Постанова

від 29.12.2023 по справі 401/2473/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 грудня 2023 року м. Кропивницький

справа № 401/2473/21

провадження № 22-ц/4809/69/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Олександрійська районна рада Кіровоградської області, Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Андіянов С. М.) від 03.06.2022,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

10.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОлександрійської районної ради Кіровоградської області про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по заробітній платі з 01.01.2021 у розмірі 47176,19 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вчинити дії щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подачі достовірної інформації про страховий стаж позивача до органів Пенсійного фонду України.

11.02.2022 позивач уточнив свої позовні вимоги, а саме: зобов`язати Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з 01.01.2021 у розмірі 47176,19 грн, нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, зобов`язати Олександрійську районну раду Кіровоградської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування й подати достовірну інформацію про страховий стаж позивача до органів Пенсійного фонду України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Комунальна установа «Центр із обслуговування закладів та установ» Світловодської районної ради Кіровоградської області (скорочено - КУ «ЦОЗУ») була зареєстрована 21 серпня 2020 року, утворена без статутного капіталу, засновник та вищий орган управління Світловодська району рада Кіровоградської області.

25.08.2020 позивач був прийнятий на роботу у КУ «ЦОЗУ» на посаду заступника директора.

Відповідно до рішення Олександрійської районної ради №17 від 18 грудня 2020 року Олександрійська районна рада стала правонаступником усіх прав та обов`язків Світловодської районної ради.

Рішенням Олександрійської районної ради Кіровоградської області № 55 від 15.012021 вирішено припинити юридичну особу КУ «ЦОЗУ».

19.01.2021 позивач був попереджений про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією установи.

Відповідно до рішення Олександрійської районної ради № 70 від 17.02.2021 виплата розрахункових коштів для вивільнення працівників установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району, які ліквідуються покладена на Олександрійську районну державну адміністрацію, якій з районного бюджету, бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад були виділені відповідні кошти.

За наданою Управління Держпраці у Кіровоградській області інформацією рішенням Олександрійської районної ради від 17.02.2021 № 72 у межах наявного фінансового ресурсу затверджено кошти для виплати заробітної плати з нарахуванням працівникам КУ «ЦОЗУ» Світловодської районної ради у сумі 577900 грн. Після аудиторської перевірки розрахунків з нарахування заробітної плати працівникам цієї установи вказані видатки буде профінансовано.

Згідно з довідкою про доходи, виданої КУ «ЦОЗУ» від 18.03.2021 його нарахований дохід за 2021 рік склав 70563,67 грн, з них: 16152,50 грн заробітна плата за січень 2021 року, 23207,28 грн заробітна плата за лютий 2021 року, 31203,89 грн заробітна плата за березень 2021 року.

19.03.2021 він був звільнений з посади заступника директора згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією установи (наказ № 4 від 19.01.2021).

На момент звільнення ОСОБА_1 йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 70563,67 грн. У день звільнення в порушення норм ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України він не був повідомлений заробітну плату, не проведено виплату належних йому коштів.

22.03.2021 на рахунок ОСОБА_1 надійшло 23387,48 грн цільового зарахування без зазначення платника. Позивач припускає, що це була частково виплачена заробітна плата, оскільки інших надходжень позивач не очікував.

З урахуванням сплачених на рахунок позивача 23387,48 грн, з відповідача підлягає стягнення в судовому порядку 47176,19 грн.

Оскільки відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку виходячи з середньоденної заробітна плата позивача - 1035,78 грн.

Крім того, відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за період з початку 2021 року відомості про страховий стаж позивача відсутні, що свідчить про те, що роботодавець не сплачував єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника. У зв`язку з цим, вважає позивач, що він має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків.

2.Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.02.2022 до участі у справі залучено як співвідповідача Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області.

РішеннямСвітловодського міськрайонногосуду Кіровоградськоїобласті від03.06.2022у задоволенні позову ОСОБА_1 до Олександрійської районної ради Кіровоградської області, Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю за безпідставністю вимог. Судові витрати у справі віднести за рахунок позивача.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що 22.03.2021 Олександрійська районна державна адміністрація сплатила позивачу заборгованість по заробітній платі за січень березень 2021 року. При цьому суд не взяв до уваги надані позивачем довідки про доходи та середній заробіток, визнавши їх недопустимими доказами через невідповідність вимогам ДСТУ 4163:2020, а саме: відсутність дати, реєстраційного індексу, посилання на реєстраційний індекс та дату документа, на який надається відповідь. З огляду на це суд дійшов висновку, що твердження позивача про несплачену заборгованість по заробітній платі в сумі 47176,19 грн не підтверджене доказами, а тому відмовив у задоволенні відповідної позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подачу достовірної інформації про страховий стаж позивача до органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що ця вимога також не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що позивач не перебував у трудових відносинах з жодним із відповідачів у справі, а тому, відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у відповідачів відсутній обов`язок сплачувати страховий платіж. Згідно з Програмою заходів з ліквідації установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району на 2021 рік Олександрійська районна державна адміністрація Кіровоградської зобов`язана лише виплатити заробітну плату працівникам установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району, які ліквідуються, зокрема КУ «ЦОЗУ».

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач у справі ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.06.2022 у якій просить скасувати це рішення та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги до Олександрійської районної ради Кіровоградської області, Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області задовольнити повністю, а саме: зобов`язати Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з 01.01.2021 у розмірі 47176,19 грн, а також нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, зобов`язати Олександрійську районну раду Кіровоградської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подати достовірну інформацію про страховий стаж позивача до органів Пенсійного фонду України.

Рішення суду оскаржується позивачем з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт стверджує, що суд неправильно оцінив надані позивачем до суду докази існування несплаченої при звільненні з роботи заборгованості по заробітній платі. Суд оцінюючи довідки про доходи та про середній заробіток, виданих у березні 2021 року на усне звернення позивача, застосував ДСТУ 4163:2020, який набув чинності лише 01.09.2021. До того ж КУ «ЦОЗУ» видав позивачу довідку про доходи за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики України від 27.08.2004 № 192.

Натомість надане відповідачем Олександрійською районною державною адміністрацією до суду платіжне доручення від 19.03.2021 № 12 не доводить повноту сплати належних позивачу сум заборгованості із заробітної плати.

Ухвалами суду від 16.08.2021 та від 23.11.2021 двічі задоволено клопотання позивача про витребування від Олександрійської районної ради Кіровоградської області довідки про проведення з ОСОБА_1 розрахунку з КУ «ЦОЗУ» Світловодської районної ради та розмір заробітної плати за один робочий день. Проте, цю ухвалу відповідач не виконав, а тому сум мав застосувати наслідки, передбачені ст. 84 ЦПК України.

Позивач вважає, що він довів доказами існування несплаченої заборгованості в сумі 47176,19 грн, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні відповідної вимоги позивача є необґрунтоване.

Суд не взяв до уваги, що право вимоги до Олександрійської районної ради Кіровоградської області про зобов`язання нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подати достовірну інформацію про страховий стаж позивача до органів Пенсійного фонду України належить позивачу згідно зі ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» та ст. 77 ГК України.

4.Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Однак, від представника Олександрійської районної державної адміністрації Замкової Ю. С. надійшла письмова заява з проханням відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 працював на посаді заступника директоракомунальної установи «Центр із обслуговування закладів та установ» Світловодської районної ради Кіровоградської області (далі - КУ «ЦОЗУ») в період з 25.08.2020 року по 19.03.2021 та був звільнений у зв`язку із ліквідацією установи (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

КУ «ЦОЗУ»припинено 22.03.2021 шляхом ліквідації про що здійснено запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 17.02.2021 № 70 «Про затвердження Програми заходів з ліквідації установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району» затверджено Програму заходів з ліквідації установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району на 2021 рік, в тому числі КУ «ЦОЗУ», покладено обов`язок забезпечити виконання цих заходів на Олександрійську районну державну адміністрацію, зокрема виплатити заробітну плату працівникам установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району, які ліквідуються та тих щодо подальшого функціонування яких рішення не прийнято.

На виконання вказаного рішення, Олександрійська районна державна адміністрація сплатила ОСОБА_1 кошти в сумі 23387,48 грн, які складаються із заробітної плати працівника за січень, лютий, березень 2021 року, що підтверджується копією платіжного доручення № 12 від 19.03.2021 та випискою з карткового рахунку позивача у справі відповідно до якої вбачається, що 22.03.2021 банк здійснив цільове зарахування грошових коштів в сумі 23387,48 грн.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги про його скасування та постановлення нового судового рішення підлягають задоволенню.

7.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

7.1.Норми права та їх джерела

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься у ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому розмірі, коли спір вирішено на користь працівника, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46 Конституції України).

7.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

7.2.1.Щодо проведення розрахунку з позивачем при звільненні

У цій справі між сторонами виник спір, найперше, щодо невиплати позивачу в деньзвільненнявсіх сум, що належали йому від КУ «ЦОЗУ».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів містять положення ст. ст. 77 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється повнота та своєчасність розрахунку з працівником при його звільненні, саме відповідач (зобов`язана особа) повинен довести, що він здійснив виплату всіх належних працівнику сум без порушення вимог ст. 116 КЗпП України.

Суд першої інстанції цього не врахував та поклав обов`язок з доказування здебільшого на позивача, вказавши, що той надав недопустимі докази на підтвердження своєї вимоги про стягнення заборгованості (довідки, видані КУ «ЦОЗУ»).

З матеріалів справи вбачається, що разом з позовною заявою позивач надав до суду довідку КУ «ЦОЗУ» про доходи заступника директора ОСОБА_1 згідно з якою у січня 2021 року йому нараховано заробітну плату в сумі 16152,50 грн, у лютому 2021 року 23207,28 грн, у березні 2021 року 31203,89 грн (а. с. 11).

Ця довідка видана за формою, затвердженою чинним наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 27.08.2004 № 192 та підписана в. о. директора КУ «ЦОЗУ» Юлією Ненько, в. о. головного бухгалтера Лідією Заєць, підписи засвідчено печаткою установи.

Визнання місцевим судом цього письмового доказу неналежним на тій підставі, що документ не відповідає вимогам до організаційно-розпорядчої документації, встановленим ДСТУ 4163:2020, через відсутність дати його складання та реєстраційного індексу не можна вважати обґрунтованим.

На думку колегії судів апеляційного суду суд першої інстанції припустився надміру формальної оцінки цього доказу й не врахував, що він містить дані про обставини, що мають значення для справи, а саме: розмір нарахованої позивачу заробітної плати за січень березень 2021 року, тобто за спірний період до дня його звільнення.

Отже, у розумінні ст. 77 ЦПК України цей доказ є належним у справі про стягнення заборгованості на користь звільненого працівника, адже містить відомості про обставини, які підлягають доказуванню.

Крім того, суд не врахував, що жоден з відповідачів не надав суду доказів виплати позивачу заробітної плати за січень-березень 2021 року у повному розмірі.

Зокрема за клопотанням позивача суд витребував у Олександрійської районної ради Кіровоградської області довідку про проведення розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні з КУ «ЦОЗУ» із зазначенням розміру всіх виплачених сум (ухвала від 16.08.2021, а. с. 39 40, ухвала від 23.11.2021, а. с. 72 73).

Такі ж відомості ухвалою суду від 16.02.2022 витребувано в Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (а. с. 101 103).

Витребувані судом відомості відповідачі до суду не надали.

Та обставина, що позивач не перебував безпосередньо у трудових відносинах з Олександрійською районною радою Кіровоградської області або Олександрійською районною державною адміністрацією Кіровоградської області не має істотного значення з огляду на те, що, як встановив суд першої інстанції, саме Олександрійська районна рада Кіровоградської області прийняла рішення про ліквідацію КУ «ЦОЗУ» та виділила необхідні кошти й поклала обов`язок з проведення розрахунку зі вивільнюваними працівниками установи на Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області (рішення Ради від 17.02.2021 № 70 з додатками).

За даними ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.03.2021 КУ «Центр із обслуговування закладів та установ» Світловодської районної ради Кіровоградської області було ліквідовано, номер запису у державному реєстрі припинення юридичної особи: 1004461110003002987.

Надане Олександрійською районною державною адміністрацією Кіровоградської області разом із відзивом на позовну заяву платіжне доручення від 19.03.2021 № 12, згідно з яким вона сплатила ОСОБА_1 23387,48 грн «розрахунок по зар. платі з працівником за січень, лютий, березень 2021 року; для зарах. на вкладні рахунки; без ПДВ» (а. с. 123), не доводить ту обставину, що позивачу були сплачені усі суми, які йому нараховані у цей період (січень березень 2021 року), зазначені у довідці про доходи (а. с. 11).

Інших доказів відповідачі, які не визнали позов, суду не надали.

З огляду на докази у справі, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що факт невиплати всіх належних позивачу сум при звільнені доведений. Розмір несплаченої заборгованості перед позивачем становить: 70563,67 23387,48 = 47176,19 грн.

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся з позовом до суду, не були порушені суперечить фактам у цій справі.

7.2.2.Щодо середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України.

Стаття 117 КЗпП України фактично містить спростовну презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи.

Спростування роботодавцем своєї вини у несвоєчасному проведенні розрахунку зі звільненим працівником унеможливлює покладення на нього додаткового обов`язку, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Отже, виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця

Матеріали справи не містять будь-яких даних відсутності вини ліквідованого 22.03.2021 КУ «ЦОЗУ», яке звільнило позивача з роботи у зв`язку з ліквідацією установи, у нездійсненні повної та своєчасної виплати належних йому сум.

Відсутність у юридичної особи достатніх коштів для виконання своїх зобов`язань перед працівниками, які вивільняються у зв`язку з ліквідацією такої особи, не є ознакою відсутності вини та не звільняє від відповідальності.

За таких обставин з 20.03.2021, наступного для після звільнення, у позивача виникло право вимоги, а в КУ «ЦОЗУ» відповідний обов`язок, сплати середнього заробітку за весь час затримки.

Порядок обчисленнясередньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 27 закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 № 100, якщо іншого не передбачено законодавством.

Згідно з виданою ОСОБА_1 довідкою КУ «ЦОЗУ», яка підписана в. о. директора КУ «ЦОЗУ» ЮлієюНенько,в.о.головного бухгалтераЛідією Заєць,чиї підписискріплено печаткоюустанови,його середньоденна заробітна плата за останні два місяці до звільнення (січень лютий 2021 року) становила 1035,78 грн (а. с. 12).

Як зазначено у цій довідці, розрахунок проведено згідно з постановою КМ України від 08.02.1995 № 100.

Відповідачі заперечень щодо правильності розрахунку середньоденної заробітної плати позивача не висловили, альтернативний розрахунок не надали.

Таким чином, за період з 20.03.2021 по дату ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (03.06.2022) середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становив: 1 035,78 х 304 = 314 877,12 грн, де:

1 05,78 грн, середньоденна заробітна плата,

304 кількість робочих днів у періоді 20.03.202103.06.2022.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Суд аналізував норми ст. 117 КЗпП України й дійшов таких висновків:

«78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків […]

81. Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця […]

87. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117КЗпП України […]

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми […]

92. Отже, з урахуваннямконкретних обставин справи,які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково».

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом 10.08.2021, тобто зі спливом майже п`яти місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 19.03.2021.

Відповідачі заперечували проти права позивача на невиплачені суми при звільненні та компенсацію у зв`язку із затримкою розрахунку, а тому факт порушення цих прав були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума невиплачених позивачу при звільненні коштів становить 47 176,19 грн, що більш ніж у шість з половиною разів перевищує суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні (314 877,12 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність визначеної судом суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають значення, визначити розмір середнього заробітку за час прострочення остаточного розрахунку при звільненні позивача у сумі 10 000,00 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

7.2.3.Щодо покладення на відповідачів відповідальності за порушення прав позивача на своєчасний розрахунок при звільненні з роботи

Колегія суддів нагадує, що позивач у справі перебував у трудових відносинах з КУ «ЦОЗУ» і за законом саме на цю установу покладався обов`язок провести повний розрахунок з позивачем при звільненні, але який установою не був виконаний через відсутність коштів.

Ба більше, вже 22.03.2021 КУ «ЦОЗУ» була ліквідована відповідно до ч. 5 ст. 104 ЦК України.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками) (ч. 3 ст. 87 ЦК України).

В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 3 ст. 88 ЦК України).

В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов`язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації (ст. 102 ЦК України).

З матеріалів цієї справи вбачається, що КУ «ЦОЗУ» - бюджетна неприбуткова установа (п. 1.5. Статуту, а. с. 58 на звороті) предметом діяльності якої є ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності комунальних закладів та установ Світловодського району, координація діяльності керівників закладів освіти та науково-методичне забезпечення системи загальної та дошкільної освіти, організація науково-методичної роботи, підвищення кваліфікації, професійного рівня педагогічних працівників і розвитку їх творчої ініціативи (п. 2.2.1 2.2.3 Статуту), усе майно установи є спільною власністю територіальних громад Світловодського району й закріплюється за комунальною установою на правах оперативного управління (п. 4.2. Статуту), джерелами фінансування комунальної установи є кошти районного бюджету, капітальні вкладення, субвенції, дотації з бюджетів всіх рівнів, добровільні й цільові внески фізичних і юридичних осіб, інші джерела, не заборонені чинним законодавством України (п. 6.2. Статуту, а. с. 58 - 62).

Згідно з додатками 1 та 2 до Програми заходів з ліквідації установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району, затвердженої рішенням Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 17.02.2021 № 70, комунальна установа «Центр із обслуговування закладів та установ» Світловодської районної ради Кіровоградської області віднесено до Переліку установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району, працівники яких вивільняються у зв`язку з ліквідацією та щодо подальшого функціонування яких рішення не прийнято. Цим рішенням обов`язок з виплати працівникам закладів, які ліквідується, заробітної плати за рахунок коштів районного бюджету та бюджетів територіальних громад покладено на Олександрійську районну державну адміністрацію кіровоградської області. На фінансування заходів з ліквідації установ та закладів соціально-культурної сфери Олександрійського району передбачено 7125500 грн (а. с. 63 65).

Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 3 ст. 96 ЦК України)

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановленихКонституцією Українита законом (ч. 2 ст. 169 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, своєю чергою, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються у ст. 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом. Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких державних та комунальних юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Наприклад, така відповідальність передбачена ч. 4 ст. 96 ЦК України, ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» Лозівської міської ради Харківської області про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі «Михайленки та інші проти України», п. 45, рішення від 04.04.2006 у справі «Лисянський проти України», п. 19, рішеннявід 03.04.2007 у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», п. 18 та 19, рішення від 12.04.2007 у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», п. 35, рішеннявід 15.01.2008 у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії».

Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства.

Так, уп. 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004)

та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

Таке ж по суті положення міститься у ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальностіза борги підприємств у межах Конвенції.

Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що при зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.

Особливо це стосується тих юридичних осіб, які є своєю суттю є неприбутковими, а майно, на основі якого вони здійснюють свою діяльність, належить їм на праві оперативного управління.

Прицьому за змістом ст. 137 ГК України право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.

З огляду на таке, здійснення господарської діяльності комунальною установою без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси, що практично виключає можливість самостійної відповідальності у відносинах з третіми особами, зумовлює необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунальної неприбуткової установи, яка фінансується з відповідного бюджету, для відповідальності за своїм зобов`язанням, орган, до сфери управління якого входить така установа, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями такої установи, особливо якщо буде доведено, що установа не спроможна виконати свої зобов`язання саме через рішення або дії органу місцевого самоврядування.

КУ «ЦОЗУ» являлася бюджетною неприбутковою установою, усе майно якої було закріплено за нею на праві оперативного управління, а джерелами фінансування здебільшого є кошти районного бюджету, капітальні вкладення, субвенції, дотації з бюджетів всіх рівнів, добровільні й цільові внески фізичних і юридичних осіб, що унеможливило передачу такого майна до ліквідаційної маси установи під час її ліквідації.

Отже, Олександрійська районна рада Кіровоградської області, як правонаступник майна, прав та обов`язків Світловодської районної ради Кіровоградської області (п. 8 рішення Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 18.12.2020 № 17, а.с. 21), відповідно вона ж засновник КУ «ЦОЗУ» (п. 1.1 Статуту установи), може нести субсидіарну відповідальність за невиконаними зобов`язаннями із заробітної плати та інших належних позивачу у справі ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні.

Інакше тлумачення наведених вище норм права та інша оцінка обставин цієї справи суперечили б змісту гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також ст. 41, ст. 43 Конституції України та законами України права власності позивача на зароблені його працею кошти.

Однак,відповідно доч.1,ч.3ст.14Закону України«Про місцевідержавні адміністрації»місцеві державніадміністрації здійснюютьповноваження місцевогосамоврядування,делеговані їмвідповідними радами. Передача місцевим державним адміністраціям повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Крім того, відповідно до п. 1 ст. 18 вказаного Закону до повноважень місцевих адміністрацій в галузі бюджету та фінансів належить, зокрема, забезпечення виконання затвердженого відповідною радою бюджету.

Беручи до уваги, що Олександрійська районна рада Кіровоградської області поклала на Олександрійську районну державну адміністрацію Кіровоградської області обов`язок з оплати праці працівників комунальних установ, що ліквідовуються, зокрема КУ «ЦОЗУ», для чого виділила з відповідного бюджету кошти, а також враховуючи, що часткову сплату коштів при звільненні позивача з роботи сплатила саме Олександрійська районна державна адміністрація, яка не посилалася та не доводила недостатність виділених їй коштів для погашення зобов`язань перед позивачем у повному обсязі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що несплачену заборгованість та компенсацію втрат позивача у зв`язку несвоєчасним проведенням розрахунку належить стягнути з останньої.

Позивач правильно визначив Олександрійську районнудержавну адміністраціюКіровоградської області як належного відповідача щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

7.2.4.Щодо відповідальності за сплату єдиного соціального внеску та подання відомостей про застраховану особу

Передбачене ст. 46 Конституції України право громадян на соціальний захист гарантоване, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внескомна загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленомустаттею 112цього Кодексу (ч. 9 ст. 111 ЦК України).

Згідно з п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право: отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Згідно з доданою до позовної заяви виписки з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , яка була сформована 26.07.2021, звіт про суми заробітку для нарахування пенсії, кількість днів трудових відносин та сплату страхових внесків відсутній (а. с. 29 32).

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про сплату єдиного внеску, місцевий суд виходив з того, що відповідачі у справі не були роботодавцями позивача у період січень-березень 2021 року, відповідно вони не є платниками єдиного внеску у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а отже не є порушниками прав позивача на соціальне страхування.

Зі змісту наданого Олександрійською районною державною адміністрацією Кіровоградської області відзиву на позовну заяву вбачається, що згідно з рішенням Олександрійської районної ради Кіровоградської області від 17.02.2021 Олександрійська районна державна адміністрація провела виплату ОСОБА_1 заробітної плати зі сплатою відповідних податкові та зборів, а також єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а. с. 111).

Отже, свою вимогу про зобов`язання нарахувати та сплатити єдиний внесок та подати до Пенсійного фонду України достовірні дані про страховий стаж ОСОБА_1 мав пред`явити до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області.

Натомість таку вимогу позивач пред`явив до Олександрійської районної ради Кіровоградської області, яка згідно з обставинами цієї справи є неналежним відповідачем.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1, 3ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно дост. 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Аналіз положеньст. 51 ЦПК Українидає підстави для висновку, що заміна первинного відповідача належним відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача або не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначені правові висновки послідовно викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17 тощо.

Відповідачем є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до органу суду.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Враховуючи те, що лише за наявності належних відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, а встановлені обставини справи свідчать про неналежнийсуб`єктний склад учасників цієї справи в частині вимоги позивача про сплату єдиного внеску, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги саме з цих підстав.

8.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Так через неправильну оцінку частини наданих позивачем доказів суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому дійшов хибного висновку про непорушність права позивача на своєчасне і повне отримання усіх належних йому при звільненні з роботи сум, що включає право власності на зароблені грошові кошти та матеріальне забезпечення свого життя.

Крім того, суд не врахував, що органи місцевого самоврядування несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями створених ними неприбуткових комунальних установ, які володіють майном на праві оперативного управління та які на час їх ліквідації не володіють достатніми грошовими коштами для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, зокрема працівниками, які вивільняються у зв`язку із ліквідацією установи.

Однак у випадку, якщо такий орган місцевого самоврядування відповідно до закону поклав виконання зобов`язань створеної ним установи, що ліквідується, на місцевий орган виконавчої влади й надав їй відповідні матеріальні засоби, а той не виконала покладені на нього обов`язки або виконала їх неналежним чином, то належним відповідачем буде останній.

Насамкінець, з урахуванням того, що позивач чітко сформулював свої вимоги щодо кожного з відповідачів, розділивши їх, місцевий суд не перевірив правильність визначення позивачем належного відповідача за кожною з позовних вимог.

Вказане мало наслідком ухвалення помилкового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

9.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Довитрат, пов`язаних з розглядом справи, належатьвитрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За правилами ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати, а тому, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 908,00 грн підлягає стягненню з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області в дохід держави.

Проте за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він сплатив судовий збір в сумі 908,00 грн (а. с. 1), що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та відповідає змісту п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» й розміру позовних вимог, а саме: 10 000,00 х 1/100, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання вимоги немайнового характеру до Олександрійської районної ради Кіровоградської області позивач судовий збір в сумі 908,00 грн (п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») не сплатив.

Подаючи апеляційну скаргу, позивач сплатив судовий збір в сумі 1362,00 грн (908 х 150 / 100 = 1362, а. с. 163).

У зв`язку з скасуванням рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області з неї підлягає стягненню компенсація судових витрат позивача в сумі 2270,00 грн (908 + 1362).

Натомість з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання до суду першої інстанції позову до Олександрійської районної ради Кіровоградської області в сумі 908,00 грн та за подання апеляційної скарги на рішення суду в цій частині в сумі 1362,00 грн, а всього 2270,00 грн.

В уточненій позовній заяві позивач повідомив суд про очікувані витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, але відповідних доказів до суду не надав, а тому такі витрати позивача є недоведеними і компенсації не підлягають.

Заявлені під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем Олександрійською районною радою Кіровоградської області витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції вважав недоведеними належними, допустимими та достатніми доказами й попри відмову в позові до цього відповідача відмовив у їх компенсації коштом позивача. Відповідач погодився з рішенням суду в цій частині та не оскаржив його. Колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав для іншого висновку щодо цього питання, а тому, як і суд першої інстанції, не присуджує відповідачу компенсацію можливих, але не доведених витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367,374,376,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.06.2022 скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області задовольнити.

Стягнути з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (код юридичної особи у ЄДР: 04055144) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 47176 (сорок сім тисяч сто сімдесят шість) грн 19 коп. та 10000 (десть тисяч) грн 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вирахуванням із цих сум податків.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Олександрійської районної ради Кіровоградської області про зобов`язання сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхуваннята подати відомості про його страховий стаж до відповідного органу Пенсійного фонду України відмовити.

Стягнути з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (код юридичної особи у ЄДР: 04055144) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Стягнути з Олександрійської районної державної адміністрації Кіровоградської області (код юридичної особи у ЄДР: 04055144) в дохід держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: А. М. Головань

С. І. Мурашко

Повний текст цієї постанови складено 09.12.2024.