Ухвала

від 04.12.2024 по справі 953/6976/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/6976/24 (1-кп/953/979/24) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/2454/24 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12024221130000920 від 06.06.2024 року за ч.4 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою, продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 20 січня 2025 року включно.

Також,цією ухвалоюзменшено розмірзастави тавизначено сумузастави відносно ОСОБА_7 у розмірі75700грн.У разі внесення застави покладено на ОСОБА_7 наступні процесуальні обов`язки: прибувати за першим викликом до суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому вона мешкає м. Харків, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 просила ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник посилалася на те, що судова ухвала суперечить нормам процесуального закону, принципу справедливості, законності та судовій практиці ЄСПЛ. Вказувала на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Посилалась на існування соціальних зв`язків у ОСОБА_7 . Поряд з цим посилалась на існування у ОСОБА_7 тяжких захворювань.

В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторони, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі прокурора.

Заслухавши доповідьголовуючого судді,доводи захисника ОСОБА_6 яка підтрималаапеляційну скаргута просилаїї задовольнити,колегія суддів,дослідивши матеріалипровадження,перевіривши ухвалу,у відповідностіз нормамист.404КПК України,дійшла висновкупро те,що апеляційнускаргу належитьзалишити без задоволення, знаступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,.3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначив, що оцінюючи сукупність обставин, передбачених в ст. 178 КПК України, наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, враховуючи що ОСОБА_7 не має постійного місця роботи та офіційних джерел отримання прибутку, стороною захисту не надано даних щодо наявності міцних соціальних зв`язків у обвинуваченої, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Будь-яких даних про неможливість ОСОБА_7 перебувати під вартою через стан здоров`я, матеріали, надані суду, не містять та стороною захисту не надані.

Поряд з цим, суд першої інстанції вважав за можливе визначити раніше визначений розмір застави, яка складає 90840 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченої переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй злочину може вдатися до відповідних дій.

Згідновідомостей,що єнаявними вматеріалах судовогопровадження, ОСОБА_7 обвинувачується увчиненні злочину,передбаченого ч.4ст.185 КК України, який є тяжким злочином, відповідно до ст. 12 КК України, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 раніше судима за корисливий злочин, офіційно не працевлаштована, не заміжня що свідчить про відсутність стійких соціальних зв`язків.

Наявність всієї сукупності вищенаведених відомостей об`єктивно свідчить про існування ризиків, що встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на час продовження запобіжного заходу, а також на час розгляду апеляційної скарги обвинуваченого.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченій, а саме вчинення тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, що закріплено у ст. 41 Конституції України.

Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності продовження існування ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважав доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.

Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не зазначення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об`єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.

З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Щодо доводів захисника стосовно наявності у ОСОБА_7 захворювань, які унеможливлюють перебування її під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.

Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення»медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.Порядок надання ув`язнениммедичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їхмедичного персоналу та проведеннямедичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув`язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.

Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.

Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :