Ухвала

від 05.12.2024 по справі 947/36713/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1875/24

Справа № 947/36713/24 1-кс/947/15852/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, в рамках кримінального провадження №42024162330000014, внесеного до ЄРДР 06 червня 2024 року,-

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , яке погоджене з прокурором Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 , та застосовано до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06 січня 2025 року включно.

Рішення слідчого судді мотивоване наявністю обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

На вказану ухвалу захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала є незаконною та необґрунтованою, та відтак підлягає скасуванню з наступних підстав:

- слідчим суддею було помилково встановлено, що фактичне затримання ОСОБА_12 відповідно до вимог ст.208 КПК України, відбулось 15.11.2024 року о 04:10, оскільки, ОСОБА_12 з 20 години 14.11.2024 року, після того, як до місця його мешкання прибула слідчо-оперативна група, він відповідно до положень ст. 209 КПК України через підкорення наказу змушений був залишитися поряд з уповноваженою особою. Більш того, затримання ОСОБА_9 у порядку ст.208 КПК України є незаконним, оскільки на момент його затримання не існувало жодної із підстав для затримання без ухвали слідчого судді, суду, визначених ч. 1 ст.208 КПК України;

- в оскаржуваному судовому рішенні слідчий суддя дійшов помилкового висновку щодо наявності достатніх підстав вважати, що вина ОСОБА_9 саме у інкримінованому кримінальному правопорушенні підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами. Сторона захисту зауважує, що дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування неправильно кваліфіковані за ч. 3 ст.286-1 КК України, оскільки стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_9 в момент скоєння ДТП не доведено належними та допустимими доказами. У свою чергу, органом досудового розслідування після фактичного затримання ОСОБА_9 не було перевірено ступінь сп`яніння останнього та не враховано його свідчень, що він вжив спиртні напої після повернення додому, оскільки про подію йому відомо не було;

- ризик, передбачений п.1 ч. 1 ст.177 КПК України, спростовується тим, що ОСОБА_9 має бездоганну репутацію, жодного разу до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався. Крім того, з місця пригоди не зник, оскільки він не знав про скоєння ДТП. Після роботи повернувся до дому та перебував там разом з родиною до приїзду працівників поліції, від яких і дізнався про подію. Саме по собі тяжкість покарання, відповідно до сталої практики ЄСПЛ не може слугувати єдиною підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу;

- ризик, передбачений п.2 ч. 1 ст.177 КПК України, спростовується тим, що у даному кримінальному провадження відсутні будь-які речі або документі, які навіть гіпотетично можливо було б знищити, сховати або спотворити, оскільки оглянуто місце пригоди та ТЗ, органом досудового розслідування, вилучений вичерпний перелік речей, що можуть мати доказове значення для даного провадження;

- ризик, передбачений п.2 ч. 1 ст.177 КПК України, спростовується тим, що обстави події встановлені та не оспорюються підозрюваним, крім інкримінування стану алкогольного сп`яніння в момент ДТП. Належними та допустимими доказами наявності або відсутності стану сп`яніння в момент ДТП є відповідні висновки судових експертиз та медична документація. Показання свідків та потерпілих у даному провадженні не можуть якимось чином спростувати саму подію, тому відсутні навіть гіпотетичні підстави вважати, що вплив на їх показання спростує саму подію або виключить вину підозрюваного у її скоєнні;

- слідчим суддею у порушення норм ст.178 КПК України не враховані дані, як характеризують підозрюваного. ОСОБА_9 має не задовільний стан здоров`я, потребує постійного лікування та приймає відповідні ліки на постійній основі; має міцні соціальні зв`язки - дружину та трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, також має мати пенсіонерку, яка також перебуває на його утриманні; є фізичною особою-підприємцем та має постійну роботу, яка дає змогу забезпечувати родину; має бездоганну репутацію та виключно позитивно характеризується за місцем постійного проживання; жодного разу не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності, вчинив неумисний злочин в чому щиро розкаюється та має наміри на відшкодування завданої шкоди та усіх витрат, пов`язаних з похованням;

- можливість не визначати у даному випадках розмір застави є правом, а не обов`язком суду, та має вирішуватись з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, встановлені ризики та особу обвинуваченого. Сторона захисту вважає застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 без альтернативи застосування застави таким, що не відповідає меті досягнення завдань кримінального провадження.

Посилаючись на викладене, захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі.

Захисник ОСОБА_8 не погодилась із оскаржуваною ухвалою, подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувана ухвала є невиправдано сувора, незаконна та безпідставна, виходячи з наступного:

- прокурором не доведено існування встановлених ризиків, а саме лише тяжкість кримінального правопорушення, що інкримінується підозрюваному, не може виправдовувати тримання особи під вартою;

- слідчий суддя залишив поза увагою дані, які характеризують особу підозрюваного, який раніше не судимий, має дружину та трьох дітей, має постійне місце проживання, за якими характеризується позитивно та активно сприяє розкриттю злочину.

Посилаючись на викладене, захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримала, наполягала на її задоволенні.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав ухвалу слідчого судді такою, що відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Захисник ОСОБА_8 надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь головуючого, доводи та пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно із ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності; ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частина 4 ст. 194 КПК України встановлює, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону виконав у повній мірі та врахував їх при постановленні ухвали.

Відповідно до клопотання у провадженні ГУНП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024162330000014 від 06 червня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження 15 листопада 2024 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, за наступних обставин.

14 листопада 2024 року ОСОБА_9 , у невстановлений слідством час, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (0.89 ‰ етилового спирту), достеменно знаючи, що керування транспортними засобами під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування трактором колісним «NEW HOLLAND TM150», реєстраційний номер НОМЕР_1 , тим самим позбавив себе можливості правильно орієнтуватися в дорожній обстановці, чим порушив вимоги п/п «а» п. 2.9. Правил дорожнього руху України (введені в дію 01.01.2002 постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, далі «Правила»). У подальшому, в зазначений день, приблизно о 18:05, водій ОСОБА_9 , діючи в порушення вимог п.п. 1.5., 1.7., 2.3.б), 13.1. 12.3. «Правил».

Порушення виразилось в тому, що у зазначений вище день та час тракторист-машиніст ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи трактором колісним «NEW HOLLAND TM150», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по вул. Миру с. Заможне, Роздільнянського району, Одеської області, проїжджаючи ділянку, розташовану біля будинку № 42 зазначеної вулиці, був не уважним, проявив кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, легковажно розраховував на їх відвернення, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, тим самим відповідно не зреагував на її зміну, у вигляді неповнолітнього пішохода ОСОБА_13 , який рухався по лівому узбіччю у попутному напрямку відносно транспортного засобу, якого він спроможний був об`єктивно виявити попереду, внаслідок чого, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого, керованим трактором допустив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого останньому були спричинені тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці події.

Тракторист-машиніст ОСОБА_9 , після скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди на тракторі колісному «NEW HOLLAND TM150», залишив місце пригоди, продовжив рух у невідомому напрямку та в подальшому його місцеперебування було встановлено в ході оперативно-розшукових заходів.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітньому пішоходу ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заподіяні тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці події.

Допущенні водієм ОСОБА_9 , порушення вимог п.п. 2.9(а), 1.5., 1.7., 2.3.б), 13.1. 12.3. «Правил дорожнього руху» України, знаходяться в прямому причино - наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді загибелі неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 .

При розгляді зазначеного кримінального провадження, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21.04.2011, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Колегія суддів наголошує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, на даній стадії досудового розслідування, підтверджується наданими до клопотання матеріалами, зокрема: протоколом огляду місця події від 15.11.2024 року та схемою до нього (а.с.23-36 т.1); протоколом огляду транспортного засобу від 15.11.2024 року - трактора «NEW HOLLAND TM150», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.14-21 т.1), актом №30 з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (а.с.37-38 т.1); висновком №30 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння (а.с.39 т.1); та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.

Враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, які узгоджуються з наведеними рішеннями ЄСПЛ, слідчий суддя, не вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, доведеність його вини, належність та допустимість наданих стороною обвинувачення доказів, виходячи лише з фактичних даних, що містяться у матеріалах, доданих до клопотання, дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованої підозри, тобто про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення.

Що стосується тверджень захисника про відсутність в діях підозрюваного складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_9 в момент вчинення ДТП не доведено належними та допустимими доказами, а свідчення підозрюваного про те, що він вжив спиртні напої після повернення додому, залишились поза увагою, апеляційний суд наголошує на передчасності таких доводів, натомість, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів з точки зору вагомості, достатності та взаємозв`язку, надається судом, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, на іншій стадії провадження стадії судового розгляду кримінального провадження по суті, при цьому, за результатами проведення судового розгляду також вирішенню підлягає питання стосовно наявності або відсутності в діях особи складу конкретного кримінального правопорушення, натомість, на теперішній час слідчий суддя лише вирішує питання щодо достатності певного обсягу зібраних доказів для переконання стороннього спостерігача у тому, що особа причетна до вчинення злочину та стосовно неї існують законодавчо встановлені підстави для застосування певного запобіжного заходу.

Згідно з приписами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором та слідчим ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені наступним:

- ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі від 5 до 10 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від 5 до 10 років. Зазначений злочин пов`язаний з порушенням правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та щодо нього у разі визнання особи винуватою законодавчо заборонено застосування ст. 75 КК України. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. На переконання апеляційного суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Крім того, підозрюваний ОСОБА_9 за матеріалами досудового розслідування після ДТП залишив місце пригоди, не наддав допомоги неповнолітньому потерпілому;

- на даний час досудове розслідування зазначеного кримінального провадження перебуває на початковій стадії, наразі не зібрані всі докази, які мають суттєве значення для цього кримінального провадження, натомість, підозрюваний ОСОБА_9 володіє інформацією про кримінальне провадження відносно нього, обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні, що свідчить про високу ймовірність вчинення підозрюваним дій, спрямованих на приховування, спотворення чи знищення відомостей, які мають суттєве значення для цього кримінального провадження;

- ураховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК), апеляційний суд дійшов висновку, що вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу підозрюваним на свідка з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.1-5 ч.1 ст.177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_9 , більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання встановленим вище ризикам та забезпечення його належної процесуальної поведінки.

В той же час, в апеляційних скаргах сторона захисту наводить перелік обставин, які слідчий суддя в силу приписів ст. 178 КПК України мав би врахувати при вирішенні питання про застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 , зокрема, захисники посилається на те, що підозрюваний має міцні соціальні зв`язки - дружину та трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, також має мати пенсіонерку, яка також перебуває на його утриманні; є фізичною особою-підприємцем та має постійну роботу, яка дає змогу забезпечувати родину; має бездоганну репутацію та виключно позитивно характеризується за місцем постійного проживання; жодного разу не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності. Все це у сукупності, за переконанням захисників, мало б переконати слідчого суддю про необхідність обрання менш обтяжливого запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 окрім тримання під вартою.

Колегія суддів, безумовно, сприймає такі доводи сторони захисту, втім зазначені факти не нівелюють встановлені вище обставини щодо ймовірного вчинення тяжкого злочину, який хоча і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків у даному випадку смерті потерпілого. У свою чергу, оцінюючи фактичні обставини справи та характер інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд констатує про наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року), оскільки кримінальне правопорушення у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_9 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що слідчий суддя безпідставно не визначив розмір застави, то такі апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави щодо злочину, який спричинив загибель людини.

Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, внаслідок якого загинув ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто ймовірне порушення підозрюваним правил дорожнього руху призвело до непоправних порушень невід`ємних прав потерпілого на життя.

Щодо стану здоров`я підозрюваного, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_9 під час перебування у місцях тримання під вартою буде забезпечений необхідною кваліфікованою медичною допомогою відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104. При цьому, стороною захисту не надано доказів того, що підозрюваний звертався за медичною допомогою, та йому було відмовлено у наданні такої.

Посилання захисника щодо іншого часу затримання, у зв`язку з прибуттям до місця мешкання підозрюваного слідчо-оперативної групи, не заслуговують на увагу, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджується. У свою чергу, відповідно до протоколу затримання, ОСОБА_9 був затриманий 15 листопада 2024 року о 04 годині 10 хвилин (а.с.68-71 т.1), який підписаний останнім без зауважень.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів, дотримуючись вимог ст.404 КПК України, оцінивши у сукупності доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а апеляційні скарги захисників не містить переконливих доводі зворотного. У зв`язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін.

Керуючись статями 24, 176, 177, 178, 183, 194, 196,197 370-372, 376, 404, 407, 409,419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, в рамках кримінального провадження №42024162330000014, внесеного до ЄРДР 06 червня 2024 року,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4