів Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області та Білоцерківської міської ради Київської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В.Спірідонова