Рішення

від 09.12.2024 по справі 461/6670/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/6670/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді Павлюк О. В.,

з участю: секретаря судового засідання Гнаткович В. С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача -1 Білогруд В. О,.

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (адресареєстрації: АДРЕСА_1 ;ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (адреса: м. Львів, пл.Ринок,1; ідентифікаційний номер: 04055896), Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» (адреса:м.Львів,пр.Свободи,24;ідентифікаційний номер:32126676) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

1.Рух по справі та позиції учасників

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якій просив стягнути з держави за рахунок державного бюджету України на користь Позивача 3000,00 грн. матеріальної шкоди, 75000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що 5 березня 2024 р. інспектор ЛКП «Муніципальна варта» Синейко І. І. щодо Позивача склав протокол про адміністративне порушення серії МВ №6617. У вказаному протоколі зазначено, що виявлено гр. ОСОБА_3 , який здійснював торгівлю з рук в невстановленому місці продовольчими товарами (селера, сушка, тушонка, петрушка, гарбузове насіння та інше) на тротуарі без дозволу, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 160 КУпАП. Вказаний протокол був скерований для розгляду в Франківський районний суд. Також, у той самий час, інший інспектор ЛКП «Муніципальна варта» ОСОБА_4 склав відносно Позивача протокол про адміністративне правопорушення серія MB №6610 від 05.03. 2024 про порушення правил благоустрою Львівської МТГ за адресою м. Львів, вул. Героїв УПА, 22, яке полягало у тому, що ОСОБА_2 05.03.2024 р. о 14.30 год. за адресою - м. Львів вул. Героїв УПА, 22, розмістив на тротуарі продукти (селера, сушка, тушонка, петрушка, гарбузове насіння та інше), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП. Вказаний протокол був скерований для розгляду в адмінкомісію при виконкомі Вважає такі дії інспекторів ЛКП «Муніципальна варта» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо складення відносно нього вищевказаних протоколів про адміністративні правопорушення є незаконними, та ними Позивачу заподіяно матеріальну і моральну шкоду.

Як вбачається з листа заступника міського голови м. Шумська №03-03/969 від 10.05.2024, скеровані Відповідачем ЛКП «Муніципальна варта» матеріали з протоколом про адміністративне правопорушення серія МВ №6610 від 05.03.2024 на розгляд адмінкомісії при виконкомі Шумської міської ради, були повернуті без розгляду, оскільки встановлено, що ОСОБА_7 05.03.2024 у м. Львові не перебував та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУПАП не вчиняв, а з фототаблиць адміністративної справи вбачається, що порушником є інша особа.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 у справі №465/3152/24, яка розглядалася на підставі протоколу про. адміністративне правопорушення серії МВ №6617 від 05.03.2024., провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КУпАП.

Позивач зазначає, що заподіяна йому протиправними діями посадових осіб ЛКП «Муніципальна варта» матеріальна шкода становить 3000,00 грн., які він змушений був витратити на правову допомогу адвоката для захисту від незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, а також йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, душевних стражданнях, а також погіршенні стану його здоров`я, та яку він оцінює у розмірі 75000,00 грн.

У зв`язку з чим, він вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав. Просить позов задовольнити.

Галицький районний суд ухвалою від 19.08.2024 відкрив загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання у справі.

Відповідач ЛКП «Муніципальна варта» скерував до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю. В обґрунтування відзиву зазначає, що твердження Позивача щодо понесення ним 3000,00 грн. матеріальної шкоди в якості оплати послуг адвоката не відповідають дійсності, оскільки вказані кошти були сплачені не Позивачем, а громадянином ОСОБА_8 , як вбачається з платіжної інструкції, тобто, на думку ЛКП «Муніципальна варта», саме вказаний громадянин поніс такі витрати, також вказує, що з платіжної інструкції неможливо ідентифікувати, за які конкретно послуги адвоката здійснено оплату, та за яким конкретно договором. Також вказує, що сама по собі копія платіжної інструкції не може слугувати достатнім та належним доказом реальності здійснення оплати. Щодо моральної шкоди зазначає, що Позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між діями Відповідача та шкодою, що свідчить про безпідставність вимог Позивача, а розмір моральної шкоди у сумі 75000,00 грн. є абсолютно невмотивованим, неадекватним та неспіврозмірним й жодним чином непідтвердженим та заявлений виключно з метою безпідставного збагачення Позивача.

Представник позивача Телішевський І. Д. скерував до суду відповідь на відзив, у якому зазначає, що Позивач мав право, враховуючи стан його здоров`я, який не дозволяв йому прибути в банківську установу для здійснення оплати, доручити таку оплату провести своєму рідному синові ОСОБА_8 за нього зі свого рахунку. Щодо того, що платіжна інструкція від 15 червня 2024 р. не була відкликана і платіж був проведений, підтверджується банківською випискою з поточного рахунку представника Позивача -. ОСОБА_1 , з якої вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на цей поточний рахунок надійшли кошти в сумі 3000,00 грн. від ОСОБА_8 , як оплата послуг адвоката Жмурком Василем Івановичем. Щодо, нібито, неможливості встановити, за які конкретні послуги Позивач. сплачував, то пояснює, що станом на 15 червня 2024 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інших договорів, крім договору про надання правової допомоги №30/04/2024 від 30 квітня 2024 р., не укладалося. Відповідачем доказів протилежного суду не надано. Щодо обґрунтованості вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, то таке твердження Відповідача не ґрунтується на законі і не відповідає дійсним обставинам, оскільки жодна судово-медична чи інша експертиза не може встановити наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв`язку між загостренням хронічних захворювань і протиправними діями щодо хворого, якщо такі дії не мають фізичного характеру, жодна хвороба не повідомляє причини свого загострення. Оскільки нервовий стрес, хвилювання, переживання, викликані протиправними діями посадових осіб Відповідача, тривали і продовжують тривати досі, то вони поступово погіршували стан здоров`я Позивача і коли таке погіршення дійшло до критичного стану, якого він вже терпіти не міг, позивач звернувся за медичною допомогою шляхом стаціонарного лікування. Щодо доказування факту заподіяння протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю душевних страждань та переживань і їх глибини, то немає жодного пристрою, який міг би їх виміряти. Це оціночні поняття і наявність та глибину душевних страждань і переживань суд повинен оцінювати, виходячи із факту протиправних рішень, дій та бездіяльності посадових осіб відповідача, фізичного та психологічного стану позивача. Вік і стан здоров`я позивача є факторами, які підсилили негативне емоційне сприйняття ним протиправних діянь посадових осіб відповідача щодо нього. Для людини похилого віку, яка страждає тяжкими хронічними недугами, яка по іншому сприймає навколишній світ, такі протиправні діяння посадових осіб відповідача спричинили на позивача глибокий психотравмуючий ефект, з яким він до цього часу не може справитися. Окрім цього, представник Позивача у відповіді на відзив заявив клопотання про допит як свідка представника позивача ОСОБА_1 , який дає на це свою згоду, щодо кількості укладених між ним та ОСОБА_2 договорів про надання правової допомоги. Допитати як свідка ОСОБА_8 щодо змін . психо-емоційного стану позивача, викликаних протиправними діяннями посадових осіб відповідача.

Відповідач ЛКП «Муніципальна варта» скерував до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначає, що у Договорі про надання правової допомоги не передбачено права Клієнту передоручати виконання своїх зобов`язань іншій особі, а жодних договорів доручення, довіреностей та/або інших доказів, що б підтверджували волевиявлення Позивача на вчинення таких дій, останнім не було долучено, а відтак, стягнення матеріальної шкоди у розмірі 3000,00 грн. Відповідач вважає безпідставними. Також заперечує у задоволенні клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , оскільки вважає таке необґрунтованим та безпідставним.

Галицький районний суд у судовому засіданні 14.11.2024 задовольнив клопотання представника позивача ОСОБА_1 про допит в якості свідка останнього та ОСОБА_8 .

У підготовчому засіданні 02.12.2024 суд допитав в якості свідка ОСОБА_1 , який повідомив, що інших договорів, крім договору про надання правової допомоги №30/04/2024 від 30 квітня 2024 року, вони з Позивачем не укладали.

Також у підготовчому засіданні 02.12.2024 суд допитав в якості свідка ОСОБА_8 , який є сином Позивача, та який повідомив, що дійсно через протиправні діяння посадових осіб Відповідача Позивач зазнав моральних переживань, душевних страждань, а також у останнього погіршився через це стан здоров`я.

Протокольною ухвалою від 02.12.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просив позов задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Представник ЛКП «Муніципальна варта» Білогруд В. О. проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні такого.

Представник Львівської міської рада, будучи належним чином повідомлені про дату, час та розгляд справи, у судове засідання не з`явилися, будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, до суду не скерували.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (частина перша статті 223 ЦПК України).

09.12.2024 суд прийняв рішення у цій справі.

2. Мотивувальна частина та висновки суду.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до такого висновку.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є здійснення посадовими особами ЛКП «Муніципальна варта» адміністративного провадження.

Відповідно до п.2.1.1 Статуту ЛКП «Муніципальна варта», затвердженого наказом Департаменту міської мобільності та публічної інфраструктури Львівської міської ради № 29 від 23.11.2021, підприємство створено з метою виконання повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення на території міста законності, правопорядку в межах наданих повноважень.

Відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради № 57 від 31.01.2017 «Про надання посадовим особам ЛКП «Муніципальна дружина» права складати протоколи про адміністративні правопорушення», вирішено надати посадовим особам Львівського комунального підприємства "Муніципальна дружина" право складати протоколи передбачені ст. ст. 152, 152-1, 154, 155, 155-2, 156, 156-1, 159, 160, 175-1, 185-1, 186- 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В даному рішенні виконкому ЛМР слова ЛКП «Муніципальна дружина» в назві і тексті замінено словами ЛКП «Муніципальна варта», відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради N? 837 від 08.08.2023 р.

Тобто, інспектори ЛКП «Муніципальна варта» Синейко I. I. та ОСОБА_4 при складенні протоколів виконували функції і мали повноваження службових осіб органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, а виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

А відтак, до цих спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.(стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.(стаття 1174 ЦК України).

Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18).

Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Суд встановив, що 5 березня 2024 р. інспектор ЛКП «Муніципальна варта» СинейкоІ.І. щодо Позивача склав протокол про адміністративне порушення серії МВ № 6617. У вказаному протоколі зазначено, що виявлено гр. ОСОБА_3 , який здійснював торгівлю з рук в невстановленому місці продовольчими товарами (селера, сушка, тушонка, петрушка, гарбузове насіння та інше) на тротуарі без дозволу, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 160 КУпАП.

Також, у той самий час, інший інспектор ЛКП «Муніципальна варта» ОСОБА_4 склав відносно Позивача протокол про адміністративне правопорушення серія MB № 6610 від 05.03. 2024 про порушення правил благоустрою Львівської МТГ за адресою м. Львів, вул.Героїв УПА, 22, яке полягало у тому, що ОСОБА_2 05.03.2024 р. о 14.30 год. за адресою - м. Львів вул. Героїв УПА, 22, розмістив на тротуарі продукти (селера, сушка, тушонка, петрушка, гарбузове насіння та інше), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП.

Як вбачається з листа заступника міського голови м. Шумська № 03-03/969 від 10.05.2024, скеровані Відповідачем ЛКП «Муніципальна варта» матеріали з протоколом про адміністративне правопорушення серія МВ № 6610 від 05.03.2024 на розгляд адмінкомісії при виконкомі Шумської міської ради, були повернуті без розгляду, оскільки встановлено, що ОСОБА_7 05.03.2024 у м. Львові не перебував та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУПАП не вчиняв, а з фототаблиць адміністративної справи вбачається, що порушником є інша особа.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 у справі №465/3152/24, яка розглядалася на підставі протоколу про. адміністративне правопорушення серії МВ № 6617 від 05.03.2024., провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КУпАП.

Щодо відшкодування майнової шкоди.

Предметом позову у цій справі є вимога Позивача про стягнення з Львівської міської ради за рахунок Державного бюджету України майнової шкоди в сумі 3000,00 грн та 75000,00 грн моральної шкоди, завданих в результаті незаконних, на думку Позивача, дій та рішень службових осіб Відповідачів.

Сума завданої майнової шкоди, про яку зазначає Позивач, складається із витрат, пов`язаних зі судовою справою № 465/3152/24, яка розглядалася на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії МВ №6617 від 05.03.2024 та процесом захисту інтересів Позивача у ній.

Як вбачається з вищевказаної постанови Франківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 у справі №465/3152/24, інспектори Синейко I. I. та ОСОБА_9 , будучи допитані як свідки, показали, що особу правопорушника ОСОБА_2 вони встановили з її слів. Допитана як свідок ОСОБА_10 вказала, що Позивач не міг вчиняти інкриміновані мені правопорушення, а на фотографіях, які долучені до протокола, є інша особа, а не ОСОБА_11 . При порівнянні справжніх фотографій Позивача, його фотографії в паспорті і пенсійному посвідченні з фотографіями правопорушника, долученими до протоколу, суд встановив, що на фотографіях правопорушника зображена інша особа, а не ОСОБА_2 це ж підтвердила і свідок ОСОБА_10 . У зв`язку з наведеним, суд закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КУпАП.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 22 ЦК України, яку Позивач, у тому числі, визначив підставою позову, збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 цього Кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу, визначені у статтях 1173, 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом до суду про стягнення шкоди на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Виходячи із змісту позовної заяви, Позивач ототожнює розмір майнової шкоди зі судовими витратами, пов`язаними з розглядом адміністративної справи № 465/3152/24.

Процесуальне законодавство встановлює види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2. ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати, пов`язані із розглядом справи, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, понесені позивачем в адміністративній справі № 465/3152/24, є такими, що понесені особою у зв`язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Отже, вимога про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що Позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах: стаття 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Матеріали справи містять підтвердження, що Постановою Франківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 у справі № 465/3152/24, яка розглядалася на підставі протоколу про. адміністративне правопорушення серії МВ № 6617 від 05.03.2024., провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КУпАП.

У силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження №61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями Позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №686/16847/17 (провадження №61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі №303/7352/18 (провадження №61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі №591/1001/17 (провадження №61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі №726/837/20 (провадження №61-2647св21) та від 07 вересня 2022 року у справі №289/2110/21 (провадження №61-5136св22).

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу та інше).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України Позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.

Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності у розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У статтях 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду, Позивач посилається на те, що посадові особи Відповідача вчинили протиправні дії щодо нього, що підтверджено рішенням суду.

Неправомірними діями Позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, окрім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Виходячи з наведеного, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана Позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити зі засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Відтак, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить зі загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь Позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн.

Окрім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода у визначеному розмірі 15000,00 грн. повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), у якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача 15000,00 грн компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

У позовній заяві Позивач зазначає, що попередній розрахунок суми судових витрат, понесених ним на правову допомогу, становить 15000,00 грн. Однак до закінчення розгляду справи, суду не подано доказів на обґрунтування понесених витрат.

Таким чином, суд під час ухвалення цього рішення не вирішує питання про стягнення понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, суд звертає увагу Позивача про можливість подати докази протягом п`яти днів після ухвалення цього рішення, відповідно до вимог ч. 8 ст. ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13,76-82, 229, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 10.12.2024.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

Відповідач-1: Львівська міська рада (адреса: м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний номер: 04055896);

Відповідач-2:Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта» (адреса: м. Львів, пр. Свободи, 24; ідентифікаційний номер: 32126676).

Суддя Ольга ПАВЛЮК