Постанова

від 19.12.2024 по справі 903/62/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/62/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 (у складі колегії суддів: Василишин А.Р. (головуючий), Маціщук А.В., Філіпова Т.Л.), якою було скасовано в частині ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.07.2024 про часткове задоволення скарги на дії приватного виконавця

за скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 76 775 555,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий виклад обставин справи, що передували прийняттю оскаржуваної постанови

1.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі № 903/62/23 стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" (далі - АТ "Волиньгаз", Відповідач, Боржник, Скаржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", Позивач) 55 104 808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп витрат по сплаті судового збору, а всього 77 714 955 грн 33 коп.

1.2. На виконання рішення суду 25.04.2024 видано судовий наказ № 903/62/23-1.

1.3. 10.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем (далі - Приватний виконавець) винесено постанови про:

- відкриття виконавчого провадження № 75256047 по виконанню наказу господарського суду Волинської області № 903/62/23-1 від 25.04.2024 щодо стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 55 104 808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп витрат по сплаті судового збору, а всього 77 714 955 грн 33 коп (Приватним виконавцем визначено, що стягується заборгованість за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 у сумах 1 245 519 грн 64 коп, 1 600 297 грн 25 коп, 12 016 279 грн 24 коп, всього 14 862 096 грн 13 коп);

- стягнення з Боржника основної винагороди в сумі 1 486 209 грн 61 коп;

- стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн;

- арешт коштів Боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 16 348 805 грн 74 коп;

- арешт майна Боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, мінімальні витрати виконавчого провадження, штрафів, яка становить 16 348 805 грн 74 коп;

- зупинення виконавчих дій з примусового виконання у частині стягнення 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/62/23.

1.3. Приватним виконавцем 10.06.2024 на підставі статей 3, 5, 10, 18, 48, 49, 52, 56 Закону України "Про виконавче провадження", статті 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" здійснено списання грошових коштів з рахунку Боржника в сумі 550 000 грн з призначенням платежу "101/550000.00/UAH/ПДВ АТ "Волиньгаз" травень 2024 р." та 11.06.2024 в сумі 1 514 209 грн 82 коп з призначенням платежу "ч/спл Стягнення боргу за ВП №75256047 згідно наказу про примусове виконання рішення №903/62/23-1 від 25.04.2024".

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій, встановлені судами обставини

2.1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.07.2024 частково задоволено скаргу Боржника та:

1. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича щодо винесення постанов від 10.06.2024 ВП №75256047 про:

- відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25.04.2024;

- арешт коштів боржника в сумі 16 348 805,74 грн;

- арешт майна боржника в сумі 16 348 805,74 грн;

- зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/62/23.

2. Визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 10.06.2024 ВП №75256047 про:

- відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25.04.2024 року;

- арешт коштів боржника в сумі 16 348 805,74 грн;

- арешт майна боржника у межах суми 16 348 805,74 грн;

- зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459,20 грн за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі №903/62/23.

3. Провадження щодо розгляду скарги Відповідача на дії Приватного виконавця в частині вимог щодо визнання його дій протиправними та скасування постанови від 10.06.2024 у ВП №75256047 про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1 486 209,61 грн, про стягнення з боржника мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500,00 грн закрито.

2.2. Ухвала мотивована тим, що з 24.05.2022 до дати відкриття спірного виконавчого провадження частка держави в особі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство) у статутному капіталі АТ "Волиньгаз" перевищує 25 відсотків.

2.3. До такого висновку місцевий господарський суд прийшов з огляду на наступне.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2022 у справі №757/11188/22-к накладено арешт на корпоративні права, заборонено здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо цих акцій та розпоряджатися ними, що належать на праві власності, зокрема:

- ПрАТ "Газтек" (ідентифікаційний код 31815603), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем у кількості 10 809 770 штук номінальною вартістю 0,25 грн кожна, та становлять 48,5732 % від загальної кількості;

- ТОВ "Омега капітал" (ідентифікаційний код 35488730), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем у кількості 1849357 штук номінальною вартістю 0,25 грн кожна, та становлять 8,31 % від загальної кількості;

- ТОВ "Транзит інвест" (ідентифікаційний код 35488715), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем (ідентифікаційний код 03339459) у кількості 5 477 684 штук номінальною вартістю 0,25 грн. кожна, та становлять 24,6137 % від загальної кількості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.05.2022 у справі №757/11783/22-к в управління Національного агентства передано корпоративні права, а саме цінні папери ПрАТ "Газтек" та Відповідача, що в сукупності становить 81,48% статутного капіталу товариства.

У подальшому, з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон № 772-VIII), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 N 429-р за пропозицією Національного агентства та Міністерства енергетики прийнято рішення щодо передачі в управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" активів, на які згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2022 у справі № 757/11188/22-к (кримінальне провадження №62021000000000160 від 22.07.2021) накладено арешт.

На виконання вказаної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24.05.2022 у справі № 757/11783/22-к у подальшому згідно зі статтями 1, 9, 10, 19, 21-1, 22, 24 Закону № 772-VIII, статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України, статтею 6 Глави 1 та Главою 70 Цивільного кодексу України, у порядку виконання ухвали слідчого судді, розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 року № 429-р, між Національним агентством та АТ "Чорноморнафтогаз" укладено договір управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022 стосовно активів (корпоративних прав) 26 акціонерних товариств (далі - Договір управління активами).

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 1 Закону № 772-VIII управління активами, що здійснюється Національним агентством, включає діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні.

За висновками суду, обсяг вказаних прав Національного агентства є тотожнім змісту права власності, який наведений у статті 317 Цивільного кодексу України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном), тобто до Національного агентства фактично перейшли всі повноваження власника АТ "Волиньгаз".

2.4. З посиланнями на пункт 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" місцевий господарський суд виснував, що вищевикладене унеможливлює здійснення Приватним виконавцем примусового виконання рішень про стягнення з АТ "Волиньгаз", а тому відсутні підстави для відкриття спірного виконавчого провадження та здійснення будь-яких виконавчих дій, у тому числі винесення постанов про арешт коштів та майна Боржника та про зупинення вчинення виконавчих дій від 10.06.2024.

За висновками суду, вказана норма закону не містить будь-якої вказівки на те, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності, тому може бути поширена і на випадки тимчасового здійснення Національним агентством, як органом центральної виконавчої влади, діяльності з управління корпоративними правами відповідної юридичної особи.

2.5. За таких обставин місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог Скаржника про визнання неправомірними дій Приватного виконавця щодо винесення постанов від 10.06.2024 про відкриття виконавчого провадження, арешт коштів боржника, арешт майна боржника, зупинення вчинення виконавчих дій та задовольнив їх.

Вимоги про визнання протиправними та скасування відповідних постанов задоволені судом як похідні.

2.6. Закриття провадження щодо розгляду скарги в частині вимог про визнання неправомірними дій Приватного виконавця та скасування відповідних постанов про стягнення з Боржника основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження суд мотивував віднесенням їх до юрисдикції адміністративних судів з огляду на приписи частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

2.7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 апеляційні скарги Позивача та Приватного виконавця задоволено та:

1. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.07.2024 у справі №903/62/23 скасовано в частині задоволення скарги АТ "Волиньгаз" на дії Приватного виконавця та в частині визнання протиправною та скасування постанови Приватного виконавця від 10.06.2024.

2. Прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні скарги Боржника на дії Приватного виконавця.

3. Відмовлено у задоволенні скарги Боржника щодо визнання протиправною та скасування постанови Приватного виконавця від 10.06.2024 ВП №75256047.

4. В решті ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.07.2024 у справі № 903/62/23 залишено без змін.

5. З Відповідача на користь Приватного виконавця стягнуто судові витрати на правничу допомогу, надану під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами, у сумі відповідно 10 000 грн та 5000 грн.

2.8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ототожнення передання в управління Національного агентства корпоративних прав акціонерів Відповідача та переходу у державне володіння саме права власності на частки (корпоративні права) у статутному капіталі Відповідача в силу таких дій є безпідставним. Адже інформація, відображена в інформаційній довідці Національного депозитарію України від 16.02.2023 свідчить про депозитарний облік цінних паперів, а не про власників Відповідача (які є акціонерами Відповідача, що наділені всіма складовими права власності на такі акції).

З огляду на дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з Інформації про емітента та Інформації про структуру власності підприємства апеляційний господарський суд виснував, що у статутному капіталі Відповідача корпоративні права держави відсутні. Разом з тим, згідно висновків суду, власником АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" є Третя особа, а не держава, тому безпідставно ототожнювати поняття "держава" з юридичною особою АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз".

Висновки суду першої інстанції спростовані апеляційним судом ще і з огляду на визначені Законом № 772-VIII особливості управління активами: активи залишаються власністю особи, у якої вони були вилучені; управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Судом апеляційної інстанції також вказано на відображення цього положення закону у Договорі управління активами, згідно пункту 3.2. якого прийняття Управителем активів в управління за цим Договором, наявність активів на балансі Управителя не призводить до виникнення в Управителя права власності, а також права довірчої власності на активи.

2.9. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції виснував про підвідомчість Приватному виконавцю виконання рішення у справі № 903/62/23.

2.10. З такою постановою апеляційного господарського суду не погодився Боржник та оскаржив її у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 17.10.2024 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

3.2. Відповідач у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.07.2024.

3.3. Доводами касаційної скарги Боржника є:

- застосування норм права, зокрема пункту 4 частини першої статті 1, частини першої статті 19, статті 21-1 Закону № 772-VIII, розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 № 429-р без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/331/23, від 18.06.2024у справі № 922/1297/23, від 31.01.2024 у справі №925/1355/22;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" у разі управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відповідно до статті 21-1 Закону № 772-VIII.

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання, з огляду на те, що з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону № 772-VIII розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 року № 429-р "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках" прийнято рішення погодитися з пропозицією Національного агентства та Міністерства енергетики щодо передачі в управління АТ "Чорноморнафтогаз" активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні №62021000000000160 від 22.02.2021.

3.4. За доводами Відповідача, відсутність єдиної судової практики у подібних правовідносинах призводить до правової невизначеності при вирішення спорів, що виникли у подібних правовідносинах.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Оператор ГТС України" просить Верховний Суд залишити її без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 - без змін.

3.6. Приватний виконавець у наданому Суду відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. При цьому додає копії матеріалів листування з державними органами, Статуту Відповідача та договору з адвокатським бюро про надання правової допомоги. У відзиві Приватний виконавець зазначає перелік виконаних адвокатом робіт та визначає орієнтований розрахунок їх вартості у сумі 50 000 грн, зазначивши при цьому про надання Суду доказів на підтвердження оплати упродовж п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

3.7. Третя особа своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалася.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Розглянувши доводи касаційної скарги у письмовому провадженні, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання наявності/відсутності підстав для вчинення Приватним виконавцем виконавчих дій задля виконання судового рішення у справі № 903/62/23.

4.3. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.4. Стаття 129-1 Конституції України гарантує обов`язковість виконання судового рішення.

4.5. Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

4.6. Відповідно до статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

4.7. Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законами України "Про виконавче провадження" та "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

4.8. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Пунктом 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

В такий спосіб законом прямо передбачено обмеження у здійсненні приватним виконавцем примусового виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, зокрема, обмеження стосується боржників - юридичних осіб, у статутному капіталі яких частка більше 25 відсотків належить державі.

4.9. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору пред`явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону).

Тобто, вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями, проте з урахуванням передбачених законом обмежень.

Частина перша статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і частина друга статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом України "Про виконавче провадження". Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

4.10. Залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" права й обов`язки, зокрема обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

4.11. Відповідно до вимог статті 2 Закону № 772-VIII Національне агентство є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Статті 9, 19 цього ж закону серед функцій Національного агентства визначають управління арештованими в кримінальному провадженні активами, формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

4.12. Стаття 1 Закону № 772-VIII визначає управління активами як діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Національному агентству, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

4.13. Суд звертає увагу, що визначений вказаною нормою закону зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 Цивільного кодексу України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

4.13. З аналізу статті 100 Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що в управління чи для реалізації Національному агентству передаються активи за сукупності умов: такі активи визнані речовими доказами в кримінальному провадженні; вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; можуть бути передані Національному агентству за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням суду.

4.14. Строк управління активами, що передані Національному агентству, залежить від строку дії арешту в кримінальному провадженні. З припиненням арешту або закриттям кримінального провадження припиняється і дія управління арештованим майном.

4.15. Основною метою накладення арешту на майно в кримінальному провадженні є забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних. Це здійснюється через позбавлення особи економічних переваг, одержаних внаслідок її протиправної поведінки, а також унеможливлення одержання такою особою будь-яких переваг унаслідок вчинення кримінального правопорушення.

4.16. В такий спосіб незастосування заходів щодо передачі в управління Національному агентству майна та невжиття заходів щодо збереження арештованого майна утруднить або унеможливить (втрата, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості) виконання вироку.

4.17. У свою чергу арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні згідно з частиною першою статті 170 Кримінального процесуального кодексу України веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися ними. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

4.18. Статті 21, 21-1 Закону № 772-VIII визначають, що управління активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Управління активами припиняється в раз скасування арешту прийнятих в управління активів, їх конфіскації (у т.ч. спеціальної конфіскації), іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави. У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, якими скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, за умови наявності судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, Національне агентство протягом десяти робочих днів повертає їх законному власнику.

4.19. З урахуванням викладеного та зважаючи на вимоги статті 1 Закону № 772-VIII (управління активами, що здійснюється Національним агентством, включає діяльність із володіння, користування та розпорядження ними) суд першої інстанції правомірно ухвалив про наявність підстав для ототожнення таких правовідносин зі змістом права власності.

4.20. Водночас суд апеляційної інстанції цього не врахував, безпідставно зазначивши лише про перебування активів Боржника на балансі управителя та про нездійснення останнім діяльності з управління портфелем фінансових інструментів. Як наслідок, апеляційний суд прийшов до необґрунтованих висновків про наявність підстав для виконання рішення у справі Приватним виконавцем.

4.21. Відповідно до статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

4.22. За приписами статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо відповідного акціонерного товариства. Згідно з частиною першою статті 25 цього Закону кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на участь в управлінні товариством, отримання дивідендів, отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, отримання інформації про господарську діяльність товариства.

4.23. Розглянувши доводи касаційної скарги щодо прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/331/23, від 18.06.2024 у справі № 922/1297/23, від 31.01.2024 у справі № 925/1355/22 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

4.24. У постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/331/23 (до закінчення перегляду якої судом касаційної інстанції зупинялось провадження у справі № 922/1297/23 та яку враховували суди при розгляді справи № 925/1355/22) Суд дійшов таких висновків:

1) арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною першою статті 170 Кримінального процесуального кодексу України. Цей арешт може також обмежувати право користування акціями, зокрема права на участь у управлінні компанією та інші корпоративні права, якщо такі обмеження чітко зазначені в ухвалі суду;

2) господарський суд не має повноважень змінювати чи роз`яснювати ухвали слідчого судді, що постановлені у кримінальному провадженні. Господарський суд може лише дослідити зміст ухвали про арешт та її вплив на спірні правовідносини, тому керуючись принципом правової визначеності, зобов`язаний керуватися буквальним формулюванням резолютивної частини ухвали про арешт щодо встановлених заборон та обмежень;

3) за загальним правилом, якщо акції передані в управління на підставі ухвали слідчого судді, управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником акцій. Такий обов`язок відсутній, якщо акції передані в управління підприємству за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку особливої процедури;

4) у спірних правовідносинах правовою підставою обмеження прав акціонера є не лише ухвали слідчого судді про арешт корпоративних прав у спосіб встановлення заборони на реалізацію акцій (на чому помилково наполягає скаржник), а й рішення Кабінету Міністрів України, що дозволяє Управителю діяти у вищих органах управління юридичної особи на власний розсуд без погодження з власником акцій, на які накладено арешт.

З матеріалів даної справи та обставин, встановлених судами, вбачається, що Кабінет Міністрів України передав активи Компанії в управління державному підприємству у зв`язку з винятковим випадком у порядку, встановленому статтею 21-1 Закону України від 10.11.2015 № 772-VIII , що породжує відповідні правові наслідки.

Наведене свідчить, що у спірних правовідносинах Управитель під час здійснення повноважень власника таких активів (акцій) не зобов`язаний погоджувати свої дії у вищих органах управління відповідної юридичної особи з власником таких активів (акціонером).

Питання про їх передачу в управління Національному агентству було вирішено наступною ухвалою слідчого судді від 24.05.2022. Питання існування та оцінки випадку як виняткового для застосування статті 211 вказаного Закону України вирішував Кабінет Міністрів України у розпорядженні від 28.05.2022 № 429-р за поданням Національного агентства, що впливає на особливості управління акціями та права акціонера.

Відповідно до пункт 4 частини першої статті 1 Закону України № 772-VIII управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Аргументи скаржника про те, що Управитель не набув прав за цінними паперами та взагалі не мав вчиняти жодних дій як Управитель, доки не внесено змін до системи депозитарного обліку, Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції надав оцінку таким доводам і обґрунтовано виходив з того, що чинним законодавством визначено особливості набуття управителем статусу керуючого рахунком у цінних паперах.

Зокрема, згідно з частинами десятою та одинадцятою глави 1 розділу 5 Положення про проведення депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 № 735, у разі передачі цінних паперів депонента, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, на підставі відповідної ухвали слідчого судді, суду або згоди власника цінних паперів на їх передачу в управління Національного агентства статусу керуючого рахунком щодо рахунку в цінних паперах такого депонента в депозитарній установі набуває Національне агентство або юридична особа, якій Національним агентством за результатами конкурсу в порядку, встановленому законом, такі цінні папери передані в управління. У разі передачі цінних паперів в управління Національному агентству реалізація прав на такі цінні папери здійснюється останнім. У разі передачі цінних паперів Національним агентством в управління Управителю Управитель здійснює повноваження власника таких цінних паперів на підставі договору про управління між Національним агентством та Управителем з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законодавством. Набуття Національним агентством/Управителем статусу керуючого рахунком у цінних паперах не потребує відповідного розпорядження депонента та обов`язкового переоформлення анкети рахунку в цінних паперах депонента.

4.25. Вищевикладене дає підстави для висновку, що при виконанні судових рішень щодо стягнення коштів за рахунок активів боржника, які у передбаченому законом порядку передані в управління Національного агентства як центрального органу державної виконавчої влади, підлягає застосуванню пункт 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вказана норма не має будь-яких застережень відносно того, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності та/або з зазначенням про це у відповідних державних реєстрах.

4.26. Відповідаючи на доводи касаційної скарги щодо можливості Приватного виконавця здійснювати виконання рішень щодо боржника, корпоративні права якого перебувають у управлінні Національного агентства, Суд виходить із системного тлумачення статей 124, 129-1 Конституції України, статей 317, 318 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України № 772-VIII, пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та доходить висновку, що, після запровадження управління майном, держава в особі Національного агентства набула тимчасово права власника щодо таких корпоративних прав з метою забезпечення збереження активів та збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості.

4.27. Такий висновок щодо транспозиції права власності відповідає, зокрема, пункту 8 статті 21 Закону України № 772-VIII, за вимогами якого у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, якими скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, останнє протягом десяти робочих днів повертає їх законному власнику.

Тобто застосована законодавцем юридична конструкція свідчить про те, що під час здійснення процедури управління активами повноваження власника реалізуються саме Національним агентством, а майно і корпоративні права фактично перебувають у його власності та повертаються власнику лише після відповідного рішення прокурора чи суду.

4.28. В такий спосіб, з урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" Приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у статутному капіталі, з урахуванням її перебування в управління Національного агентства, складає більше 25%.

При цьому Суд звертає увагу, що зазначене не є перешкодою для примусового виконання судового рішення Державною виконавчою службою, не обмежує стягувача у здійсненні відповідних дій у порядку, встановленому законом.

4.29. Отже доводи касаційної скарги АТ "Волиньгаз" у цій частині знайшли своє підтвердження та свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.2. Так відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

5.5. Статтею 312 Господарського процесуального кодексу України унормовує, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.6. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ "Волиньгаз" необхідно задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 903/62/23 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.07.2024 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік