Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/4052/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/4052/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024

у справі № 910/4052/24 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната фінанс"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 35 700,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Соната фінанс" (далі - ТОВ "ФК Соната фінанс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач) про стягнення 35 700,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані необхідністю повернення відповідачем сплачених позивачем до Державного бюджету України сум адміністративно-господарських штрафів у розмірі 34 000,00грн та 1 700,00грн після того, як підстава такого перерахування відпала (визнання протиправними та скасування адміністративним судом постанов відповідача про застосування до позивача таких штрафів) у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки зазначені кошти утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/4052/24 задоволено повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната фінанс" до Державної служби України з безпеки на транспорті.

Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната фінанс" 35 700,00 грн.

Присуджено до стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната фінанс" 3 028,00 грн судового збору.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "ФК Соната фінанс" про стягнення з відповідача 35 700,00 грн безпідставно збережених коштів, сплачених 01.09.2021 позивачем добровільно згідно з платіжними дорученнями №№ 410, 411 на виконання постанов Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.06.2021 № 244278 та № 244279, підлягають задоволенню, оскільки в подальшому зазначені постанови визнані протиправними та скасовані рішенням місцевого адміністративного суду у справі №640/20654/21, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, яке набрало законної сили 12.01.2023.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд першої інстанції в ухваленому рішенні зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, а посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №910/23967/16 констатував, що відповідачами у справах про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Укртрансбезпека 09.07.2024 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/4052/24 скасувати; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи скаржника зводяться до такого:

- події, що передували зверненню позивача з позовом у цій справі, стали наслідком протиправного (помилкового) винесення постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів до позивача;

- отже, сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку №787 (аналогічний аналіз викладений в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2024 у справі №910/5880/21);

- у позовній заяві відсутні обставини, які вказують на наявність спору між позивачем та відповідачем, вона не містить аргументів, які б засвідчили бездіяльність або протиправність поведінки відповідача щодо предмету цієї судової справи;

- отримувачем перерахованих позивачем коштів є Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), судом першої інстанції не встановлено обставин перерахування цих коштів на рахунок Укртрансбезпеки та дотримання позивачем порядку звернення з метою повернення помилково перерахованих коштів для підготовки відповідного подання згідно з Порядком №787, тобто у даній справі відсутній предмет спору у зв`язку з чим провадження у справі мало бути закрито судом першої інстанції відповідно до пункту 2 частини1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2024 справу № 910/4052/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4052/24; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Укртрансбезпеки на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/4052/24 до надходження до суду матеріалів справи.

18.07.2024 матеріали справи № 910/4052/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Укртрансбезпеки на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/4052/24, надано скаржнику десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

25.07.2024 скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги та надано суду докази сплати судового збору в розмірі 4 542,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Укртрансбезпеки на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/4052/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

Позиція інших учасників справи.

12.08.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу із проханням відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи відповідача, зазначивши про їх необгрунтованість та безпідставність, оскільки:

-вони вже були об`єктом дослідження у суді першої інстанції, так як є аналогічними викладеним у відзиві, що подавався у цій справі;

-застосування до спірних правовідносин Порядку №787 є безпідставним з огляду на те, що штрафи були сплачені позивачем добровільно на підставі постанов державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2, тобто не було помилкової або надмірної сплати коштів, а тому формування подання до Державної казначейської служби є недоречним;

-добровільність сплати позивачем штрафів, підтверджується платіжними дорученнями №410 та №411, копії яких наявні в матеріалах справи; зазначені дії були вчинені позивачем з метою уникнення блокування його господарської діяльності, в примусовому порядку ці кошти не стягувалися;

- допущення порушень приписів Закону України "Про автомобільний транспорт" відбулося не з боку позивача як власника транспортних засобів, а з боку перевізника, що, у свою чергу, не було з`ясовано працівниками відповідача при винесенні постанов від 22.06.2021 за №№ 244278, 244279 про застосування адміністративно-господарських штрафів, які з цих причин були визнані адміністративним судом протиправними та скасовані;

- позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаних постанов сум адміністративно-господарських штрафів. Цьому праву кореспондує обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення коштів. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Тому вона як учасник цивільних відносин є боржником у відповідному зобов`язанні та бере участь у господарському процесі через орган державної влади - Укртрансбезпеку, яка здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету;

- доводи відповідача в апеляційній скарзі суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, а посилання на Окрему думку суддів у цій справі є недоречним та таким, що йде в розріз зі сталою судовою практикою у подібних правовідносинах.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки винесло постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.06.2021 № 244278 та № 244279, згідно з якими до ТОВ "ФК Соната фінанс" застосовані штрафи у розмірі 34 000,00 грн та 1 700,00 грн відповідно.

У липні 2021 року ТОВ "ФК Соната фінанс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві (Укртрансбезпека) про визнання протиправними та скасування постанов від 22.06.2021 № 244278 та №244279 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

09.08.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва у справі №640/20654/21 задовольнив адміністративний позов ТОВ "ФК Соната фінанс", визнав протиправними та скасував постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.06.2021 №244278 та №244279 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.01.2023 у справі №640/20654/21 залишив без задоволення апеляційну скаргу Укртрансбезпеки та без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2022.

Під час судового розгляду справи №640/20654/21 в судах адміністративної юрисдикції Укртрансбезпека скерувала оспорювані постанови до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким 31.08.2021 відкриті виконавчі провадження за № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4.

01.09.2021 ТОВ "ФК Соната фінанс" добровільно сплачено до державного бюджету штрафні санкції у загальному розмірі 35 700,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 410 та № 411, копії яких наявні в матеріалах справи.

Оскільки судовим рішенням встановлені протиправними та скасовані прийняті відповідачем постанови про застосування до ТОВ "ФК Соната фінанс" адміністративно-господарських штрафів від 22.06.2021 за № 244278 та №244279, за якими позивач добровільно перерахував до державного бюджету кошти в загальній сумі 35 700,00 грн, посилаючись на наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України вказаних коштів в порядку, передбаченому статтею 1212 ЦК України, останній звернувся до господарського суду з даним позовом до відповідача як до органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету у спірних правовідносинах.

Відповідач заперечив заявлені позивачем позовні вимоги, посилаючись на те що, заявлені до стягнення кошти були перераховані позивачем на рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), тому правовідносини щодо їх повернення існують між позивачем і вказаним органом державної виконавчої служби, а не Укртрансбезпекою. Проте в цих відносинах відсутній правовий спір щодо повернення з Державного бюджету України сплаченої позивачем суми штрафу, оскільки позивач не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів.

Поряд цим, відповідач наголосив на тому, що події, які передували зверненню позивача з позовом у даній справі, стали наслідком протиправного (помилкового) винесення постанов про застосування до позивача адміністративно-господарських штрафів, отже повернення з Державного бюджету України цих помилково сплачених коштів має відбуватися відповідно до приписів частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі - Порядок №787). Натомість, на думку відповідача, до даних правовідносин не можуть застосовуватись положення статті 1212 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи із меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Спір у даній справі виник, за твердженнями позивача, у зв`язку з тим, що після визнання протиправними та скасування адміністративним судом постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів кошти, які ним сплачено на виконання цих постанов, знаходяться у Державному бюджені України без достатньої правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictiocausa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому "фактичному" збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в "юридичному" збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15).

Конструкція частини 1 статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

У випадках, передбачених частиною 3 статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення постанов щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанови про застосування штрафів та забезпечив стягнення останніх до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить Державі Україна. Від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини 1, 2 статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарських штрафів, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно з частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до абзаців 1, 9 пункту 5 розділу І Порядку №787 (у редакції, чинній на час звернення до суду) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

У випадках, встановлених Конституцією та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина 2 статті17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац 2 частини 3 статті 17 ЦК України).

Як вже зазначалось, 22.06.2021 Північне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки застосувало до ТОВ "ФК Соната фінанс" адміністративно - господарські штрафи в розмірі 34 000,00 грн та 1 700,00 грн згідно з постановами № 244278 і № 244279 про застосування адміністративно - господарського штрафу.

01.09.2021 ТОВ "ФК Соната фінанс" сплатило зазначені штрафи у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 410 від 01.09.2021 на суму 37 700,00 грн та №411 від 01.09.2021 на суму 2 170,00грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у справі №640/20654/21 адміністративний позов ТОВ "ФК Соната фінанс" задоволено, визнано протиправними та скасовано постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.06.2021 № 244278 та № 244270 про застосування адміністративно - господарського штрафу.

За результатами апеляційного перегляду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 апеляційна скарга Укртрансбезпеки у даній справі залишена без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2022 залишено без змін. Тобто, вказане рішення місцевого адміністративного суду набрало законної сили - 12.01.2023.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарських штрафів юридична підстава для такого платежу існувала - були чинними постанови про застосування штрафу та відкриті виконавчі провадження, у зв`язку із чим, відсутні підстави вважати, що позивач сплатив кошти помилково, як відсутні підстави вважати, що позивач сплатив штраф надміру, у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові, а зважаючи на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправними та скасування таких постанов відповідна юридична підстава відпала.

Отже, доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Порядку №787 колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються як неправомірні, оскільки суми адміністративно-господарських штрафів, які внесені позивачем до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованими.

Після визнання протиправними та скасування адміністративним судом постанов про застосування штрафу, платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п. 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п. 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (п. 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 109)).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (п. 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, а також від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статті 11 ЦК України).

Встановленими у даній справі обставинами встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №640/20654/21 постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.06.2021 № 244278 та № 244279 визнано протиправними та скасовано, у зв`язку із чим, відсутні правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 35 700,00 грн.

Однак, доказів повернення позивачу грошових коштів у зазначеному розмірі матеріали справи не містять.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України 35 700,00 грн, які були сплачені згідно із протиправними постановами Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.06.2021 № 244278 та № 244279№, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/4052/24, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, враховуючи вище викладене, а також наступне.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду (а не в окремій думці).

У постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 цієї постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком №787, тобто у позасудовому порядку.

Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

Враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

Зважаючи на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, зокрема, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/4052/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі 910/4052/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4052/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді К.В. Тарасенко

Г.П. Коробенко