Рішення

від 09.12.2024 по справі 907/838/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/838/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП", м. Берегове Закарпатської області

про стягнення 17 824,68 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" про стягнення заборгованості за усним договором купівлі/продажу/поставки (далі договір) в сумі 17 824,68 грн, з яких: 15 342,56 грн основної заборгованості, 1 755,36 грн пені, 200,50 грн 3% річних та 525,26 грн інфляційних втрат, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки укладеного в усній формі в частині повної оплати за поставлений позивачем товар.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/838/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/838/24 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.10.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Зазначена ухвала суду від 10.10.2024 про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу в його електронний кабінет, та, як вбачається з довідки про доставку електронного листа, ухвалу доставлено 10.10.2024.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.

Судом враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що між сторонами у справі досягнуто домовленість щодо поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД" (далі постачальником) Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" (далі покупцю) будівельних матеріалів на суму 15 342,56 грн з без ПДВ.

В підтвердження факту поставки товару позивачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну № 4070 від 02.05.2024 на суму 15 342,56 грн, яка підписана сторонами та містить відтиски печаток підприємств.

За твердженнями позивача, відповідачем не виконано обов`язку стосовно оплати отриманого товару за видатковою накладною № 4070 від 02.05.2024, у зв`язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" виникла заборгованість перед позивачем в сумі 15 342,56 грн, на яку, в свою чергу, останнім нараховано 1 755,36 грн пені, 200,50 грн 3% річних та 525,26 грн інфляційних втрат.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем надіслано керівнику відповідача за допомогою застосунку Viber претензію № 83 від 16.09.2024 із вимогою щодо погашення заборгованості. Втім, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД" до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" про стягнення заборгованості.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться статях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Згідно з частинами 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторонами у справі відповідно до видаткової накладної № 4070 від 02.05.2024 вчинено правочин, який за своєю суттю є договором поставки, який регулюється параграфом 3 глави 54 ЦК України.

В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено обов`язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

При цьому, приписами частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлено загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач у порушення наведених норм закону не приступив до виконання взятого на себе зобов`язання щодо оплати вартості отриманого ним за видатковою накладною № 4070 від 02.05.2024 на суму 15 342,56 грн.

При цьому, факт поставки позивачем відповідачу товару за вказаною вище накладною відповідачем не спростовано та не заперечено. За таких обставин сума основної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД" становить 15 342,56 грн, і тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню як обґрунтована та правомірна заявлена.

Щодо вимог про стягнення пені

З огляду на невиконання відповідачем обов`язку з оплати за поставлений йому товар, позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 755,36 грн.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Зі змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 ЦК України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Із наведеного вбачається, що необхідною умовою для настання такого наслідку як стягнення неустойки має бути передбачено договором чи встановлено законом дії/бездіяльність зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується, строки та її розмір.

Водночас, частиною 6 статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Проте, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18).

Оскільки в даній справі між учасниками вчиненого правочину відсутній укладений договір, а сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору поставки шляхом усних перемовин, суд констатує відсутність передбаченої відповідальності за невиконання чи неналежне виконання даного договору у вигляді стягнення пені, тому вимога про стягнення пені в розмірі 1 755,36 грн не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та втрат від інфляції.

У зв`язку з тим, що відповідачем не оплачений поставлений йому товар, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 200,50 грн 3% річних та 525,26 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, як уже зазначалось та враховується судом, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (частина 2 статті 692 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17 вказав таке:

"Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття".

Суд звертає увагу, що зобов`язання в силу частини 1 статті 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У спірних правовідносинах сторони не встановили строку оплати товару в договірному порядку, позивач поставив товар, відповідач прийняв поставлений товар, тому, в силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплатити товар негайно після його прийняття згідно з видатковою накладною, а відповідальність за прострочення виконання такого обов`язку застосовується з наступного дня за днем отримання товару за такою видатковою накладною.

Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 18.09.2024 у справі № 910/13345/23.

Окрім того, судом враховується, що невиконання протягом тривалого періоду часу Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" своїх зобов`язань з оплати товару лише підтверджує небажання належним чином виконувати свої зобов`язання з оплати за товар.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, наданий позивачем до позовної заяви скрін-шот екрану у застосунку "Viber", згідно з яким, за доводами позивача, відповідачу 16.09.2024 надіслано претензію № 83 щодо погашення спірної заборгованості, не впливає на момент визначення дати прострочення зобов`язання з оплати товару, яка, у спірному випадку, позивачем обрахована правильно, тобто з наступного дня після здійснення поставки товару.

Отже, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних за період з 03.05.2024 (наступний дань за днем, коли зобов`язання мало бути виконаним) по 08.10.2024 (дата звернення з позовною заяви), зазначає, що правомірною та обґрунтованою вимогою про стягнення 3 % річних є сума 199,96 грн, а позовна вимога в цій частині є такою, що підлягає до задоволення. В частині стягнення з відповідача 0,54 грн 3 % річних суд відмовляє як помилково нарахованих.

Також, суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з 03.05.2024 по 08.10.2024 встановив, що розмір інфляційних нарахувань за зазначений позивачем період є більшим та становить 764,29 грн.

Проте, враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак до задоволення судом підлягають вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат в сумі 526,26 грн.

Щодо вимоги позивача зазначити в рішенні суду про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕДВА-ГРУП" відповідних штрафних санкцій на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу.

Крім того, частина 10 статті 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто суд не зобов`язаний задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, а така вимога може бути задоволена судом у випадку, коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

Враховуючи наведене вище, з огляду на недоведеність позивачем необхідності у застосуванні такого заходу відповідальності як нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд не вважає за доцільним застосовувати при ухваленні рішення в даній справі положення частини 10 статті 238 ГПК України.

Проте, суд звертає увагу, що у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, який не був предметом розгляду цього спору.

Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині нездійснення останнім оплати за поставлений йому товар. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів повної та своєчасної оплати за отриманий відповідно до видаткової накладної № 4070 від 02.05.2024 товар, наявність заборгованості не спростував, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄДВА-ГРУП" (90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Фабрична, будинок 53, код ЄДРПОУ: 41102247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Європроект Україна ЛТД" (03134, місто Київ, вулиця Пшенична, будинок 8, код ЄДРПОУ: 36926475) 15 342,56 грн (п`ятнадцять тисяч триста сорок дві гривні 56 коп.) заборгованості, 526,26 грн (п`ятсот двадцять шість гривень 26 коп.) інфляційних втрат, 199,96 грн (сто дев`яносто дев`ять гривень 96 коп.) 3% річних та 2 728,20 грн (дві тисячі сімсот двадцять вісім гривень 20 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 09.12.2024.

Суддя Д. Є. Мірошниченко