Рішення

від 09.12.2024 по справі 946/6782/24

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 946/6782/24

Провадження № 2-а/946/60/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Бурнусус О.О.,

за участю: секретаря судового засідання Коробко О.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Юдіна М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

22.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку уточнив позовною заявою та просить скасувати постанову № 178353 від 15.08.2024 року винесену начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ти Б) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.202 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 за N?178353 від 15.08.2024 року про накладення адміністративного стягнення, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено штраф у суму 1 700 грн. З постановою позивач не погоджується, вважає її такою, що підлягає скасуванню як незаконну та необґрунтовану. Постанова суперечить Конституції України, нормам матеріального і процесуального права, а висновки відповідача не відповідають обставинам справи. Позивач зазначає, що 15 серпня 2024 року він їхав на рейсовому автобусі в м. Ізмаїл. На блокпосту «Саф?яни», перед в`їздом в місто, автобус зупинили військові для перевірки документів. Він пред`явив їм дозвіл Державної прикордонної служби України на право перебування, проживання та пересування в прикордонній смузі, виданий 16.07.2024 року 17-м Прикордонним загоном та посвідчення журналіста. При ньому був ще паспорт громадянина України для виїзду за кордон, але його він не надав для перевірки, оскільки військовослужбовці у відповідь на його законну вимогу відмовилися надати йому свої посвідчення та належним чином засвідчені копії нормативних документів, на підставі яких вони здійснюють цю перевірку. Виникла суперечка, яка стала переходити в конфлікт, бо військовослужбовці, які, як виявилося, були з різних формувань (прикордонники, нацгвардійці та співробітники ТЦК) вдалися до погроз та грубої поведінки щодо позивача. При цьому, ніякого конфлікту з прикордонником позивач не мав. Позивач викликав поліцію, але допомоги від прибулого наряду не отримав і його насильно на військовому автомобілі доставили в військову частину Державної прикордонної служби України. Там склали щодо нього протокол про адміністративне правопорушення - злісно непокору, на підставі якої постановою Ізмаїльського міськрайонного суду від 16.08.2024 р. у справі N?946/6555/24, провадження N? 3/946/2462/24, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184-10 КУпАП (злісна непокора) та оштрафовано на суму 1 700 грн. зі стягненням з нього судового збору на суму 605 грн. 60 коп., яку позивач оскаржує в апеляційному порядку. Проте, як виявилося, військовослужбовцями Державної прикордонної служби України було складено ще один протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого була винесена оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення. Згідно з постановою, позивач перебував в контрольованому прикордонному районі без військова-облікових документів, чим порушив п. 8 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого Постановою КМУ №?1147 від 27.07.1998 року, згідно з яким громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі). Незаконність постанови про накладення на нього адміністративного стягнення полягає у тому, що: військово-обліковий документ (приписне свідоцтво) у позивача при собі було, він завжди його носить при собі, але ніхто не вимагав від нього надати його на перевірку. Тому дані протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі якої відповідачем тут же була винесена оскаржувана постанова, не відповідають дійсності. Позивач з цим протоколом і постановою не був ознайомлений і побачив їх тільки при підготовці апеляційної скарги у справі про злісну непокору. Пункт 8 Положення «Про прикордонний режим» був доповнений вимогою щодо обов`язку військовозобов`язаних мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі) Постановою КМУ N? 894 від 06.08.2024 року, тобто всього за вісім днів до накладення на позивача адміністративного стягнення. Ця законодавча зміна ніким до позивача доведена не була. Щодня позивач проїжджав через блокпост «Саф`яни», перед в`їздом в місто і кожного разу його особу перевіряли військовослужбовці. Жодного разу військово-обліковий документ у нього не вимагали і не повідомляли про це. Більш того, у липні цього року, позивач, звертався в НОМЕР_2 прикордонний загін за роз`ясненнями щодо необхідності документів для перебування, проживання та пересування в контрольованій прикордонним загоном території і 16 серпня цього року отримав відповідь від 31.07.2024 року за N?24 від начальника цього загону. Ця відповідь містила повний перелік документів, на підставі яких він мав право на перебування на контрольованій прикордонним загоном території. У цьому переліку посилання на військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі) відсутнє. При таких обставинах, позивач вважає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та незаконною та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на мотиви, які викладені у позовній заяві. Наполягав на тому, що ніхто не вимагав у нього надати/пред`явити військово-облікові документи та оскаржувана постанова не була зачитана.

В судовому засіданні представник відповідача військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України просив адміністративний позов залишити без задоволення, а постанову про накладення адміністративного стягнення від 15.08.2024 № 178353 за ч. 1 ст. 202 КУпАП - без змін, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві та його доповненнях. В свою чергу, представник відповідача військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, надав відзив у якому зазначив, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, мотивуючи тим, що 15.08.2024 року було виявлено громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував у контрольованому прикордонному районі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги пункту 8 «Положення про прикордонний режим», затвердженого Постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 року (зі змінами внесеними у Постанову КМУ від 06.08.2024 року за №894), тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 202 КУпАП. На законну вимогу військовослужбовця державної прикордонної служби України, який ніс службу у прикордонному наряді «Контрольний пост» пред`явити документи, що підтверджують особу, громадянин ОСОБА_1 відмовився, надав лише рішення про надання дозволу на виїзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу. Відповідно до пункту 5 Розділу 2 Наказу МВС України від 19.10.2015 року №1261 «Про затвердження Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України» під час виконання завдань контрольний пост зобов`язаний здійснювати перевірку документів у визначеної категорії осіб, які перебувають у транспортному засобі, наявності і дійсності реєстраційних документів на транспортний засіб, огляд транспортних засобів з метою виявлення правопорушників, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон, інших підозрілих предметів. Тому військовослужбовці, які несли службу у прикордонному наряді «Контрольний пост» діяли згідно чинного законодавства, а позивач в свою чергу, вчинив адміністративне правопорушення своїми діями, коли відмовився надати у контрольованому прикордонному районі документи, що посвідчують особу та обліково-військовий документ (у паперовій або електронній формі), хоча як стверджує позивач конфлікту в нього з військовослужбовцями Державної прикордонної служби України не було. Разом з цим, позивач стверджує, що в нього при собі був військово-обліковий документ, але з невідомих причин він його на законну вимогу військовослужбовців Державної прикордонної служби України не надавав. Відносно позивача 15.08.2024 було складено протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185-10 та ч.1 ст. 202 КУпАП. Позивач від підпису протоколу про адміністративні правопорушення ПдРУ № 264740 відмовився у присутності двох свідків. Позивачу в присутності двох свідків було доведено зміст протоколу, роз`яснено його права, надано копію, та повідомлено, що 15.08.2024 о 12:00 відбудеться розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 202 КУпАП. В подальшому 15.08.2024 о 12:00 в присутності позивача було розглянуто справу про адміністративне правопорушення за порушення прикордонного режиму, а саме: перебування в контрольованому прикордонному районі без військово-облікових документів, та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 178353 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень. Позивач від підпису постанови про накладення адміністративного стягнення № 178353 відмовився у присутності двох свідків. Позивачу у присутності двох свідків було доведено зміст постанови та вручено копію. Справу про адміністративне правопорушення відносно позивача за ст. 185-10 КУпАП було направлено до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, за результатами розгляду якої 16.08.2024 позивача було визнано винним у вчиненні злісної непокори військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень.

Також, представник відповідача у відзиві зазначив, що позивачу неодноразово було роз`яснено необхідність мати при собі у прикордонному контрольованому районі документи, які посвідчують особу. Так, 05.07.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу НОМЕР_3 прикордонного загону надійшло звернення від позивача (вхідний №Н-4076/1 від 05.07.2024) де громадянин ОСОБА_1 повідомив, що «..їхав автобусом до м. Ізмаїл та був зупинений на блокпості «Саф`яни» представниками Державної прикордонної служби України та надав для перевірки своє посвідчення журналіста та дозвіл на перебування у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Але, прикордонники вимагали надати документи державного зразка, що посвідчують особу або паспорт громадянина України. ОСОБА_1 стверджує, що військовослужбовці поводились нетактовно, відмовились перевірити його особу у відповідній базі даних, а також, що він змушений був провести на блокпості близько трьох годин. Заявник вважає, що був обмежений в пересуванні неправомірно. Громадянин звертається зі скаргою на дії представників ДПСУ на даному блокпості та бажає отримати роз`яснення ситуації, що мала місце..». На дане звернення військова частина НОМЕР_1 громадянину ОСОБА_1 надала 16.07.2024 відповідь «.. у відповідності до вимог п. 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI зі змінами та доповненнями (Відомості Верховної Ради, 2014, № 36, ст.1190) визначено, що документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка;д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну;є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. Інші документи, а саме: посвідчення журналіста не є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує належність до громадянства України...». Також, відповідно до пункту 2 Постанови КМУ документом, що посвідчує особу є: для громадян України - паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, службове посвідчення, посвідчення водія чи інший виданий державним органом документ, який має такі обов`язкові реквізити, як прізвище, ім`я, по батькові, фотокартку, підпис відповідальної посадової особи, відбиток печатки або штампу установи, яка видала документ, дату видачі. Представник відповідача у своєму відзиві звернув увагу, що відповідь позивачу надавалася 16.07.2024 року, а зміни до Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147 відбулися 06.08.2024 року, де у пункті 8 вказано що, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі). Зміни до Положення були обліковані встановленим порядком на офіційному сайті https://zakon.rada.gov.ua (за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2024-%D0%BF#Text). На підставі зазначеного представник відповідача просив позовну заяву громадянина України ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову про накладення адміністративного стягнення від 15.08.2024 за № 178353 за ч. 1 ст. 202 КУпАП залишити без змін.

Крім того, представник відповідача військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, надав доповнення до відзиву на позовну заяву, у яких зазначив, що позивач у своїй позовній заяві вказує, що в нього при собі був військово-обліковий документ (приписне свідоцтво), яке він носить при собі, але «ніхто» не вимагав його надати на перевірку. Дане твердження не відповідає дійсності та спростовується поясненнями майстер-сержанта ОСОБА_3 , старшого лейтенанта ОСОБА_4 та штаб-сержанта ОСОБА_5 . Майстер-сержант ОСОБА_6 в своєму поясненні зазначає, що 15.08.2024 о 08:30 на блокпосту «Саф`яни» було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який не виконав неодноразову законну вимогу пред`явити документи, що посвідчують особу та військово-обліковий документ. Після неодноразової відмови виконати законне розпорядження військовослужбовця Державної прикордонної служби України та роз`яснення можливих адміністративних наслідків громадянина ОСОБА_1 було затримано та доставлено до відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з метою встановлення особи та складання адміністративних матеріалів. Безпосередньо у відділі прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з громадянином ОСОБА_1 спілкувалися помічник начальника відділу прикордонної служби з адміністративно-юрисдикційної діяльності старший лейтенант ОСОБА_7 та інспектор вищої категорії - начальник відділення управління службою штаб-сержант ОСОБА_8 , з метою встановлення анкетних даних позивача та роз`яснення необхідності надання документів, що посвідчують особу та військово-облікових документів, з одночасним наданням посилань на нормативно-правові документи, які це передбачають. Після роз`яснювальної роботи громадянин ОСОБА_1 надав документ, що посвідчує його особу, а саме паспорт громадянина для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданий 20.04.2018, який, як виявилося весь час був при ньому. Але поряд з цим на вимогу військовослужбовців ДПСУ надати військово-обліковий документ громадянин ОСОБА_1 не надав. Громадянину ОСОБА_1 було роз`яснено, що якщо він не пред`явить військово-обліковий документ на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 202 КУпАП, на що громадянин ОСОБА_1 відповів, що протокол про адміністративне правопорушення та постанову про накладення адміністративного стягнення підписувати не буде. Разом з цим, представник відповідача зазначив, що позивач стверджує, що «ніхто» не вимагав на блокпосту в нього військово-обліковий документ, що знову ж таки не відповідає дійсності, оскільки на блокпосту окрім військовослужбовців Державної прикордонної служби України перебували військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вимогу яких позивач теж не надавав військово-облікові документи для перевірки.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що 15.08.2024 року її запросили для участі при складанні протоколу та винесення постанови відносно ОСОБА_1 , які вона підписала та які були зачитані ОСОБА_1 . Також зазначила, що ОСОБА_1 відмовлявся надавати (показувати) військово-облікові документи та не зазначав про наявність при собі військово-облікових документів.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 , зазначила, що 15.08.2024 року її запросили до кабінету діловодства. У ОСОБА_1 просили паспорт та військово-облікові документи. ОСОБА_1 від усього відмовлявся та все заперечував. Пред`являти документи відмовився, також відмовився підписувати документи та не зазначав про наявність при собі військово-облікових документів.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка, за клопотанням позивача свідок ОСОБА_11 зазначила, на час винесення оскаржуваної постанови обіймала посаду помічника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з адміністративно-юрисдикційної діяльності та 15.08.2024 року ОСОБА_1 групою реагування було доставлено до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для складання адміністративних матеріалів за те, що останній відмовився надавати документ, що посвідчує особу та військово-облікові документи. За вказаними фактами відносно нього були складені відповідні адміністративні матеріали, у тому числі оскаржувана постанова. При складанні вказаних матеріалів ОСОБА_1 у присутності свідків були роз`яснені його права, зачитано зміст складених протоколів та оскаржуваної постанови, надано право ознайомитися з матеріалами адміністративних справ та надати пояснення. ОСОБА_1 відмовився пред`явити військово-облікові документи та не зазначав про наявність при собі військово-облікових документів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача та представника відповідача, допитавши свідків, суд приходить до наступного висновку.

22.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, якою просить скасувати постанову № 178353 від 15.08.2024 року винесену начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ти Б) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.202 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

23.08.2024 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області скаргу ОСОБА_1 до начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення залишено без руху.

29.08.2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про усунення недоліків відповідно до ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.08.2024 року.

02.09.2024 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

10.09.2024 року на адресу суду надійшло клопотання начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки зазначений позов пред`явлено не до неналежного відповідача, так оскаржувана постанова № 178353 від 15.08.2024 року про накладення адміністративного стягнення винесена начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » підполковником ОСОБА_2 від імені органу, а саме органу охорони державного кордону і тому адміністративний позов не може бути задоволений, оскільки пред`явлений до неналежного відповідача.

30.09.2024 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області замінено відповідача начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, на належного відповідача військову частину № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.

Як встановлено в судовому засіданні, 15.08.2024 року начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) в/ч НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення N?178353 та позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн.

Відповідно до оскаржуваної постанови, 15.08.2024 о 08 год. 30 хв. прикордонним нарядом КрП на б/п «Саф`яни» на відстані близько 8200 м. від прикордонного знаку № 1373, ділянка відповідальності впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який перебував в контрольованому прикордонному районі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ № 1147 «Про прикордонний режим» від 27.07.1998 року (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 06.08.2024 року № 894), тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Вирішуючи питання про наявність в діях позивача ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд виходить з наступного.

Вимогами ч. 1 ст.2КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.2КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою і другою статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон Українивід 03.04.2003року №661-ІV«Про Державнуприкордонну службуУкраїни» (далі-Закон №661-ІV).

Так, згідно статті 1Закону №661-ІV на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до статті 2Закону №661-ІV основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Згідно з п.п. 5, 9, 11 статті 19 Закону №661-ІV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; контроль за дотриманням прикордонного режиму.

У п.п.12-16 статті 20Закону №661-ІV передбачено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право, зокрема, вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснювати на підставах та в порядку, встановлених законодавством, візуальний огляд осіб, речей, товарів (вантажів), транспортних засобів (поверхнева перевірка), а так само особистий огляд затриманих осіб та огляд і, в разі потреби, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду життю і здоров`ю людини; тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях.

Систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб встановлює Положення про прикордонний режим, затверджене постановою КабінетуМіністрів Українивід 27.07.1998р.№ 1147 (надалі - Положення № 1147).

Відповідно до частини першої і четвертої статті 22 Закону України «Про державний кордон України», п. 2 Положення № 1147 з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.1998р.за №1199 «Про контрольовані прикордонні райони», яка містить Перелік міст і районів, на території яких установлюються контрольовані прикордонні райони, зокрема в Одеській області до контрольованих прикордонних районів належать Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Одеський, Подільський, Роздільнянський райони.

Пунктом 5 Положення №1147 передбачено, що контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції.

Так, відповідно до пп. 2 п. 2 Положення визначено, що контрольований прикордонний район це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі) (п.8 Положення).

Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення).

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів адміністративної справи, що 15.08.2024 о 08 год. 30 хв. прикордонним нарядом КрП на б/п «Саф`яни» на відстані близько 8200 м від прикордонного знаку № 1373, ділянка відповідальності впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який перебував в контрольованому прикордонному районі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ № 1147 «Про прикордонний режим» від 27.07.1998 року (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 06.08.2024 року № 894), тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП, за результатами чого 15.08.2024 року начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) в/ч НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення N?178353 та останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн.

Зазначені обставини підтверджуються: письмовими поясненнями ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 264740 від 15.08.2024 року, письмовими поясненнями особи, що притягалась до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , згідно яких позивач перебував в контрольованому прикордонному району в умовах особливого періоду (воєнного стану) без військово-облікового документу, на неодноразову вимогу прикордонників надати документ для здійснення перевірки відмовився.

Дані обставини також повністю підтверджується показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , які були допитані у судовому засіданні.

Приписами частини першої статті 202КУпАП передбачена відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду.

Відповідно до частини першої статті 222-1КУпАП органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (статті 202-203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).

Відповідно до частини першої і восьмої статті 276КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Так, відповідно до п. 34 ст.20Закону України«Про Державнуприкордонну службуУкраїни» працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право запрошувати осіб до підрозділів Державної прикордонної служби України для з`ясування обставин незаконного перетинання державного кордону України, порушення режиму державного кордону, прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, а також інших правопорушень, розгляд справ про які законом віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України. У разі потреби з`ясування обставин зазначених порушень може здійснюватися і в інших місцях.

Згідно з п. 1 розділу 2 Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерствавнутрішніх справУкраїни від18.09.2013р.№898 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2018р. № 1046), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013р. за № 1729/24261 (надалі - Інструкції), доставляти осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, протидію яким законодавством України віднесено до компетенції Держприкордонслужби, до підрозділу чи органу Держприкордонслужби уповноважений у весь особовий склад Держприкордонслужби.

У рішенні КонституційногоСуду України№ 5-рп/2015від 26.05.2015року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276Кодексу Українипро адміністративніправопорушення (далі - Рішення) зазначено, що положення ч. 1 ст. 276 КУпАП, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

При цьому, у п. 2.3. мотивувальної частини цього Рішення вказано, що частинами 1 та 2 ст.258КУпАП визначено вичерпний перелік випадків, коли адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Інструкції від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення мають право, зокрема, старші змін прикордонних нарядів та їх помічники, старші прикордонних нарядів у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон або контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

Згідно з п. 1 розділу 3 Інструкції щодо кожного факту вчинення адміністративного правопорушення, протидію якому віднесено до компетенції Держприкордонслужби, невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, або контрольному пункті в`їзду-виїзду, або контрольованому прикордонному районі, а під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану на блокпостах та поза їх межами особи, яка вчинила правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення (далі - протокол) (додаток 1), за винятком випадків, передбачених статтею 258 КУпАП.

Відповідно доп.п.10,20розділу 3Інструкції уповноваженіпосадові особи,визначені пунктом2розділу IIцієї Інструкції,можуть здійснитиадміністративне затриманняособи напідставах тау строкивідповідно дочастини першоїстатті 260та частинидругої статті 263 КУпАП, про що складається протокол про адміністративне затримання (додаток 3). Крім того, уповноважені посадові особи, визначені пунктом 2 розділу II цієї Інструкції, можуть здійснити особистий огляд, огляд речей та вилучення речей і документів особи, яка притягається до відповідальності (у тому числі знарядь і засобів учинення правопорушення), на підставах та в порядку, передбачених статтями 260, 264, 265 КУпАП, про що складається протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів (додаток 4) або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання.

Положеннями п.п. 1-7 розділу 4 Інструкції передбачено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особа, уповноважена її розглядати, зобов`язана дотримуватися вимог статті 38 КУпАП. Відповідно до статті 277КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 202 КУпАП, розглядаються в п`ятнадцятиденний строк із дня одержання справи особою, уповноваженою її розглядати. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, уповноважені посадові особи, визначені пунктом 3 розділу II цієї Інструкції, приймають рішення у справі, яке оформлюється постановою про накладення адміністративного стягнення (додаток 6) або постановою про закриття справи про адміністративне правопорушення (додаток 7). Постанова про накладення адміністративного стягнення та постанова про закриття справи про адміністративне правопорушення оформлюються відповідно до вимог, установлених статтею 283 КУпАП. Постанова підписується посадовою особою, уповноваженою розглядати справи про адміністративні правопорушення, та скріплюється (за наявності) печаткою відповідного органу (підрозділу) охорони державного кордону. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи.

За змістом ч.ч. 2-3 ст. 283 КУпАП, п. 5 розділу 4 Інструкції постанова про накладення адміністративного стягнення має містити: повне найменування уповноваженої посадової особи, яка винесла постанову (посада, прізвище, ім`я, по батькові); дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; посилання на пункт (статтю) нормативно-правового акта, який(яка) передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняті у справі рішення, а також інформацію про право оскарження постанови в порядку та строки, визначені статтями 288, 289 КУпАП. У постановах про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу також зазначаються: зобов`язання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, надати (надіслати) до органу (підрозділу) охорони державного кордону або загону морської охорони, в якому винесено постанову про накладення штрафу, документ, що підтверджує його сплату, або його копію не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першоюстатті 307 КУпАП; реквізити відповідного рахунку для зарахування коштів до Державного бюджету України.

Системний аналіз зазначеного, з урахуванням приписів статей 254, 258, 268, 276, 283 КУпАП, положення Інструкції дають підстави суду дійти висновку, що оскаржувана постанова винесена уповноваженим працівником органів Держприкордонслужби із дотриманням вимог чинного законодавства як щодо розгляду справи на місці вчинення адміністративного правопорушення, так і щодо змісту, а особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, було роз`яснено його права, передбачені статтями 63Конституції України і 263 КУпАП.

Доводи позову не спростовують обставин справи, викладених в оскаржуваній постанові. В ході розгляду справи позивач не надав доказів щодо неможливості надання документів на перевірку працівникам прикордонної служби для виконання останніми посадових обов`язків.

Згідно статті 251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Щодо доводів позивача про те, що військово-обліковий документ був при ньому та ніхто не вимагав надати його на перевірку, суд відноситься критично, оскільки суть оскаржуваної постанови зводиться до того, що позивач не надав на перевірку військово-обліковий документ, суть якого була доведена до позивача.

Разом з тим дані доводи позивача спростовуються показами свідків, які були допитані у судовому засіданні, а також письмовими поясненнями ОСОБА_1 наданими 15.08.2024 року при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та при винесенні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, в яких ОСОБА_1 зазначив, що пред`явив дозвіл на перебування, проживання та пересування в прикордонній смузі виданий 16.07.2024 року НОМЕР_3 Прикордонним загоном та посвідчення журналіста. При цьому, позивачем в поясненнях не зазначалось про пред`явлення війсково-облікових документів та наявності при собі війсково-облікових документів (а.с.41).

Також суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що до його відома не були доведені зміни до Постанови КМУ № 1147, а саме від 06.08.2024 року, оскільки положеннями статті 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. У зв`язку з чим, суд вважає за недоцільним надавати оцінку відповіді № 24 від 31.07.2024 року, яку позивач отримав на свій запит, оскільки як запит так й зазначена відповідь датовані за період, який передує даті внесення змін до Постанови КМУ № 1147, тобто - 06.08.2024 року.

Також суд зазначає, що позивач, в розумінні статей 9, 72, 77 КАС України, не надав жодних доказів того, що відповідач порушив порядок розгляду справи, як і не наведено інших обґрунтованих підстав, що слугували б для задоволення позовної заяви та скасування спірної постанови.

Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції частини першої статті 202 КУпАП.

Відповідно достатті 242КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі показань свідків, письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів.

У силу приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Встановивши вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції частини першої статті 202 КУпАП, з урахуванням чого, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 268, 269, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 09.12.2024 року.

Суддя: О.О.Бурнусус