Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/8688/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/8688/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024

у справі № 910/8688/24 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Державного підприємства "Спецагро"

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Спецагро" (надалі - позивач; ДП "Спецагро") звернулось до суду з позовом про стягнення з Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - відповідач; Мінагрополітики; апелянт; скаржник) 61 019,26 грн, з яких: 40 844,00 грн основного боргу, 16 497,64 грн інфляційних втрат, 3 677,62 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору про закупівлю послуг № 29 від 23.04.2019 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ДП "Спецагро" заборгованість в розмірі 40 844 (сорок тисяч вісімсот сорок чотири) грн, 16 497 (шістнадцять тисяч чотириста дев`яносто сім) грн інфляційних втрат, 3 677 (три тисячі шістсот сімдесят сім) грн 3% річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, за висновками місцевого господарського суду, оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 40 844,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, за відсутності жодних заперечень відповідача з приводу правильності такого розрахунку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 по справі № 910/8688/24 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову ДП "Спецагро" в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. У пункті 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства. Відтак, з 03.09.2019 Мінагрополітики було приєднано до Мінекономрозвитку. Отже, саме у Мінекономрозвитку виникли зобов`язання по виконанню умов договору.

Відповідач вказує, що акти приймання-передачі наданих послуг від 08.11.2019 № 156 та від 03.12.2019 № 166, які були додані ДП «Спецагро» до позову, були підписанні вже після приєднання Мінагрополітики до Мінекономрозвитку. Акти приймання-передачі наданих послуг були підписанні після початку реорганізації Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономрозвитку.

Скаржник звертає увагу, що Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» не було передбачено жодних бюджетних асигнувань Мінагрополітики.

Підсумовуючи наведене, відповідач акцентує, що за відповідним договором та згідно актів приймання-передачі наданих послуг, норм Цивільного кодексу України, кошти повинно було сплачувати Мінекономрозвитку, як правонаступник Мінагрополітики.

Окремо апелянтом зазначено, що відповідно до положень ГПК Украйни та умов договору сторони зобов`язані вжити заходів досудового врегулювання спору, а отже звернення позивача до суду із позовом є передчасним. Крім того, відповідач зауважив, що з моменту начебто виникнення у позивача права стягнення грошових коштів пройшло чотири з половиною роки, і дане затягування із зверненням позивача для вирішення начебто порушених його прав відповідачем, ймовірно може мати мету збільшення суми стягнення шляхом максимального збільшення періоду за який може бути стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційна скарга відповідача у справі № 910/8688/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 у справі № 910/8688/24. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомляються шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 30.09.2024 до електронних кабінетів останніх.

03.10.2024 на адресу апеляційного господарського суду, через підсистему «Електронний суд», від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ДП "Спецагро" просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої твердження позивач обґрунтовує тим, що Кабінетом Міністрів України у своїй постанові від 28.12.2020 № 1344 було постановлено: «Відмінити рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства», що спростовує доводи відповідача про те, що сплачувати за договором має не останній.

ДП "Спецагро" акцентує, що з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, а відповідного запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було. Доказів протилежного відповідач не надав. В межах вказаного позивач звернув увагу, що за висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 25.11.2019 у справі № 296/145/16-ц, від 09.09.2019 у справі № 916/376/15-г та від 15.03.2018 у справі № 903/376/17, моментом переходу прав та обов`язків до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також позивач вважає безпідставними посилання відповідача на Закони України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»» від 31.10.2019 № 265-IX та «Про державний бюджет на 2020 рік», оскільки з відповідних законів не вбачається перехід будь-яких зобов`язань за договором та навіть не міститься перерозподілу коштів з відповідача на Мінекономрозвитку.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

03.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 13.08.2024, надійшли матеріали справи № 910/8688/24.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.04.2019 між Державним підприємством "Спецагро", як виконавцем, та Міністерством аграрної політики та продовольства України, як замовником, укладено договір № 29 про закупівлю послуг (договір) (скорочено - Договір) за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з транспортного обслуговування (код згідно національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник": 60170000-0 Прокат пасажирських транспортних засобів із водієм) (далі - послуги), згідно з калькуляцією послуг (додаток 2 до договору, що є його невід`ємною частиною). Послуги надаються автомобілем марки Skoda Oktavia, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками cторін акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець надає послуги з використанням власних витратних матеріалів.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору ціна договору складає 199 932,00 грн, у т.ч. ПДВ. Вартість наданих послуг визначається відповідно до калькуляції послуг та підтверджується актами.

За п. 4.1 Договору оплата проводиться у безготівковій формі з рахунку замовника, що відкритий у Державній казначейські службі України на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання акту.

Замовник здійснює оплату за надані послуги тільки після надходження з Державного бюджету України коштів на його реєстраційний рахунок на цілі, визначені договором (п. 4.3 Договору).

Згідно п.п. 5.1, 5.4 Договору строк надання послуг січень-грудень 2019 року, обсяг наданих послуг підтверджується актами.

На виконання умов зазначеного договору виконавцем надано, а замовником прийнято послуги на суму 40 844,00 грн, що підтверджується підписаними між сторонами договором та актами приймання-передачі наданих послуг № 156 від 08.11.2019 за жовтень 2019 року на суму 31 853,98 грн та № 166 від 03.12.2019 за листопад 2019 року на суму 8 990,02 грн (скріпленими печатками без зауважень та заперечень).

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось, виконавцем надано, а замовником прийнято послуги за договором на суму 40 844,00 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг підписаними сторонами на зазначену суму, а отже, з огляду на положення п. 4.1 Договору відповідач був зобов`язаний оплатити за надані позивачем послуги за актом № 156 від 08.11.2019 на суму 31 853,98 грн до 15.11.2019, а за актом № 166 від 03.12.2019 на суму 8 990,02 грн до 10.12.2019 і з даними висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.

Доказів виконання вказаного зобов`язання матеріали справи не містять.

Зважаючи на положення Договору, суд апеляційної інстанції, як, між іншим, і суд попередньої інстанції, акцентує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) від 08.11.2005 державні установи не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (п. 26).

При цьому, у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" ЄСПЛ вказав, що відсутність у державної установи необхідних коштів, не є виправданням для невиконання грошового зобов`язання (п. 48 та п. 40 рішень відповідно).

За таких обставин, за переконанням колегії суддів обґрунтованими є висновки місцевого господарського суду про те, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за Договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 40 844,00 грн підлягають задоволенню.

В частині доводів апелента про те, що 03.09.2019 Мінагрополітики було приєднано до Мінекономрозвитку, а отже саме у Мінекономрозвитку виникли зобов`язання по виконанню умов Договору, судова колегія вказує таке.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 вищевказаної постанови вказано, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства є правонаступником майна, прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до положень ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1344 відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (п. 1), визнано таким, що втратив чинність, абзац другий п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".

Відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідчать про те, що станом на дату розгляду справи відповідач не перебуває в процесі припинення, запису про припинення юридичної особи відповідача внесено до реєстру не було.

За вказаного, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта у відповідній частині.

В свою чергу, слушними є заперечення позивача у вказаних межах.

За п. 7.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та Договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок втрат від інфляції та 3% річних, вважає їх арифметично правильними, зокрема:

- втрати від інфляції:

IIc (100,10 : 100) (99,80 : 100) (101,20 : 100) (100,90 : 100) (100,80 : 100) (100,60 : 100) (101,30 : 100) (101,60 : 100) (104,50 : 100) (103,10 : 100) (102,70 : 100) (103,10 : 100) (100,70 : 100) (101,10 : 100) (101,90 : 100) (102,50 : 100) (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) = 1.40391832;

Інфляційне збільшення:

40 844,00 x 1.40391832 - 40 844,00 = 16 497,64 грн;

- 3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 04/07/2021 до 31/12/2023 40 844,00 x 3 % x 911 : 365 : 1009113 058,26 грнз 01/01/2024 до 03/07/2024 40 844,00 x 3 % x 185 : 366 : 100185619,36 грнТаким чином, перевіривши здійснені позивачем розрахунки втрат від інфляції, які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з липня 2021 року по травень 2024 року, що були заявлені до стягнення в розмірі 16 497,64 грн, а також 3% річних за період з 04.07.2021 по 03.07.2024, що складав - 3 677,62 грн, - суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що ця частина позовних вимог є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм порцесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 у справі № 910/8688/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 у справі № 910/8688/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Міністерство аграрної політики та продовольства України.

4. Справу № 910/8688/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак