Постанова

від 05.12.2024 по справі 916/5808/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5808/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Я.Ф. Савицького, Г.І. Діброви,

секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,

за участю представників:

від прокуратури: Т.М. Кривельова;

від позивача-1: С.В. Чегодар;

від позивача-2: не з`явився;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024, повний текст складено 22.08.2024

по справі №916/5808/23

за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси

в інтересах держави в особі:

1)Одеської обласної ради;

2)Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації;

3)Південного офісу Держаудитслужби,

до відповідачів:

1)Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

2)Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради,

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 255 016,60 грн,

суддя суду першої інстанції: Р.В. Волков

місце прийняття рішення суду: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради, в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди №2 від 24.06.2021, №3 від 09.09.2021, №4 від 09.09.2021, №5 від 09.09.2021, №6 від 09.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №53 від 12.03.2021, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь держави в особі Одеської обласної ради до місцевого бюджету безпідставно сплачені бюджетні кошти в сумі 255 016,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, прокурор посилається на те, що спірні додаткові угоди до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №53 від 12.03.2021 суперечать пункту 2 частини 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі. Також, з посиланням на частину 1 ст. 215, частину 1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України прокурор вважає, що грошові кошти в сумі 255 016,60 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових угод відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 24.06.2021, №3 від 09.09.2021, №4 від 09.09.2021, №5 від 09.09.2021, №6 від 09.09.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №53 від 12.03.2021, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на користь держави в особі Одеської обласної ради до місцевого бюджету безпідставно сплачені бюджетні кошти в сумі 255 016,60 грн. Задоволено частково клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про розстрочку виконання рішення, встановлено графік стягнення заборгованості. Стягнуто з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Приймаюче вказане рішення, місцевий господарський суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом, оскільки прокурором дотримано порядку, встановленого ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру, а звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави в бюджетній сфері.

По суті позовних вимог суд першої інстанції зазначив наступне.

Враховуючи відсутність документального підтвердження коливання ціни на електричну енергію станом на 01.04.2021 (дата набрання чинності додатковою угодою №2 до Договору), Додаткову угоду №2 від 24.06.2021 до Договору № 53 від 12.03.2021 укладено з порушенням приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, у зв`язку з чим позов в частині визнання вказаної додаткової угоди недійсною підлягає задоволенню. Суд зазначив, що інформація, одержана з офіційного вебсайту ДП Оператор ринку не підтверджує наявність коливання ціни станом на 01.04.2022 (дата набрання чинності оспорюваною додатковою угодою №2 до Договору) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару, оскільки не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію та аналізу вартості ціни електричної енергії за період з дати укладання договору у порівнянні з аналогічним наступним періодом, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни на ринку до дати укладання додаткової угоди або набрання нею чинності, у зв`язку з чим не є належним обґрунтуванням для зміни істотних умов Договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Аналогічні мотиви суд застосував і для визнання недійсними решти додаткових угод.

Щодо позовних вимог про стягнення, місцевий господарський суд встановив, що переплата за спожиту електричну енергію за бюджетні кошти становила 255 016,604. Враховуючи те, що видатки КНП ООКМЦ Одеської обласної ради за електричну енергію на підставі Договору №53 від 12.03.2021 проведені у 2021 році, грошові кошти в сумі 255 016,60 гривень є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових угод відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету, що відповідає приписам ст. 216, 1212 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі № 916/5808/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- прокурором не надано доказів того, в чому саме полягає виключність випадку у правовідносинах між ТОВ «ООЕК» та Одеською обласною радою, що став підставою для звернення прокурора із позовом за захистом інтересів держави. Прокурором не було надано доказів бездіяльності органів, а зі змісту позову вбачається, що підставою для подання такого позову була бездіяльність замовника публічних закупівель;

- задоволення судом позовних вимог прокуратури та визнання додаткових угод недійсними не відновлює прав чи законних інтересів ООР та Департаменту, оскільки вони не є сторонами оспорюваних додаткових угод;

- між ООР, Департаментом та КНП «ООКМЦ» ООР наявні корпоративні відносини, що виключає наявність у ООР та Департаменту владних повноважень у спірних правовідносинах. Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції мав залишити позов прокурора в інтересах держави в особі ООР та Департаменту без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України;

- підставою для звернення прокурора до суду із позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення прокуратурою ДАСУ в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача. Крім того, прокурором в інтересах ДАСУ не заявлено жодних позовних вимог;

- зі змісту листів вбачається, що прокуратурою не надавався адресатам строк для реагування на ймовірні порушення інтересів держави, а лише збиралися докази для подачі дійсного позову, а отже, таке листування не є повідомленням у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Наведене виключає правомірність вважати наданий позивачам строк для реагування протягом трьох днів після «ймовірного» направлення повідомлень у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» розумним;

- пунктом 2.1. Договору та Додатком 3 до Договору було визначено очікувані обсяги споживання (постачання) електричної енергії Споживачу у обсягах 602 065 кВт*год, а не фактичні. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «ООЕК» зобов`язалося поставити електричну енергію в обсязі 602 065 кВт.год загальною вартістю 1314136,91 грн. не є вірними;

- відповідно до пп. 2 п. 13.2 Договору, наявність факту коливання ціни Товару на ринку підтверджується довідками відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни Товару на ринку або інформацією з веб-сайту ДП «Оператор ринку». Таким чином, сторони узгодили між собою порядок зміни ціни у випадку коливання цін на ринку електричної енергії, а також узгодили документи, якими такі коливання можуть підтверджуватись;

- Законом України «Про публічні закупівлі» передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%. Про це свідчить формулювання «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю чи з моменту внесення змін до такого договору (тобто з моменту підписання останньої додаткової угоди)». Тобто законодавець зазначає, що підвищення ціни до 10% є можливим через 90 днів з моменту підписання договору або внесення змін щодо збільшення ціни

- в порушення норм закону, судом першої інстанцій не було застосовано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також не було враховано практику Європейського суду з прав людини;

- укладення додаткових угод №№ 2-6 до Договору відповідає нормам закону, оскільки факт коливання ціни у бік збільшення був підтверджений належними та допустимими доказами. Натомість суд першої інстанції висунув до відповідача більш суворі вимоги, аніж законодавець, що свідчить про порушення принципу верховенства права та підтверджує незаконність рішення суду першої інстанції;

- приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано ст. 217 ЦК України. Як вбачається зі змісту позову, додаткові угоди №№2-6 до договору оскаржуються прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, вказані додаткові угоди містять і інші умови Договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи;

- суд першої інстанції повністю проігнорував доводи відповідача щодо необґрунтованості розрахунку прокуратури та безпідставності вимог про стягнення з відповідача 255 016,60 грн, оскільки загальна сума переплати саме бюджетних коштів (у випадку визнання недійсними додаткових угод №2-6) складає 70 912,64 грн;

- застосування наслідків недійсності правочину (реституція) полягає в тому, що одна сторона повертає другій стороні усе, що вона отримала на підставі недійсного правочину. Натомість, як вбачається з матеріалів даної справи, прокурором було пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 255 016,60 грн на користь ООР, а не на користь КНП «ООКМЦ» ООР, який є стороною недійсного правочину. Зважаючи на те, що КНП «ООКМЦ» ООР у даній справі не є позивачем, підстави для застосування реституції відсутні. Крім цього, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з огляду на наступне.

Одеська обласна рада та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, які, у межах наданої їм компетенції, повинні були і могли захистити інтерес держави, упродовж тривалого часу, навіть після одержання повідомлень окружної прокуратури, не вжили належних і дієвих заходів на забезпечення ефективного і раціонального використання бюджетних коштів, що свідчить про їх бездіяльність. І лише після цього Київською окружною прокуратурою м. Одеси направлено до Одеської обласної ради та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та відповідну позовну заяву до Господарського суду Одеської області.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор з посиланням на Велику Палату Верховного Суду зазначає, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VІ, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

Крім цього, жодними документами Постачальника не обґрунтовано для замовника пропозицію про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також Постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, Я.Ф. Савицького, Г.І. Діброви.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5808/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Одеська обласна енергопостачальна компанія на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/5808/23 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

18.09.2024 матеріали справи №916/5808/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/5808/23. Встановлено учасникам справи строк до 09.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 09.10.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/5808/23 призначено на 07.11.2024 об 11:00 год.

03.10.2024 від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, в судовому засіданні, яке відбулось 07.11.2024, протокольною ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 05.12.2024 об 11:30, про що повідомлено учасників справи ухвалою суду від 07.11.2024.

Разом з тим, викладені обставини виключили можливість розгляду апеляційної скарги у строки, визначені частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно з приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія постановила розглянути вказану апеляційну скаргу у розумний строк.

У судове засідання 05.12.2024 з`явилися прокурор та представник Одеської обласної ради.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

При цьому, Одеська обласна рада, Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної (військової) адміністрації, Південний офіс Держаудитслужби та Комунальне некомерційне підприємство Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

05.02.2021 Комунальним некомерційним підприємством Одеський обласний клінічний медичний центр Одеської обласної ради (далі - КНП ООКМЦ ООР) оголошено про проведення відкритих торгів ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія з очікуваною вартістю 1 667 720,05 грн. Ідентифікаційний номер закупівлі UA-2021-02-05-006605-b.

Запланований обсяг електричної енергії складав 602065 кВт*год.

Основним критерієм вибору переможця визначено ціну.

Участь у вказаній процедурі прийняли наступні учасники:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ з ціновою пропозицією 1 667 720,05 грн з ПДВ;

2) ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія (ТОВ ООЕК) з ціновою пропозицією 1 314 136,91 грн з ПДВ.

За результатами розгляду тендерних пропозицій (протокол розкриття тендерних пропозицій від 22.02.2021) переможцем процедури закупівлі визначено ТОВ ООЕК з найменшою ціновою пропозицією 1 314 136,91 грн з ПДВ, з ціною за електричну енергію по 2,182716 грн за 1 кВт*год.

12.03.2021 між ТОВ ООЕК як постачальником та КНП ООКМЦ ООР як споживачем укладено договір № 53 про закупівлю електричної енергії у постачальника.

За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Кількість електричної енергії на березень-грудень 2021 року визначено в обсязі 602065 кВт*год (п.2.1. договору).

Строк постачання електричної енергії: до 31.12.2021 (п. 2.3. договору).

Ціна цього договору на березень-грудень 2021 року становить 1314136,91 грн з ПДВ.

Згідно п. 5.5. договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Пунктом 13.2. договору передбачено, що згідно з вимогами Закону України Про публічні закупівлі умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою (ми) (листом (ми)) (завіреними копіями цих довідок або листів відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП Оператор ринку (згідно з ч. 6, 9 ст. 67 Закону України Про ринок електричної енергії, з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

Пунктом 13.4 Договору визначено, шо Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

Так, станом на момент підписання договору сторонами погоджено всі істотні умови, а саме предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України Про публічні закупівлі.

Додатками до договору є заява-приєднання, комерційна пропозиція, обсяги очікуваного споживання та порядок розрахунків.

Додатковою угодою №2 від 24.06.2021 сторонами внесено зміни до договору та додатків до нього, зокрема: змінено ціну за електричну енергію з 2,182716 грн за 1 кВт*год до 2,354916 грн в т.ч. ПДВ; зменшено обсяги електричної енергії до 558039 кВт год. Погоджено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.04.2021.

Додатковою угодою №3 від 09.09.2021 сторонами внесено зміни до договору та додатків до нього, зокрема: змінено ціну за електричну енергію до 2,59041 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ; зменшено обсяги електричної енергії до 532651 кВт год. Погоджено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2021.

Додатковою угодою №4 від 09.09.2021 сторонами внесено зміни до договору та додатків до нього, зокрема: змінено ціну за електричну енергію до 2,84945 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ; зменшено обсяги електричної енергії до 505055 кВт год. Погоджено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2021.

Додатковою угодою №5 від 09.09.2021 сторонами внесено зміни до договору та додатків до нього, зокрема: змінено ціну за електричну енергію до 3,13439 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ; зменшено обсяги електричної енергії до 479967 кВт год. Погоджено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2021.

Додатковою угодою №6 від 09.09.2021 сторонами внесено зміни до договору та додатків до нього, зокрема: змінено ціну за електричну енергію до 3,19708 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ; зменшено обсяги електричної енергії до 475048 кВт год. Погоджено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2021.

Вважаючи, що відповідачами безпідставно змінено істотні умови договору №53 від 12.03.2021 внаслідок укладання спірних додаткових угод, прокурор звернувся до суду із даним позовом із позовними вимогами про визнання вказаних додаткових угод недійсними, а також про повернення безпідставно сплачених коштів.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, вважає за необхідне перевірити наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

Узагальнюючи висновки з питань представництва прокурора у суді, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

-орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

-орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

-відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

-орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою КМУ від 03.02.2016 №43 (надалі - Положення).

Згідно з ч.2 ст.2 Закону державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівлі.

Статтею 5 Закону визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно зі ст. 2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 ч.1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державною фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державною фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіт, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів тощо.

Крім того, Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі - Положення), визначено, що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовуюся і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Враховуючи викладене, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, зокрема, при здійсненні державних закупівель.

Згідно пунктів 1, 3, 13 Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016, Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Офіс є юридичною особою публічного права. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 підтверджено підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби, яка хоч і не проводила моніторинг публічної закупівлі, однак може і повинна бути позивачем у справах з аналогічних питань.

Як зазначено прокурором у позові, порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних втрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг у відповідності до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечення гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак доводи скаржника про те, що його залучення прокуратурою в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим колегією суддів відхиляються.

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно статті 18-1 зазначеного Закону орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проєктів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Одеської області таким органом місцевого самоврядування є Одеська обласна рада.

Згідно п.1.1. Статуту Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний клінічний медичний центр» Одеської обласної ради», затвердженого розпорядженням обласної ради від 20.1 1.2019 №1 262/2019-ор, це неприбутковий та лікарняний заклад охорони здоров`я, який є унітарним комунальним некомерційним підприємством, а також об`єктом прав власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, інтереси яких представляє Одеська обласна рада (далі - Власник).

Пунктом 1.3. Статуту визначено, що постійний контроль за виконанням статутних завдань Підприємства здійснює Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (далі - Галузеве управління), яке є відповідальним перед Власником за належне виконання функцій контролю щодо діяльності підприємства.

Відповідно до п. 1.4. Статуту контроль за забезпеченням збереження та ефективного використання майна Підприємства здійснює Галузеве управління та управління обласної ради з майнових відносин (далі - уповноважений орган Власника).

Згідно пункту 5.2., 5.4. Статуту майно Підприємства належить на праві комунальної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст області та закріплене за Підприємством на праві оперативного управління. Джерелами формування майна та коштів Підприємства є, крім іншого, бюджетні кошти, капітальні вкладення і дотації з бюджетів.

Пунктом 5.7. Статуту визначено, що Джерелами фінансування Підприємства є кошти обласного бюджету Одеської області, доходи від господарської діяльності та інші джерела, не заборонені чинним законодавством України.

Таким чином, Одеська обласна рада є засновником Підприємства, управляє закріпленим за ним майном, затверджує обласний бюджет, з якого фінансується це комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю з виконання бюджету. КНП «ООКМЦ» Одеської обласної ради підпорядкований Одеській обласній раді, а органом управління ним відповідно до делегованих повноважень є Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 5.2. Положення про Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації №77/А-2017 від 06.02.2017, Департамент здійснює організаційно-методичне керівництво закладами охорони здоров`я міст і районів області, спрямовує їх діяльність на ефективну реалізацію державної політики у сфері охорони здоров`я на території Одеської області та забезпечує контроль за їх діяльністю.

Пунктом 5.26. Положення визначено, що Департамент є Головним розпорядником коштів у частині фінансування закладів охорони здоров`я, що утримуються за рахунок коштів обласного бюджету, здійснює їх фінансування і контролює ефективне використання ними фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Таким чином, Одеська обласна рада та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації виступають у якості суб`єктів владних повноважень, які приймають участь у формуванні бюджету та забезпечують його виконання, а також зобов`язані забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів.

Отже, оскільки засновником КНП «ООКМЦ» Одеської обласної ради та власником його майна є територіальна громада Одеської області в особі Одеської обласної ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним некомерційним підприємством коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів через Уповноважений орган - Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, Одеська обласна рада та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації є особами, уповноваженими на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належними позивачами у цій справі.

Київською окружною прокуратурою міста Одеси листом №5773вих-23 від 02.08.2023 повідомлено Одеську обласну раду про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо їх захисту.

Листом Одеської обласної ради в особі Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради за № 03/3396/23 від 31.10.2023 повідомлено про витребування відповідної інформації щодо встановлених окружною прокуратурою порушень законодавства від КНП «Одеський обласний клінічний центр» Одеської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної військової адміністрації та долучено копії відповідей, у яких повідомлено про неможливість усунення порушень проведеної процедури закупівлі у зв`язку із виконанням договору, прийняття до уваги вказаних порушень та скерування листа постачальнику щодо необхідності проведення звірки за договором.

Тобто заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства, Одеською обласною радою не вжито.

Крім того, Київською окружною прокуратурою міста Одеси листом № 5772вих-23 від 02.08.2023 повідомлено Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо їх захисту.

Проте, листом Департаменту Одеської обласної державної адміністрації за №124905/08/03-13/2-23 від 26.12.2023 повідомлено про неможливість усунення порушень проведеної процедури закупівлі у зв`язку із виконанням договору, прийняття до уваги вказаних порушень та скерування листа постачальнику щодо необхідності проведення звірки за договором.

Таким чином, Одеська обласна рада та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, які у межах наданої їм компетенції повинні були і могли захистити інтерес держави, упродовж тривалого часу, після одержання повідомлень окружної прокуратури не вжили належних і дієвих заходів на забезпечення ефективного і раціонального використання бюджетних коштів, що свідчить про їх бездіяльність.

Київською окружною прокуратурою міста Одеси на адресу Південного офісу Держаудитслужби направлена інформація за № 7652вих-23 від 16.10.2023 про встановлення порушень законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UА-2021-02-05-006605-b.

З відповіді Південного офісу Держаудитслужби № 151531-17/4810-2023 від 25.10.2023 вбачається, що підстави для проведення моніторингу на даний час відсутні, оскільки процедуру закупівлі виконано у повному обсязі. Водночас повідомлено, що викладені факти будуть враховані під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у Замовника.

Тобто, Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору не вживались.

Отже, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства, Одеською обласною радою, Департаментом охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, Південним офісом Держаудитслужби не вжито заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору постачання електричної енергії.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави в бюджетній сфері.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом, у зв`язку з чим доводи відповідача щодо відсутності відповідних підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими.

З приводу позовних вимог по суті колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 185 Господарського кодексу України унормовано, що до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.

В силу частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши зміст договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №53 від 12.03.2021, колегія суддів зазначає про те, що сторонами останнього на момент підписання вказаного договору були погоджені всі істотні умови (предмет, ціна і строк) відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та приписів Закону України "Про публічні закупівлі", відтак зазначений договір став належною підставою виникнення господарського зобов`язання згідно зі статтями 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини перша-третя статті 632 Цивільного кодексу України).

У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов`язковості виконання умов договору, встановленої статтею 629 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що в умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, відтак при укладенні договору та визначення його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема, враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018 у справі №904/8354/16.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

В силу частин третьої, четвертої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки (частини перша, друга статті 334 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

З системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19.04.2020 норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19.04.2020 не дозволяла зміну ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019, яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Таким чином, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме: не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель", метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Описана вище можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісної конкуренції, зловживань та корупційних дій робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є очевидним порушенням принципів процедури закупівлі, встановлених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, принципів добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, запобігання корупційним діям і зловживанням.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №913/308/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що загальне збільшення ціни за одиницю товару не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, внаслідок укладання оспорюваної додаткової угоди №2 сторонами змінено ціну за електричну енергію до 2,354916 грн в т.ч. ПДВ. Тобто, ціну на електричну енергію збільшено на 7,89% від ціни, яка встановлена сторонами у договорі.

Колегія суддів зауважує, що вказане збільшення ціни за додатковою угодою №2 не перевищує 10% від ціни, встановленої в договорі, що передбачено нормами Закону №922-VIII.

Між тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, що викладена у висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати, викладеного у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Пунктом 13.4 Договору сторони погодили, що Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

У додатковій угоді №2 від 24.06.2021 сторони погодили, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.04.2021.

Таким чином, у даному випадку, відповідач додатковою угодою №2 від підвищив ціну на електричну енергію, яку вже було поставлено на момент внесення змін, що порушує вимоги п. 13.4 Договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що на момент укладання додаткової угоди між сторонами існував основний договір, якими було погоджено його істотні умови, а відтак погодження між сторонами, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.04.2021 не відповідає нормам частини третьої статті 631 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів виснує, що додаткова угода №2 від 24.06.2021 підлягає визнанню недійсною, про що правильно виснував суд першої інстанції.

Крім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції:

- додатковою угодою №3 від 09.09.2021 сторонами змінено ціну за електричну енергію до 2,59041 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ. Тобто, ціну на електричну енергію збільшено на 18,68% від ціни, яка встановлена сторонами у договорі;

- додатковою угодою №4 від 09.09.2021 сторонами змінено ціну за електричну енергію до 2,84945 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ. Тобто, ціну на електричну енергію збільшено на 30,55% від ціни, яка встановлена сторонами у договорі;

- додатковою угодою №5 від 09.09.2021 сторонами змінено ціну за електричну енергію до 3,13439 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ. Тобто, ціну на електричну енергію збільшено на 43,60% від ціни, яка встановлена сторонами у договорі;

- додатковою угодою №6 від 09.09.2021 сторонами змінено ціну за електричну енергію до 3,19708 грн за 1 кВт*год в т.ч. ПДВ. Тобто, ціну на електричну енергію збільшено на 46,47% від ціни, яка встановлена сторонами у договорі.

Тобто фактично, за один день ціну на електричну енергію було збільшено на 46,47% шляхом розбиття на окремі додаткові угоди. Колегія суддів вбачає пов`язаність даних двох додаткових угод, які мали спільну мету у вигляді підвищення ціни товару в порушення умов договору та Закону України «Про публічні закупівлі».

З огляду на викладене, беручи до уваги імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними додаткових №2 від 24.06.2021, №3, №4, №5, №6 від 09.09.2021 у зв`язку з тим, що вказані правочини суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

З приводу доводів апелянта, що додаткові угоди містять і інші умови договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи, колегія суддів зазначає, що із змісту спірних додаткових угод вбачається, що основною метою їх укладання є збільшення ціни, інші зміни, які вносились сторонами, а саме зменшення обсягів електричної енергії, є похідними та залежними умовами, які б не змінювались у випадку якщо б сторони не вирішили підвищити ціну.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В силу частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно актів прийому-передачі електричної енергії, які наявні в матеріалах справи, Споживачем одержано товару у кількості 454 207 кВт*год.

Враховуючи те, що додаткові угоди №№ 2-6 укладені без достатніх на те підстав, то КНП «ООКМЦ» Одеської обласної ради згідно договору №53 від 12.03.2021 мало сплатити Постачальнику 991 404,886 грн за тарифом 2,182716 кВт*год за фактично одержаний обсяг електричної енергії в об`ємі 454 207 кВт*год, у той час як сплатило 1 247 502,74 грн.

Так, загальна сума переплати за обсяг 454 207 кВт*год становить 255 016,604 грн (1 247 502,74 (всього сплачено за договором) - 1081,25 (активна електроенергія) 991 404,886 (сума, що підлягала до сплати за договором)).

Однак, за початковою ціною Договору № 53 від 12.03.2021 необхідно було б сплатити за 454 207 кВт*год за тарифом 2,182716 кВт*год - 991 404,886 грн (454207*2,182716), у той час як сплачено 1 247 502,74 грн, а за вирахуванням суми активної електроенергії (1081,25 грн) - 1 246 421,49 грн.

Таким чином, переплата за спожиту електричну енергію за бюджетні кошти становила 255 016,604 (1 246 421,49 991 404,886).

З огляду на зазначене, відхиляються доводи скаржника, що у випадку визнання недійсними додаткових угод загальна сума переплати бюджетних коштів складає 70912,64 грн.

Враховуючи те, що видатки КНП «ООКМЦ» Одеської обласної ради за електричну енергію на підставі Договору №53 від 12.03.2021 проведені у 2021 році, грошові кошти в сумі 255016,60 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових угод відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету, що відповідає приписам ст. 216, 1212 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 у справі №916/5808/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.12.2024.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

СуддяГ.І. Діброва

СуддяЯ.Ф. Савицький