Постанова

від 09.12.2024 по справі 468/2084/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.12.24

22-ц/812/1841/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 468/2084/24

Провадження № 22-ц/812/1841/24 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

09 грудня 2024 року м. Миколаїв справа№468/2084/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого суддів Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2024 року, постановлену у складі судді Янчука С.В., в приміщенні того ж суду, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання рішення незаконним та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі,

встановив:

До пред`явлення вищезазначеного позову, 17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Баштанського районного суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4820683400:01:000:0358, площею 12,6944 га; 4820683400:01:000:0359, площею 29.8438 га; 4820683400:01:000:0355, площею 11,086 га; 4820683400:01:000:0424, площею 38,8458 га; 4820683400:01:000:0357, площею 11,877 га; 4820683400:01:000:0363, площею 4,4643 га; 4820683400:01:000:0368, площею 11,2097 га; 4820683400:01:000:0360, площею 25,2216 га, які знаходяться на території Інгульської ОТГ (колишньої Мар`ївської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області;

- зобов`язати Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області утриматись від вчинення певних дій щодо винесення будь-яких рішень про виділення, передачу у користування, власність, чи здійснення відчуження у будь-який спосіб в цілому, чи будь-якої частини вищевказаних земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

- заборонити вчиняти реєстраційні дії та вносити відповідні зміни до реєстру щодо майнових прав на вищевказані земельні ділянки.

В обґрунтування заяви зазначено, що заявник був орендарем вищевказаних земельних ділянок на підставі восьми договорів оренди землі, укладених 20 жовтня 2017 року строком на 7 років. Відповідно до умов договору, не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договорів, 09 серпня 2024 року він подав орендодавцю листи повідомлення про намір продовжити дію договорів оренди, в яких просив поновити договори на той самий строк на тих самих умовах, до яких надав, окрім іншого проекти додаткових угод.

Інгульська сільська рада Баштанського району Миколаївської області, як власник земельних ділянок, своїм рішенням №11 від 02 жовтня 2024 року, як на його думку, безпідставно відмовила заявнику у поновленні договорів оренди землі.

Заявник зазначав, що він, як орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договорів оренди землі на новий строк, а тому вимушений буде звертатися до суду з позовом про визнання вищевказаного рішення незаконним та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі.

При цьому, заявник вважав, що на сьогодні існує не тільки достатньо обґрунтоване припущення, а й реальна загроза того, що до закінчення розгляду справи по суті, земельні ділянки, якими наразі він продовжує користуватись можуть бути безперешкодно передано у користування чи власність третіх осіб. А тому невжиття заходів забезпечення позову у разі його задоволення унеможливить ефективний захист його прав та інтересів, зокрема унеможливить поновлення дії оренди та продовження безперешкодного користування земельними ділянками, внаслідок чого він понесе збитки. У свою чергу, це призведе до потреби йому звертатись до суду з новими іншими позовами.

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4820683400:01:000:0358, площею 12,6944 га; 4820683400:01:000:0359, площею 29.8438 га; 4820683400:01:000:0355, площею 11,086 га; 4820683400:01:000:0424, площею 38,8458 га; 4820683400:01:000:0357, площею 11,877 га; 4820683400:01:000:0363, площею 4,4643 га; 4820683400:01:000:0368, площею 11,2097 га; 4820683400:01:000:0360, площею 25,2216 га, які знаходяться на території Інгульської ОТГ (колишньої Мар`ївської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області.

Зобов`язано Інгульську сільську раду Баштанського району Миколаївської області утриматись від вчинення певних дій щодо винесення будь-яких рішень про виділення, передачу у користування, власність, чи здійснення відчуження у будь-який спосіб в цілому, чи будь-якої частини земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: з кадастровими номерами: 4820683400:01:000:0358, площею 12,6944 га; 4820683400:01:000:0359, площею 29,8438 га; 4820683400:01:000:0355, площею 11,086 га; 4820683400:01:000:0424, площею 38,8458 га; 4820683400:01:000:0357, площею 11,877 га; 4820683400:01:000:0363, площею 4,4643 га; 4820683400:01:000:0368, площею 11,2097 га; 4820683400:01:000:0360, площею 25,2216 га, які знаходяться на території Інгульської ОТГ (колишньої Мар`ївської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області.

Заборонено вчиняти реєстраційні дії та вносити відповідні зміни до реєстру щодо майнових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами: 4820683400:01:000:0358, площею 12,6944 га; 4820683400:01:000:0359, площею 29,8438 га; 4820683400:01:000:0355, площею 11,086 га; 4820683400:01:000:0424, площею 38,8458 га; 4820683400:01:000:0357, площею 11,877 га; 4820683400:01:000:0363, площею 4,4643 га; 4820683400:01:000:0368, площею 11,2097 га; 4820683400:01:000:0360, площею 25,2216 га, які знаходяться на території Інгульської ОТГ (колишньої Мар`ївської сільської ради) Баштанського району Миколаївської області.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд вважав, що вона є обґрунтованою та аргументованою.

В апеляційній скарзі Інгульська сільська рада Баштанського району Миколаївської області, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом того, що остаточне рішення суду по суті в цій справі не підлягатиме примусовому виконанню, а тому вжиті заходи забезпечення позову не забезпечать відновлення прав заявника в разі задоволення позову; предметом позову є вимоги немайнового характеру, що унеможливлює накладення арешту на майно; підставою для відмови в поновлені договорів оренди була систематична несплата орендної плати; спір між сторонами у справі відсутній у зв`язку із спливом строків договорів оренди землі та небажанням власника поновлювати або укладати нові договори із заявником або іншими особами. При цьому, Інгульська сільська рада зазначала, що вона має намір використати зазначені земельні ділянки для інших потреб, а саме надати дозвіл НАК «Нафтогаз України» на модернізацію інфраструктури України та підвищення енергоефективності шляхом побудови об`єкту потужністю 57,6 МВт саме у межах зазначених земельних ділянок.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника адвокат Коваль М.Г., посилаючись на необґрунтованість її доводів, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі ухвалу суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі №295/5244/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Предметом заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив визнання незаконним рішення Інгульської сільської ради про відмову в поновленні договорів оренди земельних ділянок та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом спору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

Предмет спору, визначений у заяві ОСОБА_1 , та доводи в апеляційній скарзі дають підстави для висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір.

Враховуючи суть позовних вимог та спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та заборон вчинення певних дій щодо винесення будь-яких рішень про виділення, передачу у користування, власність, чи здійснення відчуження у будь-який спосіб в цілому, чи будь-якої частини земельних ділянок і вчинення реєстраційних дій, внесення відповідних змін до реєстру щодо майнових прав на земельні ділянки, апеляційний суд приходить до висновку про те, що обрані заходи забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами та вважає обґрунтованими посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням, у разі задоволення позовних вимог може істотно ускладнити поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких позивач має звернувся до суду, та вплинути на виконання ймовірного рішення суду. При цьому апеляційний суд вважає, що доводи про обґрунтованість позовних вимог, достатність наданих доказів, переконливість наведеного обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі щодо недоведеності певних обставин справи, не можуть бути предметом перевірки судом під час вирішення питання про забезпечення позову та ці питання підлягають з`ясуванню під час вирішення спору по суті.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення чи поновлення прав боржника у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

За такого, аргументи заявника стосовно суті спору при вирішенні питання про доцільність забезпечення позову не заслуговують на увагу.

На думку колегії суддів, взявши до уваги те, що між сторонами виник спір щодо користування спірними земельними ділянками, ОСОБА_1 обґрунтовано навів припущення, з огляду на доводи апеляційної скарги про намір сільської ради використати спірні земельні ділянки для інших потреб, що передання у користування іншим особам чи розпорядження сільською радою майном, яке йому належить, виключить можливість або зробить неможливим у майбутньому виконати рішення суду в разі ухвалення судом рішення на користь позивача. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що на час вирішення заяви ОСОБА_1 судом першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову обставин, які б свідчили, що НАК «Нафтогаз України» є або може бути відповідачем не встановлено. Отже, наведені заходи забезпечення позову відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможні забезпечити ефективний захист та поновлення майнових прав та інтересів заявника вразі задоволення позову.

В даній справі, суд першої інстанції дав належну оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову, врахував вимоги розумності, обґрунтованості позивачем необхідності забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

За такого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії апеляційним судом не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області залишити без задоволення.

Ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 10 грудня 2024 року.