Рішення

від 10.12.2024 по справі 272/1044/24

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 272/1044/24

Провадження № 2/288/596/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

з участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Андрушівської міської ради Житомирської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа: яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Андрушівської міської ради Житомирської області (далі - третя особа) про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, в якій вказує, що він з відповідачем 21 липня 2007 року зареєстрував шлюб у Гальчинській сільській раді Андрушівського району Житомирської області, актовий запис № 8.

Від шлюбу вони мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З часом сімейні відносини між позивачем та відповідачем почали поступово погіршуватись, що з часом призвело до остаточного їх припинення.

Сторони мають різні погляди на шлюб та сім`ю, в зв`язку з чим між ними часто почали виникати конфлікти та сварки.

На даний час позивач та відповідач сімейні стосунки не підтримують, спільного господарства не ведуть, кожен з них живе своїм життям. Шлюб існує лише формально.

Позивач, як батько їх спільних дітей, неповнолітнього ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 , усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дітей, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання дітей за адресою його проживання.

Оскільки відповідач на сьогоднішній день перебуває за кордоном у зв`язку із чим не може здійснювати свої батьківські обов`язки, суд має визначити місце проживання дітей з позивачем.

Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватись про неї та матеріально її забезпечувати.

Позивач не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні її прав та обов`язків щодо їх дітей.

За таких обставин позивач вважає, що подальше примирення та збереження шлюбу неможливе. Спору щодо поділу спільного майна немає.

Позивач просить шлюб зареєстрований 21 липня 2007 року між ним та відповідачем розірвати, визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просить справу розглядати за його відсутності./а.с. 65, 71/

Відповідач в судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву, в якій просить справу розглядати без її присутності, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу визнає. /а.с. 45, 63/

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Служби у справах дітей Андрушівської міської ради Житомирської області в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій просить справу проводити без участі їх представника, щодо розгляду справи покладається на розсуд суду. /а.с. 34, 62, 73/

Частина 3 статті 211 ЦПК України визначає, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши в сукупності докази по справі, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 21 липня 2007 року Гальчинською сільською радою Андрушівського району Житомирської області, ОСОБА_1 21 липня 2007 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 », про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 8. /а.с. 5/

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 26 травня 2010 року Гальчинською сільською радою Андрушівського району Житомирської області, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис за № 11. /а.с. 11/

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 25 березня 2013 року Виконавчим комітетом Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис № 5. /а.с. 13/

Як вбачається з Витягів з реєстру територіальної громади, виданих 05 серпня 2024 року та 18 вересня 2024 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с. 12, 14/

Відповідно до Акту обстеження умов проживання, затвердженого 21 жовтня 2024 року начальником Служби у справах дітей Андрушівської міської ради, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами проведеної бесіди з`ясовано, що мати дітей ОСОБА_2 перебуває за кордоном, на даний час з дітьми не проживає. Вихованням та утриманням дітей займається батько ОСОБА_1 , який належно виконує свої батьківські обов`язки. /а.с. 42-43/

Згідно Висновку органу опіки та піклування Андрушівської міської ради про недоцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 № 05-19/2728 від 13 листопада 2024 року, виданого Андрушівською міською радою Житомирської області, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області № 314 від 15 листопада 2024 року, враховуючи, що ОСОБА_1 на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Андрушівської міської ради разом з дітьми не з`явився, не аргументував наявність спору щодо визначення місця проживання дітей, не надав належного обґрунтування та будь- яких доказів щодо необхідності виїзду матері дітей за кордон, а також термінів перебування за кордоном та думку дітей з даного питання не з`ясовано, орган опіки та піклування Андрушівської міської ради вважає недоцільним визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , жителем АДРЕСА_1 . /а.с. 59-61/

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернувся до суду з позовною заяву в якій просить розірвати шлюб між ним та відповідачем та визначити місце проживання їх дітей разом з ним.

Щодо розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

За визначенням частини 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно частини 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічне положення закріплено в ст. 24 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 24 Сімейного Кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя /стаття 110 СК України/. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до статті 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Частиною другою статті 114 Сімейного Кодексу України встановлено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Згідно з частиною третьою статті 115 Сімейного Кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Судом встановлено, що сторони припинили між собою шлюбні стосунки, спільне господарство не ведеться. Позивач в категоричній формі наполягає на розлученні з відповідачем, з якою примиритись не бажає, ніяких заходів для цього не вживав і вживати не буде, оскільки прийшов до переконання про неможливість подальшого збереження між ними сім`ї.

Зазначені обставини у їх системному зв`язку свідчать, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім`ї є неможливим, подальше спільне життя подружжя буде суперечити їхнім інтересам, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява в частині розірвання шлюбу підлягає до задоволення.

Щодо визначення місця проживання дітей з позивачем, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно статті 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.

Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 160 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У відповідності до частини 1 статті 161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Суд вправі застосувати вищезазначене положення закону в тому випадку, коли мати та батько дитини проживають окремо, тобто за різними адресами; не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, що відповідає спірним правовідносинам.

Проте, як вбачається з матеріалів позовної заяви, копії Витягу з Реєстру територіальної громади та повідомлення Андрушівської міської ради Житомирської області, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані за одною адресою: АДРЕСА_1 та проживають там разом /а.с. 8, 55/

Позивачем не надано будь-якої інформації про те, що сторони не проживають разом та відповідач переїхала проживати в інше місце. Позивачем лише зазначено, що відповідач на даний час за кордоном, проте він не вказав причини виїзду відповідача за кордон та термінів перебування її за кордоном.

Таким чином, доказів того, що відповідач не повернеться до попереднього місця свого проживання та не буде там проживати і надалі, суду не надано.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до частини 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Крім того, в статті 3 вищевказаної Конвенції, вказано, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.

Із системного тлумачення частини 1 статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України, випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальності своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Вказана правова позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі № 6-2445цс16.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» до повноважень служби у справах дітей відноситься складення висновка про визначення місця проживання дитини біля одного із батьків та подання його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення, у разі наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Для розв`язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву разом з пакетом документів.

З наданого висновку органу опіки та піклування Андрушівської міської ради про недоцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 № 05-19/2728 від 13 листопада 2024 року, виданого Андрушівською міською радою Житомирської області, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Андрушівської міської ради Бердичівського району Житомирської області № 314 від 15 листопада 2024 року, встановлено, що ОСОБА_1 на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Андрушівської міської ради разом з дітьми не з`явився, не аргументував наявність спору щодо визначення місця проживання дітей, не надав належного обґрунтування та будь- яких доказів щодо необхідності виїзду матері дітей за кордон, а також термінів перебування за кордоном та думку дітей з даного питання не з`ясовано, орган опіки та піклування Андрушівської міської ради вважає недоцільним визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , жителем АДРЕСА_1 . /а.с. 59-61/

Таким чином, позивач на засідання комісії не з`явився, не аргументував причини та мети для чого йому визначити місце проживання дітей з ним, не надав будь-якої інформації про те, чому відповідач виїхала за кордон та на який термін вона виїхала. Крім того, не з`ясовано думку дітей з даного питання.

Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 19, 141, 151, 155, 161, 171 Сімейного Кодексу України, Цивільним Кодексом України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», рекомендаціями комісії з питань захисту прав дитини, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дітей, Андрушівська міська рада вважає про недоцільність визначити місце проживання дітей з батьком, так як він не аргументував мети для чого йому на даний час необхідно визначити місце проживання їх дітей з ним, в той час як діти проживали та проживають і на теперішній час з ним за однією адресою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на даний час проживання дітей з батьком, які фактично проживають з ним, буде відповідати саме інтересам дітей, які залишаться проживати у звичному їм місці, будуть і надалі відвідувати свій навчальний заклад та вони потребують постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному так і фізичному.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно доданої позивачем копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон виданого на ім`я ОСОБА_9 , відповідач 18 вересня 2024 року виїхала за кордон. Проте, позовна заява подана позивачем до Андрушівського районного суду Житомирської області 24 вересня 2024 року за вх. № 4204/24-Вх, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Андрушівського районного суду Житомирської області.

Таким чином, позивач подав позовну заяву до суду через шість днів після виїзду відповідача за кордон. Отже, відповідач на дату подачі позовної заяви незначний час перебувала за кордоном, і тому у позивача не було поважної причини подавати позовну заяву про визначення місця проживання дітей з ним.

Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дітей був ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживали і продовжують проживати. Мати дітей не вимагала та не вимагає змінити їх місце проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дітей забороняє бачитись з дітьми.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дітей разом із ним, які фактично проживали і проживають разом із ним, порушені його права.

Такий самий висновок за аналогічних обставин справи зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964 св 24).

Таким чином, зазначені обставини у їх системному зв`язку свідчать, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей з позивачем.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 Цивільного Процесуального Кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 89 Цивільного Процесуального Кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1211 гривень 20 копійок судового збору за вимогу про розірвання шлюбу.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені судові витрати за позовною вимогою про визначення місця проживання дітей, оскільки в задоволенні позову в даній частині відмовлено.

Керуючись Конституцією України; Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована поставною Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року); Декларацією прав дитини; Законом України «Про охорону дитинства»; статтями 7, 24, 104, 105, 110, 112 - 115, 141, 150, 153, 155, 160-161 СК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 211, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Андрушівської міської ради Житомирської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.

Шлюб зареєстрований 21 липня 2007 року Гальчинською сільською радою Андрушівського району Житомирської області, актовий запис за № 8, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - розірвати.

Після державної реєстрації розірвання шлюбу прізвище дружини залишити - « ОСОБА_8 ».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

В решті задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник