Окрема думка

від 09.12.2024 по справі 552/1759/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/1759/19 Номер провадження 22-з/814/15/24 Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

ОКРЕМА ДУМКА

09 грудня 2024 року м. Полтава

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Коротун І.В., залишена без задоволення заява адвокатки Гаро Ганни Олександрівни, представниці ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), про роз`яснення (встановлення порядку виконання) постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.

Обставини справи.

У березні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяло Головне управління юстиції у Полтавській області, звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, просив ухвалити рішення, яким визнати незаконним вивезення та утримання відповідачкою на території України малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути малолітню ОСОБА_4 до місця постійного проживання у Великобританію. Витрати, пов`язані з поверненням дитини до Великобританії, просив покласти на позивача.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 07 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 25 900 гривень 00 копійок (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот гривень нуль копійок) на відшкодування понесених судових витрат на правову допомогу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в інтересах ОСОБА_1 та апеляційну скаргу адвокатки Гаро Ганни Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , задоволено.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 11 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним вивезення та утримування ОСОБА_3 на території України малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця її постійного проживання Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, зобов`язано ОСОБА_3 передати малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для забезпечення повернення дитини до постійного місця проживання до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Витрати, пов`язані з поверненням малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії покладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 457 гривень 81 копійку в рахунок компенсації судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без змін.

13 вересня 2023 року до Полтавського апеляційного суду надійшла заява адвокатки Гаро Ганни Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , про роз`яснення (встановлення порядку виконання) постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, у якій просить роз?яснити (встановити порядок виконання) рішення суду шляхом покладення обов`язку на Міністерство юстиції України здійснити відібрання дитини та передати її під опіку батькові при невиконанні рішення боржником.

Заява обґрунтована тим, що постанова Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року не виконана, відповідачка у справі, мати дитини, переховує ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавча служба не в змозі також виконати рішення суду, оскільки не можуть знайти дитину за всіма відомими місцями її можливого проживання. Сама ОСОБА_3 приховує дитину від виконавчих дій, повідомляючи постійно про те, що вона начебто не знала про вчинення виконавчих дій.

Звертається увага, що у своїх поясненнях, адресованих поліції та ДВС, ОСОБА_3 вказує, що дитина не має документів для в`їзду до Сполученого Королівства (за однією з версій - візи, а за іншою - британського паспорту), тому рішення вона поки не виконала. Ці версії вона викладає у всіх поясненнях з літа 2020 року.

ОСОБА_3 подала суду письмові пояснення, у яких виклала свою незгоду із рішенням суду по суті спору.

З рішенням колегії суддів про відмову у задоволенні заяви адвокатки Гаро Ганни Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , не погоджуюся з огляду на такі мотиви.

Подана апеляційному суду заява має назву «про роз?яснення судового рішення у справі №552/1759/19 (встановлення порядку його виконання» (т.9 а.с.47), у прохальній частині заяви викладена вимога про роз?яснення судового рішення шляхом встановлення порядку його виконання, який передбачає обов?язок Міністерства юстиції України здійснити відібрання дитини від матері і передати її під опіку батька у разі невиконання рішення боржницею добровільно (т.9 а.с.62).

Згідно частин першої, другої статті 271ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа №904/2526/18) зазначено, що «роз`ясненнясудового рішенняце засібвиправлення недоліківсудового акта,який полягаєв усуненнянеясності судовогодокумента.Тобто йдетьсяпро викладеннясудового рішенняу більшясній ізрозумілій формі.Необхідність такогороз?яснення випливаєз обставиннеоднозначного розуміннярішення судуз метоюйого виконання.Здійснюючи роз?ясненнясудового рішення,суд викладаєбільш повноі зрозумілоті частинирішення,розуміння якихвикликає труднощі,не вносячизмін дорішення посуті іне торкаючисьтих питань,які небули предметомсудового розгляду.Якщо фактичнопорушуються питанняпро змінурішення,або провнесення донього новихданих,або пророз`ясненнямотивів прийняттярішення,або фактичнопро встановленнячи змінуспособу іпорядку виконаннярішення,господарський судвідмовляє вроз`ясненнірішення.»

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року (справа №233/3676/19) аналогічним чином розтлумачено, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення.»

Звертаючись до суду із заявою про роз?яснення рішення суду (постанови апеляційного суду), представниця позивача виклала обставини, які свідчать про тривале невиконання судового рішення внаслідок ухилення відповідачки від виконання рішення у добровільному порядку і за відсутності дієвого законодавчого механізму щодо примусового виконання рішення суду зобов?язального характера. У підтвердження обставин, якими обгрунтована заява, представницею позивача надані достатні, належні і допустимі докази (т.9 а.с.47-62). Окрім того, обставини, на які посилається позивач, підтверджуються, фактами і висновками, викладеними у постанові Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (т.9 а.с.37-43), а також її особистими письмовими поясненнями щодо цієї заяви про роз?яснення рішення (встановлення порядку його виконання).

У заяві порушено питання про роз?яснення рішення суду шляхом встановлення порядку його виконання - покладення на Міністерство юстиції України обов?язку здійснити відібрання дитини та передати її під опіку батькові у разі невиконання відповідачкою рішення суду у добровільному порядку.

Задоволення заяви про роз?яснення рішення у спосіб, запропонований представницею позивача, суперечить приписам ст.271 ЦПК України.

Як пояснила у судовому засіданні адвокатка Гаро Г.О., представниця ОСОБА_1 , метою звернення до суду із цією заявою є забезпечення виконання остаточного рішення суду у зв?язку з існуванням обставин, що істотно ускладнюють його виконання поведінка відповідачки у справі, прогалини законодавства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, інтересів держави; однією із засад цивільного судочинства є обов?язковість судового рішення (ч.1, п.7 ч.3 ст.2 ЦПК України).

При вирішенні будь-якого питання у межах цивільного судочинства суд має врахувати суть спірних правовідносин, встановлені обставини і самостійно застосувати відповідну норму права, захистивши порушене, невизнане або оспорюване право позивача (у разі доведеності обставин, на які він посилається) у спосіб, передбачений законом, незалежно від того, яке нормативне обгрунтування наведене позивачем.

Відповідно до ст.435 ЦПК України за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення суду (ч.1); підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3).

Отже, відповідно до наведеної норми закону суд вправі за наявності обставин, які істотно ускладнюють або ж роблять неможливим виконання рішення суду, ухвалити рішення про зміну способу чи порядку його виконання.

Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, а спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Як слідує з наявних у справі доказів, зокрема і у тому числі, із долучених до заяви письмових доказів (т.9 а.с.63-229), а також поданих відповідачкою письмових пояснень на заяву про роз`яснення (визначення порядку виконання) рішення суду, відповідачка незгодна із рішенням суду, яке набрало законної сили, і, по суті, відмовляється його виконувати у добровільному порядку.

Незгода однієї зі сторін спору з остаточним рішенням суду про повернення дитини в державу постійного проживання у випадках міжнародного викрадення дитини одним із батьків після вирішення національними судами України спору неодноразовою ставала підставою для звернення із заявою до Європейського суду з прав людини, який підтверджує свою правову позицію щодо позитивних зобов`язань держав-учасниць Гаазької конвенції, пов`язаних із дотриманням балансу між забезпеченням прийняття рішення про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції та правами людини, гарантованими Конвенцією про права людини, зокрема її статтею 8.

Зокрема, у рішенні від 27 квітня 2010 року у справі «Левадна проти України» (заява №7354/10) заявниця скаржилася на те, що рішення апеляційного суду України про повернення її сина до Італії порушило її право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про права людини, і що її справу було розглянуто несправедливо, всупереч статті 6 Конвенції про права людини.

ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною, зазначивши, що рішення про повернення сина заявниці до Італії є втручанням у її право, захищене статтею 8 Конвенції про права людини, проте, беручи до уваги обставини справи, ЄСПЛ вважав, що оскаржуване втручання відповідало закону, оскільки ґрунтувалося на положеннях Гаазької конвенції, ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства, і мало законну мету, а саме захист сімейних прав чоловіка та сина заявниці.

Аналогічну позицію ЄСПЛ висловив у рішенні від 6 вересня 2011 року у справі «Тархова проти України» (скарга №8984/11).

Одночасно, у рішеннях щодо заяв, поданих проти України, ЄСПЛ вказав на порушення, допущенні під час прийняття рішень про повернення дітей відповідно до Гаазької конвенції, а саме відсутність законодавчих та адміністративних механізмів забезпечення примусового виконання рішення про повернення дитини, зокрема положень для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї (рішення ЄСПЛ від 22серпня 2018 року у справі «М.Р. та Д.Р. проти України», скарга №63551/13); недостатність передбачених національним законодавством дій державної виконавчої служби (їх формальність, нескоординованість) для виконання судового рішення, неефективність санкцій, передбачених національним законодавством, за перешкоджання виконавчому провадженню (рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2013року у справі «Хабровські проти України», скарга №61680/10); надмірна тривалість провадження у справі стосовно повернення дитини, яка перевищує передбачений статтею11 Гаазької конвенції строк у шість тижнів (рішення ЄСПЛ у справах «М.Р. та Д.Р. проти України», «Хабровські проти України», «Віленчик проти України»).

Конвенція Про захист прав та основоположних свобод 1980 р. не визначає порядок виконання рішень про повернення дитини або забезпечення здійснення прав доступу, тому примусове виконання рішень здійснюється відповідно до визначеного у кожній державі порядку. Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено окремого порядку проведення виконавчих дій у справах зазначеної категорії справ, чинне законодавство не встановлює та особливих процедур, що б враховували особливості таких справ.

Згідно зі ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на зміст наведеної норми закону, якою врегульований порядок примусового виконання рішення суду зобов`язального характера, є очевидним, що за відсутності доброї волі боржника виконання рішення суду практично є неможливим.

У заяві адвокатка Гаро Г.О., представниця ОСОБА_1 , посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 683/1084/21).

Так, у справі № 683/1084/21 позивач просив:

«1.1.визнати незаконним утримання на території України ОСОБА_7 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_8 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 );

1.2.зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_7 та ОСОБА_8 батьку ОСОБА_9 до постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

1.3.у разі невиконання ОСОБА_2 рішення про повернення дітей протягом 10 днів з моменту набрання ним законної сили, зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 їх батьку ОСОБА_9 , який приїде в Україну для забезпечення повернення дітей до постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.»

Тобто предмет спору у справі № 683/1084/21 є тотожнім із предметом спору у цій справі.

Верховний Суд у справі № 683/1084/21 скасував рішення суду першої і апеляційної інстанції, які відмовили у задоволенні позову, і ухвалив власне рішення, яким задовольнив позов:

« визнати незаконним утримання громадянок Литовської Республіки ОСОБА_7 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , персональний код НОМЕР_4 ) та ОСОБА_8 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , персональний код НОМЕР_5 ) на території України;

3.2.повернути ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до постійного місця проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

4.Встановити такий порядок виконання рішення суду:

4.1.зобов`язати ОСОБА_2 повернутися до Литовської Республіки разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до постійного місця проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 ;

4.2.зобов`язати Міністерство юстиції України за необхідності забезпечити допомогу ОСОБА_2 у поверненні разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Литовської Республіки, а за бажанням матері разом з ОСОБА_22 , з наступним покладенням понесених витрат на ОСОБА_2 ;

4.3.у разі відмови ОСОБА_2 повернутися до Литовської Республіки разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 протягом місячного строку з дати набрання чинності цією постановою Міністерству юстиції України здійснити відібрання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та передати дітей під опіку батьку ОСОБА_1 (персональний код НОМЕР_6) для їх повернення до Литовської Республіки;

4.4.Міністерству юстиції України повідомити про виконання постанови центральний орган Литовської Республіки;

4.5.про хід виконання постанови учасникам справи та Міністерству юстиції України повідомити Верховний Суд через місяць після набрання постановою чинності.»

Тобто Верховний Суд, вирішивши тотожній спір по суті, встановив порядок виконання свого рішення у спосіб, який заявлений позивачем у цій справі.

На моє переконання посилання заявника на наведене судове рішення є релевантним, тому відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції мали бути враховані при вирішенні поданої заяви у цій справі.

У межах розгляду цієї справи встановлено, що остаточне рішення суду не виконується тривалий час (понад п?ять років) внаслідок небажання (ухилення) відповідачки виконати його добровільно, а також відсутності ефективного законодавчого механізму виконання рішень такої категорії, тому у відповідності до приписів ст.435 ЦПК України колегія суддів мала законні підстави для встановлення порядку виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року шляхом покладення обов`язку на Міністерство юстиції України здійснити відібрати дитину і передати її під опіку батькові при невиконанні рішення боржницею у добровільному порядку.

Відмова колегії суддів у задоволенні заяви адвокатки Гаро Г.О., представниці ОСОБА_1 , з урахуванням постанови Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 545/3933/21 є декларацією органу судової влади про неспроможність держави Україна забезпечити виконання остаточного рішення суду, ухваленого на виконання Україною міжнародних зобов?язань згідно Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей,1980 року.

Суддя - доповідачО.А.Лобов