Постанова

від 28.11.2024 по справі 440/7560/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 р.Справа № 440/7560/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної регуляторної служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції І.С. Шевяков) від 17.09.2024 року (повний текст складено 17.09.24 року) по справі № 440/7560/24

за позовом Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

до Державної регуляторної служби України

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати припис повністю, який викладено в Акті планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 19/42-Д-2024 від 22.03.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що одним із завдань Міжрегіонального управління є видача дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та контроль дотримання умов дії таких дозволів. Представник позивача стверджувала, що Міжрегіональне управлінням дотримується всіх вимог законів України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про охорону праці", "Про адміністративну процедуру", а також постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки" як в частині прийняття рішень про видачу дозволу так і в частині прийняття рішення про відмову у видачі дозволу, шляхом застосування адміністративного акту у письмові формі. Висновки відповідача, викладені в Акті планової перевірки, на яких базується оскаржуваний припис - не ґрунтуються на законі і є довільними судженнями перевіряючих.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року по справі № 440/7560/24 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано припис Державної регуляторної служби України, який викладено в Акті планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 19/42-Д-2024 від 22.03.2024.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до статті 9 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", Порядку здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільно характеру, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 03.01.2023 № 40, на виконання Плану проведення перевірок Державною регуляторною службою України додержання вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, установленого порядку їх видачі на 2024 рік, затвердженого наказом Міністерства економіки України ввід 02.01.2024 № 70, згідно з наказом Державної регуляторної служби України від 22.02.2024 № 42 "Про проведення планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру та встановленого порядку їх видачі" у період з 18 по 22 березня 2024 року заступником начальника Східного міжрегіонального відділу Державної регуляторної служби України, (голови комісії) та головним спеціалістом Східного міжрегіонального відділу Державної регуляторної служби України проведено планову перевірку додержання Міжрегіональним управлінням вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.

За результатами проведеної перевірки складено Акт планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки № 19/42-Д-2024 від 22.03.2024 /а.с. 7--13/, який містить Припис /а.с. 13, зворотній бік - 14/.

Актом планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки № 19/42-Д-2024 від 22.03.2024 (далі - Акт) зафіксовано наступні порушення:

- рішення про відмову у видачі дозволу повинні прийматися Міжрегіональним управлінням у формі наказу;

- виявлено системне порушення у вигляді залишення Міжрегіональним управлінням без розгляду заяв, при цьому, законами України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та "Про охорону праці", а також постановою Кабінету Міністрів України № 1107 від 26.10.2011 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки" не передбачено підстав залишення дозвільним органом без розгляду заяв на одержання дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.

У зв`язку з виявленими порушеннями Державною регуляторною службою України винесено припис, який викладено в Акті перевірки.

Не погодившись з вимогами припису щодо вжиття заходів для недопущення Міжрегіональним управлінням порушень вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, виявлених у ході планової перевірки, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що доказів порушень Міжрегіональним управлінням вимог законів України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про охорону праці", "Про адміністративну процедуру", а також постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки" як в частині прийняття рішень про видачу дозволу так і в частині прийняття рішення про відмову у видачі дозволу - відповідачем суду не надано, а судом не встановлено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що на виконання вимог наказу Міністерства економіки України від 02.01.2024 № 70 «Про затвердження Плану проведення перевірок Державною регуляторною службою України додержання вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, установленого порядку їх видачі на 2024 рік» та на виконання наказу Державної регуляторної служби України від 22.02.2024 № 42 «Про проведення планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру» працівниками Східного міжрегіонального відділу ДРС України з 18.03.2024 по 22.03.2024 проведено планову перевірку додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видач документів дозвільного характеру за період з 03.01.2022 по 15.03.2024.

В ході планової перевірки Комісією виявлені порушення, які зафіксовані в Акті від 22.03.2024 № 19/42-Д-2024, а саме: відмови у видачі дозволів на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та на початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки Міжрегіональним управлінням не приймалися рішенням (у формі наказу) щодо відмови у видачі документа дозвільного характеру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 2806-ІV від 06 вересня 2005 року (далі по тексту - Закон № 2806-ІV) дозвільна (погоджувальна) процедура - сукупність дій, що здійснюються адміністраторами та дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які передують отриманню документа дозвільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806-IV) виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема: дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Приписами ст. 4-1 Закону № 2806-1V встановлено основні вимоги до порядку видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру.

Відповідно до п. 48 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, який затверджено Законом України від 19.05.2011 № 3392-VI, дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та на початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки (далі - Дозвіл) є документом дозвільного характеру, отримання якого передбачено Законом України від 14.10.1992 № 2694-ХІІ «Про охорону праці» (далі - Закон про охорону праці).

Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 затверджено Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткованих підвищеної небезпеки (пункт 1 Порядку).

Пунктом 7 Порядку передбачено, що дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткованих підвищеної небезпеки видається територіальним органом Держпраці за місцем державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Положеннями п. 6 цього Порядку визначено, що дозвіл за формою згідно з додатком 1 видається:

роботодавцеві - на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у групі А переліку видів робіт підвищеної небезпеки (додаток 2), або на експлуатацію машин, механізмів, устаткованих підвищеної небезпеки, що зазначені у групі А переліку машин, механізмів, усталювання підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 77;

виробникові або постачальникові машин, механізмів, устаткований підвищеної небезпеки - на застосування машин, механізмів, усталювання підвищеної небезпеки, що зазначені у групі А переліку машин, механізмів, усталювання підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 77, якщо інша форма оцінки його відповідності, яка є обов`язковою вимогою до нього, не встановлена технічними регламентами.

Процедура видачі Дозволу регулюється статтею 21 Закону про охорону праці та Порядком.

Порядком передбачено, що рішення про відмову у видачі дозволу приймається у випадках, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», а переоформлення дозволу чи повідомлення роботодавця, виробника або постачальника про відмову в його переоформленні здійснюється територіальним органом Держпраці за місцем державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця відповідно до Законів України «Про охорону праці» і «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до вимог п. 11 Порядку, рішення про відмову у видачі дозволу приймається у випадках, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці».

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про охорону праці», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви на одержання дозволу та необхідних документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі: неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх оформлення з порушенням встановлених вимог; подання недостовірних відомостей або висновку за результатами експертизи, який затверджено чи складено більш як за рік до дня подання заяви; встановлення згідно з висновком за результатами експертизи невідповідності об`єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Згідно з абз. 3 п. 3 глави 1 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 року за № 736/27181) рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань є організаційно-розпорядчою документацією (управлінські документи) та можуть приймаються у Формі постанов, рішень, наказів, розпоряджень.

Відповідно до абз. 1 п. 4 глави 1 розділу II Правил встановлено, що право на видання певного виду розпорядчого документа (постанови, рішення, наказу, розпорядження) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється правовим статусом установи та порядком прийняття управлінських рішень (на підставі єдиноначальності або колегіальності).

Відповідно до п. 8 Положення про Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке затверджено наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 № 173, Міжрегіональне управління в межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру і контролює їх виконання.

Надаючи оцінку тому, чи повинні посадові особи приймати рішення про відмову у видачі дозволів у формі наказу, суд першої інстанції зазначив, що Закон України "Про адміністративну процедуру" № 2073-ІХ від 17.02.2022 (далі - Закон № 2073) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону № 2073 за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Статтею 70 Закону № 2073 встановлено, що адміністративний акт, як правило, приймається у письмовій (електронній або паперовій) формі. У випадках, передбачених законом, у тому числі з метою запобігання загрозі життю, здоров`ю громадян, майну або громадській безпеці, адміністративний акт може бути прийнято в усній формі.

Адміністративний акт в електронній формі оформлюється відповідно до вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Адміністративний акт, прийнятий в усній формі, доводиться до відома учасників адміністративного провадження шляхом усного повідомлення із зазначенням їх права на письмове підтвердження адміністративного акта, а також способів, порядку і строків оскарження акта.

Адміністративний акт, прийнятий в усній формі, у випадках, передбачених законом, фіксується в матеріалах справи.

Учасник адміністративного провадження або інша особа, права, свободи чи законного інтересу або обов`язку якої стосується адміністративний акт, має право вимагати від адміністративного органу оформлення адміністративного акта у письмовій формі. Таке оформлення здійснюється адміністративним органом протягом п`яти робочих днів з дня прийняття адміністративного акта. Зміст адміністративного акта, оформленого у письмовій формі, має відповідати змісту цього акта, прийнятого в усній формі.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 72 Закону № 2073 адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Відповідь щодо прийняття управлінського рішення практично за описом змісту підпадає під ознаки адміністративного акту, а саме у письмовій формі.

На підставі аналізу наведених вище норм суд першої інстанції погодився з доводами представника позивача, що передбачене управлінське рішення приймається керівником/заступником керівника територіального органу Держпраці з урахуванням вимог Інструкції з діловодства, розробленої на підставі Типової інструкції, Закону України "Про адміністративну процедуру" та з метою повідомлення роботодавця про відмову у видачі дозволу, відповідь документується шляхом створення адміністративного акту, який викладено у письмовій формі, що не порушує чинне законодавство.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 4 "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", у разі якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.

Документи розглядаються у визначені законодавством строки та документуються шляхом видачі адміністративного акту, який має письмову форму. Як вже зазначалося, Міжрегіональним управлінням, рішення про відмову у видачі дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки приймається та документується шляхом видання адміністративного акту, який є у письмовій формі, що не суперечить вимогам абзацу першого частини шостої статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", статті 21 Закону України "Про охорону праці", та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки".

На підставі цього суд першої інстанції дійшов до висновку, що положення вищезазначених нормативно правових актів жодних заборон щодо прийняття управлінського рішення про відмову у видачі дозволу шляхом винесення адміністративного акта у письмовій формі не передбачено, а вимога п. 1.1 Припису про необхідність прийняття рішення саме у формі наказу не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідь Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо прийняття управлінського рішення практично за описом змісту підпадає під ознаки адміністративного акту, а саме у письмовій формі.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що письмовий адміністративний акт (або усний) адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається не лише з мотивувальної частини, а й вступної, резолютивної та заключної частин.

Так, відповідно до ст. 71 Закону № 2073, зокрема, саме у заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження.

В свою чергу, листи-відповіді Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, які за твердженням суду першої інстанції за описом змісту підпадають під ознаки адміністративного акту у письмовій формі, містять посилання саме на прийняте рішення щодо відмови у видачі дозволів, а тому можуть вважатись лите письмовим повідомленням суб`єкта господарювання про прийнятий адміністративним органом адміністративний акт, в той час як у випадку відмови у наданні дозволу, дозвільний орган приймає рішення (адміністративний акт зі змістом, визначеним ст. 71 Закону України «Про адміністративну процедуру), яке має оформлюється саме наказом.

У зв`язку з цим припис, який викладено в Акті планової перевірки додержання Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці вимог законодавства з питань видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 19/42-Д-2024 від 22.03.2024 щодо вжиття заходів для недопущення Міжрегіональним управлінням порушень вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру є правомірним.

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної регуляторної служби України задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 по справі № 440/7560/24 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. ЧалийСудді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 09.12.2024 року