Постанова

від 05.12.2024 по справі 127/15620/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/15620/24

Провадження № 22-ц/801/2194/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 рокуСправа № 127/15620/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Муфазалова С. Р. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Романюк Л. Ф. від 23 вересня 2024 року,

в с т а н о в и в:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що ОСОБА_4 народився у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року. Місце проживання малолітнього сина цим рішенням визначено з ним. Мати дитини ОСОБА_2 з лютого 2022 року усунулась від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться духовним та фізичним розвитком сина, не забезпечує його матеріально.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не доводяться жодними належними, допустимими та достовірними доказами, а тому суд вважає, що у даному випадку у якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 буде збереження його зв`язків з матір`ю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Музафалов С. Р., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року скасувати і ухвалити нове - про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Звертав увагу, що суд першої інстанції зазначив про відсутність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , але така заява була подана разом з позовною заявою та зазначена додатком до неї. Суд помилково оцінив висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зокрема не звернув уваги на те, що у ньому відображено й пояснення малолітнього. Не взяв до уваги письмове пояснення малолітнього, отримане адвокатом. Висновок про те, що слідкування за перебігом справи, наявність зареєстрованого електронного кабінету в системі Електронний суд непритаманне особі, яка зловживає алкоголем, взагалі нічим не обґрунтований і не спростовує невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_3 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка Микитівського району Донецької області, батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва по народження серії НОМЕР_1 від 18.04.2012 року (а. с. 11).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2022 року шлюб між сторонами розірвано і визначено місце проживання дитини з батьком (а. с. 31 - 33).

Відповідно до довідки КП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» у м. Бахмут від 15 квітня 2024 року № 135/2 ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку у лікаря - нарколога КПН «Медичний центр з профілактики лікування залежності у м. Краматорськ» диспансерному відділенні № 2 м. Бахмут за мед. допомогою зверталась з приводу лікування з 27 січня 2022 року встановлено діагноз: «психічні та поведінкові розлади, спричиненні вживанням алкоголю, синдром залежності» (а. с. 6).

За довідкою Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 від 03 травня 2024 року вих. № 80 ОСОБА_3 дійсно навчається в 6-А класі Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Слов`янської міської ради Донецької області (а. с. 16).

Згідно з характеристикою наданою Слов`янським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Слов`янської міської ради Донецької області від 03 травня 2024 року вих. № 51/02-14 наданої на учня 6-А класу ОСОБА_3 , він навчається у цьому закладі з 2018 року. За час навчання зарекомендував себе як здібний, розумний учень. Має достатній рівень досягнень з усіх базових предметів. Роботи та домашні завдання виконує вчасно. Пропусків уроків через неважну причину не має. Дружня, добра, комунікабельна дитина, має товариські стосунки з однолітками. Батько ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню сина, створює умови для його навчання, цікавиться життям дитини, підтримує зв`язок з класним керівником, бере активну участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі інтернет та інформаційну гігієну. Матеріально батько достатньо забезпечує дитину. Мати ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, на зв`язок з класним керівником не виходить, батьківські збори не відвідує, навчанням сина не цікавиться. У вихованні дини участі не бере (а. с. 22).

Відповідно до висновку від 10 червня 2024 року №01.01-14/641 Органу опіки та піклування Слов`янської міської військової адміністрації про позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування, вважає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку вказано, що мати ОСОБА_2 , відповідно до довідки комунального некомерційного підприємства «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорська у м. Бахмуті, перебуває на обліку у лікаря-нарколога з 2022 року з приводу вживання алкогольних напоїв».

В матеріалах справи є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , відповідно до якої вона відмовляється від малолітнього сина та просить позбавити її батьківських прав.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04 червня 2024 року пояснив, що його мати ОСОБА_2 не спілкується з ним, не вітає з днем народження, вживає алкогольні напої (а. с. 64 - 65).

Згідно з довідкою від 01 травня 2024 року ГУПФУ в Донецькій області ОСОБА_1 призначено пенсію з 15 серпня 2019 року. Станом на 01 травня 2024 року розмір пенсії складає 14 810,68 грн, як отримувач пенсії за вислугу років згідно з ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії Національної поліції України (а .с. 15).

До позовної заяви додано письмові пояснення адвокату Муфазалову С. Р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що з кінця 2021 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 разом не живуть, з 2022 року не перебувають у шлюбі. З 2022 року дитина ОСОБА_10 живе і дотепер із батьком ОСОБА_11 , той постійно займається дитиною, утримує її та виховує, їх адреса: АДРЕСА_1 . У ОСОБА_2 були проблеми з алкоголем та вона живе окремо. Сином остання не займається і від обов`язків по вихованню дитини ухиляється (а. с. 7, 8).

Крім того в суді апеляційної інстанції брав участь в режимі відеоконференції позивач ОСОБА_1 , який пояснив, що є військовослужбовцем з 2020 року, позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 необхідно йому для того аби мати підстави для додаткових відпусток, для того щоб більше контролювати малолітнього син, який на тепер проживає в м. Харкові зі старшим братом - студентом третього курсу вищого навчального закладу. Відповідачка усунулась від виконання батьківських обов`язків з 2022 року, де вона перебуває йому не відомо.

Він також надав копію контракту на проходження військової служби в Збройних Силах України від 28 жовтня 2020 року, витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про взяття його на облік осіб, які потребують покращення житлових умов у складі сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_1 , синів ОСОБА_12 , 2003 року народження, та ОСОБА_3 , 2012 року народження.

Судом апеляційної інстанції в режимі відеоконференцзв`язку було опитано малолітнього ОСОБА_3 з участю педагога Приватного підприємства «Лінгвістичний центр» (Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Лозановича, 3) Ябурової Г. Ю. , який повідомив, що зі старшим братом проживає в м. Одесі в квартирі друга батька протягом кількох місяців. Мати ним не цікавиться впродовж останніх кількох років, зловживає алкоголем, де вона він не знає. Навчається в Одеському ліцеї. Догляд за ним здійснює старший брат.

До суду апеляційної інстанції позивач подав копію заяви ОСОБА_2 (яка була зазначена як додаток до позовної заяви, але відсутня у матеріалах справи), якою вона підтвердила свою згоду на позбавлення батьківських права стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 . Ця заява посвідчена 29 березня 2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Черненком І. П.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази, а також висновок органу опіки і піклування Слов`янської міської військової адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , як такі що не доводить умисного систематичного невиконання нею батьківських обов`язків.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що висновок підготовлений на тих самих доказах, на які посилався позивач в суді і не містить жодних даних про те, що відповідними службами чи посадовими / службовими особами вживалися заходи аби змінити поведінку матері по відношенню до малолітнього сина і такі заходи не дали результату.

Суд першої інстанції правильно оцінив процесуальну поведінку відповідачки у справі та відмовив у прийнятті визнання позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

З цих же міркувань виходить і апеляційний суд в оцінці нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 .

При цьому звертає на себе увагу й той факт, що заява була посвідчена за 1 місяць і 8 днів до подання позовної заяви, в м. Одесі, де зараз перебуває малолітній ОСОБА_3 і, з його пояснень, навчається в Одеському ліцеї.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й пояснення самого малолітнього ОСОБА_3 суду апеляційної інстанції. Їх об`єктивність викликає сумнів з огляду на пояснення позивача, надані за тиждень до цього, про те, що малолітній перебував в м. Харкові, суперечність з письмовим доказам, згідно з яким він навчався в Слов`янському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 5 Слов`янської міської ради Донецької області та проживав разом з батьком в м. Слов`янську Донецької області.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муфазалова С. Р. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 09 грудня 2024 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета