Постанова

від 09.12.2024 по справі 320/45812/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/45812/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кузьминецька будівельна кераміка" про визнання протиправним та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, протоколу ДКЗ України, а також спеціального дозволу на користування надрами,

ВСТАНОВИВ :

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Кузьминецька будівельна кераміка" в якому просив:

- визнати поважними причини та поновити строк на оскарження державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр № У-18-388/1, рішення протоколу засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин від 22.12.2018 № 4645 та спеціального дозволу на користування надрами від 25.09.2019 № 6374;

- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, здійснену Державною службою геології та надр України ТОВ «Кузьминецька будівельна кераміка» за формою 3-гр із присвоєнням державного реєстраційного номера об`єкта РДГВН У-18-388/1,

- визнати протиправним та скасувати протокол № 4645 від 22.12.2018 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин,

- визнати протиправним та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами № 6374, виданий 25.09.2019 ТОВ «Кузьминецька будівельна кераміка» з метою видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної рядової повнотілої та порожнистої марок 75- 150.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року адміністративний позов залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно із статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно із положенням статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята).

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Судом встановлено, що Державною службою геології та надр України 29.11.218 здійснено державну реєстрацію робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр, які планує провести ТОВ «Кузьминецька будівельна кераміка» за формою 3-гр із присвоєнням державного реєстраційного номера об`єкта РДГВН У-18-388/1.

Позивачем зазначено, що позов було пред`явлено з метою запобігання отримання третьою особою протиправним шляхом спеціального дозволу на позааукціонних умовах, із створенням державними органами (Держгеонадра України та ДКЗ України) окремій юридичній особі сприятливих умов такого отримання, що беззаперечно порушує принцип рівності всіх суб`єктів правовідносин перед Законом.

Частинами другою та п`ятою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Разом з тим, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).

Крім того, у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках звернення до суду суб`єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду цей Кодекс пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Водночас строки покликані забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів визначеності, і сторонам слід очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Враховуючи викладене вище, початок перебігу строку, встановленого для подання до суду позову стосується всіх суб`єктів, які мають намір та право оскаржувати рішення суду, та не пов`язується із відповідними функціями та компетенцією суб`єкта, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення до суду за власним волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2023 у справі №380/8650/22.

Щодо обґрунтування наявності підстав для подачі заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначив, що у вказаному спорі має місце триваюче правопорушення.

На дату звернення позивача до суду з даним позовом порушення законодавства тривають, спеціальний дозвіл на користування надрами є чинним, тож підстави для звернення за захистом порушених інтересів держави не припинили існувати. Також прокурор зазначає, що незаконність вказаних документів встановлена прокурором після 09.06.2023 року, відтак процесуальний строк для звернення до суду пропущений з поважних причин та підлягає обчисленню з 09 червня 2023 року.

Водночас, суд звертає увагу, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч.1 ст. 4 КАС України).

У чинному законодавстві України не визначено поняття "триваюче правопорушення". Разом з тим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 №810/1224/17.

Враховуючи вищевикладене, спірні накази є актами індивідуальної дії, дії яких вичерпуються їх виконанням, а тому в даному випадку відсутнє триваюче правопорушення.

Щодо посилань позивача на те, що підстави для звернення з даним позовом до суду виникли після того, як листом Державної служби геології та надр України від 12.06.2023 № 3205/03-4/2-23, на запит обласної прокуратури надано інформацію про відсутність у ТОВ «Кузьминецька будівельна кераміка» інших, окрім спірних, виданих спеціальних дозволів на користування надрами, що також підтверджено в ході допиту ОСОБА_1 в якості свідка, який відбувся 09.06.2023 року, суд зазначає, що вказані обґрунтування не підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду та не можуть бути розцінені судом, як підстава поважності пропуску строку звернення з позовною заявою до суду.

Суд зауважує, що посилання позивача на встановлення прокурором 09.06.2023 року незаконності розпорядчих актів та дозвільних документів не може вважатися поважною підставою щодо поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, оскільки вказане не припиняє (не перериває) строків, встановлених законодавцем щодо звернення із позовом до суду, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ці дати не пов`язуються з початком перебігу строку звернення до суду у випадку, коли законом встановлений строк для вчинення особою активних дій.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що у разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу, що заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить жодних обґрунтувань, які б вказували на наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру про неможливість прокурора отримати відомості, на підставі яких мало б бути подано позовну заяву раніше, у визначені законом терміни.

Інститут обмеження строку звернення до суду є однією з фундаментальних основ верховенства права і забезпечення правової визначеності суб`єктів правовідносин.

На думку суду, у разі пропуску строку звернення до суду на строк більше близько 6 (шести) років з моменту прийняття оскаржуваного протоколу та спеціального дозволу, поважність причин такого пропуску повинні бути настільки важливими, ґрунтовними та вагомими, що поновлення таких строків, повинно переважати над ставленням під сумнів багаторічних суспільних відносини, що склалися за ці роки.

Окремо суд зазначає, що у даній справі позивач Київська обласна прокуратура представляє інтереси держави. При цьому, у разі розгляду питань порушень інтересів держави строк на звернення до суду має обчислюватись саме з моменту коли порушення інтересів держави відбулось, а не з моменту коли це стало відомо прокурору, або окремій посадовій особі. Обчислення строку звернення до суду не може ставитись в залежність від моменту коли представник державного апарату дізнався про певні обставини, в іншому випадку інститут обмеження строку звернення до суду буде нівельований. Держава має забезпечувати відповідний моніторинг, контроль за дотриманням своїх інтересів постійно і має для цього широкий (майже безмежний) обсяг механізмів.

Відповідно до практики Верховного суду яка знаходить своє підтвердження у постановах від 14.09.2023 № 520/12477/22, від 21.09.2023 № 340/341/23, від 07.09.2023 № 1Є0/4008/23, від 02.08.2023 № 480/3852/22, від 28.09.2022 №, 640/13798/21, від 30.06.2022 № 460/11514/21, від 17.04.2022 № 540/5397/21 та інших, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Суд також вважає за необхідне застосувати до вказаних правовідносин правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справа № 340/3868/23 (адміністративне провадження № К/990/36888/23) в якій колегією суддів зазначено, що регулярні звернення прокурора, з метою витребування ним документів для підтвердження підстав представництва інтересів держави в суді не можуть слугувати механізмом продовження встановлених законом строків звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки це призведе до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах, порушення стабільності у діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання ними своїх функцій.

Крім того, суд звертає увагу на висновки колегії суддів викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, де зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі №380/15396/22 Верховним Судом вже розглядалось питання поважності пропущеного строку звернення до суду прокуратури в інтересах держави.

Так, прокурор, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, доводив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 121- 123 КАС України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не взяли до уваги, що прокурору перед зверненням до суду в інтересах держави необхідно дотриматися встановленої процедури щодо підтвердження наявності в нього підстав для представництва інтересів держави в суді, а тому тримісячний строк звернення прокурора до суду має відраховуватися з моменту виникнення та підтвердження наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Прокурор посилався на те, що виникнення підстав для представництва інтересів держави в суді мало місце після того, як уповноважені органи надали відповіді на звернення прокурора стосовно вжитих ними заходів у сфері порушеного у зверненні питання щодо самочинного будівництва на об`єкті, що належить до пам`ятки архітектури місцевого значення. Такі відповіді прокурор отримав у серпні та вересні 2022 року, отже саме із цього моменту слід рахувати початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд сформував правову позицію, що підстави для представництва інтересів держави (які охоплюють у цій справі й суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше в серпні 2022 року, а тому звернення прокурора з позовом у жовтні 2022 року здійснено в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. З огляду на це КАС ВС задовольнив касаційну скаргу, скасував оскаржувані рішення і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Разом з тим, відповідно до висновків колегії суддів, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Натомість матеріали даної справи не містять повідомлення складеного та направленого на адресу Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України про намір прокуратури здійснити представництво інтересів держави шляхом подання даного адміністративного позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані прокурором обставини, якими він обґрунтовує поважність пропущення строків звернення до суду, не можуть бути поважними причинами для поновлення строку звернення до суду з позовом, оскільки вказане матиме наслідок необґрунтованого втручання суду у принцип правової визначеності та порушення права інших учасників провадження на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обставин, які об`єктивно унеможливлювали реалізацію прав щодо своєчасного звернення до суду позивачем не наведено.

Враховуючи, що позивачем був пропущений встановлений законом строк звернення до суду, а також зважаючи на відсутність належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу взаступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк