Постанова

від 10.12.2024 по справі 915/717/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/717/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 16 квітня 2024 року (повний текст складено 06.06.2024)

з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2024 про виправлення описки (помилки) в судовому рішенні

у справі № 915/717/23

за позовом Фермерського господарства Фортуна

до:

1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

2: Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

суддя суду першої інстанції: Ткаченко О.В.,

місце винесення рішення: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 10.12.2024 відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 Фермерське господарство (ФГ) Фортуна (далі також позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Головного управління (ГУ) Держгеокадастру у Миколаївській області (далі також відповідач-1, ГУ Держгеокадастру) та Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Монітор-Н (далі також відповідач-2, Товариство), якими просило суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (від 23.08.2023 вх. №11082/23):

- витребувати у ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області копії наказів про виділення та дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2 га, яким в подальшому було надано кадастрові номери 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0413, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396 в результаті розподілу по 2 га із земельних ділянок, яким було надано кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386;

- витребувати у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Середи О.О. (54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 36) копії договорів купівлі продажу земельних ділянок (кадастрові номери: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0413, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396, де покупцем зазначено ТОВ Монітор-Н за травень червень 2020 за реєстровими номерами 233, 246, 245, 244, 243, 261, 242, 241, 260, 251, 257, 236, 235, 234, які зазначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- визнати протиправним та незаконним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення в частині надання у власність громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 по 2,00 га кожному, а ОСОБА_14 надання земельної ділянки розміром 1,082 га, кадастрові номери: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396;

- витребувати у ТОВ Монітор-Н у постійне користування позивача земельні ділянки, які були надані в постійне користування ФГ Фортуна (кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386), та які були розподілено: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 по 2,00 га кожному, а ОСОБА_14 надання земельної ділянки розміром 1,082 га, та яким в подальшому надано кадастрові номери: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396, на які ТОВ Монітор-Н було укладено договори купівлі-продажу про їх придбання.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ФГ «Фортуна» послалось на те, що позивач незаконно позбавлений права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, у зв`язку з тим, що оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо вiдведення земельних дiлянок та про видiлення громадянам по 2 га землі, які входять до складу земельних ділянок, що знаходились у постійному користуваннi ФГ "Фортуна". При цьому, в подальшому право власності на спірні земельні ділянки було зареєстроване за ТОВ Монітор-М, яке придбало останні на підставі договорів купівлі продажу у фізичних осіб, яким виділялось по 2 га землі.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що вимоги позивача про витребування у ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області копії спірного наказу про виділення та дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2 га, яким в подальшому було надано вищезазначені кадастрові номери та витребування у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Середи О.О. копії договорів купівлі продажу відповідних земельних ділянок, заявлені як витребування доказів, у зв`язку із відсутністю вказаних документів у позивача та не є вимогами по суті позовної заяви.

Тому, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/717/23 (суддя Ткаченко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю:

Визнано протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, в частині надання у власність громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 по 2 га кожному, а ОСОБА_14 надання земельної ділянки розміром 1,082 га, кадастрові номери 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н у постійне користування Фермерського господарства Фортуна земельні ділянки, які були надані в постійне користування Фермерському господарству Фортуна (кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386), та які було розподілено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 по 2 га кожному, а ОСОБА_14 надання земельної ділянки розміром 1,082 га, та яким в подальшому надано кадастрові номери 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396, на які Товариством з обмеженою відповідальністю Монітор-Н було укладено договори купівлі продажу про їх придбання.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н на користь Фермерського господарства Фортуна по 2 684,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з аналізу фактичних обставин справи та дійшов висновку:

- що позивачем доведено його право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4823380400:07:000:0385 (площа 15,90 га) та 4823380400:07:000:0386 (площа 14,612 га) на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, яке було встановлено та підтверджено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 у справі №915/200/20, що не оскаржувалось та набрало законної сили 16.02.2021;

- у зв`язку з цим, наказ Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області наказу від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення є неправомірним та підлягає скасуванню;

- як наслідок, земельні ділянки з кадастровими номерами 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386, які надані в постійне користування ФГ Фортуна та в подальшому отримали кадастрові номери, перелічені у прохальній частині позовних вимог, і які були отримані ТОВ Монітор-М на підставі договорів купівлі продажу у фізичних осіб, підлягають поверненню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Монітор-Н звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/717/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, апелянт просить стягнути з позивача судові витрати.

ТОВ «Монітор-Н» вважає, що судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Крім того, на переконання відповідача-2, судом першої інстанції безпідставно застосовано до даних правовідносин законодавство щодо витребування майна, у зв`язку з чим допущено неефективний захист прав позивача.

Так, апелянт переконаний у тому, що оскаржуване рішення не відновлює право ФГ «Фортуна», оскільки останнє і так постійно користується спірними земельними ділянками весь час дотепер, оскільки відповідач-2 ніколи не обробляв спірні ділянки.

ТОВ «Монітор-Н» звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що спірні земельні ділянки мають накладення в тій чи іншій мірі або є тотожними; у матеріалах справи також відсутня технічна документація із землеустрою земельних ділянок позивача, які він просить витребувати, а також державний акт на право постійного користування такими земельними ділянками. Таким чином, неможливо встановити які саме земельні ділянки позивач витребує, де вони знаходяться, які координати мають, чи співпадають координати земельних ділянок відповідача-2 з координатами земельних ділянок позивача, а відтак, суд першої інстанції помилково встановив обставину того, що належні ТОВ «Монітор-Н» спірні земельні ділянки знаходяться в межах саме 2-х земельних ділянок, на витребуванні яких наполягає ФГ «Фортуна».

Крім того, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у і від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, апелянт зазначає, що у даному випадку виконати рішення суду про витребування майна не є можливим, оскільки таке рішення неможливо зареєструвати у Державному реєстрі прав.

На переконання відповідача-2, у позивача відсутні підстави для витребування спірних земельних ділянок, оскільки наявність державної реєстрації останніх ТОВ «Монітор-Н» та державної реєстрації права власності на них є перешкодою для ФГ «Фортуна» у його підтвердженні володіння земельною ділянкою фактом державної реєстрації свого права користування на підставі відповідного державного акту на право постійного користування. А відтак, єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок та її державної реєстрації.

При цьому, апелянт зауважує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (провадження №12-25гс21) метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (п. 37 постанови).

Водночас апелянт звертає увагу суду на те, що позивачем не надано доказів реєстрації права користування своїми 2-ма витребуваними земельними ділянками.

Також, скаржник зауважує, що вимоги про визнання протиправним та незаконним спірного наказу ГУ Держгеокадастру не є ефективним та належним способом захисту. На підтвердження вказаного, відповідач-2 посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17, в якій зазначено, що оскільки у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Разом з цим, апелянт додає, що оскаржуване рішення підписано судом першої інстанції 11.06.2024, попри те, що повноваження судді Ткаченко О.М. припинені 10.06.2024.

Детальніше доводи ТОВ «Монітор-Н» наведені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/717/23 та призначено її розгляд на 05.11.2024 о 15:00 год. Крім того, вказаною ухвалою продовжено розгляд апеляційної скарги ТОВ Монітор-Н на розумний строк; позивачу надано строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Фермерське господарство Фортуна правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось, відзив до суду не надало, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 05.11.2024, жодний представник зі сторін не з`явився, у зв`язку з чим, розгляд апеляційної скарги ТОВ Монітор-Н було відкладено на 10.12.2024 року о 13:45 год., про що винесена відповідна ухвала суду апеляційної інстанції від 05.11.2024.

10.12.2024 у судове засідання представники жодної зі сторін не з`явились; про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Водночас, до початку судового засідання від ТОВ Монітор-Н до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника апелянта, що було враховано судовою колегією.

В судовому засіданні 10.12.2024 відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 у справі №915/200/20 задоволено позов ФГ Фортуна, визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18.12.2019 №12152/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та від 20.12.2019 №12367/0/14-19-СГ Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 №12152/0/14-19-СГ.

Фермерське господарство Фортуна (код ЄДРПОУ 22440745) визнано таким, що набуло права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Фермерське господарство Фортуна визнано таким, що набуло права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Вказане рішення є чинним та набрало законної сили 16.02.2021.

Однак, 08.04.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області було видано наказ №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, яким встановлено, зокрема: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; надати у власність земельні ділянки загальною площею 29,8092 га громадянам України: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 4823380400:07:000:0406), ОСОБА_2 площею 2,00 га (4823380400:07:000:0411), ОСОБА_3 площею 2,00 га (4823380400:07:000:0414), ОСОБА_5 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0410), ОСОБА_4 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0409), ОСОБА_6 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0412), ОСОБА_14 - площею 1,8092 га (4823380400:07:000:0393), ОСОБА_7 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0399), ОСОБА_8 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0401), ОСОБА_9 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0398), ОСОБА_10 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0395), ОСОБА_11 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0394), ОСОБА_12 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0397), ОСОБА_13 - площею 2,00 га (4823380400:07:000:0396) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Також, вказаним наказом визначено, що право власності на вищенаведені земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У матеріалах справи міститься лист ГУ Держгеокадастру від 05.04.2021 вих. №2/298-21, в якому зазначено, що згідно наявних картографічних матеріалів земельні ділянки з кадастровими номерами: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396, 4823380400:07:000:0413 співпадають із земельними ділянками, перенесеними до архіву, яким були присвоєні кадастрові номери: 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386, про які йдеться в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 у справі №915/200/20 (т. 1 а.с. 68).

Також матеріали справи свідчать, що в подальшому, між вищезазначеними фізичними особами та ТОВ «Монітор-Н» були укладені договори купвлі-продажу спірних земельних ділянок за кадастровими номерами (останні 4 цифри): 0406, 0412, 0401, 0394, 0411, 0410, 0393, 0398, 0397, 0414, 0409, 0399, 0395, 0396, які посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Середою О.О. та зареєстровані за реєстровими номерами 233, 246, 245, 244, 243, 261, 242, 241, 260, 251, 257, 236, 235, 234 (т. 1 а.с. 153-181).

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами (останні 4 цифри): 0406, 0412, 0401, 0394, 0411, 0410, 0393, 0398, 0397, 0414, 0409, 0399, 0395, 0396 зареєстровано за ТОВ «Монітор-Н» у період з 27.05.2020 по 11.06.2020 включно (т. 1 а.с.53-66, 186-213).

Вказані обставини стали підставою відповідного позову, із яким ФГ «Фортуна» звернулось до господарського суду.

Дослідивши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Господарським судом Миколаївської області розглядалась справа №915/200/20 за позовом ФГ «Фортуна» до ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області про визнання недійсним та скасування наказу та визнання права постійного користування на земельну ділянку, в якій були встановлені наступні обставини:

- на підставі рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 року №11/9 XI сесії XXI скликання та рішення виконавчого комітету Бармашовської сільської ради народних депутатів від 10.02.1993 року Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_16 відведено на праві постійного користування земельні ділянки площею 15,90 га та 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Бармашівської (наразі Білозірська) сільської ради Жовтневого (наразі Вітовського) району Миколаївської області;

- відносно вказаних земельних ділянок ОСОБА_16 видано Державний акт без серії та номеру на право постійного користування землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534;

- зазначені земельні ділянки зареєстровано в Державному земельному кадастрі з присвоєнням наступних кадастрових номерів: 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га. та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га.;

- в подальшому громадянин ОСОБА_16 створив та зареєстрував Фермерське господарство "Фортуна";

- у 2004 році громадянин ОСОБА_16 помер, у зв`язку з чим наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 року Про припинення права постійного користування земельною ділянкою (з урахуванням змін, внесених наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12367/0/14-19-СГ від 20.12.2019 року Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 року), зокрема: припинено право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою загальною площею 30,90 га, надане громадянину України ОСОБА_16 та посвідчене державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, а також віднесено цю земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Як зазначалося вище, у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 у справі №915/200/20 були визнані незаконними та скасовані накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18.12.2019 №12152/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та від 20.12.2019 №12367/0/14-19-СГ Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 №12152/0/14-19-СГ.

Крім того, вказаним рішенням визнано ФГ Фортуна таким, що набуло права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

Отже, судове рішення у справі №915/200/20 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Таким чином, факт правомірності набуття ФГ Фортуна права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4823380400:07:000:0385 площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 площа 14,612 га, підтверджено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021 у справі №915/200/20, яке набрало законної сили.

Судова колегія зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 року було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Великою Палатою Верховного Суду у п. 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18, п.32 постанови від 19.08.2020 у справі № 922/804/190 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 зазначив, що ст. 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Отже, законодавством, чинним на момент винесення відповідачем-1 спірного наказу, визначено право постійного землекористування безстроковим. Таке право постійного землекористування може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Аналогічна правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у п. 7.27 постанови від 05.11.2019 року у справі №906/392/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також наголосила на тому, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

З огляду на матеріали даної справи вбачається, що з моменту набуття ФГ «Фортуна» права постійного користування земельними ділянками до даного часу не має підстав для припинення відповідного права у позивача, які передбачені ст. 141 Земельного кодексу України.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідач-1 у даній справі здійснив не тільки поділ землі, яка належить на праві постійного користування позивачу, але й подальшу передачу новоутворених земельних ділянок іншим особам, які не є учасниками цієї справи.

Так, Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області видано наказ від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, внаслідок чого земельні ділянки площею 15,90 га та 14,612 га, які надані в постійне користування ФГ Фортуна (кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386), були поділені на 15 земельних ділянок з площами 2 га (кадастрові номери: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0413, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396) та з площею 1,8092 га (кадастровий номер 4823380400:07:000:0393) і передані фізичним особам, які, в свою чергу, продали отримані земельні ділянки ТОВ Монітор-М на підставі договорів купівлі продажу.

Водночас, порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування передбачено ст. 149 Земельного кодексу України, частиною 1 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин квітень 2020) встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2).

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч. 10).

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу; районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, у тому числі, для сільськогосподарського використання (підпункт «а» ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу)

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судова колегія зазначає, що у матеріалах даної справи не міститься доказів того, що відносно земельних ділянок з кадастровими номерами 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386 розпорядником відповідних земель приймались будь-які рішення щодо відчуження останніх.

За таких обставин, судова колегія вважає, що ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області незаконно та за відсутності волі постійного користувача, вилучило земельні ділянки сільськогосподарського призначення із постійного користування ФГ «Фортуна».

Згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правилами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 15.07.2021 у справі №24/48/19, від 10.09.2024 у справі №908/659/20.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі №910/23369/17, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 28.05.2020 у справі №917/750/19.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 04.11.2020 у справі №327/1884/17, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 тощо).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.07.2022 у cправі №909/8/21 зазначено, що "у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.22 у справі №908/976/19).

У цій справі ФГ «Фортуна» звертається за захистом своїх прав на земельну ділянку державної форми власності, виходячи з необхідності такого захисту, яка виникла після прийняття ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, виходячи з обставин вибуття із володіння позивача певної земельної ділянки. ФГ «Фортуна» вважає, що визнання незаконним та протиправним цього наказу призведе до відновлення прав позивача.

Проте, апеляційний суд не погоджується із такою позицією позивача, враховуючи наступне.

Як вбачається з аналізу судової практики Верховного Суду, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia" - суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (п. 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021у справі №359/3373/16-ц).

Враховується також правова позиція Верховного Суду, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Однією з ознак ефективного способу захисту прав є, зокрема, можливість виконання судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимога про визнання наказу незаконним не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до повернення спірного майна в цій справі.

Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ без заявлення вимог про визнання його незаконним та протиправним, оскільки такий наказ, за умови його невідповідності закону, не зумовлює правових наслідків, на які він спрямований. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палата Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №918/7/23.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, відсутні підстави для задоволення вимоги ФГ «Фортуна» про визнання протиправним та незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, оскільки апеляційний суд вважає цю вимогу у даному випадку неефективним способом захисту прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Відтак, колегія суддів зазначає про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, у зв`язку з неефективно обраним способом захисту порушених прав.

Разом з цим, апеляційна колегія зауважує, що оскільки ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не мало законних підстав припиняти позивачу право постійного користування земельними ділянками (що було встановлено рішенням господарського суду у справі №915/200/20), відповідно, у нього були відсутні повноваження щодо надання відповідних земельних ділянок у власність іншим особам - фізичним особам по 2,00 га кожному, та однієї ділянки розміром 1,082 га.

Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Матеріали справи свідчать, що Фермерське господарство «Фортуна» не ліквідовувалось, не припиняло своєї діяльності, державний акт не повертався, господарство є діючим на дату розгляду справи.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Право постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Як зазначалось вище, правовою підставою набуття права власності на земельні ділянки площею 2 га з кадастровими номерами: 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396 та земельної ділянки з площею 1,8092 га за кадастровим номером 4823380400:07:000:0393 ((на які були поділені земельні ділянки площею 15,90 га та 14,612 га, які надані в постійне користування ФГ Фортуна (кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386)) у ТОВ Монітор-М є цивільно-правові договори купівлі-продажу, укладені відповідачем-2 з фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які отримали вищевказані земельні ділянки за кадастровими номерами (останні 4 цифри): 0406, 0412, 0401, 0394, 0411, 0410, 0393, 0398, 0397, 0414, 0409, 0399, 0395, 0396. Дані договори купівлі-продажу посвідчені приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Середою О.О. та зареєстровані за реєстровими номерами 233, 246, 245, 244, 243, 261, 242, 241, 260, 251, 257, 236, 235, 234 (т. 1 а.с. 153-181).

Право власності ТОВ «Монітор-Н» на зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами (останні 4 цифри): 0406, 0412, 0401, 0394, 0411, 0410, 0393, 0398, 0397, 0414, 0409, 0399, 0395, 0396 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у період з 27.05.2020 по 11.06.2020 включно. Номери запису про право власності: 36641098, 36643949, 36644784, 36645430, 36800282, 36752916, 36836818, 36677416, 36678217, 36837299, 36678854, 36679549, 36681454, 36682098 (т. 1 а.с.53-66, 186-213).

Отже, спірні земельні ділянки ТОВ «Монітор-Н» набуло на законних та правових підставах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства, що свідчить про те, що відповідач-2 є добросовіним набувачем.

При цьому, договори купівлі-продажу, за якими відповідач-2 став володільцем спірної земельної ділянки, не розірвані, в судовому порядку незаконними або недійсними не визнані.

У цьому контексті судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Нормами цивільного законодавства передбачені способи захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України) та від добросовісного набувача (ст. 388 Цивільного кодексу України).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15 - пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18).

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Можливість власника реалізувати своє право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 Цивільного кодексу України).

Так, за положеннями ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на наведене, судова колегія враховує те, що стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює обмеження для витребування майна у добросовісного набувача, тому вирішуючи питання про наявність підстав для витребування майна у такої особи необхідним є послідовність встановлення:

- чи знав набувач та чи повинен був знати, що отримує майно без достатніх правових підстав;

- як набувач отримав майно: платно чи безплатно;

- як майно вибуло з володіння власника: за його волею, чи поза його волею.

Лише у тому випадку, якщо майно вибуло із володіння власника поза його волею, а набувач отримав його платно, не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та не знав і не повинен був знати, що отримує таке майно без достатніх правових підстав, існуватимуть підстави для витребування майна від набувача.

Таке витребування ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника, а тому для вирішення наявного спору у контексті спірних правовідносин основним є аналіз відсутності волі у первісного власника земельної ділянки на передачу останньої ТОВ «Монітор-Н», що встановлено вище у даній постанові та підтверджується матеріалами справи.

При цьому, власник (титульний володілець) з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, який був підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 ).

Отже, враховуючи вибуття земельних ділянок з постійного користування (володіння) ФГ «Фортуна» на підставі незаконного рішення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (з подальшим відчуженням права власності на земельні ділянки після отримання останніх на підставі протиправного акту ГУ Держгеокадастру), то воно вважається таким, що вибуло з володіння позивача поза його волею.

Таким чином, існують всі правові підстави для витребування земельної ділянки у кінцевого набувача (у даному випадку добросовісного) на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Також, судом враховується правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, у п. 56 якої зауважено, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Така позиція також наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17 та у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС «Щодо можливості захисту прокурором в порядку представництва інтересів держави права власності чи інших майнових прав на земельні ділянки, які були поділені та/або об`єднані» від 10.12.2021 у справі №924/454/20.

Окрім зазначеного, суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25.07.2018 у справі №640/8456/16-ц, що в результаті об`єднання земельних ділянок не відбулося виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбулася заміна двох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх двох документах. Залишилися попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, зокрема не відбулося зміни їх цільового призначення, розташування тощо. Земельна ділянка, утворена з земельних ділянок, які вибули з володіння позивача поза її волею, а тому зазначену земельну не слід вважати іншим, новоствореним майном, яке неможливо витребувати від відповідача за правилами статті 388 Цивільного кодексу України.

Відтак, позивачем правомірно заявлено вимогу про витребування спірних земельних ділянок від їх нинішнього власника ТОВ Монітор-Н і така вимога є належним та ефективним способом захисту, який передбачений чинним законодавством.

Отже, позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки є обґрунтованими з огляду на доведення позивачем факту безпідставності користування нею відповідачем-2, а тому були правомірно задоволені господарським судом.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 Господарського процесуального кодексу України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що частина доводів ТОВ Монітор-Н, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна колегія вважає, що у даному випадку судом першої інстанції не було з`ясовано, що позивачем частково обрано неефективний спосіб захисту у вигляді вимоги про визнання протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.04.2020 №7156-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, що є підставою для відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги ФГ «Фортуна» та скасуванні оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій частині; в частині витребування у ТОВ Монітор-Н спірних земельних ділянок, які були надані в постійне користування ФГ Фортуна рішення суду першої інстанції залишається без змін, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ Монітор-Н підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за позовом та апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/717/23 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов Фермерського господарства Фортуна задовольнити частково.

2. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н у постійне користування Фермерського господарства Фортуна земельні ділянки, які були надані в постійне користування Фермерському господарству Фортуна (кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386), та які було розподілено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 по 2 га кожному, а ОСОБА_14 надання земельної ділянки розміром 1,082 га, та яким в подальшому надано кадастрові номери 4823380400:07:000:0406, 4823380400:07:000:0412, 4823380400:07:000:0401, 4823380400:07:000:0394, 4823380400:07:000:0411, 4823380400:07:000:0410, 4823380400:07:000:0393, 4823380400:07:000:0398, 4823380400:07:000:0397, 4823380400:07:000:0414, 4823380400:07:000:0409, 4823380400:07:000:0399, 4823380400:07:000:0395, 4823380400:07:000:0396, на які Товариством з обмеженою відповідальністю Монітор-Н було укладено договори купівлі продажу про їх придбання.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.».

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Фермерського господарства Фортуна 1 342,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н на користь Фермерського господарства Фортуна 1 342,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Фермерського господарства Фортуна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Монітор-Н 3 221,00 грн. витрат про сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області на виконання даної постанови видати відповідні накази.

Матеріали справи №915/717/23 повернути до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 10.12.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяБогацька Н.С.

СуддяКолоколов С.І.