Рішення

від 28.11.2024 по справі 916/2619/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2619/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Карачковський П.П.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Громадської організації "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" про стягнення 144314,12 грн заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та виселення,

зазначає наступне:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (надалі Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Громадської організації "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" (надалі ГО "ОООРТ", Відповідач) про стягнення 144314,12 грн заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та виселення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 12.06.2024 р. позовній заяві Департаменту присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2619/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 р. позовну заяву Департаменту залишено без руху та запропоновано усунути встановлені судом недоліки.

20 червня 2024 року Департаментом представлено відповідні докази на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2024 р. прийнято позовну заяву Департаменту до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2619/24, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.07.2024 р.; встановлено строк ГО "ОООРТ" для подачі відзиву на позовну заяву до 23.07.2024 р.

Надіслана ГО "ОООРТ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали про відкриття провадження у справі повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.09.2024 р.

З метою додаткового повідомлення ГО "ОООРТ" господарським судом розміщено оголошення про судове провадження на офіційному сайті судової влади України.

Надіслана ГО "ОООРТ" на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 25.07.2024 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 р. відкладено розгляд справи на 24.09.2024 р.

З метою додаткового повідомлення ГО "ОООРТ" про судове провадження господарським судом надіслано копію ухвали від 10.09.2024 р. на адресу Відповідача, зазначену в укладеному із Департаментом договорі.

23.09.2024 р. ГО "ОООРТ" звернулось до господарського суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та надання додаткового часу для підготовки правових позицій та заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 р. відкладено розгляд справи на 10.10.2024 р.

Відповідно до залишеної на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення розписці 26.09.2024 р. ГО "ОООРТ" отримано ухвалу суду від 24.09.2024 р., надіслану на зазначену в укладеному із Департаментом договорі адресу.

Відповідно до залишеної на заяві про ознайомлення з матеріалами справи (від 23.09.2024 р.) відмітки 09.10.2024 р. ГО "ОООРТ" ознайомилось із матеріалами справи.

10 жовтня 2024 року ГО "ОООРТ" звернулось до господарського суду із клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із підготовкою правової позиції та заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2024 р. відкладено підготовче засідання на 29.10.2024 р.

Господарським судом додатково надіслано ухвалу від 10.10.2024 р. на адресу електронної пошти ГО "ОООРТ", зазначену у заяві від 10.10.2024 р.

Відповідно до залишеної на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення розписці 16.10.2024 р. ГО "ОООРТ" отримано ухвалу суду від 10.10.2024 р., надіслану на зазначену в укладеному із Департаментом договорі адресу.

29 жовтня 2024 року представник ГО "ОООРТ" використовуючи систему «Електронний суд» звернувся із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.10.2024 р. відмовлено у задоволенні клопотання ГО "ОООРТ" про відкладення розгляду справи з підстав того, що 09.10.2024 р. ГО "ОООРТ" ознайомлено з матеріалами справи, при цьому заяву про ознайомлення з матеріалами справи подано ще 23.09.2024 р.; з моменту ознайомлення мало достатньо часу (не менше 15 днів) для подачі заяв по суті справи, судом відкладались підготовчі засідання на підставі клопотань Відповідача, однак відповідних заяв по суті справи так і не представлено; зміна представника не є підставою для відкладення розгляду справи. При цьому з матеріалами справи ознайомлений керівник ГО "ОООРТ".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.10.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.11.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 29.10.2024 р. до електронного кабінету представника ГО "ОООРТ" підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 29.10.2024 р.

09 листопада 2024 року представник ГО "ОООРТ" звернувся до господарського суду із клопотанням про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 р. відкладено розгляд справи на 28.11.2024 р.

Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 07.11.2024 р. до електронного кабінету представника ГО "ОООРТ" підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу від 07.11.2024 р.

Окрім того, відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 29.10.2024 р. до електронного кабінету представника ГО "ОООРТ" підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено матеріали позовної заяви у справі.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, права на справедливий суд, рівності учасників справи перед законом та судом, враховуючи важливість справи для її учасників, та з метою надання можливості учасникам справи реалізувати права на викладення позиції у справі, представлення клопотань та заяв, виступу зі вступними словами, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.

У призначене на 28.11.2024 р. судове засідання представник ГО "ОООРТ" не з`явився.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Пунктом 2 частини 5 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про доставку до електронного кабінету представника ГО "ОООРТ" підсистемою Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі ухвал у справі, ГО "ОООРТ" належним чином повідомленою про призначенні судові засідання, відтак неявка представника не є перешкодою для розгляду справи.

В процесі розгляд справи представник Департаменту підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Письмового відзиву від ГО "ОООРТ" до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв із позицією у справі не надходило у зв`язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

28.11.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, позиції сторін, судом встановлено:

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 02.12.2008 р. зареєстровано право власності Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення першого поверху за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, буд. 7-ж.

26 грудня 2008 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та ГО "ОООРТ" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 37/55 (Договір), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 36,3 (тридцять шість і три) кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-ж (Об`єкт оренди).

Термін дії Договору оренди з 26 грудня 2008 р. по 25 грудня 2009 р. (пункт 1.3).

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 580,00 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 2.2).

Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (пункт 2.4).

Вказані у пункті 1.1. приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для використання під розміщення громадської організації (пункт 4.1).

За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору (пункт 5.1).

За несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки (пункт 5.2).

У разі невнесення Орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. У разі відмови Орендодавця від договору оренди. Договір є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору (пункт 5.3).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

26 грудня 2008 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем підписант акт приймання-передачі нежитлового приміщення, загальною площею 36,3 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-ж.

15 січня 2010 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додаткове погодження № 2 до Договору, на підставі якого продовжено строк дії Договору до 15 січня 2012 р. (пункт 1).

18 січня 2013 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 6 до Договору, яким погоджено внести зміни до пункту 2.2 Договору, виклавши його в новій редакції: «За орендоване приміщення Орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату з 01 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р., що становить за перший, після підписання додаткового договору № 6, місяць 480,47 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».

25 січня 2014 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 7 про внесення змін до Договору, яким викладено пункт 1.3 Договору в новій редакції: «Термін дії договору оренди: з дати підписання договору оренди до 31 грудня 2014 року (до тридцять першого грудня дві тисячі чотирнадцятого року)».

07 жовтня 2014 р. між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 8 до Договору, яким викладено перший абзац пункту 1.1 Договору в новій редакції: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 154,9 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-Ж.».

13 листопада 2014 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 9 про внесення змін до Договору, яким викладено пункт 1.3 Договору в новій редакції: «Термін дії договору оренди: до 31 грудня 2015 року (до тридцять першого грудня дві тисячі п`ятнадцятого року)».

22 січня 2016 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 11 про внесення змін до Договору, яким викладено пункт 1.3 Договору в новій редакції: «Термін дії договору оренди: з 01 січня 2016 року (з першого січня дві тисячі шістнадцятого року) до 31 грудня 2016 року (до тридцять першого грудня дві тисячі шістнадцятою року)».

22 лютого 2017 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 12 про внесення змін до Договору, яким викладено пункт 1.3 Договору в новій редакції: «Термін дії договору оренди: з 01 січня 2017 року (з першого січня дві тисячі сімнадцятого року) до 31 грудня 2017 року (до тридцять першого грудня дві тисячі сімнадцятого року)».

04 грудня 2017 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 13 про внесення змін до Договору, яким доповнено пункт 1.3 Договору: «Продовжити термін дії цього Договору на 1 рік, а саме з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року (до тридцять першого грудня дві тисячі вісімнадцятого року)».

26 грудня 2018 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 15 про внесення змін до Договору, яким доповнено пункт 1.3 Договору: «Продовжити термін дії цього Договору на 1 рік, а саме з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року (тридцять першого грудня дві тисячі дев`ятнадцятого року)».

13 грудня 2019 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 16 про внесення змін до Договору, яким доповнено пункт 1.3 Договору: «Термін дії Договору продовжити на один рік, а саме: з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року (тридцять першого грудня дві тисячі двадцятого року)».

Окрім того, Додатковим договором № 16 сторонами погоджено, що відповідно до Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси, затвердженою рішенням Одеської міської ради № 4214-VII від 30.01.2019 р. «Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси» орендна плата з 01 січня 2021 р. розраховується таким чином місячна орендна плата на 01.12.2019 р. 7836,43 грн (ПДВ 20% 1567,29 грн), всього 9403,72 грн.

Викладено абзац 1 пункту 2.2 Договору в новій редакції: «За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату наступним чином: з 01 січня 2020 р. до 31 грудня 2020 р. в розмірі 1 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.); з 01 січня 2021 р. в розмірі 7836,43 грн., що розрахована станом на 01.12.2019 р. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної платі за місяць».

03 березня 2020 року між Департаментом як Орендодавцем та ГО "ОООРТ" як Орендарем укладено Додатковий договір № 17 про внесення змін до Договору, яким доповнено пункт 1.3 Договору: «Продовжити термін дії цього Договору до 05 лютого 2023 року (п`ятого лютого дві тисячі двадцять третього року)».

02 листопада 2023 року Департаментом надано погодження ГО "ОООРТ" на проведення поточного ремонту Об`єкту оренди за рахунок власних коштів.

01 лютого 2024 року працівниками Департаменту складено акт обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-ж, відповідно до якого станом на момент обстеження відповідний об`єкт (за укладеним Договором) експлуатується Орендарем. Договір страхування не надано, заборгованість складає 144314,12 грн.

03 квітня 2024 року Департаментом складено до ГО "ОООРТ" претензію, в якій посилаючись на укладений Договір разом із Додатковими угодами, повідомляє про порушення взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати (загальний розмір заборгованості станом на 29.03.2024 р. становить 144314,12 грн), та пропонує в місячний строк з дня отримання претензії оплатити заборгованість.

Відповідно до представленого Департаментом розрахунку розмір заборгованості ГО "ОООРТ" становить 144314,12 грн, та складається з щомісячних нарахувань протягом січня 2021 р. серпня 2023 р.

При цьому вказаний розрахунок містить посилання на здійсненне коригування (-61869,87 грн) за період з 24.02.2022 р. по 31.07.2022 р. на підставі рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 р. № 969-VII та на підставі наказу Орендодавця від 05.08.2022 р. № 01-14/1679. Після серпня 2023 року розмір заборгованості залишається незмінним.

12 червня 2024 року Департаментом представлено позовну заяву до Господарського суду Одеської області, в якій просить:

стягнути з ГО "ОООРТ" 144314,12 грн заборгованості з орендної плати;

розірвати договір оренди № 37/55 від 26.12.2008 р., укладений між Департаментом та ГО "ОООРТ";

виселити ГО "ОООРТ" з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 154,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-ж, на користь Департаменту.

Фактичними підставами звернення із позовом до суду Департаментом визначено те, що ГО "ОООРТ" порушено взяті на себе за укладеним 26.12.2008 р. Договором оренди № 37/55 зобов`язання в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати протягом 01.01.2021 р. 29.03.2024 р., що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання у відповідності до частини 2 статті 651 ЦП України та виселення із займаних приміщень.

У той же час, Департамент зазначає, що строк дії укладеного Договору продовжено до 05 лютого 2023 року. Поряд із цим 27 травня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», положеннями якої передбачено, що договори оренди комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 509 ЦК України (в редакції чинній на час укладення між сторонами Договору) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Так, на момент укладення Договору оренди діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" 1992 року у відповідній редакції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р. № 2269-XII орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною 4 статті 10 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Приписи статті 17 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII передбачають, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 2). Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін (частина 3).

Згідно ж із статтею 764 ЦК України (в редакції чинній на час укладення Договору оренди та додаткових угод до нього), якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

При цьому частини 2 та 4 статті 284 ГК України встановлюють, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Поряд з цим приписи частини 3 статті 5 ЦК України передбачають, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

03.10.2019 р. прийнято Закон України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ, в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019 р., останній набрав чинності 27.12.2019 р. і введений в дію з 01.02.2020 р., отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Господарський суд наголошує на тому, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 р. та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020 р.), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 р. включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020 р.) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.

Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020 р.) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020 р.), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 р. у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 р. у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 р. у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 р. у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 р. у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 р. у справі № 910/21725/21).

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є укладений 26.12.2008 р. між Департаментом та ГО "ОООРТ" Договір оренди нежилого приміщення № 37/55, строк дії якого неодноразово продовжуся шляхом укладання відповідних додаткових угод, кожною з яких продовжуся строк дії договору на один календарний рік, в свою чергу Додатковою угодою від 26.12.2020 р. № 17 продовжено термін дії Договору з 05 лютого 2023 р.

Поряд із наведеним 27.05.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», пунктом 5 якої передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк продовжувався згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022, від 18.04.2022 р. № 259/2022, від 17.05.2022 р. № 341/2022, від 12.08.2022 р. № 573/2022, від 07.11.2022 р. № 757/2022, від 06.02.2023 р. № 58/2023, від 01.05.2023 р. № 254/2023, від 26.07.2023 р. № 451/2023, від 06.11.2023 р. № 734/2023, від 05.02.2024 р. № 49/2024, від 06.05.2024 р. від № 271/2024, від 23.07.2024 р. № 469/2024, від 28.10.2024 р. № 740/2024.

Таким чином, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 р. автоматично було продовжено за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

- рішення про продовження договорів оренди не прийнято на аукціоні, який оголошено до дати набрання чинності цією постановою.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови № 634 дає підстави для висновку про автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану.

Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2024 р. у справі № 916/309/23 дійшов висновку, що зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 Постанови № 634.

Таким чином, строк дії Договору оренди нежилого приміщення від 26.12.2008 р. № 37/55 продовжено і після 05.02.2023 р. на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Поряд із наведеним, як зазначалось, 23.12.2019 р. між сторонами у справі укладено Додатковий договір № 16, та керуючись принципом свободи договору, викладено абзац 1 пункту 2.2 Договору в новій редакції: - «За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату наступним чином: …з 01 січня 2021 р. в розмірі 7836,43 грн., що розрахована станом на 01.12.2019 р. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної платі за місяць».

Правові конструкції статей 762 ЦК України, 286 ГК України та частини 1 статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р. № 2269-XII передбачають платне користування майном.

Пред`явлення вимоги має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до боржника. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги кредитором, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27.08.2019 р. в справі № 911/1958/18 та від 16.06.2020 р. у справі № 910/10958/19.

Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку, що ГО "ОООРТ" як Орендарем в порушення приписів статей 525,526,610,629,759,762 ЦК України, статей 193,283,286 ГК України та умов Договору обов`язку з перерахування орендної плати впродовж січня 2021 р. серпня 2023 р. не виконано, не дивлячись на те, що визначений пунктом 2.4 Договору строк виконання щомісячних зобов`язань настав.

Відповідно ж до дослідженого судом акту обстеження приміщення (Об`єкту оренди) ГО "ОООРТ" станом на 01.02.2024 р. продовжує використовувати відповідні приміщення, а відтак, має виконувати взяті на себе за укладеним Договором зобов`язання в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати.

Втім, доказів внесення орендної плати у передбаченому Договором розмірі впродовж січня 2021 р. серпня 2023 р. ГО "ОООРТ" до матеріалів справи не представлено.

Перевіривши представлений Департаментом розрахунок заборгованості, судом встановлений, що останній виконано у відповідності до методології та приписів чинного законодавства, враховує погоджені сторонами умови Договору, а відтак стягненню з ГО "ОООРТ" на користь Департаменту підлягає 144314,12 грн заборгованості з орендної плати, яка складається із щомісячних платежів впродовж січня 2021 р. серпня 2023 р.

Як зазначає Департамент, Орендар систематично порушує умови Договору в частині своєчасного внесення орендної плати, розмір заборгованості складає істотну суму, на переконання позивача, є істотним порушенням умов Договору.

В свою чергу, частина 3 статті 26 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII (в редакції чинній на час укладення між сторонами Договору) встановлює, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Водночас відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України, на яку посилається Позивач при обґрунтуванні позовних вимог, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи набрання чинності новим Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX та введенням його в дію з 1 лютого 2020 року, питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням наведеного Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин з оренди державного та комунального майна.

Вказане не суперечить принципу "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), передбаченому частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Аналогічні підстави розірвання договору оренди, передбачені частиною 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", викладено також у частині 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, який діяв на момент укладення спірного договору.

Конституційний Суд України виходить з того, що співвідношення між нормами Кодексу і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (абзац 4 мотивувальної частини рішення від 10.12.2009 р. у справі N 1-46/2009).

Відповідно до пункту 5.3 укладеного між сторонами Договору у разі невнесення орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

За наведеного, на переконання суду, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди за обставин систематичного невнесення орендної плати, в сукупності із Законом України "Про оренду державного та комунального майна", враховуючи умови договору оренди, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.

Отже, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань, в тому числі несплата інших обов`язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов`язків платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб`єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 925/421/21.

У постанові від 22.12.2021 р. у справі № 924/120/21 Верховний Суд висловив правову позицію про те, що право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду із вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору. У розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та повернення наймодавцеві речі із найму.

Також, у постанові від 16.06.2020 р. у справі № 904/983/18 Верховний Суд зазначав, що підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтями 782, 783 ЦК України, або договором оренди.

За наведеного суд зауважує, що у розумінні наведених положень істотне порушення наймачем такої умови договору найму майна як своєчасне внесення орендної плати є достатньою підставою для дострокового розірвання договору найму та звільнення нежитлового приміщення, шляхом виселення та передання його наймодавцеві.

У відповідності до частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи викладене, те, що судом встановлено тривале (протягом трьох місяців підряд та навіть триваліше) невиконання ГО "ОООРТ" взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного та остаточного внесення орендної плати, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для розірвання укладеного між Департаментом та ГО "ОООРТ" Договір оренди № 37/55 від 26.12.2008 р. та виселення Орендаря на користь Орендодавця.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Громадської організації "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" про стягнення 144314,12 грн заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та виселення задовольнити.

Стягнути з Громадської організації "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" (65042, м. Одеса, вул. 7-А Пересипська, буд. 2-А, Код ЄДРПОУ 26542371) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595) 144314/сто сорок чотири тисячі триста чотирнадцять/грн 12 коп. заборгованості з орендної плати.

Розірвати договір оренди № 37/55 від 26.12.2008 р., укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595) та Громадською організацією "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" (65042, м. Одеса, вул. 7-А Пересипська, буд. 2-А, Код ЄДРПОУ 26542371).

Виселити Громадську організацію "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" (65042, м. Одеса, вул. 7-А Пересипська, буд. 2-А, Код ЄДРПОУ 26542371) з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 154,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Транспортна, 7-ж, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595).

Стягнути з Громадської організації "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТОДАВЦІВ-ТРАНСПОРТНИКІВ" (65042, м. Одеса, вул. 7-А Пересипська, буд. 2-А, Код ЄДРПОУ 26542371) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595) 9084/дев`ять тисяч вісімдесят чотири/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 09 грудня 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут