Постанова

від 02.12.2024 по справі 915/1835/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1835/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - Захаренкова А.Ю. на підставі самопредставництво;

від Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), м. Одеса - Масін О.В. на підставі ордеру;

від фізичної особи ОСОБА_1 , м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024, ухвалене суддею Мавродієвою М.В. м. Миколаїв, повний текст складено 09.09.2024

у справі № 915/1835/23

за позовом: Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) м. Одеса

до відповідача: Миколаївської міської ради м. Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Миколаїв

про стягнення набутих без достатніх правових підстав грошових коштів у сумі 735 792 грн. 28 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні Торгова компанія «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Миколаївської міської ради набуті без достатніх правових підстав грошові кошти в сумі 735 792 грн. 28 коп., які було безпідставно сплачені позивачем у період з квітня 2019 року по 24 липня 2023 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" та зазначає, що припинення договору оренди земельної ділянки від 07.08.2008 з попереднім орендарем (позивачем), пов`язане з набуттям права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно третьою особою, відповідно, з урахуванням норм ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, в спірних правовідносинах відбулась фактична заміна сторони орендаря в договорі оренди землі з дати реєстрації права власності на відчужене за договором купівлі-продажу від 23.04.2019 нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Отже, позивач вважає, що за вказаних обставин зобов`язання щодо сплати орендної плати за договором оренди землі у позивача припинились з 23.04.2019, а всі наступні сплати грошових коштів у загальній сумі 735 792 грн. 28 коп. були здійснені без належних на те правових підстав, що дає право позивача звернутись до суду з метою захисту своїх прав в межах ст.1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі №915/1835/23 позовні вимоги задоволено частково; стягнути з Миколаївської міської ради на користь Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), м. Одеса грошові кошти, набуті без достатніх правових підстав у розмірі 733 138 грн. 59 коп., а також відшкодовано витрати по сплаті судового збору .

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд заначив, що згідно службової записки департаменту фінансів Миколаївської міської ради №10732/07.03-12/24-2 від 01.05.2024 до бюджету Миколаївської міської територіальної громади за кодом 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» від Торгової компанії "АЛМІ" за період червень 2019 - квітень 2023 надійшли кошти в розмірі 733 138 грн.59 грн., розрахунок здійснено без урахування платіжної інструкції №356 від 25.04.2019 на суму 2653,69 грн (оплата орендної плати за березень 2019 року), яка є оплатою поза межами спірного періоду. При цьому, позивачем не надано суду доказів сплати орендної плати за квітень 2019 року.

У зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав у сумі 733 138 грн. 59 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з відмовою в іншій частині позову в зв`язку з недоведеністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі № 915/1835/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) м. Одеса про стягнення набутих без достатніх правових підстав грошових коштів у сумі 735 792 грн. 28 коп. відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, за доводами апеляційної скарги зазначив, що позивач, проявивши розумну обачність, поза розумним сумнівом мав усвідомлювати, що з моменту відчуження ним відповідного об`єкта та набуття відповідного права на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , право користування зазначеною земельною ділянкою та відповідний договір оренди для ТК «АЛМІ» припинилися, та виникли для ОСОБА_1 і таке не заперечується позивачем. Попри це, позивач з власної ініціативи продовжував сплачувати відповідачу орендну плату за договором оренди землі.

Посилаючись на позицію Верховного суду, Миколаївська міська рада зауважила, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів, адже особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків.

Крім того, Рада вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вимозі позивача щодо повернення відповідних коштів у контексті суперечливості та добросовісності такої поведінки з урахуванням факту перерахування цих коштів останнім протягом тривалого часу регулярними платежами, а тому суд дійшов передчасного та помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача коштів згідно з вимогами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Також відповідач наголошує, що у спірний період мало місце фактичне користування третьою особою земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування. При цьому, сам факт такого користування учасниками справи не оспорюється та не спростовується.

Отже, на думку відповідача, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, фактично звільнив третю особу від обов`язку сплати орендної плати, тим самим нівелювавши положення Закону України «Про оренду землі» та цивільного, господарського, земельного, податкового законодавства щодо обов`язковості плати за землю, та порушивши принципи справедливості та добросовісності. Більш того, на думку відповідача, позивач не позбавлений права стягнути сплачені ним кошти у порядку регресу з третьої особи, чий обов`язок він добровільно виконував.

Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що звернення орендаря з клопотанням про дострокове розірвання договору та звернення орендаря сумісно з новим власником придбаного майна з клопотанням про внесення змін до договору оренди землі щодо зменшення площі земельної ділянки та переоформлення документів на право користування земельною ділянкою, що зайнята проданою часткою будівель та споруд, на нового власника майна є їх правом, а не обов`язком. Тобто, фактично позивач (орендар) та ОСОБА_1 (новий власник нерухомого майна) не були зобов`язані звертатися із вказаними клопотаннями до відповідача, а відтак і очікувати будь-яких відповідей на своє звернення від відповідача, оскільки, як вже зазначалося відповідачем у суді першої інстанції, особа, яка набула права власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Підсумовуючи вищезазначене, відповідач вказує, що висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки відсутність рішення Миколаївської міської ради (орендодавця) щодо переоформлення договору оренди земельної ділянки на нового власника нерухомості не є перешкодою у припиненні права користування земельної ділянки щодо попереднього власника та його переходу на тих самих умовах до нового власника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2024 року у справі №915/1835/23, справу призначено для розгляду.

Позивач своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду апеляційної інстанції про призначення справи до судового розгляду, будь-яких процесуальних заяв чи клопотань суду не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи ОСОБА_1.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у відкритому судовому засіданні оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, заслухавши представників учасників справи, які з`явилися до судового засідання, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м.Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі №915/1835/23 не потребує скасування або зміни, виходячи з такого.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

27.09.2006 Торгова компанія «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2845, придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-БУДГРУП" нежитлові приміщення продовольчого та промтоварного магазину загальною площею 1557,80 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2006, виданим Миколаївським МБТІ.

07.08.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець, відповідач у справі) та Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (орендар, позивач у справі) було укладено договір оренди землі №5947 (надалі - договір оренди землі), відповідно до п.п.1.1, 2.1, якого Миколаївська міська рада на підставі рішення №22/56 від 13.03.2008 передала, а Торгова компанія «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) прийняла в оренду земельну ділянку для обслуговування придбаних вбудовано-прибудованих приміщень магазину по вул.Артема, 40-б, 40-в/Корабельний район/ загальною площею 9436 кв.м, у т.ч. 3115 кв.м під капітальною забудовою, 16 кв.м під тимчасовою забудовою, 4339 кв.м під проїздами та проходами, 1966 кв.м під зеленими насадженнями, з визначенням ідеальної частки Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) 333/1000 від земельної ділянки площею 9436 кв.м, що складає 3140 кв.м, без права передачі її в суборенду.

Згідно п.3.1 договору оренди землі, договір діє протягом 15 (п`ятнадцяти) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до п.4.1 договору оренди землі за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі.

Щодо розміру орендної плати сторони домовились про наступне.

Річна орендна плата за земельну ділянку (3140 кв.м) встановлюється у розмірі 3% (трьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки, де: нормативна грошова оцінка земельної ділянки (3140 кв.м) на час укладення цього договору складає 15678833,40 грн (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,028).

Виходячи з цього розмір орендної плати за рік за цим договором на момент його укладення складає 47035 грн. (п.4.2 договору оренди землі).

У відповідності до пп.в) п.9.2 договору оренди землі орендодавець зобов`язаний попередити про права третіх осіб на земельну ділянку.

Відповідно до пп.к) п.9.4 договору оренди землі у разі відчуження усіх будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар може звернутися до міської ради з клопотанням дострокового розірвання договору, при цьому він зобов`язаний повідомити нового власника про необхідність переоформлення на себе правових документів на землю. Договір оренди землі буде достроково розірваний з ініціативи орендаря з дати укладення договору оренди землі між міською радою та новим власником споруд.

Згідно пп.л) п.9.4 договору оренди землі у разі відчуження часток будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар зобов`язаний повідомити про це міську раду у 10-денний термін із дня відчуження. Орендар сумісно з власником придбаного майна можуть звернутися до міської ради з клопотанням про внесення змін до договору оренди землі щодо зменшення площі земельної ділянки та переоформлення документів на право користування земельною ділянкою, що зайнята проданою часткою будівель та споруд, на нового власника майна. При цьому зміни до договору оренди землі будуть внесені після прийняття рішення міської ради про зменшення площі земельної ділянки та надання новому власнику майна у користування земельної ділянки, що зайнята проданою часткою будівель та споруд.

У відповідності до п.12.1 договору оренди землі всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткового правочину, що буде невід`ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення прийняте в установленому законодавством порядку.

Згідно п.12.2 договору оренди землі договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.12.3 договору оренди землі дія договору припиняється шляхом розірвання, зокрема, за взаємною згодою сторін.

У відповідності до п.12.5 договору оренди землі розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням.

Згідно п.12.8 договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до третьої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до п.14.1 договору оренди землі, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

23.04.2019 між Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), м. Одеса та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір від 23.04.2019), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленюк С.І. та зареєстрований за реєстровим номером 366.

Відповідно до пп.1.1, 2.1 договору від 23.04.2019, ОСОБА_1 придбав у Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) нежитлові приміщення продовольчого та промтоварного магазину загальною площею 1557,80 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

26.04.2019 між позивачем та ОСОБА_1 складено та підписано Акт прийому-передачі нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 1557,80 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 26.04.2019 Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) було передано, а ОСОБА_1 було прийнято всю технічну документацію щодо нерухомого майна, в тому числі було передано договір оренди землі від 07.08.2008, про що між ними було складено та підписано Акт прийому-передачі документів.

При укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 було повідомлено про укладений Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) та Миколаївською міською радою договір орендної ділянки та необхідність укладення аналогічного договору оренди земельної ділянки з Миколаївською міською радою та ОСОБА_1 вже як власника нерухомості, в підтвердження чого позивачем додано до позову копії договору та інші документи і звернення (клопотання).

19.06.2019 позивач звернувся до відповідача з листом №636/Лз-19 щодо переоформлення договору оренди земельної ділянки у зв`язку з продажею нерухомого майна.

В свою чергу, 19.06.2019 вже новий власник нерухомого майна - ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до договору оренди землі від 07.08.2008 та заміну сторони у договорі.

Відповідач у листі №636/пз-19 від 19.06.2019 повідомив ОСОБА_1 , що розгляд його заяви може відбуватись лише після уточнення меж, конфігурації та площі земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ., та визначення прибудинкової території необхідної для його обслуговування, на підставі графічних та текстових матеріалів з відповідним розрахунком прибудинкової території, виконаним ліцензованим проектувальником, з урахуванням законних інтересів власника або користувачів земельних ділянок та будівель.

17.07.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про переоформлення договору оренди землі на нового власника нерухомого майна; 20.01.2020 позивачем було направлено на адресу відповідача клопотання про переоформлення договору оренди землі на нового власника нерухомого майна; 08.07.2021 позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про розірвання з Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) договору оренди; 02.02.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про розгляд попередніх заяв та клопотань (т.1 а.с.58,61,65 т.2 а.с.37-41).

14.03.2023 на адресу відповідача було направлено Адвокатський запит №14/04/23-1 від 14.03.2023 щодо розгляду заяв, клопотання та вимог Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про заміну сторони в договорі оренди землі .

В свою чергу, Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було надано відповідь №1895/02.02.01-40/11/14/23 від 23.05.2023 з додатками на адвокатський запит, в якому відповідач, посилаючись на ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі", з урахуванням ч.16 ст.120 Земельного кодексу України та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, повідомив позивача, що ОСОБА_1 , який набув право власності на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці площею 3140 кв.м (ідеальна частка землекористування від земельної ділянки площею 9436 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1, фактично став орендарем зазначеної земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника - Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю). При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 26.11.2019 у справі №917/92/19. Отже, після проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов`язковим. Подібний правовий висновок щодо застосування ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19, у постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №914/3250/20. З огляду на вищезазначене у міської ради немає підстав для дострокового розірвання договору оренди землі від 07.10.2008 №5947.

Також, 06.07.2023 на адресу відповідача було направлено адвокатський запит №06/07/23-1 від 06.07.2023 про надання інформації щодо сплачених - Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) коштів на користь Миколаївської міської ради з 23.04.2019 - день фактичного припинення договору оренди землі по день запиту.

На вищевказаний адвокатський запит відповідачем було надано відповідь №3245/02.02.01-40/11/14/23 від 18.08.2023, в якій повідомлено, що переплата за припиненим договором оренди землі становить 735 792 грн. 28 коп.

В подальшому, Департамент фінансів Миколаївської міської ради у листі №10732/07.03-12/24-2 від 01.05.2024 повідомив, що переплата за припиненим договором оренди землі становить 733 138 грн. 59 грн.

За період з червня 2019 року по квітень 2023 року позивачем було сплачено відповідачу орендну плату за землю по договору оренди землі у загальному розмірі 733 138 грн. 59 коп., що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №530 від 25.06.2019 на суму 2653,69 грн; №623 від 26.07.2019 на суму 2653,69 грн; №727 від 28.08.2019 на суму 2653,69 грн; №802 від 25.09.2019 на суму 2653,69 грн; №919 від 30.10.2019 на суму 2653,69 грн; №992 від 29.11.2019 на суму 2653,69 грн; №1066 від 27.12.2019 на суму 53995,02 грн; №103 від 29.01.2020 на суму 93864,79 грн; №192 від 27.02.2020 на суму 58211,07 грн; №274 від 30.03.2020 на суму 103864,79 грн; №461 від 29.05.2020 на суму 10531,64 грн; №537 від 30.06.2020 на суму 10531,64 грн; №673 від 30.07.2020 на суму 10531,64 грн; №751 від 27.08.2020 на суму 10531,64 грн; №843 від 28.09.2020 на суму 10531,64 грн; №925 від 28.10.2020 на суму 10531,64 грн; №1039 від 27.11.2020 на суму 10531,64 грн; №1113 від 28.12.2020 на суму 17662,84 грн; №1199 від 27.01.2021 на суму 10531,62 грн; №1323 від 26.02.2021 на суму 10531,62 грн; №1447 від 29.03.2021 на суму 10531,66 грн; №1551 від 27.04.2021 на суму 10531,64 грн; №1682 від 27.05.2021 на суму 10531,64 грн; №1797 від 29.06.2021 на суму 10531,64 грн; №1958 від 27.07.2021 на суму 10531,64 грн; №2049 від 30.08.2021 на суму 10531,64 грн; №2154 від 29.09.2021 на суму 10531,64 грн; №338 від 28.10.2021 на суму 10531,64 грн; №438 від 29.11.2021 на суму 10531,64 грн; №557 від 28.12.2021 на суму 10531,64 грн; №673 від 27.01.2022 на суму 10531,62 грн; №7017 від 02.03.2022 на суму 11584,79 грн; №7167 від 30.03.2022 на суму 11584,79 грн; №7267 від 28.04.2022 на суму 11584,79 грн; №7407 від 27.05.2022 на суму 11584,79 грн; №7547 від 29.06.2022 на суму 11584,79 грн; №7697 від 27.07.2022 на суму 11584,79 грн; №7833 від 24.08.2022 на суму 11584,79 грн; №9043 від 28.09.2022 на суму 11584,79 грн; №9193 від 26.10.2022 на суму 11584,79 грн; №9365 від 23.11.2022 на суму 11584,79 грн; №9118 від 28.12.2022 на суму 11584,79 грн; №9238 від 25.01.2023 на суму 11584,84 грн; №9348 від 22.02.2023 на суму 13322,55 грн; №9618 від 29.03.2023 на суму 13322,55 грн; №0000122 від 26.04.2023 на суму 13322,55 грн.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 732 792 грн. 28 коп. набутих без достатніх правових підстав грошових коштів, які було безпідставно сплачено позивачем у період з квітня 2019 року по 24 липня 2023 року.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та погодився з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду землі" розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідності до ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з умов договору оренди землі №5947 від 07.08.2008, укладеного між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавець), а саме:

орендар зобов`язаний у разі відчудження усіх будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар може звернутися до міської ради з клопотанням дострокового розірвання договору, при цьому він зобов`язаний повідомити нового власника про необхідність переоформлення на себе правових документів на землю. Договір оренди землі буде достроково розірваний з ініціативи орендаря з дати укладення договору оренди землі між міською радою та новим власником споруд (пп.к) п.9.4 договору оренди землі);

орендар зобов`язаний у разі відчудження часток будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, орендар зобов`язаний повідомити про це міську раду у 10-денний термін із дня відчудження. Орендар сумісно з власником придбаного майна можуть звернутися до міської ради з клопотанням про внесення змін до договору оренди землі щодо зменшення площі земельної ділянки та переоформлення документів на право користування земельною ділянкою, що зайнята проданою часткою будівель та споруд, на нового власника майна. При цьому зміни до договору оренди землі будуть внесені після прийняття рішення міської ради про зменшення площі земельної ділянки та надання новому власнику майна у користування земельної ділянки, що зайнята проданою часткою будівель та споруд (пп.л) п.9.4 договору оренди землі);

всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткового правочину, що буде невід`ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення прийняте в установленому законодавством порядку (п.12.1 договору оренди землі);

розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням (п.12.5 договору оренди землі).

23.04.2019 між Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу (надалі - договір від 23.04.2019), посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленюк С.І. та зареєстрований за реєстровим номером 366.

Відповідно до п.п.1.1, 2.1 договору від 23.04.2019, ОСОБА_1 придбав у Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) нежитлові приміщення продовольчого та промтоварного магазину загальною площею 1557,80 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

26.04.2019 між позивачем та ОСОБА_1 складено та підписано Акт прийому-передачі нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 1557,80 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 26.04.2019 Торговою компанією «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) було передано, а ОСОБА_1 було прийнято всю технічну документацію щодо нерухомого майна, в тому числі було передано договір оренди землі від 07.08.2008, про що між ними було складено та підписано Акт прийому-передачі документів.

Тобто, після укладення договору купівлі-продажу від 23.04.2019 нежитлове приміщення загальною площею 1557,80 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 повністю вибуло з володіння Торгової компанії «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю).Відповідно, позивачем було втрачено і можливість користування земельною ділянкою під ним.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, за період з червня 2019 року по квітень 2023 року позивачем було сплачено відповідачу орендну плату за землю по договору оренди землі у загальному розмірі 733 138 грн. 59 коп., що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №530 від 25.06.2019 на суму 2653,69 грн; №623 від 26.07.2019 на суму 2653,69 грн; №727 від 28.08.2019 на суму 2653,69 грн; №802 від 25.09.2019 на суму 2653,69 грн; №919 від 30.10.2019 на суму 2653,69 грн; №992 від 29.11.2019 на суму 2653,69 грн; №1066 від 27.12.2019 на суму 53995,02 грн; №103 від 29.01.2020 на суму 93864,79 грн; №192 від 27.02.2020 на суму 58211,07 грн; №274 від 30.03.2020 на суму 103864,79 грн; №461 від 29.05.2020 на суму 10531,64 грн; №537 від 30.06.2020 на суму 10531,64 грн; №673 від 30.07.2020 на суму 10531,64 грн; №751 від 27.08.2020 на суму 10531,64 грн; №843 від 28.09.2020 на суму 10531,64 грн; №925 від 28.10.2020 на суму 10531,64 грн; №1039 від 27.11.2020 на суму 10531,64 грн; №1113 від 28.12.2020 на суму 17662,84 грн; №1199 від 27.01.2021 на суму 10531,62 грн; №1323 від 26.02.2021 на суму 10531,62 грн; №1447 від 29.03.2021 на суму 10531,66 грн; №1551 від 27.04.2021 на суму 10531,64 грн; №1682 від 27.05.2021 на суму 10531,64 грн; №1797 від 29.06.2021 на суму 10531,64 грн; №1958 від 27.07.2021 на суму 10531,64 грн; №2049 від 30.08.2021 на суму 10531,64 грн; №2154 від 29.09.2021 на суму 10531,64 грн; №338 від 28.10.2021 на суму 10531,64 грн; №438 від 29.11.2021 на суму 10531,64 грн; №557 від 28.12.2021 на суму 10531,64 грн; №673 від 27.01.2022 на суму 10531,62 грн; №7017 від 02.03.2022 на суму 11584,79 грн; №7167 від 30.03.2022 на суму 11584,79 грн; №7267 від 28.04.2022 на суму 11584,79 грн; №7407 від 27.05.2022 на суму 11584,79 грн; №7547 від 29.06.2022 на суму 11584,79 грн; №7697 від 27.07.2022 на суму 11584,79 грн; №7833 від 24.08.2022 на суму 11584,79 грн; №9043 від 28.09.2022 на суму 11584,79 грн; №9193 від 26.10.2022 на суму 11584,79 грн; №9365 від 23.11.2022 на суму 11584,79 грн; №9118 від 28.12.2022 на суму 11584,79 грн; №9238 від 25.01.2023 на суму 11584,84 грн; №9348 від 22.02.2023 на суму 13322,55 грн; №9618 від 29.03.2023 на суму 13322,55 грн; №0000122 від 26.04.2023 на суму 13322,55 грн.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У відповідності до ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Тобто особа, яка набула права власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новий власник набув право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №922/2845/19).

Враховуючи висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, відповідно до якого після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об`єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 25.09.2024 року у справі №201/9127/21 зазначила таке:

« 73. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

74. Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

75. Приписи глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

76. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

77. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

78. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

79. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

80. Конструкція частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

81. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

82. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року, у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

83. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

84. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення».

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні позиції викладені в постановах Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 17.02.2021 у справі № 5023/10655/11, від 04.03.2021 у справі № 916/2419/19, від 08.04.2021 у справі № 905/1742/19 та № 921/692/19, від 18.05.2021 у справі № 924/774/18, від 19.05.2021 у справі № 922/1830/2, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13503/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18.

20 грудня 2018 року Верховним судом у судовій справі № 920/169/18 було висловлено правову позицію, за якою сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема, переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.

Відповідачем розмір сплачених без належних правових підставі коштів у сумі 733 138 грн. 59 коп. не заперечено, однак заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивачу було достеменно відомо про відсутність у нього обов`язку зі сплати вказаних коштів, при цьому останній продовжував здійснювати оплату, а тому, на думку відповідача, поведінка позивача з повернення зазначених коштів є суперечливою.

При цьому, відповідач посилається на позицію висловлену в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.01.2023 по справі №548/741/21, в якій зазначено, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. У справі, яка переглядалась, позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ними фактично відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) щодо сплати орендної плати, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки у справі, що розглядається, поведінку позивача не можна вважати суперечливою, так як його дії зі сплати орендних платежів були викликані відсутністю чіткої позиції орендодавця щодо переоформлення оренди земельної ділянки на нового власника нерухомості.

Так, лише у листі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1081/02.02.01-40/11/14/23 від 28.03.2023 орендодавцем, з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі №904/326/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 26.11.2019 у справі №917/92/19, останній повідомив позивача, що договір оренди спірної земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором купівлі-продажу, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці нерухоме майно.

До цього моменту, навіть за наявності певних правових позицій Верховного Суду, діяв, укладений між сторонами договір оренди землі, умовами якого був передбачений чіткий порядок дій орендаря у разі відчуження усіх будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, наданій в оренду, результатом яких могло стати або розірвання договору або внесення до нього відповідних змін (пп.к, л) п.9.4 договору оренди землі).

При цьому саме позивач взагалі не відповів на звернення як відповідача, так і третьої особи щодо цього питання.

Так, направлені позивачем на адресу відповідача у 2019 - 2022 роках листи, з метою вирішення спірного питання, були залишені без реагування.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Миколаївська міська рада знаючи про виникнення у ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно, а отже виникнення у останнього відповідних права та обов`язків орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, не вчиняло жодних дій, у межах наданих їй повноважень зі стягнення орендної плати з належного платника. В той же час, спрямовані на виконання вищевказаних вимог договору оренди дії позивачем добросовісно вчинялись до моменту вирішення цього питання.

Отже, колегія суддів зазначає, що у зв`язку із бездіяльністю відповідача, відповідно до відомостей, які містяться в платіжних дорученнях про сплату за землю за 2019-2023 роки, відповіді Миколаївської міської ради на вимогу позивача та відповіді Миколаївської ради на адвокатський запит з квітня 2019 року по 24 липня 2023 року, Торговою компанією «АЛМІ» було безпідставно сплачено та збережено без належних на те правових підстав грошові кошти у розмірі 733 138 грн.59 коп.

При наданні оцінки діям сторін у спірних правовідносинах господарським апеляційним судом також враховано позицію Великої Палата Верховного Суду, викладену в ухвалі від 25.05.2023 у справі №909/1191/21, в якій Велика Палата зауважила наступне:

« 11. Колегія суддів зазначила, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) є однією із основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб».

В даному випадку, як вже зазначалося вище, судова колегія наголошує, що відповідачем не доведено суду недобросовісність позивача у вигляді суперечливої поведінки.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відмова відповідача повернути надмірно, без достатніх правових підстав, сплачені позивачем орендні платежі, розмір яких відповідачем підтверджено, з посиланням на суперечливу поведінку останнього, розцінюється судом як обмеження з боку відповідача права власності позивача на належне позивачу майно (грошові кошти).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав в даному випадку для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав у сумі 733 138 грн.59 коп.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вже зазначалося раніше за текстом постанови, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини того, що відповідачем було безпідставно збережено без належних на те правових підстав грошові кошти у розмірі 733 138 грн.59 коп., є такими, що відповідають таким стандартам, а відповідачем у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не доведено відсутності правових підстав для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача безпідставно збережених останнім коштів у визначеному ст. 1212 Цивільного кодексу України порядку та у відповідному розмірі.

При цьому, інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції, також не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позивачу його позовних вимог, а фактично зводяться лише до незгоди з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням у даній справі та ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях відповідача, що не може слугувати підставами для його скасування.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі №915/1835/23 відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а тому скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі №915/1835/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 року у справі №915/1835/23 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.12.2024 року.

Повний текст постанови складено 06.12.2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М.Принцевська Я.Ф.Савицький