Постанова

від 04.12.2024 по справі 903/62/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Справа № 903/62/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року та на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 (суддя Дем`як В.М.)

час та місце постановлення ухвали: 7 жовтня 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст ухвали складено 9 жовтня 2024 року

час та місце постановлення додаткової ухвали: 23 жовтня 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст додаткової ухвали складено 23 жовтня 2024 року

за позовом (стягувач) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

до (боржник) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"

орган виконання Приватний виконавець виконавчого округу міста Київа Хорішко О.О.

про стягнення 76 775 555 грн 33 коп.

за участю представників сторін:

від Стягувача - Митюк С.П.;

від Боржника - Козлюк З.Р.;

від Третьої особи - не з`явився;

від Органу виконання - Косяк Н.В..

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (надалі - Стягувач) до Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (надалі Боржник) про стягнення 55 104 808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп. інфляційних втрат.

На виконання даного судового рішення від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 на користь Стягувача видано наказ Господарського суду Волинської області №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року.

27 вересня 2024 року через електронний кабінет надійшла скарга Боржника на бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича (надалі Орган виконання), згідно якої Боржник просить:

·визнати неправомірними дії Органу виконання у ПВ №75632156 щодо винесення постанови від 17 вересня 2024 року про арешт майна боржника;

·скасувати постанову Органу виконання у ПВ №75632156 від 17 вересня 2024 року про арешт майна Боржника.

Скарга обґрунтована тим, що дії Органу виконання, які полягають у винесенні постанови про арешт майна Боржника від 17 вересня 2024 року та пов`язані із не зупиненням виконавчого провадження №75632156 та не зняттям арешту з грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, є незаконними та неправомірними з огляду на те, що приватний виконавець отримував заяву Боржника від 1 серпня 2024 року №430-Сл-521-0724 про обставини, зазначені в частині 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та документальне підтвердження, що Боржник перебуває в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, інформацію про те, що Постановою НКРЕКП №490 від 12 березня 2024 року «Про затвердження АТ «ВОЛИНЬГАЗ» обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу», затверджено обсяги перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу , в тому числі за спірний період 144 643,38 тис.грн та про те, що станом на даний момент процедури, передбачені Законом України № 1639 щодо врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу не завершені в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року у задоволенні скарги Боржника на бездіяльність Органу виконання відмовлено.

Додатковою ухвалою від 23 жовтня 2024 року заяву представника Органу виконання від 17 жовтня 2024 року задоволено частково. Стягнуто з Боржника на користь приватного виконавця Органу виконання 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Мотивуючи ухвалу (том 9, а.с. 16-21), місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що стягнення з Боржника заборгованості за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року в сумі 13 145 884 грн 77 коп. є правом Стягувача, яке останній реалізував шляхом подачі приватному виконавцю відповідної заяви про примусове виконання рішення у відповідності до приписів частини 3 статті 26 закону України Про виконавче провадження, і що дана заборгованість не підлягає врегулюванню згідно абзацу 8 статті 1 закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", оскільки виникла після 28 лютого 2022 року. Суд вказав, що винесення Органом виконання постанов про арешт грошових коштів Боржника на всіх відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів Боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать Боржнику, здійснено Органом виконання відповідно до вимог законодавства, з метою належного виконання виконавчого документу. Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд виснував, що постанова Органу виконання від 25 липня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75632156, та арешт коштів Боржника є чинними.

Суд першої інстанції вказав, що Боржником не надано доказів на підтвердження виявлення порушення порядку накладення арешту, як-то передбачено частиною 3 статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що під час розгляду даної скарги судом не встановлено підстав для скасування постанови приватного виконавця про накладення арешту на майно відповідача (Боржника), визначених Законом України «Про виконавче провадження», оскільки ухвала суду від 27 серпня 2024 року на час розгляду скарги набрала законної сили, не скасована, є чинною.

Мотивуючи додаткову ухвалу від 23 жовтня 2024 року суд першої інстанції зазначає, що розглянувши подані докази наданих послуг (Договір про надання правової допомоги №16/24 від 8 серпня 2024 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги (Серія АІ №1676525 від 8 серпня 2024 року)), суд першої інстанції визнав їх частково обґрунтованими. Між тим, місцевий господарський суд зазначив, що дослідивши заяву Органу виконання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, враховуючи неодноразовий розгляд скарг в межах даної справи, сформовану учасниками справи правову позицію щодо спірних правовідносин, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, відповідають критерію необхідності таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп., оскільки такий розподіл відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності з врахуванням складності справи, характеру та обсягу поданих доказів.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Боржник звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року в справі №903/62/23 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким скаргу Відповідача на дії Органу виконання щодо винесення постанови про арешт майна Боржника задовольнити в повному обсязі.

Боржник зазначає, що приватний виконавець на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про включення до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, зупиняє вчинення виконавчих дій щодо такого підприємства, а також знімає накладені арешти на майно та грошові кошти у випадку, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Мотивуючи дану апеляційну скаргу скаржник звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що на момент звернення Відповідача до Органу виконання з заявою були наявні дві обов`язкові обставини для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 75632156, передбачені пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження": сума, що стягується за наказом N 903/62/23 від 25 квітня 2024 року підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу"; перебування Боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Апелянт вказав, що тільки після реалізації законодавчо передбаченого права врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року №1639-IX, у тому числі яка підтверджена судовим рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23, за травень та вересень 2021 року, врегулювання питання щодо списання приватний виконавець не може продовжувати вчиняти виконавчі дії у ВП №75632156 на залишок суми відповідно до наказу Господарського суду Волинської області №903/63/23-1, виданого 25 квітня 2024 року.

Не погоджуючись з винесеною додатковою ухвалою, Боржник звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану додаткову ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені заяви представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення відмовити. У випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги Боржника, зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу у вищевказаній справі до розміру співмірного з фінансовими можливостями Відповідача на рівні 1000 гривень.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Боржник звертає увагу, що Боржник знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується фінансовою звітністю та іншими доказами, які є в матеріалах справи, та були предметом дослідження під час розгляду заяви Боржника про розстрочку виконання рішення. Боржник зазначив, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Констатував, що суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 5 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Боржника на ухвалу від 7 жовтня 2024 року (скарга на дії ДВС).

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 5 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Боржника на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23. Об`єднано апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року та на додаткове рішення від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 у одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

На виконання вимог ухвали Північнозахідного апеляційного господарського суду 12 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Органу виконання надійшов відзив на апеляційну скаргу Боржника в якому просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Орган виконання вказав, що з урахуванням часткового погашення, сума заборгованості за період виникнення з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року становить 13 145 884 грн 77 коп. Органом виконання за результатом розгляду заяви Стягувача про примусове виконання рішення, відкрито виконавче провадження № 75632156 в якому згідно постанови про відкриття виконавчого провадження стягується заборгованість за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року - 13 145 884 грн 77 коп.. Констатував, що відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом № 1639-IX, за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Водночас, Орган виконання звернув увагу на те, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі: якщо сума, що стягується, частково не підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом № 1639-IX, за умови перебування Боржника в Реєстрі. Також, представник просив стягнути з Боржника 40000 грн витрат на правничу допомогу понесених приватним виконавцем під час розгляду апеляційної скарги Боржника на ухвалу господарського суду Волинської області (скарга на дії ДВС).

Що ж стосується апеляційної скарги Боржника на додаткову ухвалу, то представником Органу виконання зазначено, що відповідно пункту 4.1 Договору, за погодженням сторін вартість послуг є гонораром фіксованого розміру за надані послуги з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин, відповідає розумності та з урахуванням витраченого адвокатом часу з надання професійної правничої допомоги спрямованої на повне юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця для забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Орган виконання крім того вказав, що Господарський суд Волинської області законно та обґрунтовано, не порушивши норми матеріального та процесуального права дійшов висновку про те, що заява представника приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення у справі №903/62/23 підлягала частковому задоволенню. Також, Орган виконання просив стягнути з Боржника 10000 грн витрат на правничу допомогу понесених приватним виконавцем під час розгляду апеляційної скарги Боржника на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області.

На виконання вимог ухвали Північнозахідного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Стягувача надійшов відзив на апеляційну скаргу Боржника в якому Стягувач просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Представник Стягувача вказав, що рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 стягнуто зокрема і заборгованість, яка виникла після 28 лютого 2022 року, а саме: 1 245 519 грн 64 коп. трьох відсотків річних за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року; 1 600 297 грн 25 коп. пеня за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року; 12 016 279 грн 24 коп. інфляційних втрат за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року. Разом з тим, Стягувач наголосив, що з урахуванням часткового погашення, сума заборгованості за період виникнення з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року, на момент звернення із заявою про примусове виконання рішення до Органу виконання становила 13145884 грн 77 коп.. Констатував, що зазначена заборгованість являє собою 3% річних, інфляційні та пеню, які виникли (були нараховані), після 28 лютого 2022 року, та що Закон №1639 містить чітку вказівку стосовно того, якого періоду виникнення заборгованість підлягає врегулюванню, а саме заборгованість яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно, тому на його переконання 3% річних, інфляційні та пеня, які нараховані після 28 лютого 2022 року врегулюванню відповідно до Закону № 1639 не підлягають та можуть бути стягнуті примусово.

Ухвалою Північно західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2024 року проведення підготовчих дій закінчено, призначено розгляд апеляційних скарг на 4 грудня 2024 року об 15:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року клопотання представників Стягувача та Органу виконання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представник Боржника в судовому засіданні від 4 грудня 2024 року заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, обгрунтоване поданням касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року за апеляційними скаргами Відповідача на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року та на додаткову ухвалу від 11 вересня 2024 року по справі №903/62/23.

Представники Стягувача та Органу виконання в судовому засіданні від 4 грудня 2024 року заперечили проти такого клопотання, вказавши що докази наявні в матеріалах справи дають достатні підстави для розгляду поданих Відповідачем апеляційних скарг, а відкладення ж справи призведе до відтягування в часі виконання судового рішення та утруднення його виконання в майбутньому.

Колегія суддів розглянувши усне клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи ухвалила відмовити в його задоволенні. При цьому судом апеляційної інстанції взято до уваги факт того, що будь-яких даних щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року за апеляційними скаргами Відповідача на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року та на додаткову ухвалу від 11 вересня 2024 року по справі №903/62/23 матеріали справи не містять (Відповідачем не подано). При цьому, такі дані відсутні і в програмі «Діловодство спеціалізованого суду». Відкладення справи, з огляду на численні апеляційні скарги, в дійсності може привести до затягування виконання судового рішення в даній справі, що є основним принципом судочинства щодо своєчасного та належного виконання судових рішень.

Окрім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 4 грудня 2024 року, представник Боржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу Боржника на бездіяльність Органу виконання щодо визнати неправомірними дії Органу виконання у ПВ №75632156 стосовно винесення постанови від 17 вересня 2024 року про арешт майна боржника задовольнити в повному обсязі. Представник звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що тільки після реалізації законодавчо передбаченого права врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року №1639-IX, у тому числі яка підтверджена судовим рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23, за травень та вересень 2021 року, врегулювання питання щодо списання, приватний виконавець може продовжувати вчиняти виконавчі дії у ВП №75632156 на залишок суми відповідно до наказу Господарського суду Волинської області №903/63/23-1, виданого 25 квітня 2024 року. Також Боржник просив оскаржувану додаткову ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені заяви представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення відмовити. У випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги Боржника, просить зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу у вищевказаній справі до розміру співмірного з фінансовими можливостями Відповідача на рівні 1000 гривень.

В судовому засіданні від 4 грудня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Органу виконання просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Представник Органу виконання вказав, що з урахуванням часткового погашення, сума заборгованості за період виникнення з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року становить 13 145 884 грн 77 коп. та що за результатом розгляду заяви Стягувача про примусове виконання рішення, відкрито виконавче провадження № 75632156 в якому згідно постанови про відкриття виконавчого провадження стягується заборгованість за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року в розмірі 13 145 884 грн 77 коп.. Констатував, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі: якщо сума, що стягується, частково не підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом № 1639-IX, за умови перебування боржника в Реєстрі. Аналіз даної норми на переконання представника вказує, що для зупинення виконавчих дій виконавець зобов`язаний встановити дві обставини: чи підлягає заборгованість, що стягується, врегулюванню відповідно до передбачених Законом № 1639-IX процедур; чи перебуває Боржник у Реєстрі.

Що ж стосується апеляційної скарги Боржника на додаткову ухвалу, то представником Органу виконання зазначено, що Господарський суд Волинської області законно та обґрунтовано, не порушивши норми матеріального та процесуального права дійшов висновку про те, що заява представника приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення у справі №903/62/23 підлягала частковому задоволенню. Також, представник просив стягнути з Боржника 40000 грн витрат на правничу допомогу понесених приватним виконавцем під час розгляду апеляційних скарг Боржника на ухвалу та додаткову ухвалу господарського суду Волинської області.

В судовому засіданні від 4 грудня 2024 року, представник Стягувача просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Представник Стягувача вказав, що з урахуванням часткового погашення, сума заборгованості за період виникнення з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року, на момент звернення із заявою про примусове виконання рішення до приватного виконавця Органу виконання становила 13145884 грн 77 коп.. Зазначена заборгованість з позиції представника складає собою 3% річних, інфляційні та пеню, які виникли, після 28 лютого 2022 року. Констатував, що Закон №1639 містить чітку вказівку стосовно того, якого періоду виникнення заборгованість підлягає врегулюванню, а саме заборгованість яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно, тому 3% річних, інфляційні та пеня, які нараховані після 28 лютого 2022 року на його переконання врегулюванню відповідно до Закону № 1639 не підлягають та можуть бути стягнуті примусово. Також, представник Стягувача вказав, що беручи до уваги складність справи, час витрачений представником заявника у судових засіданнях, обсягом виконаних робіт адвоката, послуг правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді першої інстанцій під час розгляду справи (скарги), скаржник вважає достатність наявних підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягали розподілу між сторонами, а саме з Скаржника на користь Заявника в розмірі 10 000 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Заслухавши пояснення представників Органу виконання, Стягувача та Боржника, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційні скарги Боржника на ухвалу та додаткову ухвалу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 задоволено позовні вимоги Стягувача до Боржника про стягнення 55 104 808 грн 8 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп. інфляційних втрат.

На виконання даного судового рішення від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 видано відповідний наказ Господарського суду Волинської області №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року.

Скаржник зазначає, що приватним виконавцем Щербаковим І.М. 10 червня 2024 року було відкрито виконавче провадження №75256047, в межах якого вчинялись дії з примусового стягнення сум заборгованості.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року скаргу Боржника на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича задоволено частково. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича щодо: винесення постанов від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; арешту коштів Боржника в сумі 16348805 грн 74 коп.; арешту майна Боржника в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23. Провадження щодо розгляду скарги Боржника на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича в частині вимог щодо визнання його дій протиправними та скасовано постанови від 10 червня 2024 року у ВП №75256047 про стягнення з Боржника основної винагороди в сумі 1 486 209 грн 61 коп., про стягнення з Боржника мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн закрито.

Боржник зазначає, що представники Стягувача подали до приватного виконавця Щербакова І.М. заяву про повернення виконавчого документа без виконання від 24 липня 2024 року та отримавши виконавчий документ повторно 24 липня 2024 року подали його для виконання до Органу виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, 25 липня 2024 року Органом виконання винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №75632156 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 виданого 25 квітня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Волинської області у справі про стягнення з Боржника на користь Стягувача 55104808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат (том 7, а.с. 12).

У постанові про відкриття виконавчого провадження №75632156 від 25 липня 2024 року, виконавцем зазначено наступне: Із заяви стягувача встановлено наявність майна боржника на території виконавчого округу міста Києва. Одночасно, в заяві стягувач просить виконати рішення суду у частині заборгованості , яка виникла після 28.02.2022 року в сумі 13 145 884,77 грн..

Крім того, Органом виконання винесено постанову про стягнення з Боржника основної винагороди у розмірі 1 314 588 грн 48 коп. (том 7, а.с. 14) та постанову про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 586 грн 44 коп. (том 7, а.с. 13).

Того ж дня, Органом виконання винесено постанову про арешт коштів Боржника у ВП№ 45632156 у якій постановлено накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/ електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать Боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 14 461 059 грн 69 коп..

1 серпня 2024 року Боржник звернувся до приватного виконавця з заявою №430-Сл-521-0724 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75632156 відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України Про виконавче провадження та зняття арешту з коштів на рахунках Боржника та майна Боржника, з врахуванням того, що сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування Боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (том 7, а.с. 22-23).

Листом від 2 серпня 2024 року №1630 Орган виконання відмовив у задоволенні заяви Боржника та зазначив, що у заяві Стягувача викладеній у порядку статті 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавця повідомлено, що провадження щодо примусового виконання рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/62/23 має виконуватись у сумі 13145884 грн 77 коп. лише у частині заборгованості, яка виникла після 28 лютого 2022 року. В обґрунтування зазначеної позиції Стягувачем додано відповідні докази: копію позову та додатків до нього. Одночасно виконавець зазначив, що відповідно до положень Закону №1639 останній не належить до числа учасників процедури з врегулювання заборгованості, тому не вправі був самостійно приймати рішення щодо наявності та/або відсутності умов для списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних у ході процедури врегулювання заборгованості, а відтак формально, сума заборгованості, що виникла після 28 лютого 2022 року підлягає стягненню (том 7, а.с. 25).

5 серпня 2024 року на адресу місцевого господарського суду надійшла скарга Боржника на бездіяльність Органу виконання, згідно якої Боржник просив визнати неправомірною бездіяльність та зобов`язати Орган виконання усунути порушення (поновити порушене право Боржника) шляхом зняття арешту з усіх грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях та належать Боржнику та зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75632156 до врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) Боржника, який бере участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу від 14 липня 2021 року №1639-IX.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року №903/62/23 у задоволенні скарги Відповідача на бездіяльність Органу виконання за вх.№ 01-75/4541/24 від 3 липня 2024 року відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, постанови приватного виконавця від 25 липня 2024 року про відкриття виконавчого провадження №75632156, арешт коштів Боржника є чинними.

Предметом апеляційного оскарження та відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги про те, що Боржник перебуває в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, та затверджено обсяги перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, в тому числі за спірний період, свідчить про те, що станом на даний момент процедури, передбачені Законом України № 1639 щодо врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу не завершені в повному обсязі.

Досліджуючи дані правовідносини на предмет їх нормативно правового регулювання в процесі виконання судового рішення, колегія суду приймає до уваги наступні положення діючого законодавства України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

За статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статтей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В силу дії статті статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Законом України "Про виконавче провадження", встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У відповідності до частини 2 статті 343 Господарського процесуального України: у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно частини 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України: якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як визначено статтею 53 Закону України Про виконавче провадження, після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Статтею 56 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Аналіз норм Закону України Про виконавче провадження щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Згідно статті 59 Закону України Про виконавче провадження підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну Укроборонпром, акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну Укроборонпром, державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну Укроборонпром було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності, звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Розглядаючи основні доводи, котрими Боржник обгрунтовує підставність звернення до суду із скаргою та наведені в апеляційних скаргах доводи стосовно того, що його підприємство має законодавчо передбачене право на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14 липня 2021 року № 1639-ІХ, колегія суду зауважує таке.

Як встановлено апеляційним господарським судом, що в межах даної справи розглядалась скарга Боржника від 5 серпня 2024 року на бездіяльність Органу виконання, згідно якої товариство просило визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Органу виконання у ВП №75632156 щодо не зняття арешту з усіх грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях та належать Боржнику та не зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75632156 щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі № 903/62/23 про стягнення з Боржника на користь Стягувача 55 104 808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп витрат по сплаті судового збору до врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) Боржник, яке бере участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу від 14 липня 2021 року №1639-IX; зобов`язати приватного виконавця Органу виконання усунути порушення (поновити порушене право Боржника) шляхом зняття арешту з усіх грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях та належать Боржнику та зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75632156 до врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) Боржника, котрий бере участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу від 14 липня 2021 року №1639-IX.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року в задоволенні скарги Відповідача на бездіяльність Органу виконання за вх.№ 01-75/4541/24 від 3 липня 2024 року відмовлено.

В той же час, предметом оскарження в межах даної скарги є постанова Органу виконання у ПВ №75632156 від 17 вересня 2024 року уже про арешт майна Боржника.

При цьому оскаржувати дії Органу виконання, вчинені під час ведення виконавчого провадження, це право Стягувача та Боржника.

Між тим, всі скарги Боржника подані на різні дії Органу виконання вчинення під час виконання судового рішення, а не на одну і туж дію чи постанову Органу виконання.

Таким чином, колегія суду виснує, що предмет оскарження в межах даної скарги та скарги від 5 серпня 2024 року не є аналогічним, що виключає можливість такої процесуальної дії як закриття провадження по розгляду скарги (що встановлено і місцевим господарським судом при розгляді даної справи з огляду на що суд першої інстанції законно не закрив провадження по розгляду даної справи).

Розглядаючи питання застосування статті 6 Закону №1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-ІХ) до спірних правовідносин колегія суду враховує наступне.

У відповідності до приписів пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

14 липня 2021 року прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" № 1639- ІХ.

У статті 6 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) унормовано механізм списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування

Судова колегія виходить з того, що законодавець на державному рівні ураховує обставини щодо неможливості підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити свої розрахунки та саме з прийняттям Закону № 1639-ІХ визначає порядок певних дій, спрямованих на врегулювання такої заборгованості, зокрема, шляхом проведення взаєморозрахунків за рахунок видатків державного бюджету, реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування та списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування.

При цьому надалі законодавець з метою врегулювання в умовах воєнного стану окремих відносин на ринку природного газу та у сферах тепло-гарячого водопостачання прийняв Закон № 2479-IX, яким запроваджено комплекс механізмів для покриття збитків та втрат відповідних суб`єктів господарювання, зумовлених впровадженим мораторієм, застосуванням інших інструментів державного регулювання, а також наслідками військових дій на усій території України, за рахунок коштів Державного бюджету України. Зокрема, встановлено перелік та механізми фінансування відповідних гарантій та компенсацій, спрямованих на забезпечення сталого функціонування ринку природного газу та сфери теплопостачання в умовах воєнного стану та у післявоєнний період.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX) дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені в Реєстр.

Як встановлено у статті 3 Закону № 1639-ІХ (у редакції Закону № 2479-IX), для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде НКРЕКП.

Відповідно до положень статтей 2, 3 цього Закону таке підтвердження має здійснюватися НКРЕКП в установленому цим Законом порядку (на підставі висновків аудиторів та остаточного підтвердження НКРЕКП обсягів заборгованості за результатами процедури верифікації

Правова конструкція положень статті 6 Закону №1639-ІХ (у редакції змін внесених Законом №2479-IX з 19 серпня 2022 року) дає підстави дійти висновку, що законодавцем надано можливість учасникам ринку природного газу - боржникам у правовідносинах, які стосуються дебіторської заборгованості за договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону та яка погашена до 31 грудня 2022 року застосувати компенсаторні механізми задля уникнення та/або покриття збитків (звільнення їх від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат), або шляхом їх списання у разі включення такої заборгованості до Реєстру, або застосування інших положень цієї статті, шляхом можливості їх не нараховувати лише на реструктуризовану сторонами заборгованість у порядку, визначеному цим Законом.

У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що внесення змін до законодавства шляхом його зміни/доповнень/конкретизації щодо особливостей врегулювання відносин, зокрема, на ринку природного газу свідчить про те, що при одночасному існуванні умов, а саме: сума основної заборгованості за договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 Закону № 1639-ІХ має бути погашена до 31 грудня 2022 року; суб`єкт ринку природного газу, включений до Реєстру - підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування визначені Законом № 1639-ІХ.

Згідно з абзацом 8 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" врегулюванню відповідно до цього Закону підлягає заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами з транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно.

У той же час, рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 стягнуто зокрема і заборгованість, яка виникла після 28 лютого 2022 року, а саме:

·1 245 519 грн 64 коп. трьох відсотків річних за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року;

·1 600 297 грн 25 коп. пені за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року;

· 12 016 279 грн 24 коп. інфляційних втрат за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року.

Разом з тим, з урахуванням часткового погашення, сума заборгованості за період виникнення з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року, на момент звернення із заявою про примусове виконання рішення до Органу виконання становила 13145884 грн 77 коп.. Зазначена заборгованість складає собою 3% річних, інфляційні та пеню, які виникли (були нараховані), після 28 лютого 2022 року.

В той же час, як встановлено судом, заборгованість стягнута з Боржника за рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі № 903/62/23 лише частково підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1639, а саме:

·згідно із статтею 2 Закону №1639 дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру;

· згідно із абзацом 8 статті 1 Закону №1639 врегулюванню відповідно до цього Закону підлягає заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами з транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно.

Як вже було зазначено вище, Закон №1639 містить чітку вказівку стосовно того, якого періоду виникнення заборгованість підлягає врегулюванню, тобто має встановленні часові обмеження, а саме заборгованість яка виникла з 1 січня 2020 року по 28 лютого 2022 року включно. Отже 3% річних, інфляційні та пеня, які нараховані після 28 лютого 2022 року врегулюванню відповідно до Закону № 1639 не підлягають та можуть бути стягнуті примусово.

При цьому, Скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначив про те, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 1 листопада 2022 року № 1372 включено Боржника до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Водночас Законом № 1639-ІХ не передбачено припинення зобов`язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість врегулювати заборгованість у спосіб, визначений Законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між: учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо та погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року. Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» з усіма змінами і доповненнями не є підставою для не стягненні 3% річних, інфляційних втрат та пені за період після 28 лютого 2022 року, а може бути застосовано лише до періоду заборгованості до 28 лютого 2022 року під час запровадження механізму врегулювання заборгованості, визначеного Законом.

В свою чергу із дослідженого рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23, вбачається, що стягнуто зокрема і заборгованість, яка виникла після 28 лютого 2022 року, а відтак дана заборгованість знаходиться поза межами строку встановленого Законом №1639-ІХ, що унеможливлює застосування вказаного Закону до цієї заборгованості, а відтак дана заборгованість може стягуватися у примусовому порядку.

У даній справі також відсутні обставини (факти, докази) врегулювання сторонами заборгованості відповідно до положень Закону №1639-ІХ, відсутні підстави вважати нараховані 3% річних, інфляційних та пені такими, що підлягають списанню.

В той же час, в Органу виконання відсутня інформація щодо: врегулювання заборгованості шляхом укладення договору (договорів), здійснення учасником процедури врегулювання заборгованості, платежі за договором (договорами) про реструктуризацію заборгованості, укладеним (укладеними) відповідно до Закону, закінчення строку дії договору (договорів) про реструктуризацію заборгованості учасника процедури врегулювання заборгованості та/або повне погашення заборгованості за договором (договорами), погашення боргу Боржником до 31 грудня 2022 року.

При цьому, як зазначено вище в даній постанові, Стягувач у своїй заяві про примусове виконання рішення зазначив яка частина заборгованості стягнута рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 та не підлягає врегулюванню відповідно до процедур передбачених Законом №1639-IX, і дана сума є арифметично вірною з огляду на період її розрахунку.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги Боржника щодо того, що Орган виконання мав зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №75632156 також в сумі, які не підлягають врегулюванню відповідно до Закону № 1639-IX, що встановлено вище в даній постанові та в попередньо прийнятих постановах, що набрали законної сили, безпідставними та такими що прямо суперечать пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом положень частини 3 статті 26 Закону України Про виконавче провадження, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Отже, стягнення з Боржника заборгованості за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року в сумі 13145884 грн 77 коп. є правом Стягувача, яке останній реалізував шляхом подачі Органу виконання відповідної заяви про примусове виконання рішення у відповідності до приписів частини 3 статті 26 Закону України Про виконавче провадження.

Заборгованість, яка стягується з Боржника за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року в сумі 13 145 884 грн 77 коп. не підлягає врегулюванню згідно абзацу 8 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", оскільки виникла після 28 лютого 2022 року.

Відтак, підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів виснує, що доводи Скаржника про ще, що ВП№75632156 підлягає зупиненню на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України Про виконавче провадження спростовані доказами, долученими до матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд апеляційної інстанції виснує, що винесення Органом виконання постанов про арешт грошових коштів Боржника на всіх відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів Боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення Стягнення на які заборонено законом, та належать Боржнику, здійснено Органом виконання відповідно до вимог законодавства, з метою належного виконання виконавчого документу.

Скаржником не спростовано належними доказами те, що нарахування 3% річних, пені та інфляційних втрат на суму заборгованості, яка виникла до 31 грудня 2022 року, однак не погашена підлягають стягненню з Відповідача та не підлягають врегулюванню на підставі Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Відтак, матеріалами справи підтверджено те, що сума заборгованості за ВП №75632156 в розмірі 13 145 884 грн 77 коп. не підпадає під дію частини 1 статті 6 закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", що дає підстави для зупинення ВП №75632156 згідно пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України Про виконавче провадження та є підставою для визнаності неправомірними дій Органу виконання у ПВ №75632156 щодо винесення постанови від 17 вересня 2024 року про арешт майна Боржника, а відтак і не дає підстав скасувати постанову Органу виконання у ПВ №75632156 від 17 вересня 2024 року про арешт майна Боржника.

З огляду на встановлені судом обставини за сукупністю наданих сторонами доказів, колегія суду виснує про відмову у задоволенні скарги.

Враховуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів виснує, що дії Органу виконання щодо винесення постанови про арешт майна Боржника від 17 вересня 2024 року, не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є законними, а відтак такими, що не підлягають скасуванню.

За таких обставин скарга Боржника не підлягає задоволенню.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювану ухвалу без змін з огляду на її законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно-західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даної ухвали (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши апеляційну скаргу Боржника на додаткову ухвалу від 23 жовтня 2024 року, в якій Боржник просив оскаржувану додаткову ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені заяви представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення відмовити, у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги Боржника, зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу у вищевказаній справі до розміру співмірного з фінансовими можливостями Боржника на рівні 1000 гривень, колегія суду зауважує наступне.

14 жовтня 2024 року до місцевого господарського суду надійшла заява Органу виконання про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Боржника 30 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 15 жовтня 2024 року заяву прийнято до розгляду у судовому засіданні 23 жовтня 2024 року о 12 год 30 хв.. Запропоновано учасникам справи подати суду пояснення по суті заяви.

16 жовтня 2024 року надійшли пояснення Боржника, згідно яких Боржник зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним. Вказав, що надана правова допомога є типовою для Органу виконання Хорішка, інших приватних виконавців та їх представника адвоката Косяк Н.В., оскільки вона неодноразова представляла інтереси приватних виконавців у аналогічних справах. Як вказав місцевий господарський суд апелянт, адвокат Косяк Н.В. приймала участь у розгляді скарги у даній справі та зверталась до суду від імені довірителя про стягнення витрат на правову допомогу за цим же договором №16/24 від 8 серпня 2024 року. Вважав, що безпідставним та необґрунтованим є включення до акту складання заяви про участь в режимі відеоконференції, подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки ці послуги не носять характеру надання правової допомоги клієнту, а спрямовані на вчинення певних процесуальних дій. Також, апелянт констатував, що виготовлення скан копій та направлення документів не потребують спеціальних знань у галузі права. Просив суд першої інстанції врахувати скрутне фінансове становище товариства та зменшити розмір витрат до 1 000 грн 00 коп.

Додатковою ухвалою від 23 жовтня 2024 року, з підстав, зазначених у цій додатковій ухвалі, заяву представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення у справі №903/62/23 задоволено частково. Стягнуто з Боржника на користь Органу виконання 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт зауважив, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними з розглянутою справою.

Колегія суду оцінюючи усі вищевказані доводи апелянта констатує, що згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

На підтвердження понесених витрат в сумі 30 000 грн 00 коп. в суді першої інстанції представник Органу виконання (клієнт) надав договір про надання правової допомоги №16/24 від 8 серпня 2024 року укладений між Органо виконання та Адвокатським Бюро «НАТАЛІЇ КОСЮК» (том.7, а.с. 230).

У відповідності до пункту 1.1 Договору, клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання за винагороду (гонорар) надати послуги адвоката, спрямовані на юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця, стягнення шкоди (та всіх інших спорах пов`язаних з діяльністю приватного виконавця) у справі 903/62/23. Під юридичною допомогою вважається: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності приватного виконавця; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів приватного виконавця у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Пунктом 4.1 Договору визначено, що за погодженням сторін вартість послуг являється гонораром фіксованого розміру за надані послуги з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин, відповідає розумності та з урахуванням витраченого адвокатом часу з надання професійної правничої допомоги спрямованої на повне юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця для забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно підпункту 4.1.1 Договору, сума винагороди на всіх стадіях (частинах) судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30 000 грн, незалежно від кількості судових засідань.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що виплата винагороди виконавцю здійснюється клієнтом після підписання Акту приймання-передачі наданих послуг протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання відповідного рахунку, виставленого виконавцем на оплату.

У відповідності до пункту 4.3 Договору, Акт приймання-передачі наданих послуг формується виконавцем та має бути розглянутий і підписаний клієнтом протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання (у випадку відсутності зауважень щодо його змісту). Акт приймання-передачі наданих послуг складається в двох примірниках, по одному примірнику для кожної сторони. За наявності у клієнта зауважень (уточнень) щодо змісту Акту приймання-передачі наданих послуг, він повинен не пізніше 3 (трьох) робочих днів повідомити (у такому випадку, сторони разом погоджують остаточну редакцію Акту приймання-передачі наданих послуг).

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами їх зобов`язань.

В подальшому, 9 жовтня 2024 року сторонами підписано акт №08/24 приймання-передачі наданих послуг, згідно якого надано такі послуги:

·ознайомлення з матеріалами справи (виконавчого провадження №75632156 та скаргою Боржника) та виготовлення скан-копій для суду та сторін справи №903/62/23 1 год - 2 500 грн;

·формування правової позиції замовника щодо відзиву на скаргу Боржника на бездіяльність Органу виконання (аналітика та новели законодавства, судова практика у питаннях процесуального питання щодо скарги та правил загального позовного провадження та закриття провадження) 2 год, 5 000 грн;

· складання клопотання про закриття провадження за скаргою, заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції 6 год, 15 000 грн;

·формування пакету документів та виготовлення скан-копій, направлення письмового клопотання, заяви сторонам по справі з урахуванням наявності світла та інтернету з ЕЦП (електронно цифровим підписом адвоката) у системі Електронний Суд 1 год, 2 500 грн;

·участь адвоката Косяк Н.В. у судових засіданнях у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 з розгляду скарги Боржника на бездіяльність Органу виконання, 1 засідання, 5 000 грн;

·підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення, формування пакету документів та виготовлення копій для заяви про ухвалення додаткового рішення, підготовка та участь адвоката Косяк Н.В. у судовому засіданні 3 год, 5000 грн.

Загальна вартість наданих послуг складає 30 000 грн 00 коп, їх оплата підтверджується платіжною інструкціє №6120 від 11 жовтня 2024 року.

У акті зазначено, що адвокатські послуги надані виконавцем у повному обсязі. Сторони претензій одна до одної не мають. Акт підписаний сторонами та скріплений печатками.

З аналізу зазначених положень Договору слідує, що розмір витрат на правничу допомогу встановлено у фіксованому розмірі.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала у справі № 922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Дослідивши акт наданих послуг в розрізі детального опису виконаних робіт, колегією суддів враховується, що більшість робіт, виконаних Адвокатом пов`язаних саме із складанням та написанням відзиву на скаргу Боржника без створення нових доказів, що вказує про поглинання робіт пов`язаних із підготовкою відзиву самим же написанням відзиву на скаргу Боржника. При цьому, колегія суддів вважає підставними витрати на правничу допомогу, пов`язані із участю в судовому засіданні.

Відтак виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 щодо можливості зменшення фіксованої суми гонорару, враховуючи заперечення Боржника щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зважаючи на відмову в задоволенні скарги Боржника, суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Боржника на користь Органу виконання 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу в місцевому господарському суді, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також такий, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Відповідне судове рішення в цій частині щодо стягнення 10000 грн витрат суду першої інстанції і було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд залишає і оспорюване додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу Боржнико на ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року Орган виконання в прохальній частині просив покласти витрати приватного виконавця на професійну правничу допомогу на Боржника в розмірі 40000 грн (за надання правничої допомоги щодо подання апеляційної скарги на ухвалу від 7 жовтня 2024 року). До даного відзиву також долучено Договір про надання правничої допомоги від 8 серпня 2024 року №16/24 (том 9, а.с. 238-252).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу Боржника на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року Орган виконання в прохальній частині просив покласти витрати приватного виконавця на професійну правничу допомогу на Боржника в розмірі 10000 грн (за надання правничої допомоги щодо подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу від 23 жовтня 2024 року). До даного відзиву також долучено Договір про надання правничої допомоги від 8 серпня 2024 року №16/24 та Акт №08/24 приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 8 серпня 2024 року №16/24 (том 10, а.с. 3-16).

Північно-західним апеляційним господарським судом вище в даній постанові та, з підстав вказаних у цій постанові, апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року та на додаткову ухвалу суду першої інстанції від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 - залишено без задоволення. Ухвалу місцевого господарського суду від 7 жовтня 2024 року по справі №903/62/23, а також додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 - залишено без змін.

Також 14 листопада 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Боржника надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких Боржник просив розподілити витрати на правничу допомогу шляхом покладення на Боржника витрат понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн. Боржник вказав, що якщо порівняти письмові пояснення на скарги Боржника в першій інстанції та відзиви на апеляційні скарги, підготовлені представником Органу виконання, то вказуючи, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, наголошуючи, що під час підготовки відзивів на апеляційні скарги адвокатом Косяк Наталією не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу на дії Органу виконання. Апелянт акцентує увагу на завищенні заявленої до стягнення (по двох заявах) суми до розміру 50000 грн. Дане на переконання Боржника свідчить про те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, наголошуючи на те, що їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Вважає, що суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. Боржник вказав, що підставними та обгрунтвоаними на його переконання є судові витрати в розмірі 5000 грн (том 10, а.с. 26-27).

Як вже вказувалося вище в даній постанові (при дослідженні законності прийнятої місцевим господарським судом додаткової ухвали) відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, у випадку встановлення договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Схожий висновок викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу дії частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведно і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 листопада 2023 року в справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції по розгляду скарг на ухвалу від 7 жовтня 2024 року та додаткову ухвалу від 23 жовтня 2024 року суду першої інстанції Органом виконання подано договір про надання адвокатських послуг №16/24 від 8 серпня 2024 року (надалі Договір; том 9, а.с. 185) та акт №11/24 приймання-передачі наданих послуг до Договору (том 10, а.с. 24).

З дослідженням змісту Договору вбачається, що під юридичною допомогою вважається: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності приватного виконавця; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів приватного виконавця у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно пункту 4.1 Договору, за погодженням сторін вартість послуг являється гонораром фіксованого розміру за надані послуги з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин, відповідає розумності та з урахуванням витраченого адвокатом часу з надання професійної правничої допомоги спрямованої на повне юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця для забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно з підпунктами 4.1.1 та 4.1.2 Договору, вартість послуг на всіх стадіях (частинах) судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30000 грн та у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/62/23 становить 40000 грн незалежно від кількості судових засідань.

Зважаючи на втановлення в пункті 4.1 Договору фіксованої межі вартості наданих послуг, то колегія суду наголошує, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, такий детальний опис робіт не потрібний.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

При цьому, Органом виконання подано Акт №08/24 приймання-передачі наданих послуг до Договору, з якого слідує, що Замовнику надано наступний обсяг послуг: 1) ознайомлення з матеріалами справи (матеріалами виконавчого провадження №75632156 та апеляційною скаргою Боржника у справі №903/62/23); 2) формування правової позиції Замовника щодо відзиву на апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області 7 жовтня 2024 року та 23 жовтня 2024 року в справі №903/62/23; 3) складання клопотання про закриття провадження за апеляційною скаргою Відповідача на дії Органу виконання; складання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; 4) формування пакету документів та виготовлення скан-копії, направлення письмового клопотання, заяви сторонам по справі з урахуванням наявності світла та інтернету з ЕЦП; 5) участь адвоката Косяк Н.В. у судових засіданнях у Господарському суді Волинської області з розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання; 6) підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення та формування пакету документів та виготовлення скан-копій для заяви про ухвалення додаткового рішення.

В той же час, Боржник у заяві про зменшення витрат на правничу допомогу просив зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу до 5000 грн.

Як вже вказувалося вище у цій постанові у рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна за змістом позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Верховний Суд у складі колегії суддів КГС вирішив, що «оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення ("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат» (постанова від 30 січня 2024 року у справі № 925/790/17(925/580/20)).

Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 червня 2024 року в справі № 910/14524/22 виснувала, що особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України.

В той же час, дослідивши зміст послуг щодо надання правничої допомоги по даній справі та докази на підтвердження їх надання, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі роботи котрі вчинені на підставі договору про надання правничої допомоги в апеляційному господарському суді, зводилися саме до робіт тісно пов`язаних із написанням відзиву на скаргу Боржника на дії приватного виконавця у справі №903/62/23 та відзиву на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 11 вересня 2024 року у справі №903/62/23. В той же час, дослідивши відзиви на апеляційні скарги вбачається, що вони в більшості фактично дублюють зміст письмових пояснень, заперечень на саму скаргу на дії Органу виконання, що подавалися місцевому господарському суду та за які Органом виконання вже були стягнути судові витрати в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн (з 30000 грн заявлених).

При цьому, колегія суду зазначає, що більшість документів поданих Органом виконання є саме сканкопією матеріалів виконавчого провадження №75256047, які отримані та виготовлені самим Органом виконання в рамках виконання свої обов`язків як приватного виконавця. Таким чином, на переконання судової колегії адвокату не було потреби ані відшукувати документи, оскільки це документи клієнта (органу виконання) ані повторно формувати пакети документів для учасників справи, оскільки ці документи як учасників виконавчого провадженні вони були наявні. При цьому якщо порівняти відзив на скаргу Боржника на дії Органу виконання та відзиву на апеляційну скаргу, то можна зробити висновок, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки відзивів на апеляційні скарги не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу Боржника на дії Органу виконання. Окрім того, адвокатом не було сформовано в даній справі саме під час розгляду апеляційних скарги на ухвалу від 7 жовтня та 23 жовтня 2024 року будь-якої нової позиції, окрім тієї що була вже нею сформована під час розгляду справи в інших попередніх засіданнях за апеляційними скаргами на ухали від 27 серпня та 11 вересня 2024 року.

При цьому колегія суду бере до уваги і факт того, що первісно всі доводи та заперечення збиралися саме в суді першої інстанції з огляду на що на переконання суду витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не можуть перевищувати розмір таких витрат суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що розмір таких витрат, з огляду на розмір витрат, що також стягнуто в суді першої інстанції, є завищенними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що при оцінці витрат на професійну допомогу адвоката в суді апеляційному господарському суді, суд бере до уваги те, що на відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, де представником Органу виконання збиралися та подавалися докази на підтвердження своєї позиції, більш тривалий розгляд справи, в суді апеляційної інстанції представником Органу виконання відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції, що і знайшло своє відображення в поданих ним відзивах.

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 щодо можливості зменшення фіксованохї суми гонорару, враховуючи заперечення Відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також зважаючи на не задоволення апеляційних скарг Боржник (проти яких висловлювався Орган виконання), суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Боржника на користь Органу виконання 10000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (адже сторони по-суті продублювали доводи та матеріали, що вже наводились і надавались суду першої інстанції, котрий і збирає докази в справі), адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу в апеляційному господарському суді, колегія суду відмовляє.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 - залишити без задоволення.

3. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 7 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 - залишити без змін.

4. Додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 жовтня 2024 року по справі №903/62/23 - залишити без змін.

5. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (43006, м. Луцьк, вул. Франка, 12; код 03339459) на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 25-А, корпус 1, офіс 2; код 2935215412) 10 000 грн судових витрат, понесених на правничу допомогу в апеляційному господарському суді.

6. В стягненні решти судових витрат відмовити.

7. Господарському суду Волинської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Справу № 903/62/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 9 грудня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Маціщук А.В.