Постанова

від 03.12.2024 по справі 918/634/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Справа № 918/634/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Гудак А.В.,

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Буяна Романа Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Буяна Романа Анатолійовича

до Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

про стягнення заборгованості в сумі 100155,13 грн, розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення

за участю представників:

позивача - Мазур О.Г.,

відповідача - Бондар Ю.М., Тимошицький О.В.

третьої особи - не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.10.2024 позов ФОП Буяна Романа Анатолійовича до Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 100 155,13 грн, розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України залишено без розгляду.

14.10.2024 від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про прийняття додаткового рішення у справі № 918/634/24 та стягнення з ФОП Буяна Романа Анатолійовича на його користь 43500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 заяву Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" про прийняття додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ФОП Буяна Романа Анатолійовича на користь Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" 35000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування прийнятої ухвали суд першої інстанції вказав, що відповідач наділений процесуальним правом на компенсацію судових витрат на підставі ч.5 ст.130 ГПК України, а відтак, з огляду на фактичні обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів у суді під час розгляду даної справи, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, їх співмірністю зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання, та обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторони, а також враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на його користь 35000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на недоведеність відповідачем вчинення позивачем необґрунтованих дій, зокрема звернення ФОП Буяна Р.А. з позовом у даній справі не свідчить про їх необґрунтованість.

Позивач зазначає, що подання відповідачем письмових пояснень до заяви про ухвалення додаткового рішення здійснено поза межами строку, визначеного ст.129 ГПК України, відтак останні не можуть братись до уваги.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначалось про подання ним доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу виключно у разі відмови у задоволенні позову, натомість у даній справі позов було залишено без розгляду. Тобто фактично відповідачем, в порушення ст. 124 ГПК України, не було подано разом із першою заявою по суті спору попереднього орієнтованого розрахунку судових витрат.

Окрім того, ФОП Буян Р.А. вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43500,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та витрачених ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру. Зокрема, витрати адвоката з підготовки заперечення на заяву про зміну підстав позову не підлягають до відшкодуванню, з огляду на імперативні приписи ч.5 ст.161 ГПК України та те, що заява про зміну підстав позову не була прийнята судом, а тому у відповідача не було обов`язку подавати будь - які заперечення, відтак витрати не є необхідними та не можуть бути покладені на іншу сторону.

Також, витрати відповідача з підготовки заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не відповідають критеріям необхідності, оскільки відповідач не був позбавлений права заявити таке клопотання у відзиві на позов чи запереченнях на відповідь на відзив.

Вказує, що у даній справі було проведено три короткотривалих судових засідань, на одному з яких вирішувалось питання щодо залишення позову без розгляду. А тому, надані послуги, зазначені у п.1,2,5 акту приймання-передачі наданих послуг від 08.10.2024, є завищеними та неспівмірними.

Позивач також зазначає, що витрати на надання правової допомоги не відповідають критерію реальності, зокрема плата авансового платежу у розмірі 20000,00 грн, згідно платіжного інструкції №8296 від 09.09.2024, здійснена на інший розрахунковий рахунок, ніж той, який зазначений у договорі про надання правової допомоги.

Окрім того, апелянт вказує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, дії сторони щодо досудового вирішення спору. Однак, у даній справі відповідачем не було надано відповіді на надіслану претензію від 03.06.2024 на стадії досудового врегулювання спору, що свідчить про неправомірність дій зі сторони останнього.

Відтак, вважає, що відповідач жодним чином не довів вчинення відповідачем необґрунтованих дій, передбачених ч.5 ст.130 ГПК України, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про прийняття додаткового рішення.

Разом з тим, заявлені витрати у розмірі 43500,00 грн вважає неспівмірними, такими що не відповідають критерію реальності та розумності, та є такими, що становлять надмірний тягар для іншої сторони. А тому, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про їх стягнення, просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 6000,00 грн.

У відповідності до ст. 263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що подання позовної заяви та відкриття провадження у справі потребувало від відповідача здійснення захисту своїх інтересів та спонукало до вчинення процесуальних дій, які не були б реалізовані за її відсутності.

Зазначає, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є його свідомою дією, яку відповідач не міг передбачити і вчинення цієї дії позивачем не нівелює наслідків отримання відповідачем правничої допомоги, яка фактично була надана та потребує оплаті.

В обґрунтування вчинення позивачем необґрунтованих дій, відповідач вказує на безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, а також подання позивачем до суду першої інстанції значну кількість процесуальних документів, які затягували здійснення судового розгляду.

Вважає, що дані дії позивача та подання ним позову направлені не на реальне поновлення його прав, а на спробу впливу відповідача для його виселення з орендованого приміщення з формальних/надуманих підстав для повернення майна від орендаря. До того ж очевидна необґрунтована подача позову підтвердилась тим, що позовну заяву було залишено без розгляду.

В той же час, такі необґрунтовані дії позивача спричинили необхідність несення відповідачем витрат, з метою організації свого захисту в межах судового процесу, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказує, що у зв`язку з відкриттям провадження у даній справі, відповідач був змушений звернутись до адвоката за наданням професійної правничої допомоги та понести витрати на оплату послуг адвоката.

Відповідач зазначає, що у відзиві на позовну заяву останній повідомив суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що становить 50 000,00 грн. Окрім того, у судовому засіданні 07.10.2024 до закінчення судових дебатів останній заявив, що у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, докази понесених витрат будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення в справі.

Відповідно до акту прийомки-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 08.10.2024, загальна вартість наданих послуг адвокатом становить 43500,00 грн, яка є обґрунтованою та пропорційному до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значенням справи для сторін.

Таким чином, відповідач вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою.

02.12.2024 від ФОП Буяна Р.А. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній вказує, що відповідач не зазначив, які саме дії позивача є необґрунтованими у даній справі, наслідком чого стала б компенсація відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Вказує, що доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо необґрунтованості дій позивача не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами та відсутні у самій заяві про прийняття додаткового рішення у справі. Відтак не могли бути зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки не були і не могли бути предметом розгляду в суді першої інстанції та не могли бути покладені в основу оскаржуваної ухвали.

Апелянт зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач не спростовує доводи позивача, зокрема що відповідачем не було підтверджено: понесення витрат на надання професійної правничої допомоги (сплата авансового платежу на інших рахунок, ніж той, який зазначений у договорі), недотримання відповідачем досудового врегулювання спору, невідповідність заявлених витрат критеріям необхідності та пропорційності.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Буяна Р.А. на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 та призначено її до розгляду на 03.12.2024 о 15:15 год.

У судове засідання, призначене на 03.12.2024, з`явився представник позивача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представники відповідача в судовому засіданні надали свої заперечення та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради в судове засідання не з`явилась, явку свого уповноваженого представника не забезпечила. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду від 05.11.2024 до його електронного кабінету - 05.11.2024 о 23:15 год, тобто остання є врученою, з врахуванням ч.6 ст. 242 ГПК України - 06.11.2024.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Враховуючи приписи ст.273 ГПК України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у червні 2024 року до Господарського суду Рівненської області звернувся ФОП Буян Р.А. з позовною заявою до Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" про стягнення відповідача заборгованості в сумі 100155,13 грн; розірвання договору оренди нежитлового приміщення та повернення його відповідачем шляхом виселення та передачі ФОП Буяну Р.А. по акту прийому-передачі у трьохденний термін.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №918/634/24.

04.10.2024 позивачем подано до суду заяву про залишення його позову без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.10.2024 позов ФОП Буяна Р.А. залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася та в силу ст.235 ГПК України набрала законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що 14.10.2024 від представника Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" надійшла заява про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, наданої відповідачу адвокатом Бондарем Ю.М. у розмірі 43 500,00 грн

В обґрунтування вчинення позивачем необґрунтованих дій, заявник зазначає, що на момент звернення з даним позовом у нього не існувало жодної заборгованості по орендній платі, яка є предметом розгляду даної справи, а тому у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з даним позовом.

Відтак, в результаті незаконних та неправомірних дій позивача до відповідача було заявлено безпідставні вимоги.

Дані дії позивача сприяли для відповідача необхідність отримання професійної правничої допомоги, яка, згідно договору про надання правничої (допомоги) від 23.07.2024, надавалась Адвокатським об`єднанням "Істина".

Так, згідно додаткової угоди № 1 до договору від 23.07.2024, якими сторони визначили вартість робіт адвоката, а також акту прийомки-передачі наданих послуг від 08.10.2024, сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43500,00 грн, яку поніс відповідач є співмірною та підлягає до задоволенню.

Задовольняючи частково заяву представника відповідача про стягнення судових витрат, понесених внаслідок необґрунтованих дій позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі під необґрунтованими діями позивача слід розуміти сам факт подання заяви про залишення позову без розгляду. Суд не розглянув спір по суті, тобто не встановив правомірність позовних вимог, однак відповідачем були понесені витрати на правничу допомогу. При цьому ці витрати сталися виключно у зв`язку з діями позивача, який ініціював позов до суду і через певний час, тобто після виникнення у відповідача правовідносини з адвокатом, прийняв рішення про залишення позову без розгляду. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати відповідача мають бути компенсовані за рахунок позивача.

Разом з тим, врахувавши ч.5 ст.130 ГПК України, ст.129 ГПК України, а також клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд задоволив до стягнення з позивача на користь відповідача 35000,00 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

Порядок розподілу судових витрат за результатами вирішення спору врегульовано положеннями ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною п`ять статті 130 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з ч.6 ст.130 ГПК України, у випадках, встановлених ч.3-5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч.8 ст.129 цього Кодексу.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, зокрема ст.129,130 ГПК України, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку про те, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити саме з положень ч.5 ст.130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додаткових ухвалах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, від 12.07.2021 у справі №903/254/20.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі №924/341/22).

Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, проте відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справі №905/121/19 від 16.02.2021, у справі №910/16777/20 від 13.05.2021, у справі № 902/136/21 від 15.09.2021, у справі № 922/2017/17 від 18.01.2022, у справі № 911/1201/22 від 14.03.2023, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч.5 ст.130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Так, у спірних правовідносинах розподіл витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи обставини цієї справи, зокрема, має здійснювати з огляду на ч.5 ст.130 ГПК України у системно-логічному зв`язку із ч.5 ст.126 ГПК України так і з приписами ст. 129 ГПК України.

В ухвалі Господарського суду Рівненської області від 07.10.2024 у даній справі, якою позов залишено без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, зазначено, що клопотання позивача про залишення позову без розгляду надійшло до суду в межах строку підготовчого провадження, тобто до початку розгляду справи по суті. Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні не заперечували щодо його задоволення. Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення поданого представником позивача клопотання та залишення позову без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказане клопотання про залишення позову без розгляду не містить викладення мотивів вчинення відповідних дій, зокрема відсутнє зазначення будь-яких причин чи підстав його подання, а лише вказано норми процесуального права, якими керувався позивач.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач згідно положень господарського судочинства, має право подати до суду заяву про залишення позову без розгляду, але повинен розуміти наслідки подання такої заяви, у тому числі і право відповідача на компенсацію здійснених ним витрат пов`язаних з розглядом справи у зв`язку з залишенням позову без розгляду на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України. Оскільки на відміну від розподілу судових витрат згідно положень статті 129 ГПК України, які застосовуються при прийнятті судового рішення, де суд враховує ступінь задоволення позовних вимог, зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, встановлення обставин виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони, при залишенні позову без розгляду суд не розглядає справу по суті та не встановлює наявність чи відсутність порушення прав позивача та особу яка їх порушила.

Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст. 42, 226 ГПК України порядку було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.

Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб`єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.

Варто зазначити, що неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу).

По своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.

Враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б бути заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під необґрунтованими діями позивача слід розуміти сам факт подання клопотання про залишення позову без розгляду, яким останній фактично визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для покладення на позивача обов`язку в порядку ч.5 ст.130 ГПК України компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги.

Згідно з ч.2 ст.16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору. При цьому, згідно з ч.8 ст.129 ГПК України докази понесення таких витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що орієнтовна сума судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, становить 50000,00 грн, разом з тим в заяві про прийняття додаткового рішення відповідач заявляє 43500,00 грн понесених витрат.

07.10.2024 під час підготовчого засідання, за результатами якого судом постановлено ухвалу про залишення позову ФОП Буяна Р.А. без розгляду, представник Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" зробив усну заяву щодо подачі відповідних доказів на підтвердження понесених судових витрат в порядку ч.8 ст. 129 ГПК України, про що зазначено в ухвалі суду першої інстанції від 07.10.2024.

Заява про ухвалення додаткового рішення була надіслана до Господарського суду Рівненської області 11.10.2024 за допомогою поштового зв`язку.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Доводи апелянта проте, що у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив про стягнення витрат з позивача, які він очікує понести, лише у випадку відмови у задоволенні позову, а також те, що ним фактично не зазначено попередній орієнтований їх розрахунок, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як зазначено вище, Виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Кантар" виконало вимоги ст.124 ГПК України, а перебачити дії позивача щодо можливості залишення позову без розгляду відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, не міг.

Згідно з ч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що застосовується як джерело права згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Також суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. (аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №922/2417/22).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було подано до суду: договір про надання правничої (правової) допомоги від 23.07.2024, додаткову угоду №1 від 23.07.2024, акт прийомки-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 08.10.2024, рахунок на оплату №2/24 від 09.09.2024, платіжну інструкцію №8296 від 09.09.2024 на суму 20000,00 грн.

Матеріали справи також містять копію ордера серії ВК №11138055 від 29.07.2024 на надання правничої допомоги Виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Кантар" адвокатом Бондарем Ю.М., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №698 від 30.11.2009.

23.07.2024 між Адвокатським об`єднанням "Істина" (адвокатське об`єднання) та Виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Кантар" (клієнт) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим договором адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання здійснювати представництво інтересів клієнта в Господарському суді Рівненської області у справі №918/634/24 (в тому числі надання консультацій, підготовка відзиву, заперечення на відповідь на відзив, заперечень щодо поданих заяв та клопотань, а також інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду та участь в судових засіданнях в даній справі), а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу в обсязі та на умовах, що визначені цим договором.

Пунктом 3.1.договору, сторони передбачили, що за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду) в розмірі, що визначається в додатковій угоді до цього договору.

Згідно п.1 додаткової угоди №1 від 23.07.2024 сторонами погоджено наступний безпосередній зміст правничої допомоги за Договором про надання правової допомоги в Господарському суді Рівненської області у справі № 918/634/24 - консультування та аналіз правової позиції по справі, підготовка відзиву, заперечення на відповідь на відзив, заперечень щодо поданих заяв та клопотань, а також інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду у справі № 918/634/24 та участь в судових засіданнях в даній справі.

Гонорар адвокатського об`єднання за надання правничої допомоги в Господарському суді Рівненської області визначається за взаємною згодою сторін та становить:

- для підготовки відзиву, заперечення на відповідь на відзив, заперечень щодо поданих заяв та клопотань, а також інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи розраховується з розміру погодинної ставки гонорару та становить: 1 500,00 грн - одна година роботи адвоката;

- участь в одному судовому засіданні у справі № 918/634/24 становить 3 000,00 грн. (п.2 додаткової угоди №1)

Відповідно до п.3 додаткової угоди №1, сторони домовилися, що клієнт оплачує Адвокатському об`єднанню авансовий платіж в розмірі 20 000,00 грн. протягом 60 днів з дня укладення договору, решта гонорару за надання правничої допомоги передбаченої договором та додатковими угодами сплачується Клієнтом на умовах післяплати, не пізніше 60 календарних днів з моменту завершення розгляду справи.

З акту прийомки-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 08.10.2024 вбачається, що на підставі умов договору від 23.07.2024, адвокатом були надано Виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Кантар" у справі №918/634/24 правові послуги на загальну суму 43500,00 грн:

1) Підготовка відзиву на позовну заяву / 10 год / 15000,00 грн;

2) Підготовка заперечення на відповідь на відзив / 5 год. / 7500,00 грн ;

3) Підготовка заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача / 4 год. / 6000,00 грн;

4) Підготовка заперечення на заяву про зміну підстав позову / 4 год. / 6000,00 грн;

5) Участь в судових засіданнях в справі № 918/634/24 / три засідання / 9000,00 грн

Також, адвокатським об`єднанням "Істина" було виставлено рахунок на оплату №2/24 від 09.09.2024 на суму 20000,00 грн.

Згідно платіжної інструкції №8296 від 09.09.2024, ВТОВ "Кантар" на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання було сплачено 20 000,00 грн за надання правничої допомоги згідно рахунку №2/24 від 09.09.2024.

Колегією суддів встановлено, що оплата в сумі 20 000, 00 грн є авансовим платежем, згідно п.3 додаткової угоди №1 від 23.07.2024.

Разом з тим, посилання апелянта на зазначення відповідачем різних розрахункових рахунків адвокатського об`єднання (у договорі від 23.07.2024 та у платіжній інструкції №8296, якою підтверджується оплата авансового платежу) колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки ст.15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не обмежує адвокатське об`єднання відкривати кілька рахунків у різних банках.

Відтак, надання адвокатом Бондарем Ю.М. професійної правничої допомоги відповідачу у вигляді послуг зазначених в Акті прийомки-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 08.10.2024 підтверджується матеріалами справи, зокрема поданням відзиву на позовну заяву (т.1 а.с.92-255, т.2 а.с.1-179), в якому повідомлено суд першої інстанції про попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн., заперечення на відповідь на відзив (т.2 а.с.194-216), заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (т.2 а.с. 218-230), заперечення на заяву про зміну підстав позову (т.3 а.с.82-83) та участь адвоката Бондара Ю.М. в судових засіданнях 09.09.2024, 23.09.2024, 07.10.2024.

Згідно ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає заявлені витрати відповідача на правничу допомогу, понесені внаслідок необґрунтованих дій позивача доведеними та обґрунтованими, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про їх стягнення, враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з ФОП Буяна Р.А. у розмірі 35000,00 грн.

Щодо доводів апелянта про відсутність необхідності у відповідача подавати заперечення на заяву про зміну підстав позову, оскільки такого обов`язку не передбачено нормами ГПК України, а також окремої заяви про залучення третьої особи, про яку відповідач міг заявити у відзиві на позовну заяву, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1,2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відтак, подання відповідачем заперечення на заяву про зміну підстав позову є реалізацією його права, яке передбачено ст.42 ГПК України.

Окрім того, частиною 1 статті 50 ГПК України передбачено можливість залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за заявою учасників справи.

Тому, посилання апелянта про недоцільність подання окремої такої заяви відповідачем, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Щодо твердження ФОП Буяна Р.А. про невчинення відповідачем дій, щодо досудового врегулювання спору, а саме відсутність відповіді на претензію позивача від 03.06.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Частиною 2 статті 222 ГК України встановлено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, звернення учасника господарських відносин із претензією є його правом. А тому і надання відповіді на таку претензію належить до дискреційних повноважень порушника цих прав або інтересів учасника господарських відносин.

Колегія суддів вказує, що заявлені до стягнення відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, з врахуванням клопотання позивача про їх зменшення, не були задоволені судом першої інстанції в повному обсязі, що свідчить про врахування Господарським судом Рівненської області інтересів і позивача і відповідача у даній справі.

Частиною 1 статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Відтак, подане 21.11.2024 позивачем клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн, з врахуванням ст.129 ГПК України, задоволенню не підлягає.

Судова колегія вказує, що порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, останньою не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, тому апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору.

Таким чином, за наслідком апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 126, 129, 130, 269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Буяна Романа Анатолійовича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/634/24 - відмовити.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/634/24 - залишити без змін.

3. Господарському суду Рівненської області видати судовий наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "09" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.