Постанова

від 04.12.2024 по справі 283/2475/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №283/2475/23 Головуючий у 1-й інст. Ярмоленко В. В.

Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №283/2475/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційноюскаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»

на заочнерішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Ярмоленка В.В. у м.Малині,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Васильєва П.С. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» (далі ТзОВ «ДК «Фундамент»). Просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 108075 грн.

Позов обґрунтований тим, що з січня 2017 року по серпень 2022 року ОСОБА_1 працював у ТзОВ «ДК «Фундамент». Із березня 2022 року по день звільнення йому не була виплачена заробітна плата у розмірі 74998 грн. Товариство 11 вересня 2023 року виплатило ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, але не виплатило середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2024 року позов задоволений частково. Стягнуто з ТзОВ «ДК «Фундамент» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у сумі 108075 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ТзОВ «ДК «Фундамент» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1080,75 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000 грн. У решті вимог позову відмовлено.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2024 року заява ТзОВ «ДК «Фундамент» про скасування та перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, відповідач ТзОВ «ДК «Фундамент» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції неправомірно та безпідставно стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 108075 грн. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, середній заробіток позивачу мав розраховуватися із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, тобто за червень та липень 2022 року. Оскільки за червень та липень 2022 року заробітна плата позивачу не нараховувалася, для розрахунку слід брати мінімальну заробітну плату, яка станом на липень 2022 року складає 6500 грн, а розмір середньої зарплати за один робочий день становить 317,07 грн (6500+6500=13000/41дн). Враховуючи вимоги ст.116 КЗпП України, що вказаний період не повинен перевищувати шести місяців, а тому розмір середнього заробітку за затримку розрахунку має становити 41853,24 грн. Окрім того, представником позивача на підтвердження оплати за надання правничої допомоги, надана додаткова угода до договору про надання юридичних послуг адвокатом від 20 вересня 2023 року, в якій зазначено, що при задоволенні позову (повністю або частково) замовник сплачує на користь адвоката 20% від суми коштів (боргу), визначених (стягнутих) судом у відповідному судовому рішенні за наслідками розгляду позову. Інших документів, що підтверджують понесені відповідачем судових витрати надано не було. Отже, вказаний вид оплати є «гонораром успіху» за досягнення позитивного результату для клієнта. Оскільки чинне законодавство не містить визначення такого виду гонорару, вимоги в частині стягнення судових витрат є незаконними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають до задоволення. Крім того, стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн є неспівмірним із ціною позову, зі складністю справи, з обсягом адвокатських послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат за кількістю послуг. Ця справа не є складною, та, відповідно, не потребує значного часу для професійного адвоката для формування правової позиціє та складання позовної заяви. До того ж позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесення судових витрат у розмірі 10000 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник позивача Васильєв П.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача ТзОВ «ДК «Фундамент» у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином шляхом доставлення судової повістки товариству та представнику товариства в особисті кабінети у підсистемі Електронний суд, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (а.с.172-173). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 25 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з посади електрослюсаря ТзОВ «ДК «Фундамент» за власним бажанням, ст.38 КЗпП України, відповідно до наказу від 25 серпня 2022 року №191/к, про що внесені відповідачем відомості до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.7-9).

Частина перша ст.21 КЗпП України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з першим реченням частини першої ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Положення частини першої ст.47 КЗпП України передбачають, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст.116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Нормою ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Із наявної у матеріалах справи довідки ТзОВ «ДК «Фундамент» та платіжних інструкцій прослідковується, що ТзОВ «ДК «Фундамент» виплатило ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в повному обсязі 11 вересня 2023 року (а.с.71-79).

Отже, спірним періодом є з 26 серпня 2022 року (наступний день за звільненням) по 10 вересня 2023 року (за день до виплати заборгованості із заробітної плати).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу дохід ОСОБА_1 , отриманий в ТзОВ «ДК «Фундамент» за два місяці, що передували місяцю звільнення, тобто за червень-липень 2022 року відсутній. Разом із тим, відомості містять інформацію про доходи позивача за січень місяць 2022 року у сумі 19013,10 грн та за лютий місяць 2022 року 12919,25 грн (а.с.5-6).

Так, відповідно до абзаців четвертого та п`ятого п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньоїзаробітної плати,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), середня заробітнаплата обчислюєтьсявиходячи звиплат заостанні двакалендарні місяціроботи,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язана відповіднавиплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацом першим п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За таких обставин, обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має проводитися не більш ніж за шість місяців, тобто за 132 робочі дні.

Середньоденна заробітна плата розраховується за формулою: заробітна плата за два місяця ділиться на число робочих днів у двох місяцях. Оскільки позивач не має заробітку за період із березня по липень 2022 року, то для розрахунку приймаються січень та лютий 2022 року. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 818,75 грн (19012,10 (заробітна плата за січень місяць 2022 року) +12919,25 (заробітна плата за лютий місяць 2022 року )/ 39 (кількість робочих днів у січні та лютому 2022 року).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, складає 108 075 грн (818,75*132), а тому рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.375 ЦПК України в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишається без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не працював, а тому для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку береться мінімальна заробітна плата станом на липень 2022 року суперечать нормам Порядку обчислення середньоїзаробітної плати,затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, яким чітко визначено як саме обчислюється середній заробіток за час затримки розрахунку та в яких випадках, який розмір заробітної плати береться за основу для здійснення розрахунку.

Відповідно до положень частини другої-третьої ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, згідно з частиною четвертою ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абзацу першого частини восьмої ст.141 ЦПК України, яким унормований інститут судових витрат, та відповідно до якого розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження надання позивачу професійної правничої допомоги суду надані наступні копії документів, а саме: ордер на надання правничої правової допомоги, договір про надання юридичних послуг адвокатом від 10 листопада 2022 року, додаткова угода до договору про надання юридичних послуг адвокатом від 20 вересня 2023 року, акт приймання-передачі юридичних послуг від 20 вересня 2023 року (а.с.21-23).

Відповідно до акта приймання-передачі послуг від 20 вересня 2023 року адвокат Васильєв П.С. надав, а замовник ОСОБА_1 прийняв юридичні послуги щодо : складання та подання позовної заяви до суду щодо стягнення з ТзОВ «ДК«Фундамент» на користь замовника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 075 грн.; участь у розгляді справи у режимі відеоконференції; підготовка та подання усіх необхідних документів до суду (а.с.23 зворот).

У додатковій угоді до договору про надання юридичних послуг адвокатом від 20 вересня 2023 року зазначено, що при задоволенні позову (повністю або частково) замовник сплачує на користь адвоката 20% від суми коштів (боргу), визначених (стягнутих) судом у відповідному судовому рішенні за наслідками розгляду позову (а.с.23).

Отже, виходячи з умов вищезазначеної угоди, відповідач повинен сплатити представнику позивача 20% від стягнутої суми, що становить 21615 грн. Вказаний вид оплати є«гонораром успіху» за досягнення позитивного результату для клієнта.

Згідно з частиною четвертою ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 виснувано, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.

У подальшому від вказаної вище правової позиції Верховний Суд не відступав (постанова від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19).

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року в справі №756/8241/20 викладений правовий висновок, за яким не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи ТзОВ «ДК «Фундамент» стосовно відсутності підтверджень сплати позивачем судових витрат, понесених останнім на професійну правничу допомогу, оскільки у разі доведення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості обставина відсутності підтверджень понесення стороною витрат на професійну правничу допомогу не має правового значення для вирішення питання щодо їх розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи, оскільки витрати на оплату професійної правничої допомоги можуть бути як фактично сплаченими, так і лише мають бути сплаченими.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи,про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не змінюють правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального або процесуального права, та за своєї суттю зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до норми ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому заочне рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишає без змін, що відповідає приписам ст.375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» залишити без задоволення.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 грудня 2024 року.

Головуюча Судді: