Постанова

від 06.12.2024 по справі 746/171/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 746/171/24

Головуючий у першій інстанції Ходіч В. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1529/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Срібнянська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області

Третя особа: Срібнянська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (суддя Ходіч В.М.), ухвалене в смт Срібне,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку в чотири місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та прибудинкової земельної ділянки площею 0,1846 га за цією ж адресою. Спадкоємцями за законом є дочка (позивачка) та син ( ОСОБА_3 ), який не виявив бажання подавати протягом встановленого строку заяву про прийняття спадщини. За доводами ОСОБА_1 , у шестимісячний строк 17 березня 2023 року вона подала заяву про прийняття спадщини, яка посвідчена тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви Руденком А.Ю., і в той же день видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я громадянина України ОСОБА_4 , наділивши його повноваженнями зробити нотаріально посвідчений переклад заяви на українську мову, подати заяву у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини, отримати у Державній податковій службі України реєстраційний номер облікової картки платника податків, вчиняти інші дії, пов`язані з оформленням спадщини, отримати свідоцтво про прийняття спадщини. Зазначені заява і довіреність були надіслані повіреному, проте в бюро перекладів було відмовлено в здійсненні їх перекладу, апостилі та нотаріальному посвідченню, оскільки Україна денонсувала з Російською Федерацією договір про дружбу і співробітництво. Лише 07 червня 2023 року у Москві було завірено нотаріально переклад зазначених документів на українську мову і вдруге до повіреного ОСОБА_4 заява про прийняття спадщини та довіреність прибули 20 липня 2023 року, тобто вже після завершення шестимісячного строку. Описані факти, конкретні дії позивачки свідчать про те, що вона у встановлений законом строк вчинила необхідні дії для подання заяви про прийняття спадщини, але стала жертвою наслідків, які виникли в результаті початку повномасштабної війни та введенням в Україні воєнного стану, тобто пропустила строк з причин, які виникли та не залежали від її волі. 04 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Срібнянського районного суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, проте ухвалою суду від 28 лютого 2024 року позовну заяву було залишено без розгляду, оскільки договір з адвокатом було укладено від імені позивачки особою, яка не мала на це повноважень. У даний час між ОСОБА_1 і адвокатом Ємельяненком С.В. укладено договір шляхом обміну листами, який власноручно підписаний.

Рішенням Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що зазначені стороною позивача доводи причин пропуску строку не є тими безумовними підставами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, в той час як суд відмовив у задоволенні позову про поновлення строку на подання заяви про прийняття спадщини. Отже, позивачці не зрозуміло, чи розглянутий її позов по суті. ОСОБА_1 вважає, що в основу судового рішення була покладена не відсутність існування об`єктивних причин у поданні заяви про прийняття спадщини, а суб`єктивні причини, оскільки суд розглядав позивачку не як спадкоємця за законом першої черги, який тривалий час перебуває за кордоном у місці відсутності консульської установи, а як громадянку росії (в тексті судового рішення), тобто країни, якої не існує, отже у ній не може бути посольства чи консульського представництва України. Позивачка вважає позицію суду першої інстанції дискримінаційною щодо неї не за ознакою національності, а за ознакою громадянства. За доводами ОСОБА_1 , на день смерті її матері та протягом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини існували карантинні обмеження, пов`язані з пандемією Covid2019, а тому ці обставини повинні були враховуватися судом при вирішенні спору.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.14).

17 березня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини, яка посвідчена тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса м.Москва та зареєстрована у реєстрі і поштовим відправленням надіслала повіреному ОСОБА_4 у м.Суми, де у бюро перекладів їй було відмовлено у здійсненні перекладу, апостилюванні та нотаріальному посвідченні через збройну агресію російської федерації і визнання росії агресором з 24.02.2022 року, заяву було повернуто довірителю для направлення позивачці з метою перекладу її на території рф.

07.06.2023 року у м.Москва російської федерації дану заяву було завірено нотаріально.

04 серпня 2023 року Срібнянською державною нотаріальною конторою Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заявниця на час відкриття спадщини не була зареєстрована разом із спадкодавцем, а заява про прийняття спадщини не була подана нею в установлений законом шестимісячний строк (а.с.9).

Обгрунтовуючи поважність пропуску на подачу заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначала, що вчиняла необхідні дії для подання протягом 6-ти місячного строку заяву про оформлення спадщини, але стала жертвою наслідків, які виникли у результаті початку повномасштабної війни та введенням в Україні воєнного стану.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (ч.1,2 ст. 1221 ЦК України).

Звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначала про те, що проживає за межами України та є громадянкою російської федерації , бажає прийняти спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , що складається з житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 та прибудинкової земельної ділянки площею 0.1846 га.

Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).

За наявності хоча б однієї із вказаних ознак, до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Крім норм Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкування з іноземним елементом може регулюватись нормами міжнародних договорів.Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 44 Конвенції громадяни кожної із Договірних сторін можуть спадкувати на територіях інших Договірних сторін майно чи права за законом чи за заповітом на рівних умовах і в тому ж об`ємі, як і громадяни даної Договірної сторони.

Відповідно до статті 45 цієї Конвенції право спадкування майна, крім випадків, передбачених пунктом 2 вказаної статті, визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.

У пункті 2 статті 45 Конвенції визначено, що право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

У статті 48 Конвенції передбачено, що провадження в справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав останнє місце проживання на час своєї смерті. Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України, тобто спадкування нерухомого майна здійснюється за матеріальним правом держави, на території якого це майно знаходиться (стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Неообхідно зауважити, що 01 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Отже, оскільки ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, тобто іноземним елементом у спадкуванні, то до відносин спадкування будуть застосовуватися положення Закону України «Про міжнародне приватне право» та норми ЦК України.

Виходячи з норм права, які регулюють спірні відносин ОСОБА_1 повинна була звернутись до ноторіальної контори за місцем знаходження нерухомого майна в шестимісячний термін, тобто до 16 червня 2023 року.

Заява про прийняття спадщини як за законом, так і за заповітом може бути подана двома способами: особисто спадкоємцем до нотаріуса; надіслана поштовим відправленням на адресу нотаріуса. У такому випадку справжність підпису спадкоємця на такій заяві має бути нотаріально засвідченою.

Подання заяви про прийняття спадщини представником за довіреністю не допускається.

Якщо ж спадкоємець знаходиться за кордоном і не має можливості приїхати в Україну для подання заяви для прийняття спадщини у відведений для цього законодавством строк, але бажає прийняти спадщину, то йому потрібно виконати наступні дії:

- звернутися до будь-якого нотаріуса тієї країни, де він знаходиться, або звернутися до консульської установи України для оформлення заяви про прийняття спадщини;

- надіслати належним чином оформлену заяву про прийняття спадщини нотаріусу в України, на підставі якої буде заведено спадкову справу.

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса в м. Москва з заявою про прийняття спадщини 17 березня 2023 року, апостиль проставлено 31.05.2023 року. Переклад на українську мову зазначених документів та їх ноторіальне посвідчення було здійснено 07.06.2024 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 164 Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану було установленол, що в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування нотаріальні дії вчиняються з урахуванням таких особливостей: у разі звернення за вчиненням нотаріальної дії громадяника російської федерації нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2023 р. № 213 були внесені зміни до зазначеної постанови незавершені нотаріальні дії за зверненням особи, пов`язаної з державою-агресором, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 187 Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1272), зупиняються. У разі звернення такої особи за вчиненням нотаріальної дії нотаріус відмовляє у її вчиненні. Зазначені обмеження діють до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, та не поширюються на звернення юридичних осіб, визначених абзацами шостим - дев`ятим підпункту 1 пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, та на нотаріальні дії щодо: засвідчення справжності підпису на заяві про вихід з громадянства Російської Федерації; видачі свідоцтва про право на спадщину; посвідчення заповіту військовополоненого.

Виходячи з вимог діючого українського законодавства та норм Закону України «Про міжнародне приватне право» за якими, спадкування нерухомого майна регулюється правом України та якими передбачено вчинення активних дій з боку спадкоємця, який бажає прийняти спадщину. Вчинення дій позивачкою щодо подання заяви про прийняття спадщини на території російської федерації не вважається поданням заяви до ноторіальної контори за місцем знаходження майна.

Введення певних обмежень Кабінетом Міністрів України щодо вчинення нотаріальних дій щодо прийняття спадщини було скасовано, а отже по відношенню до позивача не існує жодних обмежень пов`язаних з її громадянством та допущення відносно неї дискримінації у зв`язку з цим.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносина є усталеною.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на проживання за межами України та повномасштабною війною яка розпочалась 24.02.2022 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що за встановлених у справі обставин, віддаленість місця проживання позивачки та не можливістю у зв`язку з цим вчасно подати заяву про прийняття спадщини не є поважними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Колегія суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком.

Доводи апеляційної скарги щодо поважності пропуску строку на прийняття спадщини у зв`язку з введенням карантинних обмежень, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) самі по собі не можуть бути поважними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивачкою не надано належних, достовірних та переконливих доказів того, що у шестимісяний термін для прийняття спадщини вона хворіла, була зайнята доглядом за хворими чи з інших поважних причин пов`язаних з карантинними обмеженнями пропустила строк для прийняття спадщини.

Звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та залишення його судом без розгляду, також не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 9 грудня 2024 року.

Головуючий: Судді: